Рішення

від 11.06.2021 по справі 192/969/17

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/969/17

Провадження № 2/192/52/21

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2021 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Стрельникова О.О.

за участю: секретаря судового засідання - Корота Л.С.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Мулька А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства МАГ , треті особи: приватний нотаріус Нестерова Тетяна Володимирівна, державний нотаріус Супруненко Алла Миколаївна про визнання додаткової угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до відповідача, який в подальшому уточнив про визнання додаткової угоди недійсною .

В подальшому позивачка вступила у справу в якості правонаступника ОСОБА_2 .

На обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що 21 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП МАГ , було укладено договір оренди землі.

За вказаним договором в оренду відповідачу було передано земельну ділянку, що належала ОСОБА_2 площею 7,187 га, розташована на території Привільнянської сільської ради. Договір укладено строком на 10 років.

У січні 2011 року позивачка, яка є донькою ОСОБА_2 , у зв`язку з важкою хворобою свого чоловіка ОСОБА_3 , звернулась до батька, а той в свою чергу до представника відповідача - директора Андрусішина Анатолія Матійовича про надання 20000 грн. для лікування та придбання коштовних ліків у рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою по договору оренди від 21 грудня 2006 року.

Представник відповідача запропонував продати йому земельну ділянку за 25000 грн., на що ОСОБА_2 не погодився, тому представник відповідача передав ОСОБА_2 20000 грн., а той повинен був надати йому розписку про вказане.

Для оформлення розписки представник відповідача разом з ОСОБА_2 відвідали нотаріуса, і після повернення від нотаріуса, ОСОБА_2 пред`явив позивачці заповіт на ім`я ОСОБА_4 в частині земельної ділянки. Вказаний заповіт викликав обурення позивачки, оскільки він не відповідав дійсним намірам ОСОБА_2 скласти розписку. В подальшому представник відповідача змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання коштів в розмірі 50000 грн.

В 2017 року позивачка дізналась, що договір оренди укладений між її батьком та відповідачем продовжений на 49 років, про що здійснено державну реєстрацію 13 квітня 2017 року.

На запит позивачки відповідач повідомив їй, що згідно довіреності, яка була видана представнику відповідача, було укладено додаткову угоду до договору оренди, якою строк дії договору оренди продовжено на 49 років.

Вказана довіреність була скасована шляхом припинення 02 лютого 2011 року.

Вважає, що представник відповідача скористався тяжкими обставинами ОСОБА_2 , що склались у сім`ї його доньки ОСОБА_1 , у зв`язку з тяжкою хворобою її чоловіка, спонукав ОСОБА_2 підписати нотаріальну довіреність на вільне розпорядження земельною ділянкою, тому просила визнати недійсним додаткову угоду між ОСОБА_2 та відповідачем до договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1225086000:01:032:0427, від 21 грудня 2006 року, яка зареєстрована приватним нотаріусом Нестеревою Т.В. 14 грудня 2016 року.

Ухвалою суду від 24 червня 2020 року ОСОБА_1 залучено до участі в справі, як правонаступника померлого позивача (Т. 2 а.с. 42).

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав викладених в позовній заяві, також вважали, що враховуючи надані суду докази, які є підставою позову, слід визнати додаткову угоду недійсною, оскільки при її реєстрації було допущені порушення. Також послались на те, що ОСОБА_2 не писав розписку на 100000 грн. і тому посилання відповідача, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_4 таку суму є неправдою, тому просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, послався на те, що позивачка та її представник в судовому засіданні не довели належними та допустимим доказами свої позовні вимоги.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд, заслухавши сторони, показання свідка та позивачки в якості свідка, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно договору оренди землі від 21 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП МАГ , орендодавець передав в оренду орендарю земельну ділянку площею 7,187 га, що розташована на території Привільнянської сільської ради, і належить орендодавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІ-ДП №033480 (Т. 1 а.с. 7-9). Договір оренди зареєстрований у Солонянському відділ ДРФ ЦДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 квітня 2007 року за №040713200712.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору, він укладений на 10 років.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП №033480 виданого ОСОБА_2 , він був власником земельної ділянки площею 7,187 г, що розташована на території Привільнянської сільської ради (Т. 1 а.с. 11).

Як вбачається з додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2006 року, укладеної 20 листопада 2016 року, ОСОБА_2 та ПП МАГ домовились внести зміни до п.п. 5, 8, п. 9.1 договору, зокрема, що Договір укладено на 49 років з урахуванням ротації культур, згідно з проектом землеустрою (Т. 1 а.с. 12). Зазначена додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2006 року (державна реєстрація від 13 квітня 2007 року за №040713200712) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Відповідно до Витягу з державного кадастру земель, зазначена додаткова угода зареєстрована в реєстрі 14 грудня 2016 року (Т. 1 а.с. 13-14).

Відповідно до розписки від 23 червня 2012 року, ОСОБА_2 здав в оренду земляний пай, що йому належить на 49 років, та отримав оренду плату за весь строк оренди в розмірі 100000 грн. (Т. 1 а.с. 115).

Як вбачається з довіреності від 02 лютого 2011 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань користування належної йому земельної ділянки площею 7,187 га, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ДП №033480, розташована на території Привільнянської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Згідно відмітки Вказана довіреність скасована 07 липня 2017 року (Т. 1 а.с. 167).

З Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 07 липня 2017 року, вбачається, що зареєстровано припинення дії довіреності від 02 лютого 2011 року (Т. 1 а.с. 16).

Згідно актового запису про смерть №8 від 21 березня 2019 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2 а.с. 28).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_1 , спадщина складається із земельної ділянки площею 7,187 га, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належала ОСОБА_5 .В на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ДП №033480, розташована на території Привільнянської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 125086000:01:032:0427 (Т. 2 а.с. 61).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , показала суду, що її чоловік ОСОБА_2 коштів в розмірі 100000 грн. в якості орендної плати не отримував, а отримав 20000 грн., при цьому їй відомо, що в день отримання коштів її чоловік їздив до нотаріуса з директором ПП МАГ .

Згідно зі статтею 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 233 ЦК України - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника і , за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Разом з тим, будь-яких належних, допустимих доказів, що додаткова угода від 20 листопада 2016 року була вчинена ОСОБА_2 під впливом тяжкої для нього обставини суду не надано, як і не надано доказів, що умови додаткової угоди були вкрай невигідними для орендодавця.

Посилання позивачки, що ОСОБА_2 здійснив вчинення додаткової угоди під впливом тяжкої обставини - хвороби чоловіка доньки, суд не приймає, оскільки будь-яких доказів, що вказана обставина існувала на момент укладання додаткової угоди суду не надано.

Показання свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , не підтверджують, існування вказаних обставин на момент укладення додаткової угоди.

Вказаний висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду викладеним в постанові від 29 березня 2021 року у справі №369/13272/18.

Також суд не приймає доводи позивачки про те, що під час проведення реєстрації додаткової угоди було допущено порушення, а також те, що ОСОБА_2 не отримував від відповідача коштів в розмірі 100000 грн., оскільки позивачка на власний розсуд вибрала спосіб захисту своїх прав, а саме шляхом визнання недійсним додаткової угоди саме з підстав укладення її під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для умовах. Будь-яких інших підстав позову позивачкою не заявлено і тому не можуть бути прийняти судом.

Що стосується посилання позивачки на те, що тяжкі обставини змусили ОСОБА_2 видати ОСОБА_4 довіреність на розпорядження його землею, то, оскільки позивачка не ставить вимог про визнання такої довіреності недійсною, як і не надає суду будь-яких доказів тяжких обставин, які б вплинули на ОСОБА_2 при видані такої довіреності, а також, не зазначає які вкрай невигідні умови були прописані у вказаній довіреності, тому суд такі посилання також не приймає.

Таким чином, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивачку.

На підставі викладеного, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 233 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 , яка мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до приватного підприємства МАГ , яке розташовано: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Шевченка, буд. 12, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31136463, треті особи: приватний нотаріус Нестерова Тетяна Володимирівна, державний нотаріус Супруненко Алла Миколаївна про визнання додаткової угоди недійсною - відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок позивачки.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний судове рішення складено 15 червня 2021 року.

Головуючий: суддя Стрельников О.О.