Ухвала

від 03.06.2021 по справі 532/1801/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 532/1801/19

провадження № 61-8487ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації про визнання права видачі посвідчення інваліда війни військової служби,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації про визнання права видачі посвідчення інваліда війни військової служби.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 27 липня 2016 року

по 15 березня 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом на посаді командира відділення польового вузла зв`язку військової частини.

16 березня 2017 року його було звільнено з посади у запас за станом здоров`я на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

23 травня 2018 року комісією обласної транспортно-радіологічної медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІ групи (захворювання, пов`язані з проходженням військової служби).

З метою отримання посвідчення інваліда військової служби позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації із заявою про видачу йому посвідчення, однак отримав відмову, в якій зазначено, що за поданою ним довідкою неможливо встановити статус, у зв`язку з тим, що захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, а згідно зі статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має бути зазначено «захворювання, пов`язане з виконанням військової служби».

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на посвідчення особи з інвалідністю

ІІ групи внаслідок війни.

Додатковим рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області

від 28 травня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби та виконання покладених на нього обов`язків отримав захворювання, внаслідок чого отримав інвалідність.

На даний час позивач підпадає під норму статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. Разом з тим, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом заявлених позовних вимог є не скарга позивача на дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2020 року рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2020 року скасовано.

Провадження у справі закрито.

Повідомлено ОСОБА_2 , що розгляд його справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовідносини, пов`язані з видачею (відмовою у видачі) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не підпадають під визначення приватноправових. Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації у даних спірних відносинах, як орган державної влади, виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Тому спір щодо прийняття рішення про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо видачі чи відмови у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник фактично посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), у зв`язку з чим зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права,

а тому підлягає залишенню в силі.

Також до касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2020 року отримано 26 квітня 2021 року, що підтверджується листом Полтавського апеляційного суду

від 23 квітня 2021 року щодо направлення копії постанови від 29 липня

2020 року на адресу заявника на підставі заяви про видачу копії судового рішення від 19 квітня 2021 року.

Крім того, заявник вказує, що відповідно до довідки сімейного лікаря

є особою з інвалідністю ІІ групи, перебуває на «Д» обліку та постійно лікується амбулаторно (докази містять в матеріалах касаційного провадження).

Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що у період з 26 липня 2016 року по 15 березня 2017 року ОСОБА_1 виконував обов`язки командира відділення енергозабезпечення центру прив`язки польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 , а також брав участь у захисті територіальної цілісності України.

Наказом від 15 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади у запас за пунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

23 травня 2018 року МСЕК проведено огляд ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт та довідку, відповідно до яких останньому встановлено ІІ групу інвалідності другу з 27 квітня 2018 року захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

04 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації із заявою про видачу йому посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни».

У видачі посвідчення ОСОБА_1 відмовлено та зазначено, що за поданою довідкою неможливо встановити статус, у зв`язку з тим, що захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, а згідно зі статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має бути зазначено «захворювання, пов`язане з виконанням військової служби».

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 440/1864/19 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто 27 квітня 2018 року.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що йому було відмовлено у видачі посвідчення інваліда війни військової служби, у зв`язку з тим, що за поданою довідкою неможливо встановити статус, тому що захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, а згідно зі статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має бути зазначено «захворювання, пов`язане з виконанням військової служби».

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно зі статтею18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302

(далі Постанова № 302) визначено порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.

Відповідно до пунктів 2, 3, 7, 10 Постанови № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни особа з інвалідністю внаслідок війни».

«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина.

«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до Положення про Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Кобеляцької районної державної адміністрації від 21 березня 2018 року № 120, Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації є юридичною особою публічного права та відповідно до визначених повноважень у сфері реалізації державних гарантій окремим категоріям громадян видає відповідні посвідчення категоріям громадян, які мають право на пільги відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо порядок їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Підвідомчість адміністративних справ установлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), пунктом 1 частини першої якої передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

Предметом спору в цій справі є видача посвідчення інваліда війни військової служби.

Відтак правовідносини, пов`язані з видачею (відмовою у видачі) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не підпадають під визначення приватноправових. Законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу інваліда війни і Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації у даних спірних відносинах, як орган державної влади, виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Тому спір щодо прийняття рішення про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо видачі чи відмови у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, у випадку отримання відмови у видачі посвідчення інваліда війни військової служби, яку заявник буде вважати безпідставною, ОСОБА_1 може оскаржити такі дії відповідача до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності

й обґрунтованості такої відмови особою, яка виконує дозвільну функцію,

що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 310/8703/17 (провадження

№ 14-98цс19).

Враховуючи вищевказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку

на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації про визнання права видачі посвідчення інваліда війни військової служби відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук