Постанова

від 27.07.2021 по справі 531/152/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/152/19 Номер провадження 22-ц/814/1752/21Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.

секретар Яковенко В.С.

за участю: представника позивача - адв. ОСОБА_1

представника відповідачів - адв. ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року (повний текст складено 20.01.2020 року)

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посилаючись на те, що він надав матері відповідачів - ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 240000,00грн, що еквівалентно 50000,00 доларів США, про що було складено розписку, у якій остання взяла на себе зобов`язання повернути ці кошти на вимогу позикодавця. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Відповідачі є спадкоємцями майна померлої.

На підтвердження отримання ОСОБА_6 вказаних грошових коштів позивач надав суду розписку від 03 травня 2008 року, згідно із якою ОСОБА_6 отримала в рахунок продажу чи передачі в оренду успадкованої земельної частки (паю), чи здійснення будь-якої іншої операції щодо земельної ділянки 240000,00 грн., що еквівалентно 50 000 доларів США, у ОСОБА_3 .

З урахуванням наведеного прохав стягнути із відповідачів грошові кошти в сумі 1397000,00грн, виходячи з курсу долара США до гривні станом на 22 січня 2019 року, в розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині ОСОБА_6 .

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою, відмовлено (т.1, а.с.186-189).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року, залишено без змін (т.2, а.с.9-12).

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.2, а.с.51-55).

Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної правової оцінки змісту спірної боргової розписки, зокрема, з урахуванням факту реальності такого правочину та наявності її у позикодавця ОСОБА_3 , що свідчить по неповернення йому грошей ОСОБА_6 за життя.

Відтак, у поданій апеляційній скарзі на рішення місцевого суду ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що місцевим судом не було враховано, що розписка від 2016 року є письмовим підтвердженням визнання за ОСОБА_6 наявного боргу перед позивачем та на вказані правовідносини поширюється дія положень ст.ст. 604,1053 ЦК України.

Вважає, що суд першої інстанції, визнаючи неукладеним договір позики за розпискою від 2016 року, з підстав його безгрошовості, невірно визначився з нормами закону, що підлягають до застосування у даній справі та не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та поясненням представника позивача ОСОБА_9 стосовно того, що зобов`язання за розпискою від 03.05.2008 року було припинено та ОСОБА_6 було визнано борг перед позивачем у розмірі, що еквівалентно 50000,00дол. США, про що і була складена розписка у 2016 році.

Зазначає, що, складаючи розписку у 2016 році, ОСОБА_6 , як дієздатна особа, повинна була розуміти значення своїх дій. При цьому, на момент подачі даного позову до суду, ні позичальник, ні її спадкоємці, розписку складену у 2016 році не оскаржували, зокрема, і з підстав неотримання ними відповідних грошових коштів.

У судовому засіданні представник апелянта доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримала та прохала її задовольнити.

Відповідачі та їх представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, прохали її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення правонаступника відповідача, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №668132 (т.1, а.с.84), ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 1,0263га, кадастровий номер - 3220880900:08:003:0051, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2008 року ;1-768 (ВКК №724487) (т.1, а.с.87), яка розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010852300917 від 24.07.2008 року.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.06.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №1148, ОСОБА_6 успадкувала після смерті ОСОБА_10 земельну ділянку, яка знаходиться: Київська область, Бориспільський район, Великоолександрівська сільська рада, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,0263 га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0068, яка належала померлій ОСОБА_10 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №668131, виданого Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010852300916 від 24.07.2008 року (т.1, а.с.85).

Згідно з розпискою від 03 травня 2008 року ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_11 , в рахунок продажу чи передачі в оренду успадкованої земельної частки (паю), чи здійснення будь-якої іншої операції щодо земельної ділянки 240000,00грн, що еквівалентно 50000 доларів США (т.1, а.с.83).

У подальшому, відповідно до розписки без дати, оригінал якої міститься у матеріалах справи, цитата: Я, ОСОБА_6 , паспорт серії НОМЕР_1 , інд.код НОМЕР_2 , проживаючої Полтавська область, Карлівський район, с. Попівка, позичила у ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , інд. Код НОМЕР_4 , кошти в сумі 1234000 (один мільйон, двісті тридцять п`ять тисяч) гривень, що еквівалентно 50000 дол. США. Дану суму зобов`язуюсь повернути при першій вимозі позикодавця. . Розписка містить підпис з розшифровкою (т.1, а.с.89).

Згідно Актового запису №34, складеного виконавчим комітетом Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 17.11.2016 року, т.1, а.с.41).

Як убачається з матеріалів справи, спадщину після смерті ОСОБА_6 , зокрема, прийняли: ОСОБА_4 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:08:003:0051, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №192178120 від 09.12.2019 року, т.1, а.с.176-177) та ОСОБА_5 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:08:003:0068, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №192178125 від 09.12.2019 року, т.1, а.с.178-181).

22 січня 2019 року ОСОБА_3 , в порядку статті 1281 ЦК України, пред`явив претензію кредитора, у якій просив нотаріуса повідомити спадкоємців ОСОБА_6 про їх зобов`язання задовольнити його вимоги щодо погашення боргу в сумі 1397 000,00грн, що еквівалентно 50000 дол. США (т.1, а.с.175).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що, матеріалами справи не встановлено факту передання позивачем коштів ОСОБА_6 як за розпискою без дати, так і за розпискою від 03 травня 2008 року. А вказана розписка була підписана ОСОБА_6 з метою вирішення питання щодо відчуження нею земельної ділянки позивачу, тобто обов`язок повернути кошти за договором позики без дати, не міг увійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 , а тому відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення боргу зі спадкоємців ОСОБА_6 : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам , особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом , правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормою ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

У тексті боргової розписки повинна бути обов`язково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця. Для цього на папері закріплюються такі відомості: прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки. Також, в розписці повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику, цифрове значення необхідно продублювати прописом.

З наведеного слідує, що боргова розписка є, так би мовити, гарантією договору позики, його підтвердженням.

У відповідності до правового висновку Верховного суду України від 18 вересня 2013 року, зробленого при розгляді справи №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки .

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Відповідно до наведених норм закону , договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою. А реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов`язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

На підставі вищевикладеного, договір позики (боргова розписка) вважається укладеним з моменту передачі грошей позичальнику та на підтвердження даного факту саме позичальник надає позикодавцю боргову розписку, яка є гарантом повернення отриманих грошових коштів. Факт наявності у позивача розписки є гарантом виконання умов договору позики та підтверджує його право грошової вимоги.

При цьому за змістом статті 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 за життя було складено розписку та засвідчено її своїм підписом (недійсність якого не встановлена), яка була передана позикодавцю ОСОБА_3 , щодо отримання у останнього в борг грошових коштів в сумі 1234000,00 гривень, що еквівалентно 50000 дол. США, дану суму позичальник зобов`язувалась повернути при першій вимозі позикодавця (т.1, а.с.89).

Вказана боргова розписка в оригіналі, яка була долучена позивачем, міститься в матеріалах даної справи.

Відтак, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

Як убачається з показань свідка ОСОБА_7 , якого було допитано у судовому засіданні в суді першої інстанції, у 2007 році до нього звернувся ОСОБА_8 і попросив, щоб він знайшов людей, які би допомогли переоформити спадкову земельну ділянку, яка знаходиться в Київській області та належить ОСОБА_6 . Остання показала їм (йому та ОСОБА_8 ) земельну ділянку та він розповів про це ОСОБА_3 , якого зацікавила така пропозиція і він погодився дати гроші. На території суду 03.05.2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_6 грошові кошти в гривнях еквівалентно 50000,00 доларам США як аванс в рахунок продажу земельної ділянки останньої. ОСОБА_6 на вказані кошти придбала будинок в с. Попівка Карлівського району, скутера та мобільні телефони донькам, деякі кошти витратила на переоформлення землі. Коли були виготовлені документи, в сільській раді показали земельну ділянку на місцевості і виявилося, що ділянка розташована в іншому місці, ніж показувала ОСОБА_6 , а тому ОСОБА_3 це не влаштувало, та, оскільки ОСОБА_6 гроші не повертала, він особисто в 2016 році в кабінеті надрукував розписку без дати про отримання ОСОБА_6 234000,00грн та остання її підписала. Гроші за розпискою 2016 року (без дати) не передавалися, оскільки були передані в 2008 році, в гривнях, еквівалентно 50000,00 доларам США.

Також, як убачається з показань свідка ОСОБА_8 , якого було допитано в судовому засіданні в суді першої інстанції, починаючи з жовтня 2005 року він був приватним підприємцем по наданню юридичних послуг та до нього звернулася ОСОБА_6 , яка повідомила, що в неї є спадщина після смерті батька у виді земельної ділянки, але вона не має можливості її переоформити, бо відсутні кошти. ОСОБА_6 повідомила, що хоче продати земельну ділянку та після продажу обіцяла розрахуватися з ним за послуги по складанню позовних заяв та інших документів. ОСОБА_3 погодився профінансувати оформлення спадщини, щоб купити або взяти в довгострокову оренду земельну ділянку і, зустрівшись в Карлівському суді з ОСОБА_6 в присутності ОСОБА_7 та брата позичальниці, ОСОБА_6 в 2008 році написала розписку та отримала грошові кошти в гривнях еквівалентно 50000,00 доларам США. Потім оформили державні акти в Бориспольській сільській раді та, після винесення земельної ділянки на місцевості, ОСОБА_3 відмовився придбавати ділянку, оскільки його не влаштувало розташування ділянки, та в подальшому він попросив ОСОБА_6 повернути кошти, на що остання відповіла, що вже потратила кошти - купила донькам будинки, вмеблювала їх.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Аналізуючи обставини справи та оцінюючи кожен доказ окремо та в сукупності, апеляційний суд з урахуванням наведених вище показань свідків зазначає, що сам факт підписання спірної розписки ОСОБА_6 , за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 1234000,00грн, що еквівалентно 50000,00 дол. США.

Так, у спірній борговій розписці чітко визначено отримала грошові кошти , вказане засвідчено підписом позичальника ОСОБА_6 , що належним чином підтверджує факт того, що написанню розписки передувало отримання грошових коштів боржником у позивача.

Відсутність на вказаній борговій розписці дати її укладення не вказує на факт неотримання ОСОБА_6 грошей, оскільки такі були отримані ще у 2008 році, що підтверджено належними та допустимими доказами - показаннями свідків.

Факт безгрошовості спірного правочину відповідачами не доведено.

Відтак. наявність оригіналу цієї боргової розписки у ОСОБА_3 свідчить про те, що за життя ОСОБА_6 грошові кошти не повернула, відтак, наявні підстави для стягнення відповідних сум зі спадкоємців позичальника.

За змістом ст.ст.526, 527 ЦК України належним виконанням зобов`язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов`язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Так, зі змісту спірної боргової розписки (т.1, а.с.89) вбачається, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 1234000,00гривень, що еквівалентно 50000,00 доларам США.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_3 вказував на те, що сума боргу з борговою розпискою, що еквівалентно 50000дол. США, станом на 22.01.2019 року становить 1397000,00грн, та просив стягнути вказану суму з відповідачів, в розмірі, який відповідає частці кожної у спадщині ОСОБА_6 .

За змістом ч.ч.2-4 ст.1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно ч.2 ст.1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі №520/7281/15-ц, постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року по справі №640/6274/16-ц, визначено, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Так, матеріалами справи установлено та не спростовано відповідачами, що про смерть ОСОБА_6 позивач дізнався у листопаді 2018 року та для з`ясування кола спадкоємців померлої, ОСОБА_3 звернувся до суду. Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 14.01.2019 року (справа №531/58/19) задоволено заяву ОСОБА_12 про забезпечення доказів до подання позовної заяви та витребувано у приватного нотаріуса Карлівського районного нотаріального округу Шуби А.Ф. інформацію стосовно спадкоємців ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З даним позовом до суду ОСОБА_3 звернувся 24.01.2019 року.

Згідно листа приватного нотаріуса Карлівського районного нотаріального округу Шуби А.Ф. від 16.01.2019 року №07/01-16, на виконання ухвали Карлівського районного суду від 14.01.2019 року про забезпечення доказів до подання позовної заяви (т.1, а.с.8), зокрема, установлено, що за заявою спадкоємців за законом про видачу свідоцтв про право на спадщину, доньок померлої, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , на підставі укладеного між ними договору про поділ спадкового майна в натурі, посвідченого приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Шубою А.Ф., 13.12.2017 року за реєстром №2014, вказаним нотаріусом, було видано свідоцтва про право на спадщину за законом: ОСОБА_5 - на земельну ділянку площею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0068, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - 13.12.2017 року за реєстром №2020; ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0051, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - 13.12.2017 року за реєстром №2019.

Так, з наведеного вбачається, що нерухоме майно, щодо якого виникли спірні правовідносини, успадкували доньки померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 у межах 6-ти місячного строку, з моменту коли дізнався про смерть спадкодавця, звернувся до відповідачів з вимогами в порядку ст.ст. 1281,1282 ЦК України.

Обсяг спадкового майна установлено матеріалами справи, та він складає - земельна ділянка площею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0068, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (власник ОСОБА_5 ), вартість якої, згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 26.07.2021 року (відповідно до Додатку №2 до Порядку ведення єдиноїбази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.05.2018 №658) становить 62636,99грн.; - та земельна ділянка площею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0051, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (власник ОСОБА_4 ), вартість якої, згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 26.07.2021 року (відповідно до Додатку №2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.05.2018 №658) становить 62636,99грн.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють державному виконавцю вчиняти дії щодо оцінки майна, яке підлягає реалізації, з метою встановлення реальної вартості такого майна, саме на момент продажу, для максимально об`єктивного задоволення вимог як стягувача, так і боржника.

При цьому, за змістом ч.1 ст.1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_3 свідчить про те, що за життя ОСОБА_6 грошові кошти не повернула.

Відтак, оскільки установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняли спадщину, позивач пред`явив вимоги до спадкоємців боржника своєчасно, у встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України строк, тому наявні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача всієї суми боргу, у розмірі успадкованих часток майна померлої - по 1/2 частці боргу з кожного (кожним з відповідачів успадковано по одній земельній ділянці), але в межах вартості одержаного у спадщину майна .

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведену норму наявні підстави для стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 19088,99грн судового збору.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , - задовольнити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою, - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу в розмірі 1397000,00грн (один мільйон триста дев`яносто сім тисяч гривень), що еквівалентно 50000 дол.США (п`ятдесят тисяч доларів США):

-з ОСОБА_4 грошові кошти в межах вартості успадкованої земельної ділянки площею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0051, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-з ОСОБА_5 грошові кошти в межах вартості успадкованої земельної ділянкиплощею 1,0263га, кадастровий номер 3220880900:08:003:0068, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 19088,99 (дев`ятнадцять тисяч вісімдесят вісім гривень 99 коп.) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ П.С. Абрамов

Л.І. Пилипчук

Повний текст постанови виготовлено 27.07.2021 року.