Постанова

від 10.06.2021 по справі 640/10831/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Харків

справа № 640/10831/19

провадження № 22-ц/818/182/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.

сторони справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

інші учасники справи:

треті особи - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокуратури Харківської області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 6 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Якуші Н.В. (повний текст рішення складений 7 лютого 2020 року)

у с т а н о в и в:

У травні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 2 звернулася до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради (надалі ХМР) з позовом про визнання недійсними: договору купівлі - продажу №1012 від 14.04.2017, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , (надалі Договір від 14.04.2017), договору купівлі - продажу № 1633 від 07.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який посвідчений ПН ХМНО Орловською В.Г. (надалі Договір від 07.07.2017) та скасування їх державної реєстрації визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою, та передання її у власність територіальної громади м. Харкова в особі ХМР.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42018220000000755 від 04.07.2018, в рамках якого розслідується епізод за ч.4 ст. 190 КК України за фактом незаконного заволодіння ОСОБА_5 . В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до Договору від 14.04.2017 ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності Квартиру ОСОБА_4 ПН ХМНО Харченко Л.Л. був посвідчений вказаний договір та прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на Квартиру за ОСОБА_4 , індексний №34825455 від 18.04.2017. За Договором від 07.07.2017 ОСОБА_4 відчужив Квартиру на користь ОСОБА_1 . Вказаний договір посвідчений ПН ХМНО Орловською В.Г., якою прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 , індексний номер: 36044360 від 07.07.2017.

Згідно з актовим записом про смерть №5156 від 07.04.2017 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 16.05.2006 № 2-06-254001-ц, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, ОСОБА_3 був єдиним власником Квартири.

В момент вчинення правочину, а саме, при укладенні Договору від ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що свідчить про відсутність в нього цивільної право- та дієздатності.

Крім того, Договори від 14.04.2017 та від 07.07.2017 суперечать вимогам ст. ст. 655, 658 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).

ОСОБА_4 у дійсності не набув права власника за Договором від 14.04.2017, оскільки фактично не придбав Квартиру у померлого ОСОБА_3 . Відповідно, ОСОБА_4 не володів правом продажу Квартири й на момент укладення Договору від 07.07.2017.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується актовим записом про смерть №5659 від 12.04.2018.

Квартира не могла бути предметом Договору від 07.07.2017, оскільки на час укладення цього договору мала ознаки відумерлої спадщини. ОСОБА_3 був одинокою особою, що підтверджується показаннями свідків та колег по роботі. Після його смерті родичі до прокуратури для видачі тіла для поховання не звертались. За інформацією 8 Харківської державної нотаріальної контори (надалі ХДНК) від 28.12.2018 до нотаріальної контори поштою 10.10.2017 надійшла заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 . Разом з тим, з підстав того, що справжність підпису ОСОБА_2 не було засвідчено нотаріально, вказану заяву прийнято не було.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі ХМР задоволено частково. Визнано недійсним Договір від 14.04.2017. Скасовано рішення ПН ХМНО Харченко Л.Л. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на Квартиру на підставі Договору від 14.04.2017. У задоволенні позовних вимог в частині визнання Договору від 07.07.2017 недійсним, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що на час укладання спірного Договору від 14.04.2017 продавець уже помер, внаслідок цього припинилися його правоздатність. Вказане свідчить, що перехід права власності відбувся з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання його недійсним в контексті правил ст. 215 ЦК України.

ОСОБА_3 не мав процесуальної дієздатності на відчуження Квартири (право власності на зазначену квартиру ОСОБА_4 набув на підставі Договору від 14.04.2017, визнаного недійсним), тому на момент укладання Договору від 07.07.2017 з ОСОБА_6 ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу повноважень власника Квартири. Отже, нотаріально посвідчений Договір від 07.07.2017, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не відповідає вимогам закону. Але підстави для визнання цього договору недійсним відсутні, оскільки така вимога є неналежним способом захисту через його неефективність. Прокуратура не зверталась до суду з вимогою про встановлення нікчемності Договору від 07.07.2017; вимога про застосування наслідків недійсного правочину не була заявлена у встановленому порядку, а тому за правилами статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) не може бути предметом розгляду і щодо неї не може бути ухвалено рішення.

ОСОБА_2 звернулась в органи нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , у складі якої є нерухоме майно, яке є предметом розгляду, проте свідоцтва про право на спадщину за законом не отримала, тому в даному випадку відсутня сукупність обставин передбачених ст. 1277 ЦК України для визнання спадщини відумерлою. Клопотань про залучення ОСОБА_2 у якості співвідповідача стороною позивача заявлено не було, а відповідно до положень ст. 51 ЦПК України вирішення цього питання відбувається виключно за клопотанням позивача.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області, який діє в інтересах ХМР, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволені позову та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги положення п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та той факт, що до теперішнього часу підозра у незаконному заволодінні Квартирою будь-яким особам, у тому числі ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , не повідомлялось, вироки з цього приводу відсутні.

Попередній власник квартири, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а продавець за останнім правочином, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Представник відповідача, ОСОБА_1 , під час судового розгляду наполягала на законності укладення Договору від 07.07.2017, оскільки він був нотаріально посвідчений, ОСОБА_4 надав нотаріусу правовстановлюючі документи на Квартиру, а ОСОБА_1 передала обумовлену сторонами суму коштів за придбання квартири ОСОБА_4 . Таким чином, відсутні докази умислу сторін Договору від 07.07.2017 на порушення публічного порядку, а сам договір є оспорюваним в силу ч.3 ст.215 ЦК України. Крім того, суд не визнав нікчемним перший правочин - договір купівлі- продажу від 04.04.2017, а визнав його саме недійсним на підставі ч.ч. 1,3 ст.215 ЦК України. Тому неправильним є висновок суду щодо другого правочину від 07.07.2017, який прямо протилежний висновку суду щодо першого правочину.

Як на підставу для відмови у визнанні Квартири відумерлою спадщиною суд зазначив, що Восьмою ХДНК було заведено спадкову справу №720/2017 за заявою ОСОБА_2 від 30.09.2017, що надійшла поштою до нотаріальної контори 10.10.2017, де заявник повідомляє про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Судом не взято до уваги лист нотаріальної контори від 10.10.2017, яким ОСОБА_2 повідомлено про необхідність надіслати заяву про прийняття спадщини, оформлену належним чином (тобто за умови нотаріального посвідчення справжності її підпису) або з`явитись особисто до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Інших заяв про прийняття/відмову від спадщини не надходило, документів на підтвердження підстав для закликання до спадкування у заявниці у заведеній спадковій справі немає. Свідоцтва про право на спадщину не видавались, що підтверджується листом нотаріальної контори від 28.12.2018 за №5934/01-16 та інформаційними довідками зі Спадкового реєстру. До позову долучений рапорт прокурора від 30.01.2019 про телефонну розмову із ОСОБА_2 , яка повідомила, що чоловіка на прізвищем ОСОБА_3 вона не знає та ніколи не бачила. У даному цивільному спорі ОСОБА_2 не має жодного правового зв`язку із померлим ОСОБА_3 . Крім того, суд не взяв до уваги письмові докази того, що ОСОБА_3 був одинокою особою, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_7 (сусіда померлого) та ОСОБА_8 (директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІП ступенів №76 Харківської міської ради, де працював за життя ОСОБА_3 ). Після його смерті родичі до прокуратури для видачі тіла для поховання не звертались. Тіло померлого було видане для поховання ОСОБА_8 , тобто він похований за рахунок школи, у якій працював.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.10.2020 ОСОБА_2 залучено до участі у справі у якості третьої особи (т.2 а.с. 44-46).

Відзиву на апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області не надходило.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, що були предметом дослідження суду першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню частково.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1, ч.2, ч.4 ст.376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частин.

Як установлено судовим розглядом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності від 16.05.2006 реєстраційний №2-06-254001-ц, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала Квартира (т.1 а.с.23).

Згідно довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 05.05.2006 за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрований ОСОБА_3 з 30.03.1990 (т.1 а.с.24).

Відповідно до актового запису про смерть №5156 від 07.04.2017 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1 а.с.25).

В матеріалах справи наявна копія нотаріально посвідченого Договору від 14.04.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 придбав Квартиру у власність (т.1 а.с.20-21).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2020 у дійсній цивільній справі Договір від 14.04.2017 був визнаний недійсним з огляду на те, що він був укладений, коли продавець Квартири вже помер, тобто припинилася його цивільна право- та дієздатність. В цій частині рішення суду учасниками справи не оскаржувалося, тому набуло законної сили та є чинним. Харківським апеляційним судом рішення суду від 06.02.2020 в цій частині за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області не переглядається.

За нотаріально посвідченим Договором від 07.07.2017 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 придбала ОСОБА_5 (т.1 а.с. 22).

Суд першої інстанції правильно встановив, що на час укладення Договору від 07.07.2017 ОСОБА_4 набув право власності на Квартиру за Договором від 14.04.2017, визнаним судом недійсним, отже, не був власником Квартири і не мав права її відчужувати.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду про те, що у задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання недійсним Договору від 07.07.2017 слід відмовити з огляду на те, що Договір від 07.07.2017 є нікчемним. І звертаючись з вимогою про визнання його недійсним позивач обрав неправильний спосіб захисту.

Так, у дійсній цивільній справі прокурор обґрунтував недійсність Договору від 07.07.2017 тим, що у власника було відсутнє волевиявлення на відчуження Квартири. А відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу речі належить лише власнику. В Договорі від 07.07.2017 не додержана умова щодо предмету договору, оскільки Квартира ОСОБА_4 не належала. Натомість ХМР, яку представляє прокурор, набула права визнати Квартиру відумерлою спадщиною та отримати Квартиру у власність територіальної громади м. Харкова.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу), у тому числі в судовому порядку, в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Зокрема, захист права власності врегульований главою 29 ЦК України. Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Водночас якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Тобто наявність у власника права на витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, зокрема, викладеним у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено у суді (пункти 10.10-10.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Оскільки прокурор представляє особу, яка вважає себе власником Квартири, чиї права порушені Договором від 14.04.2017 та Договором від 07.07.2017 ефективним способом захисту його прав після визнання недійсним Договору від 14.04.2017 буде пред`явлення позову про витребування майна з чужого володіння, а не визнання наступного Договору від 07.07.2017 недійсним.

Тобто в задоволенні позову прокурора про визнання недійсним Договору від 07.07.2017 слід відмовити з цих підстав. Вимога про скасування державної реєстрації Договору від 07.07.2017 є похідною вимогою від визнання договору недійсним, тому в її задоволенні також слід відмовити.

Правова позиція викладена судом першої інстанції у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 204/2341/17, на яку посилався суд під час ухвалення рішення, не підлягає застосуванню у дійсній цивільній справі у зв`язку з відмінністю обставин у справах.

У справі № 204/2341/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що у разі укладення договору купівлі-продажу особою, яка на час його укладення не була його власником, такий договір є нікчемним і не підлягає визнанню недійсним. Але у цивільній справі № 204/2341/17 особа набула право власності на відчужену квартиру на підставі рішення суду, яке було згодом скасоване. І з підстав цього прокурор просив визнати договір купівлі-продажу недійсним.

У дійсній цивільній справі № 640/10831/19 ОСОБА_4 набув право власності на Квартиру за Договором від 14.04.2017, який уже визнаний судом недійсним. Тому подальше оспорювання наступних за ним договорів про відчуження Квартири не може вважатися ефективним способом захисту. Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області указаних висновків Харківського апеляційного суду не спростовують.

Порядок визнання спадщини відумерлою визначений у статті 1277 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Порядок передачі відумерлої спадщини (нерухомого майна) до комунальної власності закріплений у статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР та пункті 4.1.5 Положення про управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, затвердженого рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 листопада 2015 року №7/115, відповідно до яких Управління комунального майна та приватизації проводить передачу комунальним підприємствам, установам, організаціям об`єктів комунальної власності у господарське відання та оперативне управління, відповідно до рішень виконавчого комітету Харківської міської ради (щодо нерухомого майна) та з наступною державною реєстрацією права власності за громадою.

Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання Квартири відумерлою спадщиною.

Як убачається з матеріалів справи 30.09.2017 до 8 ХДНК звернулася ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 33). Вказана заява не містить відомостей про родинні зв`язки між спадкодавцем та заявником.

Листом від 10.10.2017 8 ХДНК повідомила ОСОБА_2 , що за її заявою, що надійшла до нотаріальної контори 10.10.2017, заведена спадкова справа № 720/2017. ОСОБА_2 необхідно надіслати нотаріально засвідчену заяву про прийняття спадщини або особисто з`явитися до нотаріуса для перевірки справжності її підпису на заяві про прийняття спадщини (т.1 а.с. 34).

В рапорті прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 на ім`я заступника керівника вказаної прокуратури вказано, що 19.10.2017 ОСОБА_2 звернулася до прокуратури з заявою про вчинення шахрайських дій з Квартирою ОСОБА_3 . З метою перевірки вказаних у заяві обставин на телефонний номер ОСОБА_2 прокурором був здійснений телефонний дзвінок, під час якого ОСОБА_2 повідомила, що з ОСОБА_3 вона не знайома й ніколи не бачилася. Заяву про вчинення шахрайських дій вона подала на прохання невідомого чоловіка за винагороду (т.1 а.с. 37).

Листом № 5934/01-16 від 28.12.2018 8 ХДНК повідомила Харківську місцеву прокуратуру № 2, що заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 надійшла на адресу нотаріальної контори поштою. Інших заяв про прийняття спадщини/ відмову від спадщини на адресу нотаріальної контори не надходило. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося (т.1 а.с. 38).

З інформаційних довідок від 12.10.2020 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на території м. Харкова та, зокрема, за адресою: АДРЕСА_2 (т.2 а.с. 29, 30), не зареєстрована. Але саме ця адреса вказувалася ОСОБА_2 у якості адреси свого проживання у заяві про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не зважаючи на те, що свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 у спадковій справі № 720/2017 не видано, громадянка ОСОБА_2 звернулась в органи нотаріату із заявою про прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, яке є предметом розгляду. Тому Квартира не може бути визнана відумерлою спадщиною.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наявних у матеріалах справи доказів у сукупності вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_3 ніхто не прийняв. Заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 направлена до нотаріальної контори поштою, справжність її підпису на заяві на час розгляду справи не доведена. Наявність родинного зв`язку між спадкодавцем та ОСОБА_2 або наявність на її ім`я заповіту матеріалами справи не доведена. Тому колегія суддів уважає за можливе констатувати, що спадщину після смерті ОСОБА_3 ніхто не прийняв.

Прокуратура з дійсним цивільним позовом звернулася 29.05.2019, тобто через два роки після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Тому Квартиру належить визнати відумерлою спадщиною.

В частині вимоги про передачу Квартири у власність територіальної громади м. Харкова в особі ХМР слід відмовити, оскільки ця вимога передчасна й може бути заявлена після лише після прийняття Квартири, як відумерлої спадщини, до комунальної власності та отримання правовстановлюючих документів.

Отже, апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області належить задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції належить змінити в частині відмови у задоволені позову про визнання Договору від 07.07.2017 недійсним, скасувати його державну реєстрацію, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Рішення суду в частині визнання спадщини відумерлою належить скасувати, ухваливши у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні вимог прокуратури про визнання Договору від 07.07.2017 недійсним відмовлено, як і судому першої інстанції, але з інших підстав, судові витрати за вказаною вимогою перерозподілу між сторонами не підлягають.

Вимога про визнання спадщини відумерлою є вимогою немайнового характеру, за заявлення якої в суді першої інстанції сплаті підлягало 1921 грн судового збору. Прокуратура як представник ХМР була звільнена від сплати судового збору за цю вимогу пунктом 15 1 ч.11 ст.5 Закону України Про судовий збір , тому цю суму з ОСОБА_1 належить стягнути в дохід держави.

За оскарження рішення суду в цій частині апелянт сплатив 2881 грн 50 коп. судового збору (т.1 а.с. 264), які підлягають стягненню з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 3796, 381-384, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу прокуратури Харківської області задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року в частині відмови у задоволені позову про визнання договору купівлі-продажу від 07.07.2017 недійсним, скасувавши його державну реєстрацію змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спадщини відумерлою скасувати.

Визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою .

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) в дохід держави 1921 гривню судового збору, що підлягав сплаті в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 20 (двадцять) копійок судового збору, сплачені у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук