Постанова

від 10.06.2021 по справі 814/2586/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 814/2586/17

адміністративне провадження № К/9901/57588/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 у складі колегії суддів: Шляхтицького О.І. (суддя-доповідач), Потапчука В.О., Семенюка Г.В., у справі №814/2586/17 за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи: Приватне підприємство "Веселий Роздол", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (надалі - ПП ВКП "Каро") звернулось до суду з адміністративним позовом до Врадіївської районної державної адміністрації (надалі - Врадіївська РДА), треті особи: Приватне підприємство "Веселий Роздол" (надалі - ПП "Веселий Роздол"), ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) про скасування рішення Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24137269 від 03.09.2015, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822382600:03:000:0044 (надалі - Рішення №24137269).

2. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 позов задоволено. Скасовано Рішення №24137269.

3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 і ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:

4.1. 16.08.2006 між ОСОБА_2 та ПП ВКП "Каро" було укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_2 надала, а ПП ВКП "Каро" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, загальною площею 5,18 га, яка знаходиться в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

4.2. Договір разом з актом визначення меж земельної ділянки в натурі, актом приймання-передачі земельної ділянки, державним актом, та кадастровим планом, в якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок 4822382600:03:000:0044 та 4822382600:03:000:0066 був зареєстрований у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області та внесено запис від 25.03.2008 за №0408001200115 до державного реєстру земель.

4.3. Додатковою угодою від 01.12.2011 до даного договору змінено пункт 6 договору щодо внесення орендарем орендної плати у розмірі 3% вартості земельної ділянки кад. номер 4822382600:03:000:0044 та 4822382600:03:000:0066 та щодо продовження дії договору до 01.12.2021.

4.4. Договір оренди землі та додаткова угода до нього, в якій зазначені номери земельних ділянок 4822382600:03:000:0044, 4822382600:03:000:0044, зареєстровані в Реєстраційній службі Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, про що були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень право оренди земельних ділянок за ПП ВКП "Каро" за індексним номерами 19522253, 18903024 від 28.01.2015, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.5. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.12.2010 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її спадкоємницею є донька ОСОБА_1 . Також у вказаному свідоцтві зазначено, що згідно з довідкою, виданою відділом Держкомзему у Врадівїському районі Миколаївської області від 13.08.2010 за №3476/01-07, обтяження та сервітути на земельну ділянку з кадастровим номером 4822382600:03:000:004 не зареєстровані.

4.6. 13.08.2014 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822382600:03:000:004 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про право власності - 6662333.

4.7. 15.09.2014 державним реєстратором було відмовлено ПП ВКП "Каро" у державній реєстрації прав та обтяжень на вказану земельну ділянку.

4.8. 25.08.2015 між ПП "Веселий Роздол" та ОСОБА_1 укладено договір оренди відповідної земельної ділянки строком на 7 років.

4.9. 02.09.2015 до державного реєстратора реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції звернулося ПП "Веселий Роздол" із заявою про реєстрацію іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки яка перебуває у власності ОСОБА_1 , яка в свою чергу успадкувала вищезазначену земельну ділянку після ОСОБА_2 .

4.10. 03.09.2015 Врадіївським районним управлінням юстиції Миколаївської області було прийнято Рішення №24137269, яким було проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822382600:03:000:0044 за ПП "Веселий Роздол".

5. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що договір і додаткова угода, укладені між ОСОБА_2 та ПП ВКП "Каро", у встановленому законодавством порядку недійсними не визнавались, у тому числі за позовами третіх осіб, відтак право оренди позивача на спірну земельну ділянку продовжувало існувати і у відповідача не було визначених законом підстав для прийняття Рішення №24137269.

6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вказане судове рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послався на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту особі судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів такої особи на момент її звернення до суду. В той же час, на переконання суду апеляційної інстанції прийняттям оспорюваного Рішення №24137269 права, свободи та інтереси позивача не порушені.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

7. Позивач - ПП ВКП "Каро", подало касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів даної касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та допущення ним порушень норм процесуального права в частині задоволених позовних вимог. Зокрема, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що укладені між ним та ОСОБА_2 договір і додаткова угода зберігали свою чинність, так само як і державна реєстрація права оренди землі, що виникло у позивача на підставі цих договорів. Скаржник наголошує, що державний реєстратор до винесення оспорюваного рішення повинен був перевірити існування суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, чого проте, не зробив.

8. Інші учасники справи відзивів на дану касаційну скаргу до закінчення встановленого судом строку не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

9. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

10. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

11. Як визначено у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

12. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

13. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Натомість, необхідною ознакою публічно-правового спору за участю суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, щодо яких виник спір.

14. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.

15. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.

16. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

17. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього чинного права оренди і відсутністю правових підстав для фіксації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою.

18. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що спір про оскарження дій щодо проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тих самих земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

19. Також колегія суддів зазначає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право, незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваних рішень, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

20. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження дій щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане з захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди на ці ж земельні ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

21. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17, від 20.03.2019 у справі №818/237/16, від 11.09.2019 у справі №823/325/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

22. Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

23. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 цього Кодексу, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

24. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

25. Тому, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі колегія суддів доходить висновку, що розгляд даного спору має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

26. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

27. За практикою Європейського Суду з прав людини " фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).

28. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

29. Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та наявні підстави для закриття провадження у справі, що визначені пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України.

30. Частиною 1 статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

31. Враховуючи положення частини 1 статті 239 та частини 3 статті 354 КАС України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

32. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення частково, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №814/2586/17 - скасувати та закрити провадження у справі.

Роз`яснити позивачу - Приватному підприємству "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

СуддіВ.М. Шарапа А.А. Єзеров С.М. Чиркін