Рішення

від 21.05.2021 по справі 331/3673/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

21.05.2021

Справа № 331/3673/18

Провадження № 2/331/38/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого - судді Антоненко М.В.

при секретарі - Федоровій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Запоріжавтотранс , ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс про визначення правочину недійсним та стягнення суми в порядку застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства Запоріжавтотранс , ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс про визначення правочину недійсним та стягнення суми в порядку застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 06.06.2017 р. його малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу батьків придбала квитки на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя. Обставину щодо придбання вказаних квитків сторони визнають, з автобусу дитину знімала поліція. Також, у Дніпровському відділі поліції у м. .Запоріжжя заведено оперативно-розшукову справу з приводу розшуку дитини.

В момент укладення Договору ОСОБА_2 була неповнолітньою, відповідно не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Батьки не надавали дозвіл на укладення Договору щодо придбання квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя, вказаний правочин було вчинено з порушенням норм цивільного законодавства, зокрема в момент його вчинення недодержано вимоги, які встановлені частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

За статтею 222 Цивільного кодексу правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

23.06.2017 р. він надіслав Відповідачам претензії, в яких заявив про відмову у схваленні вчиненого дитиною правочину щодо придбання квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя та вимагав повернення сплачених за квитки коштів в повному обсязі.

Відповідачі кошти не повернули, що вимушує його звертатися до суду.

Обґрунтований розрахунок сум, що стягуються: вартість квитків 633,61 грн. складається із вартості квитків 315.00+318.61 грн., в складі яких послуги обох відповідачів: комісійний збір, станційний збір, тариф з перевезення.

За ст. 56 ЦПК у випадках, встановлених законом, фізичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб та брати участь у цих справах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. За ст. 242 ЦКУ батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру- внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні 'прав, наданих споживачам.

Продажем квитків неповнолітній дитині та допущенням її до самостійної подорожі, батькам спричинено моральну шкоду, яка полягає у наступному. Після повідомлення про зникнення дитини поліція провела опитування батьків, друзів, сусідів. Зібрала речі дитини та направила їх на встановлення ДНК. Ганялася за автобусом Автолюкс, з якого зняла дитину у м. Кременчук. Відповідачі не забезпечили можливості встановлення зв`язку із водієм автобусу з метою розшуку зниклої дитини. Оприлюднені на офіційному сайті Автолюкса телефони та електронна скринька не відповідали. Поліція та батьки не мали змоги дізнатися про наявність дитини у автобусі, вимушені були розшукувати її у всіх перевізників та у поїздах. Батьки певний час знаходились у шоковому стані. Вимушені були їхати за дитиною до м. Кременчук, де поліція зняла дитину з автобуса.

Моральну шкоду оцінює у 30000 грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним правочини щодо придбання ОСОБА_2 у відповідачів квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя; стягнути в порядку застосування наслідків недійсності правочину з відповідачів солідарно вартість квитків в сумі 633,61 грн.; стягнути з відповідачів солідарно компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 16.09.2019 року на 14 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду на 21.05.2021 року на 10 год. 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача - ПрАТ Запоріжавтотранс , адвокат Кравченко Г.М. надала суду письмовий відзив, в якому зазначила, що відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину щодо придбання ОСОБА_2 у відповідачів квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя, стягнення вартості квитків 633,61грн. та моральної шкоди 30000,00грн. не визнає. Як слід із доданих до позову копій квитків, вони були придбані 06.06.2017р., на рейси сполученням Київ-Запоріжжя та Запоріжжя-Київ, що відбулися 10.06.2017р. Тобто, особа придбавала квитки по попередньому замовленню, а не безпосередньо у день рейсу автобусу. У проміжок часу з 06.06.2017р. і до 10.06.2017р. жодна особа не повідомляла про відмову від договору перевезення.

За квитки 06.06.2017р. було проведено повну оплату готівкою в сумах: 318,61грн. та 315,00грн., всього - 633,61грн., тобто особа, яка придбавала квитки 06.06.2017р. мала при собі відповідну суму грошових коштів і вільно ними розпоряджалася.

Діюче законодавство не передбачає, що згоду на вчинення малолітньою особою правочину щодо придбаний квитків на проїзд в автобусі батьки повинні надавати у письмовій формі. З наведеного слід, що квитки перебували на руках у особи, яка їх придбала у період з 06.06.2017р. по 10.06.2017р., а особа, яка придбавала квитки, мала грошові кошти для їх придбання. Станом на момент посадки в автобус 10.06.2017р. жодна особа не заявила про відмову від правочину. Це свідчить, що даний правочин був схвалений.

На момент посадки в автобус 10.06.2017р. дочці позивача - ОСОБА_2 було повних 13 років. Пунктом 43 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими ПКМУ № 176 від 18.02.1997р., в редакції, що діяла станом на 10.06.2017р. передбачалося:

43. На міжміських маршрутах не дозволяється перевозити дітей віком до 10 років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних спеціальних перевезень.

Враховуючи, що станом на день відправлення рейсу Київ - Запоріжжя 10.06.2017р. ОСОБА_2 було більше 10 років і вона мала на руках квитки, її мали право посадити в автобус без супроводу дорослих.

Розділ V Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених ПКМУ № 176 від 18.02.1997р. не передбачає, що при оформленні квитка працівники автостанцій повинні вимагати посвідчення особи і фіксувати у квитку прізвище, ім`я по-батькові особи, що придбаває квиток. Таким чином, той факт що 06.06.2017р. квитки купувала саме ОСОБА_2 є недоведеним. Батько ОСОБА_2 пред`явив претензію на адресу ПрАТ Запоріжавтотранс тільки 23.06.2017р., тобто через 13 днів після інциденту, тому у відповіді на претензію вказано, що перевірити правдивість претензій за допомогою записів камер відеоспостережень вже немає можливості.

Для стягнення моральної шкоди з ПрАТ Запоріжавтотранс , необхідно довести наявність вини у її заподіянні. В чому конкретно полягає вина ПрАТ Запоріжавтотранс позивач не зазначає.

Той факт, що поїздка ОСОБА_2 не була завершена і дитину було знято з автобусу у м. Кременчук є недоведеним.

Представник відповідача ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс надав суду письмовий відзив в якому зазначено, що ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс здійснює діяльність з обслуговування пасажирів на підставі діючих дозволів і піклується про безпеку, якість послуг, що надаються, та комфорт пасажирів під час рейсів.

Всі квитки на всі рейси перевізника знаходяться у вільному доступі на сайті компанії і партнерів в мережі Інтернет, а також в агентствах і касах автовокзалів в Україні, і будь-яка особа може там купити квиток. Одним з таких агентів ТОВ є ПрАТ Запоріжавтотранс .

06.06.2017 року у касі автостанції ПрАТ Запоріжавтотранс невстановленою особою було придбано квиток на рейс Запоріжжя - Київ 10.06.2017 року та у зворотньому напрямку. Позивачем не надано доказів того, що квиток було придбано саме його дочкою. У працівників ПрАТ Запоріжавтотранс були відсутні законні підстави вимагати у особи, яка купували квиток, посвідчення особи, а також згоду батьків на купівлю квитка на проїзд в автобус, якщо квиток купувала малолітня особа.

У відповідності до п. 43 Постанови КМУ від 18 лютого 1997 року № 176 Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту у редакції на момент поїздки, на міжміських маршрутах не дозволялось перевозити дітей віком до 10 років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних спеціальних перевезень.

Згідно п. 41 Постанови КМУ від 18 лютого 1997 року № 176 у редакції на момент поїздки, пасажир повинен мав мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу міжміськими маршрутами регулярних перевезень, які дійсні тільки на зазначений у них день і рейс автобуса.

На момент поїздки дочці позивача було повних 13 років, тому перевізник мав право посадити її в автобус без супроводу дорослих за наявності квитка, без посвідчення особи.

Претензію від позивача ОСОБА_1 у 2017 році перевізник не отримував. Тому, відповідач не може підтвердити чи спростувати твердження позивача, що донька позивача виконувала поїдку Запоріжжя - Київ, що її було знято з рейсу поліцією і що вона не була доставлена в пункт призначення. Доказів на підтвердження цього позивачем не надано.

Пунктами 135, 136 постанови КМУ від 18 лютого 1997 року № 176, у редакції на момент купівлі квитка, передбачено, що особа, яка придбала квиток, має право на повернення його в касу до відправлення автобуса і виплату суми, що дорівнює повній вартості квитка. У разі повернення квитка пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а також протягом трьох годин з моменту його відправлення повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 30 відсотків вартості проїзду.

Враховуючи викладене, особа, яка придбала квиток, мала право звернутися в касу ПрАТ Запоріжавтотранс та повернути квиток на рейс Запоріжжя - Київ після відправлення автобуса та квиток Київ - Запоріжжя, чим не скористався позивач або особа яка придбала квитки.

Позивачем у позовній заяві не доведено, як саме та яке право споживача порушено відповідачами, не додані докази, що підтверджують позовні вимоги.

Пункатми 2-4 4.2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Тобто, не знаходить свого підтвердження факт заподіяння з боку перевізника позивачеві шкоди та вини перевізника у заподіянні такої шкоди. В діях перевізника відсутні будь-які порушення, що б могли призвести до порушення прав позивача.

У зв`язку з неявкою учасників процесу, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно доданих до позовної заяви копій квитків (а.с.19), квитки були придбані 06.06.2017 р. на рейси сполученням Київ-Запоріжжя та Запоріжжя-Київ, що відбулися 10.06.2017р.

Тобто, особа, яка придбавала квитки, робила це по попередньому замовленню, а не безпосередньо у день рейсу автобусу.

За квитки 06.06.2017р. було проведено повну оплату готівкою в сумах: 318,61 грн. та 315,00 грн., всього - 633,61 грн., що підтверджується чеками №-№ 75626,223698 та не заперечується сторонами.

23.06.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ Запоріжавтотранс та ПІК ААЗ Трейдінг Ко з письмовими вимогами про відмову у схваленні вчиненого правочину - придбання квитків та повернення сплачених коштів (а.с.20,21).

Позивачем, також, додано до позову копію паспорту № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23).

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено суду, що квитки на рейси сполученням Київ-Запоріжжя та Запоріжжя-Київ, які відбулися 10.06.2017 р., були придбані саме малолітньою ОСОБА_2 . Тому, вказане твердження позивача суд розцінює як голослівне.

Згідно статті 31 ЦК України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно частин 1-5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 43 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими ПКМУ № 176 від 18.02.1997р., в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що на міжміських маршрутах не дозволяється перевозити дітей віком до 10 років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних спеціальних перевезень.

З урахуванням того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження факту придбання квитків саме малолітньою ОСОБА_2 , суд не вбачає порушень в діях відповідачів ПрАТ Запоріжавтотранс та, а тому у суду відсутні законні підстави визнати недійсним правочини щодо придбання квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя.

Не підлягають, також, задоволенню вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів солідарно вартості квитків на суму 633,61 грн. та моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн., оскільки ці вимоги є похідними від попередньої.

Стосовно твердження позивача про розпорядження малолітньою ОСОБА_2 грошовими коштами на суму 633,61 грн. та користування нею послугою пасажирського автомобільного транспорту, то суд зауважує, що відповідно до положень ст.ст. 150-152 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, здійснювати нагляд за її поведінкою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Запоріжавтотранс , ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс про визначення правочину недійсним та стягнення суми в порядку застосування наслідків недійсності правочину - відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до ті. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу. ХШ Перехідні Положення ЦГІК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: М.В. Антоненко