Постанова

від 02.09.2021 по справі 569/11870/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/11870/20

Провадження № 22-ц/4815/1037/21

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Служба автомобільних доріг у Рівненській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - начальник Служби автомобільних доріг у Рівненській області Востріков Олексій Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Рівненській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2021 року (ухвалене у складі судді Харечка С.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - начальник Служби автомобільних доріг у Рівненській області Востріков Олексій Миколайович про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби автомобільних доріг у Рівненській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначає, що 26 червня 2020 року Службою автомобільних доріг у Рівненській області, наказом №21-к, його було звільнено з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання у зв`язку із скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Видання наказу про звільнення вважає протиправним, прийнятим із грубим порушенням норм трудового законодавства та зазначає, що у відповідача фактично не відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, оскільки посад у новому штатному розписі не зменшилося, а відбулися лише зміна назви посад.

Також, зазначає, що відповідачем проведено звільнення у період перебування його у відпустці, чим порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Перед звільненням йому не було запропоновано усіх наявних вакантних посад, не враховано переважного права на залишення на роботі, звернення до профспілкового комітету відбувалося з порушенням законодавства.

У зв`язку з чим, просить визнати незаконним та скасувати наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області про його звільнення; поновити його на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути моральну шкоду у розмірі 118 028,40 грн..

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - начальника Служби автомобільних доріг у Рівненській області Востріков Олексій Миколайович про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області Про звільнення ОСОБА_1 від 26.06.2020р. №21-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг Служби автомобільних доріг у Рівненській області з 26.06.2020 року.

Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 року по 08.06.2021 року у сумі 387 089 (триста вісімдесят сім тисяч вісімдесят дев`ять гривень) 73 копійки.

Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч гривень) 00 копійок.

Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмір 99,97 грн..

Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Рівненській області на користь держави судовий збір в розмірі 1681,6 грн..

У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання 26.06.2020р. з порушенням ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та під час його щорічної відпустки, що заборонено законодавством.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. У зв`язку з чим, місцевий суд дійшов висновку про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу, який за період з 27.06.2020 року по 08.06.2021 року складає 387089,73 грн..

Крім того, зважаючи на характер та обсяг душевних страждань, тяжкість вимушених змін у житті позивача, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн..

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, Служба автомобільних доріг у Рівненській області оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, оскільки останнім днем такого звернення є 26 липня 2020 року, а позов поданий 27 липня 2020 року, що є підставою для відмови у позові. Стверджує, що обставини справи свідчать про сумлінну поведінку відповідача під час припинення трудових відносин з позивачем. Позивач не скористався пропозицією укласти трудовий договір на нових умовах та зайняти одну із запропонованих вакантних посад. Тому вважає, що звільнення позивача відбулося із дотриманням норм трудового законодавства, а місцевий суд не врахував фактичних обставин справи та дійшов передчасного і необґрунтованого висновку про поновлення позивача на роботі. Також вказує на помилковість проведеного судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заперечує щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено розміру завданої шкоди, факту її завдання протиправними діями відповідача та наявність причинно-наслідкового зв`язку між ними.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з червня 2014 року перебував у трудових відносинах з відповідачем до моменту звільнення 26.06.2020 року з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання у зв`язку із скороченням штату працівників.

Державним агентством автомобільних доріг України листом від 17.03.2020 № 1658/6/6.3- 24-1082/09 з додатками, було погоджено нову структуру та штатний розпис Служби автомобільних доріг (САД) у Рівненській області.

Відповідачем 23.03.2020 року, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, збільшенням об`ємів робіт по будівництву, капітальному ремонту автомобільних доріг, штучних споруд та приведення штатного розпису відповідно до структури, яка затверджена Головою Державного агентства автомобільних доріг України, був виданий наказ № 36.

Структурні зміни, викладені в зазначеному наказі стосувалися не лише посади позивача. Зміна в організації виробництва і праці полягала в ліквідації одного відділу та створення двох нових структурних відділів, у результаті чого деякі штатні одиниці виводилися зі штатного розпису, а інші, у зв`язку зі зміною форм розподілу праці, вводилися.

У порівнянні зі штатним розписом від 01.03.2020 року та штатним розписом від 23.03.2020 року, відбулися зміни, зокрема, виведено зі штатного розпису САД у Рівненській області штатні одиниці в т.ч.: - заступник начальника з експлуатаційного утримання - 1 одиниця та введено до штатного розпису Служби штатні одиниці в т.ч.: - заступник начальника з експлуатації автомобільних доріг.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 3 статті 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Саме роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи.

Тобто, звільнення працівника у зв`язку із скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, вважається таким, що здійснюється з ініціативи роботодавця.

Згідно з правовою позицією, визначеною у постанові Верховного Суду України від 27 червня 2012 року, № 6- 65 цс 12, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно наявних у справі матеріалів слідує, що 24.03.2020р. позивачем отримано лист від відповідача в якому ОСОБА_1 було попереджено, що посада заступник начальника з експлуатаційного утримання, яку він займав, скорочується, тому він підлягає вивільненню за п.1 ст.40 КЗпП України з 25.05.2020р. Також йому було запропоновано перевестися на посаду провідного інженера відділу будівництва, реконструкції та капітального ремонту.

У зв`язку із відмовою позивача від переведення на посаду провідного інженера відділу будівництва, реконструкції та капітального ремонту, відповідачем було складено акт від 23.03.2020р. про відмову ОСОБА_1 від переведення на зазначену посаду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.03.2020р. про прийняття його на нововведену посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, яка передбачала ідентичні обов`язки по попередній посаді, яку він займав, а також додаткові обов`язки.

Однак, як слідує із наявних матеріалів, згідно наказу №13-К від 23.03.2020р. на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг було прийнято з 26.03.2020р. нового працівника ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається тільки, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідачем було порушено ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, згідно якої, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг передбачала ряд ідентичних обов`язків, які входили до обов`язків по скороченій посаді заступника начальника з експлуатаційного утримання, а також додаткових, та відповідала професії, яку мав позивач до скорочення, що підтверджується наданими до матеріалів справи наказами №31 від 02.04.2019р. та №40 від 24.03.2020р. Про розподіл функціональних повноважень та обов`язків між начальником Служби автомобільних доріг у Рівненській області та заступниками .

Тому, у першу чергу відповідач повинен був запропонувати позивачу нововведену посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, а не приймати нового працівника на цю посаду.

Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Твердження апелянта про те, що на момент попередження позивача про скорочення, а саме 23.03.2020р., посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг не була вакантною, оскільки з 26.03.2020р. на цю посаду був прийнятий ОСОБА_2 , не заслуговує на увагу, оскільки одною датою - 23.03.2020р., згідно наказу № 36 від 23.03.2020р. Про внесення змін до штатного розпису , було як скорочено посади, так і цією датою введено нові посади, у тому числі і посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг.

Отже, відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був у першу чергу запропонувати позивачу вакантну посаду по його професії, та у разі згоди працівника перевести його на цю посаду, і лише у разі відсутності роботи за відповідною професією запропонувати позивачу іншу наявну роботу.

Крім того, в подальшому, коли посада заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг знову стала вакантною, оскільки згідно наданого до матеріалів справи наказу №18-К від 02.06.2020р. слідує, що ОСОБА_2 було звільнено 03.06.2020р. з посади начальника з експлуатації автомобільних доріг, відповідач листом №5/1200 від 03.06.2020р. звернувся до Голови Державного агентства автомобільних доріг України ОСОБА_3 , з проханням погодити призначення на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг ОСОБА_4 ..

Листом №3291/1/12-7-158/15 Голови Державного агентства автомобільних доріг України, було погоджено призначення на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг ОСОБА_4 та 9.06.2020р. наказом №19-К призначено ОСОБА_4 на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг.

04.06.2020р. відповідачем на адресу ОСОБА_1 було надіслано повідомлення №5/1206 від 03.06.2020р. про те, що йому запропоновано посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, хоча лист за №5/1200 від 03.06.2020р., надісланий відповідачем Державному агентству автомобільних доріг України про погодження прийняття на посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг стосувався ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 ..

Позивач 05.06.2020р. звернувся із заявою до відповідача про переведення його з 09.06.2020р. на вакантну посаду заступника начальника з експлуатації автомобільних доріг, однак відповідачем не було видно наказ про призначення позивача на запропоновану посаду та не оформлено належним чином трудові відносини з дотриманням ст.24 КЗпП України.

Згідно статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, до матеріалів справи було додано наказ Служби автомобільних доріг у Рівненській області Про надання відпустки Козачку М.П. від 9 червня 2020 року, згідно якого слідує, що ОСОБА_1 у період з 10.06.2020р. по 26.06.2020р. перебував у щорічній основній відпустці. Факт перебування у відпустці позивача підтверджується доданим до матеріалів справи табелем обліку робочого часу, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 26.06.2020р., на момент звільнення, ще перебував у щорічній відпустці.

Із наявного наказу Про звільнення ОСОБА_1 №21-к, вбачається, що позивача було звільнено з посади заступника начальника з експлуатаційного утримання 26.06.2020р., під час його щорічної відпустки. Також про звільнення ОСОБА_1 з 26.06.2020р. згідно п.1 ст.40 КЗпП України, свідчить запис у трудовій книжці позивача, що додана до справи.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України по справі № 3-425/2018(6960/18) 6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019 року визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Закріплення в Основному Законі України права громадян на соціальний захист сприяє виконанню обов`язку держави зі створення умов для реалізації громадянами права на працю, що корелюється з вимогами приписів Основного Закону України (частина друга статті 43) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (статті 16, 17), а заборона звільнення працівника з ініціативи власника у період перебування такого працівника у відпустці є такою, що забезпечує реалізацію його конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституції України.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс законів про працю України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 40 Кодексу працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці.

Тобто, законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України, заборона звільнення працівника в період перебування його у відпустці.

Тому, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Покликання апелянта на ст. 3 Закону України "Про відпустки" щодо правомірності звільнення позивача в останній день відпустки, не заслуговують на увагу, оскільки положення даної статті стосуються звільнення, яке відбувається з ініціативи працівника.

У даному випадку звільнення ОСОБА_1 відбулося з ініціативи відповідача.

Відтак, відповідачем не було спростовано обставин про незаконне звільнення позивача згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та не надано належних і допустимих доказів стосовно цього.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки датою отримання копії оспорюваного наказу про звільнення є 26 червня 2020 року, то за правилами статті 254 ЦК України місячний строк закінчився 26 липня 2020 року (вихідний день - неділя). Позовна заява надійшла до суду 27 липня 2020 року, тобто в межах строку встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Верховний Суд у своїй постанові по справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року зробив наступні правові висновки: 1)вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; 2)стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі.

Порядок розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (Порядок №100). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

У відповідності до ч. 3 п. 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розд. IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Як вбачається з довідки Служби автомобільних доріг у Рівненській області № 28 від 26.06.2020 року, доданої до матеріалів справи у квітні позивачу нараховано 52602,10 грн., а у травні - 16 961,49 грн.. З 2 квітня по 30 квітня позивач перебував на лікарняному, з 4 по 18 травня - у відпустці, з 18 травня по 5 червня - на лікарняному.

Отже, за останні два календарні місяці роботи, що передують події звільнення, позивач відпрацював 1 робочий день, а тому фактично відпрацьовані місяці для обчислення середнього заробітку слід рахувати лютий та березень 2020 року.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два останніх календарних місяці перед звільненням складає: 66964,94 грн. (середньоденна заробітна плата) = 1633,29 грн. (з/п за лютий, березень 2020р.) робочі дні - 41.

Середній заробіток за весь період вимушеного прогулу (за період з 27.06.2020 по 08.06.2021) складає: 1633,29 грн. * 237 робочих днів = 387089,73 грн.

Тому, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.06.2020 р. по 08.06.2021р. у розмірі 387 089,73 грн..

Правильність проведеного розрахунку середньоденної заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу апелянтом не спростована, власного належного розрахунку надано не було.

Суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення обґрунтував свій розрахунок середнього заробітку положенням Порядку розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який визначений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, та правильно обрахував суму, яка підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань,а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються тяжкість та тривалість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, можливість їх відновлення, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому, суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 3 останови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. за №4 моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. за №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи, що внаслідок протиправного звільнення, позивач переніс моральні страждання у зв`язку із неправомірною поведінкою відповідача щодо нього, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї сім`ї, яка була на його утриманні, зважаючи на характер та обсяг душевних страждань, тяжкість вимушених змін у житті позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів погоджується із визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди - 10 000,00 грн., які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору.

Наведені у апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, Ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права та переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 03 вересня 2021 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.