Рішення

від 08.06.2021 по справі 922/1229/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1229/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м.Харків до Фізичної особи-підприємця Перепелиці Оксани Євгеніївни, м.Харків про стягнення 61289,37 грн. за участю представників:

позивача - Гостіщева О.О. (довіреність №08-21/93/2-21 від 05.01.2021 року);

відповідача - Дородних С.В. (адвокат, ордер АН №1032456 від 09.04.2021 року).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Перепелиці Оксани Євгеніївни про стягнення 61289,37 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Карла Маркса,9 у м.Харкові, загальною площею 0,1553 га відповідно до договору оренди землі від 06.11.2015 року (номер запису про інше речове право: 12032962 від 09.11.2015) період з 01.05.2018 по 31.12.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року відкрито провадження у справі №922/1229/21 в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, призначивши судове засідання з розгляду справи по суті на 12.05.2021 року, яке відкладалось на 01.06.2021 року, з перервою до 08.06.2021 року.

08.06.2021 року відповідач надав до суду клопотання про долучення доказів та закриття провадження у справі (вх.№13441) через наступне:

1) у зв`язку з припиненням дії договору позивачем невірно визначено предмет та підставу позову, бо до спірних правовідносин застосовуються положення ст.1212 ЦК, враховуючи постанову ВП ВСУ від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц;

2) вважає, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, бо позивачем не доведено, що земельна ділянка використовується в комерційних цілях, посилаючись на постанови ВП ВСУ від 03.07.2019 по справі №916/1261/18 та від 13.03.2018 у справі №306/2004/15-ц.

Надані документи суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.06.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 08.06.2021 року позивач позов підтримував, а відповідач заперечував проти позову та не погоджувався з розрахунком позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням Харківської міської ради від 26.09.2012 року №840/12 Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд , від 22.05.2013 року №1148/13 Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Харківською міською радою (далі -орендодавець, позивач) надано ФОП Перепелиці Оксані Євгенівні (далі - орендар, відповідач) земельну ділянку за адресою: вул.Карла Маркса, 9 у м.Харкові, загальною площею 0,1553 га (кадастровий номер 6310137200:01:007:0013).

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ФОП Перепелиця О.Є. укладено договір оренди землі від 06.11.2015 року (номер запису про інше речове право: 12032962 від 09.11.2015) за № б/н.

Відповідно до п.8, п.15 договору земельна ділянка надана в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, складських приміщень строком до 01.05.2018 року.

Між Харківською міською радою та ФОП Перепелицею О.Є. не було укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Однак, Орендар не повернув земельну ділянку до земель запасу міста та продовжує здійснювати фактичне використання земельної ділянки, тому згідно з п. 31 п.п.Л) договору оренди землі від 06.11.2015 року (номер запису про інше речове право: 12032962 від 09.11.2015) неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє Орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором.

Відповідно до п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом № 2129/14 становить 3606252 грн., а з урахуванням коефіцієнту індексації за 2014 рік: 4504209 грн.

Згідно з п.9 договору розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з довідкою № 1015/15 від 27.01.2015 становить 8 % від нормативної грошової оцінки і складає:

- в рік: 360 336,70 грн.;

- в місяць: 30 028,06 грн.

Відповідно до п.10 спірного договору оренди землі Орендар самостійно здійснює обчислення орендної плати за землю з урахування індексації нормативної грошової оцінки, визначеної законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

При змінах в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради Орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.

Орендна плата за земельну ділянку вноситься Орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок управління Державної казначейської служби України у м.Харкові. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.

Цей позов стосується стягнення 61289,37 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Карла Маркса, 9 у м.Харкові, загальною площею 0,1553 га відповідно до договору оренди землі від 06.11.2015 (номер запису про інше речове право: 12032962 від 09.11.2015) за № б/н за період з 01.05.2018 по 30.11.2020, що є різницею між нарахованою позивачем орендною платою за спірний період та сумою, сплаченою відповідачем самостійно відповідно до довідки ДПС.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст.12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Згідно зі ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Пунктом 34 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

А відтак, саме територіальна громада м.Харкова в особі Харківської міської ради як розпорядник землі на території м. Харкова є належним позивачем у даній справі.

На підставі ч.1 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження шляхом прийняття рішень. Також, виходячи із загальних вимог цивільного законодавства, рада може виступати як учасник цивільно-правових та господарських правовідносин при укладанні різного виду угод.

Із зазначених норм законодавства України випливає, що питання оренди земельних ділянок вирішуються сільською, селищною, міською радою на пленарних засіданнях шляхом прийняття відповідних рішень.

Вирішення питань про передачу землі у користування є виключним правом ради - суб`єкта права власності на землю, і здійснюється з дотриманням загального порядку укладання господарських договорів, передбаченого ст.ст.179-181 ГК України, з урахуванням положень ЗК України.

Відповідно до ст.ст.142-145 Конституції України фінансовою та матеріальною основою органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, є земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Податковим кодексом України (далі - ПК України), який набув чинності 01.01.2011 року, зокрема, встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; (п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14).

Відповідно до абз.1 п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з п.287.3 ст.287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Частиною 3 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2 ст.33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3 ст.33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4 ст.33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч.8 ст.33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.9 ст.33 вказаного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, орендар зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 року у справах №159/5756/18 та № 313/350/16-ц.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21.11.2018 року у справі №530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Здійснюючи розгляд справи, суд встановив, що після закінчення договору оренди землі відповідач продовжив користування наданою йому земельною ділянкою, а відповідач листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі орендарю не направляв.

Однак, орендар не надсилав орендодавцеві у строки, встановлені ч.2 ст.33 зазначеного Закону, повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі разом з проектом додаткової угоди, що свідчить про недотримання відповідачем процедури поновлення договору на підставі ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" та про відсутність договірних зобов`язань між сторонами.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №915/1119/18 та від 03.02.2021 року у справі №915/1003/20.

Відповідно до ст.31 ЗУ "Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п.8 спірного договору оренди землі строк його дії до 01.05.2018 року.

Отже, спірний договір оренди землі припинив свою дію 01.05.2018 року. Додаткових угод між сторонами укладено не було.

Звернень, листувань тощо з приводу поновлення договору, заперечень проти поновлення, щодо повернення земельної ділянки між сторонами також не було.

Відповідно до ст.74 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Також ч.1 ст.144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов`язує виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

Суд звертає увагу, що саме чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей), а ст.1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Відтак, закінчення дії договору оренди землі та відсутність нового договору між сторонами є тією правовою підставою, яка дає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові ВП ВСУ від 23.05.2018 року по справі №629/4628/16-ц, на яку посилається відповідач у своїх запереченнях.

Враховуючи, що предметом та підставою позову є стягнення орендної плати за договором оренди землі, що припинив свою дію 01.05.2018 року, тобто договірні відносини відпали, нарахування позивачем орендної плати на підставі договору від 06.11.2015 року за період з 01.05.2018 року по 31.12.2020 року є безпідставним, отже позивачем невірно визначені предмет та підстава позову, у зв`язку з чим позовні вимоги з визначених позивачем підстав є необґрунтованими.

Приймаючи до уваги вищенаведене та з урахуванням того, що строк дії спірного договору оренди сплив 01.05.2018 року, що унеможливлює нарахування орендної плати на підставі припиненого договору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо стягнення 61289,37 грн. орендної плати.

У зв`язку з відмовою в позові через невірно обраний позивачем спосіб захисту, суд не бере до уваги заперечення відповідача щодо невірного розрахунку заборгованості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в позові.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "14" червня 2021 р.

Суддя К.В. Аріт