Рішення

від 08.06.2021 по справі 569/11870/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/11870/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.

при секретарі Гожа Г.В.

з участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Рівненській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 - начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2020р. ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Служби автомобільних доріг у Рівненській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 26 червня 2020 року Службою автомобільних доріг у Рівненській області, наказом №21-к, його було звільнено з посади - заступника начальника з експлуатаційного утримання, у зв`язку із скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Видання наказу про звільнення вважає протиправним, прийнятим з грубим порушенням норм трудового законодавства (п.1 ч.1 ст.40, ст.42,ч.2,3 ст.40, ч.3 ст.49-2, ч.2 ст.49-4 КЗпП України, та зазначає, що у відповідача фактично не відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, оскільки посад у новому штатному розписі не зменшилося, а відбулися лише зміна назви посад. Також, зазначає що відповідачем проведено звільнення у період перебування його у відпустці, чим порушено ч.3 ст.40 КЗпП України. Перед звільненням не було запропоновано усіх наявних вакантних посад, не враховано переважного права на залишення на роботі, звернення до профспілкового комітету відбувалося з порушенням законодавства. Тому, у зв`язку із цим просить визнати незаконним та скасувати наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області про його звільнення, та поновити на роботі. Крім того, за час вимушеного прогулу просить суд стягнути середній заробіток та моральну шкоду в сумі 118 028,4 грн.

Ухвалою суду від 28 липня 2020 року у даній справі відкрите спрощене позовне провадження.

На ухвалу суду від 28 липня 2020 року стороною відповідача подана апеляційна скарга, за результатами розгляду якої Рівненський апеляційний суд ухвалою від 19 жовтня 2020 року відмовив у прийняті та повернув апеляційну скаргу.

07 жовтня 2020 року судом за клопотанням позивача винесено ухвалу про витребувати у відповідача доказів. Однак, на день постановлення рішення ухвалу не виконано.

13 листопада 2020 року ухвалою суду відповідачу було відмовлено у задоволені клопотання про виправлення описки в ухвалі про відкриття провадження від 28 липня 2020 року.

На вказану ухвалу відповідач 27 листопада 2020 року подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Рівненський апеляційний суд від 22 березня 2021 року ухвалив апеляційну скаргу вважати неподаною і повернув особі, яка її подала.

Ухвалою від 25 лютого 2021 року задоволено клопотання відповідача про залучення у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 - начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області.

Ухвалою суду від 25 лютого 2021 року відмовлено відповідачу про розгляд справи за правилами загального провадження.

Ухвалою суду від 25 лютого 2021 року відповідачу відмовлено у клопотанні про зупинення розгляду справи.

Ухвалою суду від 10 березня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

На ухвалу від 25 лютого 2021 року про відмову у зупиненні провадженні у справі представником відповідача подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Рівненський апеляційний суд 06 квітня 2021 року повернув скаргу скаржнику.

23 квітня 2021 року представником відповідача на ухвалу суду від 10 березня 2021 року про витребування доказів подано апеляційну скаргу, за результати розгляду якої Рівненський апеляційний суд 28 квітня 2021 року ухвали повернути скаргу особі, яка її подала.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Просили суд задоволити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представниками відповідача заперечувалися позовні вимоги повністю, вважають їх необґрунтованими. Свої заперечення стосовно позову відповідач виклав у відзиві на позовну заяву, в якому свої заперечення обґрунтовує тим, що Головою державного агентства автомобільних доріг України було затверджено нову структуру відповідача та відповідно до наказу №36 від 23.03.2020р., у зв`язку із змінами виробництва і праці, збільшення об`ємів робіт по будівництву, капітальному ремонту автомобільних доріг, штучних споруд та приведення штатного розпису у відповідності до структури, відбулося скорочення штату працівників, згідно ст.40 КЗпП України. Представник відповідача зазначає також, що в термін попередження про звільнення позивача, останній перебував на лікарняному або у відпустці. Оскільки, відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки , за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням і датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки, тому позивача звільнено правомірно. Також, відповідач зазначає, що позивачу у день попередження 23.03.2020р., було запропоновано посади від яких він відмовився, а на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг Служби автомобільних доріг у Рівненській області, 23.03.2020р. було прийнято ОСОБА_4 , тому зазначена посада не була вакантною у період звільнення позивача. Відповідач зазначає, що переважне право при звільненні позивача не визначалося, оскільки скорочувалася посада яку займав позивач, інших працівників на цій посаді не було. Стосовно твердження позивача щодо звернення до профспілки щодо проведення консультацій з питань скорочення штату працівників, відповідач заперечує та стверджує, що відповідно до ст.43-1 КЗпП України, звільнення заступників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається без згоди виборного органу профспілкової організації. Вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, відповідач вважає неправомірним, у зв`язку із тим, що позивачем не підтверджено факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та не обґрунтовує чим керується при визначенні розміру моральної шкоди в сумі 118 028,4 грн. Відповідач, також заперечує стосовно витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що такі витрати не підтвердженні належними доказами.

Позивачем надано до матеріалів справи відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує обставини викладенні відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить суд задоволити позов у повному обсязі.

Відповідачем надане заперечення на відповідь на відзив, згідно якого відповідач стверджує що звільнення позивача відбувалося з дотриманням законодавства та просить відмовити позивачу в позові.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи у відповідності до вимог закону, причини неявки не повідомив, отже свою позицію щодо позовних вимог не висловив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Судом відповідно до наявних у матеріалах справи документів, встановлено, що позивач ОСОБА_1 з червня 2014 року перебував у трудових відносинах з відповідачем до моменту звільнення 26.06.2020 року з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання у зв`язку із скороченням штату працівників.

Державним агентством автомобільних доріг України листом від 17.03.2020 № 1658/6/6.3- 24-1082/09 з додатками, було погоджено нову структуру та штатний розпис Служби автомобільних доріг у Рівненській області. Відповідачем 23.03.2020 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, збільшенням об`ємів робіт по будівництву, капітальному ремонту автомобільних доріг, штучних споруд та приведення штатного розпису відповідно до структури, яка затверджена Головою Державного агентства автомобільних доріг України, був виданий наказ № 36. Структурні зміни, викладені в наказі № 36 від 23.03.2020 стосувались не лише посади Позивача. Зміна в організації виробництва і праці полягала в ліквідації одного відділу та створення двох нових структурних відділи, в результаті чого деякі штатні одиниці виводились зі штатного розпису, а інші, у зв`язку зі зміною форм розподілу праці, вводились. В порівнянні зі штатним розписом від 01.03.2020 та штатним розписом від 23.03.2020, відбулись зміни зокрема: виведено зі штатного розпису САД у Рівненській області штатні одиниці в т.ч.: - заступник начальника з експлуатаційного утримання - 1 одиниця та введено до штатного розпису Служби штатні одиниці в т.ч.: - заступник начальника з експлуатації автомобільних доріг.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 3 статті 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача дійсно мала місце зміна в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штату працівників, у зв`язку із введенням нової організаційної структури підприємства.

Згідно з правовою позицією, визначеною у постанові Верховного Суду України від 27 червня 2012 року № 6- 65 цс 12 трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно наявних у справі матеріалів слідує, що 24.03.2020р. позивачем отримано лист від відповідача в якому ОСОБА_1 було попереджено що посада заступник начальника з експлуатаційного утримання, яку займав позивач скорочується, тому він підлягає вивільненню за п.1 ст.40 КЗпП України з 25.05.2020р., також йому було запропоновано перевестися на посаду провідного інженера відділу будівництва, реконструкції та капітального ремонту. У зв`язку із відмовою позивача від переведення на посаду провідного інженера відділу будівництва, реконструкції та капітального ремонту, відповідачем було складено акт від 23.03.2020р. про відмову ОСОБА_1 від переведення на зазначену посаду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.03.2020р. про прийняття його на нововведену посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, яка передбачала ідентичні обов`язки по попередній посаді, яку займав позивач, а також додаткові обов`язки.

Однак, як слідує із наявних матеріалів, згідно наказу №13-К від 23.03.2020р. на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг було прийнято з 26.03.2020р. нового працівника ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається тільки, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідачем було порушено ч.3 ст.49-2 КЗпП України, згідно якої, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Оскільки, посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг передбачала ряд ідентичних обов`язків, які входили до обов`язків по скороченій посаді заступника начальника з експлуатаційного утримання, а також додаткових, та відповідала професії яку мав позивача до скорочення, що підтверджується наданими до матеріалів справи наказами №31 від 02.04.2019р. та №40 від 24.03.2020р. Про розподіл функціональних повноважень та обов`язків між начальником Служби автомобільних доріг у Рівненській області та заступниками , тому в першу чергу відповідач повинен був запропонувати позивачу нововведену посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, а не приймати нового працівника на цю посаду.

Так, Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Твердження відповідача про те, що на момент попередження позивача про скорочення, а саме 23.03.2020р., посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг не була вакантною, оскільки з 26.03.2020р. на цю посаду був прийнятий ОСОБА_4 , не заслуговує на увагу суду, так як одною датою - 23.03.2020р. згідно наказу № 36 від 23.03.2020р. Про внесення змін до штатного розпису , було як скорочено посади так цією датою і введено нові посади, в тому числі і посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг.

Отже, відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був в першу чергу запропонувати позивачу вакантну посаду по його професії, та у разі згоди працівника перевести його на цю посаду, і лише у разі відсутності роботи за відповідною професією запропонувати позивачу іншу наявну роботу.

Крім того, в подальшому коли посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг знову стала вакантною, оскільки згідно наданого до матеріалів справи наказу №18-К від 02.06.2020р., слідує що ОСОБА_4 було звільнено 03.06.2020р. з посади начальника з експлуатації автомобільних доріг, позивач листом №5/1200 від 03.06.2020р., який наявний в матеріалах справи звернувся до Голови Державного агентства автомобільних доріг України ОСОБА_6, з проханням погодити призначення на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг ОСОБА_5 Листом №3291/1/12-7-158/15 Голови Державного агентства автомобільних доріг України, було погоджено призначення на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг ОСОБА_5 та 9.06.2020р. наказом №19-К призначено ОСОБА_5 на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем 04.06.2020р. на адресу ОСОБА_1 було надіслано повідомлення №5/1206 від 03.06.2020р. про те, що йому запропоновано посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, хоча лист за №5/1200 від 03.06.2020р., надісланий відповідачем Державному агентству автомобільних доріг України про погодження прийняття на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, стосувався ОСОБА_5 , а не ОСОБА_1 . Позивач 05.06.2020р. звернувся із заявою до відповідача про переведення його з 09.06.2020р. на вакантну посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, однак відповідачем не було видно наказ про призначення позивача на запропоновану посаду та не оформлено належним чином трудові відносини з дотриманням ст.24 КЗпП України.

Згідно статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, до матеріалів справи було додано наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області Про надання відпустки ОСОБА_1 від 9 червня 2020 року, згідно якого слідує, що ОСОБА_1 у період з 10.06.2020р. по 26.06.2020р. перебував у щорічній основній відпустці. Факт перебування у відпустці позивача підтверджується доданим до матеріалів справи табелем обліку робочого часу, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 26.06.2020р., на момент звільнення, ще перебував у щорічній відпустці.

Із наявного наказу Про звільнення ОСОБА_1 №21-к, вбачається, що позивача було звільнено з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання 26.06.2020р., під час його щорічної відпустки. Також, про звільнення ОСОБА_1 з 26.06.2020р. згідно п.1 ст.40 КЗпП України, свідчить запис у трудовій книжці позивача, що додана до справи.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України по справі № 3-425/2018(6960/18) 6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019 року визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Закріплення в Основному Законі України права громадян на соціальний захист сприяє виконанню обов`язку держави зі створення умов для реалізації громадянами права на працю, що корелюється з вимогами приписів Основного Закону України (частина друга статті 43) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (статті 16, 17), а заборона звільнення працівника з ініціативи власника у період перебування такого працівника у відпустці є такою, що забезпечує реалізацію його конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституції України.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює трудові правовідносини в Україні, є кодекс законів про працю України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 40 Кодексу працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці. Тобто законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України, заборона звільнення працівника в період перебування його у відпустці.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відтак, відповідачем не було спростовано обставин про незаконне звільнення позивача згідно п.1 ст.40 КЗпП України та не надано належних і допустимих доказів стосовно цього.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Порядок розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (Порядок №100). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

У відповідності до ч. З п. 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розд. IV Порядку №100, yарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Як вбачається з довідки Служби автомобільних доріг у Рівненській області № 28 від 26.06.2020, доданої до матеріалів справи у квітні позивачу нараховано 52602,10 грн., а у травні - 16 961,49 грн. З 2 квітня по 30 квітня позивач перебував на лікарняному, з 4 по 18 травня - у відпустці, з 18 травня по 5 червня - на лікарняному.

Отже, за останні два календарні місяці роботи, що передують події звільнення, позивач відпрацював 1 робочий день, а тому фактично відпрацьовані місяці для обчислення середнього заробітку слід рахувати лютий та березень 2020 року.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два останніх календарних місяці перед звільненням складає: 66964,94 грн. (середньоденна заробітна плата) = 1633,29 грн. (з/п за лютий, березень 2020р.) робочі дні - 41.

Середній заробіток за весь період вимушеного прогулу (за період з 27.06.2020 по 08.06.2021) складає: 1633,29 грн. * 237 робочих днів = 387089,73 грн.

А тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.06.2020 р. по 08.06.2021р. - 387089,73 грн.

Стосовно заявленої вимоги позивачем про стягнення моральної шкоди, яку оцінено в сумі 118 028,4 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. за №4 моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. за №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Вирішуючи спір в цій частині, суд враховує, що внаслідок протиправного звільнення, позивач переніс моральні страждання у зв`язку із неправомірною поведінкою відповідача щодо нього, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї сім`Ї, яка була на його утриманні

Зважаючи на характер та обсяг душевних страждань, тяжкість вимушених змін у житті Позивача, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд визначає відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., які також підлягають стягненню із відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 99,97 грн. за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, оскільки позовні вимоги в цій частині задоволено на 8,47 %.

Крім того, виходячи із вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, із Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681,6 грн. за позовні вимоги, за які позивач зільнений від сплати судового збору .

При цьому, в силу положень статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення в частині щодо поновлення Позивача на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Рівненській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 - начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовільнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області Про звільнення ОСОБА_1 від 26.06.2020р. №21-к.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг Служби автомобільних доріг у Рівненській області з 26.06.2020.

Стягнути з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 по 08.06.2021 в сумі 387089 (триста вісімдесят сім тисяч вісімдесят дев`ять гривень) 73 копійки.

Стягнути з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч гривень) 00 копійок.

Стягнути з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмір 99,97 грн..

Стягнути з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь держави судовий збір в розмірі 1681,6 грн.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Служба автомобільних доріг у Рівненській області, місце знаходження: 33028, м.Рівне, вул. Пушкіна, буд.19, код ЄДРПОУ 25894919.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 - начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області.

Повний текст рішення виготовлено 11 червня 2021 року.

Суддя Харечко С.П.