Постанова

від 09.06.2021 по справі 712/15635/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/980/21Головуючий по 1 інстанції Справа №712/15635/17 Категорія: 311000000 Мельник І. О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона працювала в ТОВ "ЛЛС 2014" на посаді заступника директора з виробничих питань з 21 лютого 2017 року. Внаслідок корпоративного конфлікту, який виник на підприємстві між його засновниками, позивачку перестали фізично пускати на її робоче місце за адресою вказаного підприємства.

Вказує, що з 11 квітня по 13 квітня вона намагалася потрапити на виробництво вказаного підприємства за адресою: АДРЕСА_1 , проте охорона її не впускала, а один з засновників ТОВ ЛЛС 2014 ОСОБА_2 повідомив, що позивачка вже звільнена.

Зазначає, що їй не відомо, на якій підставі відбулося звільнення. Представники відповідача повідомили, що її заробітна плата прийде їй на картку, а трудову книжку вони віддавати їй не збираються.

Позивач неодноразово намагалася повернути від відповідача хоча б свою трудову книжку, проте роботодавець уникав спілкування з позивачем та відмовляв у видачі трудової книжки спочатку особисто, а потім вже засобами зв`язку.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ ЛЛС 2014 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32400 грн; зобов`язати ТОВ ЛЛС 2014 ознайомити з наказом про її звільнення та видати трудову книжку; зобов`язати ТОВ ЛЛС 2014 змінити дату звільнення відповідно з дня видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 на день фактичної видачі трудової книжки.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ТОВ ЛЛС 2014 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32400 грн.

Зобов`язано ТОВ ЛЛС 2014 ознайомити з наказом про звільнення та видати трудову книжку ОСОБА_1 .

Зобов`язано ТОВ ЛЛС 2014 змінити дату звільнення відповідно з дня видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 на день фактичної видачі трудової книжки.

Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідач в день звільнення не ознайомив позивача під підпис із наказом про його звільнення та не провів повний розрахунок із позивачем, а також не видав трудову книжку, хоча жодних перешкод для виконання вимог закону у видачі трудової книжки не було.

У лютому 2021 року ТОВ ЛЛС 2014 звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси із заявою про перегляд та скасування заочного рішення суду, яка ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2021 року залишена без задоволення.

23 квітня 2021 року ТОВ ЛЛС 2014 звернулось із апеляційною скаргою та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що позивачку ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 05 квітня 2017 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із прогулом без поважних причин.

Зазначає, що 05 квітня 2017 року на поштову адресу ОСОБА_1 , вказану нею у заяві про прийняття на роботу, направлено наказ про її звільнення та повідомлення про необхідність отримання нею своєї трудової книжки.

Стверджує, що Товариство належним чином виконало свої обов`язки при звільненні ОСОБА_1 щодо оформлення та видачі трудової книжки звільненому працівнику. Для отримання належним чином заповненої трудової книжки після звільнення ОСОБА_1 до ТОВ ЛЛС 2014 як особисто, так і письмово не зверталась.

При звільненні з ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок, про що у позовній заяві не заперечується самою позивачкою.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки пропущенню позивачкою строку для звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Вважає, що із позовної заяви вбачається, що позивачці ще 11 квітня 2017 року достеменно було відомо про її звільнення, що свідчить про отримання нею копії наказу про звільнення та листа про необхідність отримання трудової книжки. Однак, із позовом вона звернулась до суду лише 18 грудня 2017 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко Олесь Валерійович подав відзив на апеляційну скаргу, та просить залишити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2018 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відзиві крім обставин, викладених у позовній заяві, вказує, що належним доказом надіслання відповідачем повідомлення про необхідність отримання трудової книжки є саме квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Апелянтом надано лише копію опису вкладення без документу, який підтверджує надання поштових послуг, що викликає сумніви у достовірності такої копії.

Зазначає, що у подальшому 15 листопада 2017 року позивач надала свою письмову згоду на відправлення їй трудової книжки шляхом направлення електронною поштою відповідної заяви, на що отримала категоричну відмову та незаконну вимогу забрати свої документи лише особисто в іншому місті іншої області України.

Вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи судом першої інстанції та доводи, що відповідач дізнався про рішення суду лише у лютому 2021 року спростовуються матеріалами справи.

Також вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, оскільки копія наказу про звільнення, як і трудова книжка, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не була видана, тому строк на звернення до суду позивачем не пропущено.

Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане рішення суду не відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ ЛЛС 2014 заступником директора з виробничих питань з 21 лютого 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що відповідач в день звільнення не ознайомив позивача під підпис із наказом про її звільнення та не провів повний розрахунок із позивачем, а також не видав трудову книжку.

Разом з тим, з наданих відповідачем доказів вбачається, що наказом директора ТОВ ЛЛС 2014 № 31- к від 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнено із посади 05 квітня 2017 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

03 та 04 квітня 2017 року бухгалтером ОСОБА_3 , бухгалтером ІІ категорії ОСОБА_4 , комірником ОСОБА_5 було складено акти про відсутність працівника на роботі, у яких вказано, що заступник директора з виробничих питань ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 09.00 год. Причину відсутності на момент складання акту вони не з`ясували, телефон ОСОБА_1 знаходився поза зоною досяжності.

05 квітня 2017 року комісією у тому ж складі було складено акт про те, що на 10.00 год 05 квітня 2017 року вони не отримали жодних пояснень з приводу відсутності на роботі ОСОБА_1

05 квітня 2017 року ТОВ ЛЛС 2014 направило ОСОБА_1 лист про направлення наказу про звільнення від 05 квітня 2017 року № 31-к та необхідність з`явитися для отримання трудової книжки.

Підтвердженням направлення вказаного листа є опис вкладення у цінний лист, який містить підписи відправника та працівника зв`язку, а також штамп Укрпошти, відділення Черкаси 28 із датою 05 квітня 2017 року. Колегія суддів вважає вказаний доказ належним та відхиляє твердження представника позивача, що даний доказ викликає сумніви.

07 квітня 2017 року позивачці було виплачено заробітну плату за березень 2017 року та розрахункові за квітень 2017 року, що підтверджується Відомістю розподілу заробітної плати ТОВ ЛЛС 2014 та не заперечувалось позивачем.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58

За приписами п. 4.1. Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 4.2 Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Колегія суддів вказує на те, що відповідальність, визначена ч. 5 ст. 235 КЗпП України, за затримку видачі трудової книжки, настає лише у випадку наявності вини роботодавця.

Судом встановлено, що відповідачем на адресу позивача було надіслано лист від 05 квітня 2017 року із копією наказу про звільнення та повідомленням про необхідність отримання трудової книжки. Отже, відповідачем було виконано обов`язок, передбачений п. 4.2. Інструкції №58 щодо надіслання звільненому працівнику у день звільнення з роботи, якщо він в цей день відсутній на роботі, поштового повідомлення про необхідність отримати трудову книжку.

Зі змісту п. 4.2. Інструкції №58 вбачається, що обов`язок роботодавця направити працівнику, який не був присутній на роботі, у день його звільнення поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки вичерпується саме надсиланням повідомлення у встановлений п. 4.2. строк, а не отриманням такого повідомлення працівником.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що затримка видачі трудової книжки позивачу відбулась не з вини відповідача, який дотримався порядку, визначеного Інструкцією № 58.

Твердження у позовній заяві про те, що позивач неодноразово намагалася повернути від відповідача свою трудову книжку, проте роботодавець уникав спілкування з позивачем та відмовляв у видачі трудової книжки спочатку особисто, а потім вже засобами зв`язку, не підтверджені відповідними доказами.

Листування електронною поштою, скрін якого надано позивачкою до позовної заяви, є підтвердженням одноразового звернення до відповідача тільки в листопаді 2017 року (позовна заява в суд подана в грудні 2017 року), дані про наявність у відповідача електронної адреси в матеріалах справи відсутні і дана обставина при наявності факту направлення листа від 05 квітня 2017 року про необхідність отримання трудової книжки не свідчить про наявність вини відповідача за затримку видачі позивачці трудової книжки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами обставини, викладені у позовні заяві, тоді як відповідачем надано належні та достатні докази відсутності вини останнього у не видачі ОСОБА_6 трудової книжки.

Отже підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України відсутні.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, то у даному випадку вказана норма закону не підлягає до застосування, оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 слід задовольнити, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2018 року - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з позивача слід стягнути на користь відповідача понесені ним судові витрати, що складаються із витрат зі сплати судового збору за подання заяви про скасування заочного рішення суду в сумі 1135 грн, та за подання апеляційної скарги в сумі 960 грн, а всього 2095 грн.

Керуючись статтями 367, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЛС 2014 судові витрати в сумі 2095 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді

Повний текст постанови складений 11 червня 2021 року