Постанова

від 09.06.2021 по справі 420/3067/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 420/3067/20

адміністративне провадження № К/9901/23717/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представника Позивача: Александрової Н.М.,

представника Відповідача: Бутрик А.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС)

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (суддя Кравченко М.М.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (головуючий суддя Федусик А.Г., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАВІЕС

до Головного управління ДПС в Одеській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС)

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАВІЕС (надалі також - Позивач, ТОВ ГРАВІЕС ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС; надалі також - Відповідач, скаржник), у якому просило суд визнати протиправними дій службових осіб ДПС, які полягають у проведенні документальної позапланової перевірки ТОВ ГРАВІЕС ; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2020 року №0000560402; 0000570402; зобов`язати ДПС внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування розмірі 45459513 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ ГРАВІЕС зазначало, що висновки в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, позаяк первинними документами підтверджено здійснення реальних господарських операцій з ТОВ МПО РІТЕЙЛ , ТОВ ЛІМО СОФТ , ТОВ СКАЙ ЕКС , ТОВ ЮНІАЛ ПРО на належне їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку. Крім того, Позивач зазначав про хибність висновків Відповідача про відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей в орендованих складських приміщеннях.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАВІЕС до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2020 року №0000560402 та №0000570402, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 27 квітня 2020 року №0000560402 та №0000570402. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки контролюючого органу про порушення Позивачем положень Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), що призвело до завищення від`ємного значення (р.19 декларації з ПДВ) з податку на додану вартість за січень 2020 року у розмірі 46189879 грн, що відповідно призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року) у розмірі 45459513 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з податку на додану вартість) за січень 2020 року у сумі 730366 грн, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки здійснені контролюючим органом без аналізу первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства. Суди обох інстанцій визнали належним повідомлення контролюючого органу по факту втрати ТОВ ГРАВІЕС первинних документів, що мало місце до проведення перевірки, а також встановили виконання платником усіх митних формальностей та сплату податкових зобов`язань по податку на додану вартість за оформленими митними деклараціями, що утворюють достатні підстави для віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 19 лютого 2020 року ТОВ ГРАВІЕС подало до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість №9029325959 за січень 2020 року разом із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 45459513,00 грн.

20 березня 2020 року ДПС видало наказ №1274, яким на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України та згідно з доповідною запискою начальника управління податків і зборів з юридичних осіб ДПС Пархоменка С. від 16 березня 2020 року №89/11/15-32-04-02-11 наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ГРАВІЕС з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень та визначеного в додатку 3 до декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року, тривалістю 5 робочих днів з 23 березня 2020 року.

На підставі направлень від 20 березня 2020 року, наказу від 20 березня 2020 року №1274, в період з 23 березня 2020 року по 27 березня 2020 року посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ГРАВІЕС .

За результатами цієї перевірки 03 квітня 2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області складено акт №386/15-32-04-02/43366107 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ГРАВІЕС з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тисяч гривень, та визначеного в додатку 3 до декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року.

В акті перевірки встановлені такі порушення:

підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 189.1 статті 189, абзацу г) пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, абзацу б) та абзацу в) пункту 200.4 статті 200, пункту 201.14 статті 201 ПК України, а саме підприємством занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість, що призвело до завищення від`ємного значення (р.19 декларації з податку на додану вартість) з податку на додану вартість за січень 2020 року у розмірі 46189879 грн, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за січень 2020 року) у розмірі 45459513 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітною (податкового) періоду (р.21 декларації з податку на додану вартість) за січень 2020 року у сумі 730366 грн.

Такі висновки Відповідача обґрунтовані тим, що під час перевірки Позивачем не надано необхідних первинних документів на підтвердження здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки на підставі акту від 03 квітня 2020 року №386/15-32-04-02/43366107 згідно з виявленими порушеннями Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2020 року: №0000560402, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на поточний рахунок платника за січень 2020 року на 45459513 грн та №0000570402, яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітною (податкового) періоду за січень 2020 року у сумі 730366 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач наполягає на необхідності відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №820/15224/14, щодо застосування норми пункту 44.5 статті 44 ПК України. Зокрема, зазначає про те, що за визначених у пункті 44.5 статті 44 ПК України обставин фіксування та дослідження обставин пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності здійснюється у порядку згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом МФУ від 24 травня 1995 року №88. Згідно з цим Положенням для з`ясування причин пропажі або зниження документів та встановлення обсягу відсутніх документів наказом керівника створюється комісія, результати роботи якої оформляються актом. Натомість, Позивачем вимог вказаного Положення дотримано не було, а повідомлення контролюючого органу про втрату документів надано без довідки правоохоронних органів про втрату документів.

По факту зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість з посиланням на пункт 198.6 статті 198 ПК України наголошує на тому, що в ході проведення перевірки Позивачем не надано первинних документів, які є підставою для нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке у подальшому було заявлено до бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року, як і не проведено інвентаризації основних засобів та товарно-матеріальних цінностей щодо наявності залишків товарно-матеріальних цінностей на складі, не підтверджено наявність складських приміщень для зберігання імпортованого товару (взуття, одяг тощо) з огляду на задекларований обсяг придбання імпортованого товару.

За наведеного Відповідач вважає, що обґрунтовано зробив висновок про те, що залишки придбаних Позивачем товарів не використовувались в господарській діяльності, але і не залишилися у підприємства у зв`язку з їх відсутністю, що свідчить про їх реалізацію без відображення у регістрах бухгалтерського обліку та у податковій звітності, або підтверджує відсутність їх зв`язку з господарською діяльністю підприємства за відсутності фінансового результату.

3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У Відзиві на касаційну скаргу Позивач, насамперед, вказує на відмінність обставин у справі, на яку посилається скаржник обґрунтовуючи підстави для відступу від висновку щодо застосування положень пункту 44.5 статті 44 ПК України у взаємозв`язку з пунктом 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Зазначає, що судами попередніх обставин відповідно до встановлених обставин у цій справі правильно застосовано положення пункту 44.5 статті 44 ПК України та зроблено обґрунтований висновок про належне повідомлення контролюючого органу про втрату документів. При цьому, Позивач наполягає, що податковим органом за фактом такого повідомлення безпідставно не вжито заходів щодо перенесення терміну проведення перевірки до відновлення документів.

Також, наполягає на тому, що залишки товарно-матеріальних цінностей на складі Позивача належно підтверджені відомостями обліку залишків матеріалів на складі, а виконання митних формальностей та належна сплата податкових зобов`язань по податку на додану вартість підтверджує право на формування податкового кредиту за січень 2020 року, в тому числі по операціям імпорту товару з Китаю. Позивач правомірно скористався правом бюджетного відшкодування та обґрунтовано сформував заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, сплачену в ціні імпортованого товару.

Стверджує, що оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийняті на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з підпунктом ґ) пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У пункті 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пунктів 200.2, 200.4 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 3.3 акту перевірки причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від`ємне значення податку на додану вартість) є: залишки власно імпортованих та придбаних на митній території товарно-матеріальних цінностей широкого асортименту (одяг верхній чоловічий, взуття в асортименті та інше), тобто податковий кредит сформовано умовно за двома групами операцій, а саме: придбання товару на митній території України та імпортування з Китаю.

Так, в січні 2020 року на підставі договорів поставки ТОВ ГРАВІЕС з ТОВ МПО РІТЕЙЛ №1/15-МПО від 15 січня 2020 року, з ТОВ ЛІМО СОФТ №ЛС/1601 від 16 січня 2020 року, з ТОВ СКАЙ ЕКС №СК-140120 від 14 січня 2020 року, з ТОВ ЮНІАЛ ПРО №2101/Гр від 21 січня 2020 року відбулось відвантаження придбаного товару на загальну суму 34491457 грн (плюс ПДВ 6898291 грн), за який проведено оплату у відповідному розмірі: ТОВ МПО РІТЕЙЛ на суму 7620463,60 грн (плюс ПДВ 1524092,72 грн), ТОВ ЛІМО СОФТ на суму 5063976,85 грн (плюс ПДВ 1012795,37 грн), ТОВ СКАЙ ЕКС на суму 4687210,40 грн (плюс ПДВ 937442,08 грн), ТОВ ЮНІАЛ ПРО на суму 17119806,30 грн (плюс ПДВ 3423961,26 грн).

На підтвердження виконання умов зазначених договорів на підставі видаткових накладних протягом січня 2020 року Позивачем отримано товар, за який проведена відповідна оплата, що підтверджується платіжними дорученнями за січень 2020 року.

За наслідком вказаних операцій контрагентами в січні 2020 року були складені та видані ТОВ ГРАВІЕС податкові накладні, суми по яких віднесені до складу від`ємного значення у декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення Відповідач посилався на ту обставину, що в ході проведення перевірки оригінали первинних документів, які є підставою для нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке у подальшому було заявлено до бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року, Позивачем не надано.

Надаючи правову оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 КАС України при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до змісту правового регулювання статті 44 ПК України саме на платника податків покладається обов`язок щодо забезпечення зберігання документів, пов`язаних із обліком доходів, витрат та визначенням об`єктів оподаткування, податкових зобов`язань.

Наведене обумовлено передусім тим, що обов`язок підтвердження правомірності, обґрунтованості, повноти формування даних бухгалтерського і податкового обліку належними документами первинної фінансово-бухгалтерської звітності покладається саме на суб`єкта господарювання. Контролюючий орган, здійснюючи заходи податкового контролю, аналізує, досліджує, співставляє дані, які містяться не лише в документах фінансової звітності, а й первинних документах.

Підпунктом 20.1.6 статі 20 ПК України у взаємозв`язку із положеннями пункту 16.1.5 статті 16 ПК України утворено спеціальну правову конструкцію, якою з метою забезпечення повноти та об`єктивності перевірки дотримання платником податків податкового законодавства контролюючому органу надано право запитувати отримувати, аналізувати під час проведення перевірок від платників податків копії первинних документів та інформацію, пов`язану з обчисленням, декларуванням та сплатою суб`єктом господарювання податків, зборів та інших платежів. Для платника ж передбачено обов`язок надавати згідно з належним чином оформленою письмовою вимогою документи, пов`язані із формування об`єкта оподаткування та сплатою податків.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У пункті 44.5 статті 44 ПК України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

За змістом встановлених обставин у цій справі, 16 березня 2020 року Позивачем було втрачено документи фінансово-господарської діяльності за період з листопада 2019 року по час звернення, та на виконання положень статті 44 ПК України 16 березня 2020 року Позивач звернувся до Відповідача з листом за вих. №37/03, в якому повідомив про втрату первинних документів. По даному факту також було повідомлено правоохоронні органи, що підтверджується листом Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31 травня 2020 року №36/ЕО-14495.

В контексті встановлених обставин суди дійшли правильних висновків, що Відповідачем за наведених обставин безпідставно не було вжито заходів щодо перенесення терміну документальної перевірки до дати відновлення та надання Позивачем документів в межах визначених строків.

Наведене слідує з положень пункту 82.4 статті 82 ПК України, якими передбачено право контролюючого органу зупинити проведення документальної планової та позапланової перевірки на строк, зокрема, необхідний для завершення відновлення платником податків втрачених документів, з подальшим поновленням проведення перевірки на невикористаний строк.

Більш того, без дослідження, співставлення та аналізу документів, зміст яких дає можливість здійснити комплексні аналіз, співставлення та дослідження правовідносин в аспекті правильності визначення суми податку на додану вартість, що підлягає до бюджетного відшкодування, ставить під сумнів обґрунтованість висновків документальної перевірки та її наслідків. Дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

У постановах від 12 червня 2018 року у справі №821/597/17, від 26 квітня 2019 року у справі №806/252/16 Верховний Суд зауважив на тому, що неприйнятним є спосіб встановлення податковим органом правопорушення без перевірки документів, адже у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких встановлюються податкові правопорушення. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками проведення перевірки. Документальний спосіб дослідження у будь-якому випадку передбачає документи, як предмет такого дослідження, висновок податкового органу про податкове правопорушення по факту відсутності документів можливий виключно у випадку їх ненадання податковому органу платником податку під час проведення належної перевірки.

У касаційній скарзі скаржником висловлено необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №820/15224/14.

Так, у межах судового розгляду справи №820/15224/14 судами попередніх інстанцій було встановлено надіслання платнику податків запиту контролюючого органу щодо надання документів у зв`язку з проведенням позапланової документальної перевірки, у відповідь на який платником повідомлено про неможливість надання таких з незалежних від платника податків обставин (зберігання бухгалтерсько-облікової документації в захопленому невідомими особами приміщенні та викраденням документів).

У цій постанові Верховний Суд виходив з того, що незважаючи на повідомлення позивача про неможливе надання первинних документів з поважних та незалежних від позивача причин, відповідач не вчинив передбачених статтею 44 ПК України дій щодо перенесення термінів проведення перевірки та здійснив перевірку без дослідження первинних документів позивача, а відтак акт документальної перевірки, яким встановлені податкові правопорушення, без дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку платника податків, не може бути належним та допустимим доказом складу таких порушень в розумінні статті 70 КАС України.

Водночас, скаржником у цій справі не наведено обґрунтованих підстав необхідності відступу від наведеного правового висновку Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №820/15224/14, а суд касаційної інстанції таких підстав не знаходить.

Отже, Верховний Суд погоджується з тим, що суди попередніх інстанцій за обставинами цієї справи правильно виходили з того, що враховуючи ненадання Позивачем необхідної первинної документації внаслідок втрати та повідомлення у встановленому порядку контролюючого органу, у Відповідача були відсутні правові і фактичні підстави для висновків про завищення від`ємного значення з податку на додану вартість та завищення суми бюджетного відшкодування без дослідження та аналізу первинних документів.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено, що Позивач має у користуванні складське приміщення площею 1480 кв м за адресою: м. Одеса, вул. Новікова, 5 , а зберігання та облік залишків товарно-матеріальних цінностей на складі підтверджується відомостями обліку залишків матеріалів на складі за січень 2020 року №1 та №2, які оформлялись підприємством після надходження товару на склад.

Щодо поданих скаржником під час касаційного розгляду цієї справи копій: ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2020 року, протоколу обшуку Національного бюро Четвертого відділу детективів третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 3 грудня 2020 року та лист НАБУ від 11 грудня 2020 року №0434-231/42641 Суд звертає увагу на наступне.

Положення статті 341 КАС України, якими визначено межі касаційного перегляду, не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на імперативні вимоги статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції наведені докази не приймає як такі, що є новими доказами у справі, і які не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.

Враховуючи вищевикладнене, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржені судові рішення відповідно до встановлених фактичних обставин з наданням об`єктивного і обґрунтованого їх аналізу. Висновки судів попередніх інстанцій зроблено на підставі наявних в матеріалах справи доказів та відповідно до чинного на час спірних правовідносин правового регулювання.

Крім того, у судовому засіданні представник Відповідача зауважив на тому, що оскаржене у межах цього касаційного провадження рішення суду першої інстанції від 20 травня 2020 року за заявою Головного управління ДПС в Одеській області було переглянуто Одеським окружним адміністративним судом за нововиявленими обставинами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного від 20 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАВІЕС відмовлено повністю.

На час касаційного перегляду цієї справи вказане рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року законної сили не набрало, натомість касатор наполягав на здійсненні касаційного розгляду справи у межах цього касаційного провадження.

Тому, Суд вважає необхідним зазначити, що суд касаційної інстанції переглянув оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог поданої в цьому провадженні касаційної скарги Відповідача про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №820/15224/14 щодо застосування норми пункту 44.5 статті 44 ПК України.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 340, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх