Постанова

від 09.06.2021 по справі 906/543/16

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року Справа № 906/543/16

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.04.2021р. (повний текст - 23.04.2021р.) у справі №906/543/16 (суддя Костриця О.О.)

за заявою Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (м.Харків)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аграрник" (с.Ставки (Леніне), Радомишльський район, Житомирська область)

про визнання банкрутом (клопотання ліквідатора Ігнатіва Олекси Любомировича від 07.12.2020р. за №50 про стягнення з кредитора грошової винагороди в сумі 52838,08 грн.)

за участю представників:

від заявника Євмінов Є.В., довіреність №б/н від 04.01.21, представник Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аграрник" (далі - ТОВ "Торговий дім "Аграрник", боржник, банкрут).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.04.2021р. у справі №906/543/16 частково задоволено клопотання ліквідатора Ігнатіва Олекси Любомировича від 07.12.2020р. за №50 про стягнення з кредитора грошової винагороди в сумі 52838,08 грн. Стягнуто з Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (61058, місто Харків, вул.Іванівська, будинок 1, кабінет 501, ідентифікаційний код 20023279) на користь Арбітражного керуючого Ігнатіва Олекси Любомировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 10553,41 грн грошової винагороди. У задоволенні решти вимог арбітражного керуючого Ігнатіва Олекси Любомировича відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою. До скарги додано клопотання про зупинення виконання ухвали до прийняття рішення судом апеляційної інстанції за результатами судового розгляду апеляційної скарги (т.7 а.с.30-35).

В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що комітет кредиторів, у тому числі УАСП TOB КАІС , не здійснював авансування коштів на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, як сплату основної винагороди арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. за виконання ним повноважень ліквідатора. Таким чином відповідно до ч.2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства основна винагорода арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. повинна сплачуватись за рахунок коштів, одержаних боржником - ТОВ Торговий дім Аграрник у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника ТОВ Торговий дім Аграрник , яке не перебуває в заставі.

Діючим законодавством України, зокрема положеннями Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено обов`язку кредиторів сплачувати основну винагороду арбітражного керуючого за рахунок власних коштів кредиторів у випадку недостатності/відсутності коштів, одержаних боржником у результаті господарської діяльності, або недостатності/відсутності коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, у тому числі виходячи з принципу пропорційності грошовим вимогам кредиторів.

Скаржник також звертає увагу суду, що арбітражний керуючий не є найманим працівником суду, кредиторів та боржника і на нього не поширюються гарантії захисту трудових прав, визначені Конституцією України та міжнародними правовими актами. Це вбачається, виходячи з статусу арбітражного керуючого, визначеного Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема, і щодо відповідальності арбітражного керуючого. Відповідальність останнього відмінна від традиційної відповідальності найманого працівника та має ознаки цивільно-правової відповідальності. Таким чином, суд першої інстанції, посилаючись на зазначені норми законодавства України і міжнародного законодавства, зокрема на статтю 43 Конституції України, в обгрунтування висновків ухвали щодо стягнення з кредитора УАСП ТОВ КАІС грошової винагороди в загальному розмірі 10553,41 грн., допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме: застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Діючим законодавством України, а саме ч.5 ст.30 Кодекс України з процедур банкрутства, передбачена саме можливість, а не обов`язковість, створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, тобто законодавство виходить при вирішенні цього питання з відповідного принципу диспозитивності правового регулювання. Тому твердження в ухвалі, що передбачена законодавством можливість за бажанням кредиторів створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, є примушенням до безоплатної праці та прирівнюється до рабства і нібито суперечить статті 43 Конституцій України, є помилковим та є наслідком неправильного застосування судом норм матеріального права - ч.5 ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства.

З огляду на викладене скаржник просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.04.21 у справі №906/543/16 в частині задоволення клопотання ліквідатора Ігнатіва О.Л. від 07.12.20 за №50 про стягнення з кредитора грошової винагороди в сумі 52838,08 грн. та стягнення з УАСП ТОВ КАІС на користь арбітражного керуючого Ігнатіва О.С. - 10553,41 грн. грошової винагороди. Постановити в зазначеній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання ліквідатора Ігнатіва О.Л. від 07.12.20 за №50.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021р. відмовлено у задоволенні клопотання Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ КАІС про зупинення виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 22.04.2021р. у справі №906/543/16 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою УАСП ТОВ КАІС на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.04.21р. у справі №906/543/16. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.06.2021р.

У судове засідання 09.06.2021р. в режимі відеоконференції з`явився представник УАСП ТОВ КАІС . Доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ КАІС , оскільки явка повноважних представників у судове засідання не визнавалася обов`язковою.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Постановою господарського суду від 27.07.2017 визнано банкрутом ТОВ "Торговий Дім "Аграрник"; відкрито ліквідаційну процедуру ТОВ "Торговий Дім "Аграрник" (т.2 а.с.118-121).

Ухвалою господарського суду від 20.08.2019, зокрема, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аграрник" арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. (т.4 а.с.171-173).

Отже, арбітражний керуючий Ігнатів О.Л. виконує обов`язки ліквідатора боржника з 20.08.2019.

Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Статтею 30 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду, яка складається з основної та додаткової грошових винагород.

Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.

Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.

Витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності за заподіяння шкоди, а також витрат, пов`язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

Відповідно до частини 3 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. У першу чергу оплачуються витрати, пов`язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора.

Тобто, надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, оскільки безпосередньо Кодексом встановлені мінімальні гарантії щодо оплати послуг арбітражного керуючого - ліквідатора, а також встановлені спеціальні джерела оплати послуг арбітражного керуючого, а саме: за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.

Відповідно до частини 5 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Крім цього, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора, від джерел фінансування того, чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов`язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

Встановивши факт невиконання кредиторами у добровільному порядку обов`язку щодо оплати послуг арбітражного керуючого, господарський суд приймає рішення про примусове стягнення з таких кредиторів відповідних грошових сум шляхом винесення ухвали та видачі судового наказу.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16 та від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17.

Як вбачається з матеріалів та встановлено місцевим господарським судом ухвалою господарського суду від 22.04.2021 затверджено звіт арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. за період виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аграрник" з 20.08.2019 по 30.04.2020 на суму 60610,46 грн.

За умови чинності ухвали Господарського суду Житомирської області від 22.04.2021, з урахуванням приписів Кодексу України з процедур банкрутства, арбітражний керуючий безумовно має право на оплату основної грошової винагороди за період виконання повноважень ліквідатора в межах даної справи, та відшкодування витрат, понесених під час виконання повноважень ліквідатора банкрута.

Судом встановлено, що кредитором у цій справі не створювався фонд для авансування грошової винагороди арбітражного керуючого, відшкодування витрат арбітражного керуючого. Боржник не здійснював господарської діяльності та у боржника відсутні активи, кошти від реалізації яких можливо було б спрямувати на оплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, про що неодноразово зазначено ліквідатором банкрута Ігнатівим О.Л. у поданих до суду проміжних звітах та підсумковому звіті ліквідатора.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що за викладених обставин, оплата основної грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора банкрута повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів.

Разом із тим, слід зазначити, що такий обов`язок виникає лише у випадку, якщо ліквідатором реалізовано принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, який закріплено в статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства.

Суть такого принципу полягає в тому, що обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення та повернення в ліквідаційну (конкурсну) масу всього майна (майнові права, законні очікування) боржника.

До складу майна боржника слід віднести такі майнові права, які виникають у зв`язку з визнанням угод недійсними в порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також зобов`язаннями осіб, які відповідають за зобов`язаннями боржника відповідно до закону або установчих документів боржника, які входять до ліквідаційної маси (стаття 213 Господарського кодексу України).

До законних очікувань слід віднести субсидіарну відповідальність третіх осіб, засновників, керівників боржника та інших осіб за доведення боржника до банкрутства або з вини цих осіб (частина 2 статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства).

Наявні матеріали справи свідчать про те, що ліквідатором було дотримано обов`язок щодо здійснення всієї повноти дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника, що передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, тобто ліквідатором додержано принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Крім того, дії або бездіяльність ліквідатора під час проведення ним ліквідаційної процедури у справі № 906/543/16 кредиторами не оскаржувались, заходи по ліквідаційній процедурі ліквідатором узгоджувались з комітетом кредиторів.

Колегія суддів також зазначає, що кредитори у даній справі, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15).

Згідно з частиною 4 статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання господарського суду та кратну одній тисячі гривень.

За приписами частини 1 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді задовольняються в першу чергу.

Відповідно до частини 3 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

Таким чином, керуючись принципом пропорційності голосів кредиторів на зборах кредиторів кількості їх грошових вимог відповідно до статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд вправі застосувати такий принцип до розподілу між кредиторами грошової винагороди та витрат ліквідатора, за відсутності у боржника коштів від господарської діяльності, від реалізації його майна та рішення комітету кредиторів про утворення Фонду для оплати грошової винагороди та відшкодування витрат ліквідатору, оскільки законодавцем виключається можливість безоплатного надання послуг арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Також колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції на Постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 в якій зазначено, що у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.

З огляду на викладене місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи ініціюючого кредитора про неможливість покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого на кредиторів.

З матеріалів справи, судом встановлено, що ухвалою господарського суду 27.10.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів з включеними до нього вимогами Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" на суму 1738549,20 грн боргу (четверта черга) та 13780,00 грн витрат по сплаті судового збору (перша черга).

Вимоги інших кредиторів до реєстру вимог кредиторів боржника не включались.

У розрахунку розміру стягнення основної грошової винагороди пропорційно до розміру кредиторських вимог ліквідатором банкрута зазначено про необхідність стягнення з кредитора 52 838,08 грн.

Разом з тим, як було зазначено вище, ухвалою господарського суду від 22.04.2021 затверджено звіт арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. за період виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Торговий дім "Аграрник" з 20.08.2019 по 30.04.2020 на суму 60610,46 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір сплаченої арбітражному керуючому Ігнатіву О.Л. за період з 20.08.2019 по 30.04.2020 грошової винагороди становить 50057,05 грн, а саме:

- 29428,15 грн - за рахунок коштів боржника на ліквідаційному рахунку банкрута;

- 10791,63 грн - за рахунок коштів Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС";

- 9837,27 грн - за рахунок коштів Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".

Отже, залишок несплаченої арбітражного керуючому Ігнатіву О.Л. грошової винагороди за період виконання повноважень ліквідатора банкрута з 20.08.2019 по 30.04.2020 становить 10553,41 грн.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, керуючись принципом пропорційності грошових вимог кредиторів, стягненню з Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" як єдиного кредитора боржника (100% вимог до боржника) на користь арбітражного керуючого Ігнатіва О.Л. підлягає 10553,41 грн.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Пронін проти України , Кузнєцов та інші проти Російської Федерації одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії ).

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, ухвалу господарського суду Житомирської області від 22.04.21р. у справі №906/543/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу УАСП ТОВ КАІС - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю КАІС на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.04.2021 у справі №906/543/16 - залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 14.06.2021р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.