Постанова

від 08.06.2021 по справі 761/11059/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/7924/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва

від 30 жовтня 2020 року про відмову в задоволенні скарги на дії приватного виконавця

у справі №761/11059/16-ц Шевченківського районного суду м. Києва

за скаргою ОСОБА_1

на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича,

боржник - ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із вищевказаною скаргою, в якій посилаючись на протиправність дій приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С.В., просив визнати протиправною бездіяльність останнього, яка полягає в не переданні на реалізацію домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного виконавця Ніколаєв С.В. усунути порушення та здійснити дії, спрямовані на виконання виконавчого листа №761/11059/16-ц, виданого 08.12.2017 Шевченківським районним судом м. Києва.

В обґрунтування скарги зазначив, що на виконанні в приватного виконавця Ніколаєва С.В. перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №761/11059/16-ц, виданого 08.12.2017 Шевченківським районним судом м. Києва, згідно якого з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 36 439 733,02 грн. В ході виконавчого провадження приватним виконавцем виявлено рухоме та нерухоме боржників, в тому числі домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яке постановою приватного виконавця від 09.11.2018 накладено арешт.

Зазначив, що він звертався до приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на що приватний виконавець повідомив, що в даному домоволодінні зареєстровані неповнолітні діти, а Служба у справах дітей Києво-Святошинського району Київської області не надала згоди для реалізації домоволодіння.

Також зазначив, що діти зареєстровані в домоволодінні після відкриття виконавчого провадження та вони не являються дітьми власника домоволодіння.

Вважав, що за таких обставин дії приватного виконавця не відповідають положенням закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що судом першої інстанції безпідставно враховано висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 25.11.2019 у справі №718/482/15-ц, оскільки у справі, яка переглядалася касаційним судом, судами було встановлено, що за адресою предмета іпотеки були зареєстровані діти та онуки боржника. У даній справі в домоволодінні зареєстровані неповнолітні діти, які не є дітьми боржника, а арештоване майно не є предметом іпотеки і у стягувача відсутні правові механізми задоволення своїх вимог шляхом застосування положень Закону України "Про іпотеку".

Зазначив, що звертаючись до суду із скаргою, він виходив із правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.03.2019 у справі №1612/2343/12, у якій предметом спору було визнання правочину щодо відчуження квартири недійсним через відсутність попереднього дозволу від органу опіки та піклування на такий продаж.

Також зазначив, що приватним виконавцем не надано доказів наявності у неповнолітніх дітей, зареєстрованих у домоволодінні, будь-яких інших прав на будинок, крім права користування у зв`язку з реєстрацією місця проживання, як і не надано доказів вжиття заходів щодо оскарження органу опіки та піклування.

За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, боржник ОСОБА_2 подав відзив, в якому посилаючись на те, що суд дійшов правильного висновку про законність дій приватного виконавця, а доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують, просив скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ніколаєв С.В., належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився та свого представника не направив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності приватного виконавця Ніколаєва С.В.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення скарги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ніколаєвим С.В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 08.12.2017 Шевченківським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_3 . Та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості за договором позики у розмірі 36 439 733,02 грн.

09 листопада 2018 року постановою приватного виконавця Ніколаєва С.В. накладено арешт на все рухоме майно боржників та на домоволодіння, загальною площею 356,9 кв.м., житловою площею, 151,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить боржнику ОСОБА_2

21 січня 2019 року приватним виконавцем накладено арешт на 70% частки у статутному капіталі ТОВ "АРМА-ПЛЮС", що належить боржнику ОСОБА_2

01 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця із заявою про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , а саме домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідь на заяву стягувача, приватний виконавець повідомив останнього, що 13 березня 2019 року звертався із запитом до Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської державної адміністрації про надання дозволу на реалізацію вищевказаного домоволодіння, на що отримав відмову в наданні такого дозволу, оскільки в домоволодінні з 30.01.2019 зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_6 , 2021 року народження, та ОСОБА_7 , 2009 року народження, які мають право користування цим домоволодінням.

Отже, приватний виконавець не отримав згоди служби у справах дітей на реалізацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , у зв`язку з наявним правом неповнолітніх дітей користування цим домоволодінням.

Верховний Суд в постанові від 30.09.2020 у справі №303/3043/19 висловив наступну правову позицію

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першої статті 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно пункту 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1301/29431 ( далі - Порядок), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України Про виконавче провадження .

Пунктом 3 Розділу II Порядку визначено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку, яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України Про виконавче провадження , Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей , а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року в справі №718/482/15-ц (провадження №61-16089св19) та від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження №61-12151св19).

У справі, яка переглядається, встановлено, що Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації листом від 15.04.2019 №760 повідомила приватного виконавця Ніколаєва С.В. про те, що прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на реалізацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , право користування яким мають неповнолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 56).

Матеріали справи не містять відомостей про наявність відповідного судового рішення про передачу спірного майна на реалізацію, право користування у якому мають неповнолітні діти. Неповнолітні діти зареєстровані в спірному будинку після укладення договору позики.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі №755/10564/18 (провадження №61-11256св19) Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність дій приватного виконавця щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна, право користування у якому має неповнолітня дитина, без отримання дозволу від органу опіки та піклування або відповідного рішення суду на передачу такого спірного майна на реалізацію.

Ураховуючи наведене та зважаючи на рішення служби у справах дітей (органу опіки та піклування) про відмову в реалізації спірного майна, право користування яким мають неповнолітні діти та відсутність судового рішення про передачу спірного майна на реалізацію, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність дій приватного виконавця та як наслідок правомірно відмовив в задоволенні скарги.

До того ж, відмовляючи в задоволенні скарги, суд врахував правовий висновок висловлений Верховним Судом в постанові від 25 листопада 2019 року у справі №718/482/15-ц . А за приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно враховано вищевказану постанову касаційного суду колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності врахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №718/482/15-ц, ОСОБА_1 посилався на те, що у справі, яка переглядалася касаційним судом, судами було встановлено, що за адресою предмета іпотеки зареєстровані діти та онуки боржника, а в даній справі зареєстровані неповнолітні діти, які не є дітьми боржника, а арештоване майно не є предметом іпотеки.

Дійсно, в матеріалах справи відсутні докази, що зареєстровані в домоволодінні не є дітьми боржника ОСОБА_2 , однак такі обставини не спростовують право дітей на користування жилим приміщенням, в якому зареєстровані діти.

З цих же підстав, не заслуговують на увагу судової колегії і посилання скаржника на те, що спірне домоволодіння не перебуває в іпотеці.

Посилання в апеляційній скарзі на не врахування судом постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №1612/2343/12, в якій предметом спору було визнання правочину щодо відчуження квартири недійсним через відсутність попереднього дозволу від органу опіки та піклування на такий продаж не спростовують висновку суду про законність дій приватного виконавця.

Більше того, слід зазначити, що правова позиція Верховного Суду, яка врахована судом першої інстанції, висловлена в постанові від 25.11.2019 у справі №718/482/15-ц, тоді як правова позиція, на яку посилається скаржник висловлена в постанові Верховного Суду від 20.03.2019, тобто раніше. А Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Доводи апеляційної скарги про те, що бездіяльність приватного виконавця полягає в тому, що він не оскаржив відмову органу опіки та піклування про здійснення реалізації арештованого домоволодіння колегія суддів вважає неспроможними, оскільки у скарзі на дії (бездіяльність) приватного виконавця не міститься таких обґрунтувань і відповідно такі доводи не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Також, не були предметом розгляду в суді першої інстанції і посилання в апеляційній скарзі щодо не надання приватним виконавцем доказів наявності у неповнолітніх дітей, зареєстрованих у домоволодінні, інших прав на будинок, крім права користування у зв`язку з реєстрацією місця проживання.

У скарзі бездіяльність приватного виконавця обґрунтована тим, що останній не передав на реалізацію нерухоме майно.

Згідно положень статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ухвалу постановлено судом першої інстанції з додержанням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді О.В. Желепа

В.А. Кравець