Постанова

від 12.08.2021 по справі 331/3673/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.08.2021 Справа № 331/3673/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 331/3673/18 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.

№ 22-ц/807/2763/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Запоріжавтотранс , ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс про визначення правочину недійсним та стягнення суми в порядку застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ Запоріжавтотранс , ТОВ ААЗ Трейдінг-Автолюкс про визначення правочину недійсним та стягнення суми в порядку застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 06.06.2017 р. його малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу батьків придбала квитки на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя. Обставину щодо придбання вказаних квитків сторони визнають, з автобусу дитину знімала поліція. Також, у Дніпровському відділі поліції у м. Запоріжжя заведено оперативно-розшукову справу з приводу розшуку дитини.

В момент укладення Договору ОСОБА_2 була неповнолітньою, відповідно не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Батьки не надавали дозвіл на укладення Договору щодо придбання квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя, вказаний правочин було вчинено з порушенням норм цивільного законодавства, зокрема в момент його вчинення недодержано вимоги, які встановлені частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

За статтею 222 Цивільного кодексу правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

23.06.2017 р. він надіслав Відповідачам претензії, в яких заявив про відмову у схваленні вчиненого дитиною правочину щодо придбання квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя та вимагав повернення сплачених за квитки коштів в повному обсязі.

Відповідачі кошти не повернули, що вимушує його звертатися до суду.

Обґрунтований розрахунок сум, що стягуються: вартість квитків 633,61 грн. складається із вартості квитків 315.00+318.61 грн., в складі яких послуги обох відповідачів: комісійний збір, станційний збір, тариф з перевезення.

За ст. 56 ЦПК у випадках, встановлених законом, фізичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб та брати участь у цих справах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. За ст. 242 ЦКУ батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру - внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні прав, наданих споживачам.

Продажем квитків неповнолітній дитині та допущенням її до самостійної подорожі, батькам спричинено моральну шкоду, яка полягає у наступному. Після повідомлення про зникнення дитини поліція провела опитування батьків, друзів, сусідів. Зібрала речі дитини та направила їх на встановлення ДНК. Ганялася за автобусом Автолюкс , з якого зняла дитину у м. Кременчук. Відповідачі не забезпечили можливості встановлення зв`язку із водієм автобусу з метою розшуку зниклої дитини. Оприлюднені на офіційному сайті Автолюкса телефони та електронна скринька не відповідали. Поліція та батьки не мали змоги дізнатися про наявність дитини у автобусі, вимушені були розшукувати її у всіх перевізників та у поїздах. Батьки певний час знаходились у шоковому стані. Вимушені були їхати за дитиною до м. Кременчук, де поліція зняла дитину з автобуса.

Моральну шкоду оцінює у 30000 грн.

Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати недійсним правочини щодо придбання ОСОБА_2 у відповідачів квитків на автобус сполученням Запоріжжя-Київ та Київ-Запоріжжя; стягнути в порядку застосування наслідків недійсності правочину з відповідачів солідарно вартість квитків в сумі 633,61 грн.; стягнути з відповідачів солідарно компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно доданих до позовної заяви копій квитків (а.с.19), квитки були придбані 06.06.2017 р. на рейси сполученням Київ-Запоріжжя та Запоріжжя-Київ, що відбулися 10.06.2017р.

Тобто, особа, яка придбавала квитки, робила це по попередньому замовленню, а не безпосередньо у день рейсу автобусу.

За квитки 06.06.2017р. було проведено повну оплату готівкою в сумах: 318,61 грн. та 315,00 грн., всього - 633,61 грн., що підтверджується чеками №-№ 75626,223698 та не заперечується сторонами.

Позивач посилається на те, що на час придбання квитків дитина була неповнолітньою, а відтак квитки мали продаватися за згодою батьків.

Натомість суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено суду, що квитки на рейси сполученням Київ-Запоріжжя та Запоріжжя-Київ, які відбулися 10.06.2017 р., були придбані саме малолітньою ОСОБА_4 . Також не доведено що таке придбання квитків було всупереч їх волі та виходить за межі дрібного побутового правочину.

Та обставина, що батьками здійснювався розшук дитини та дитина була знята з автобусу протягом його слідування до м. Києва, не свідчить про неправомірність дій відповідачів.

Відповідно до чинного законодавства ( ст. 541 та 1190 ЦК), солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відшкодування шкоди у солідарному порядку також допускається у разі, якщо вона завдана спільними діями або бездіяльністю відповідачів.

У даному випадку позивач посилався на те, що відповідачі, кожен окремо допустили порушення при продажу квитків та перевезенні, що виключає солідарну відповідальність, крім того позивач на зазначає який саме закон було порушено відповідачами та у чому полягає неправомірність їх дій.

Судом першої інстанції констатовано, що, згідно статті 31 ЦК України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як правильно зазначив суд першої її інстанції, пунктом 43 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими ПКМУ № 176 від 18.02.1997р., в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що на міжміських маршрутах не дозволяється перевозити дітей віком до 10 років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних спеціальних перевезень.

Відтак перевізник допустивши без супроводу дорослих до транспортного засобу тринадцятирічну дитину за наявності у неї квитка, не порушив чинне законодавство в галузі перевезень.

На час перевезення дитина досягла тринадцятирічного віку, діяла свідомо, мала квитки як у напрямку перевезення так і зворотному напрямку, а відтак жодних підстав для відмови у перевезенні у перевізника не було.

Та обставина, що дитина самостійно придбавала квитки не доведена позивачем, як і не доведено що продаж автобусних квитків виходить за межі дрібного побутового правочину.

Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .

Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2021 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2021 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков