Постанова

від 16.06.2021 по справі 640/14574/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14574/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Строяновської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Ракошинської, Калницької та Зняцівської сільських рад Мукачівського району Закарпатської області до Кабінета Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Великолучківська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, за апеляційною скаргою Кабінета Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року Ракошинська, Калницька та Зняцівська сільські ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - позивачі, Ракошинська сільрада, Калницька сільрада та Зняцівська сільрада) звернулись у суд з позовом до Кабінета Міністрів України (далі - відповідач, КМ України) про визнання протиправними та скасування розпоряджень Про затвердження перспективного плану формування територій громад Закарпатської області від 13 травня 2020 року №572-р в частині, якою затверджено створення Великолучківської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром територіальної громади в селі Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області та Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області від 12 червня 2020 року №712-р в частині, якою затверджено створення Великолучківської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром територіальної громади в селі Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що розпорядження №572-р прийнято із порушенням положень Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад та Методики формування, без врахування думки територіальних громад, а також в редакції, яка не обговорювалась на засідання Уряду.

Ухвалою місцевого суду від 17 серпня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Великолучківську сільську раду Мукачівського району Закарпатської області (далі - третя особа, Великолучківська сільрада).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування місцевим судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано правової природи перспективного плану, який у розумінні чинного законодавства не є обов`язковим до виконання рішенням, адже об`єднання територіальної громади здійснюється добровільно та виключно на підставі рішення відповідної ради, а відтак такий план не може порушувати права позивачів. Оскаржуваним рішенням суд породив існування принципу правової невизначеності щодо окремих територій Закарпатської області, оскільки поставив під сумнів правовий статус територій позивачів, а також унеможливив створення Великолучківської об`єднаної територіальної громади. Також судом не було враховано відсутність передбаченої Кодексом адміністративного судочинства України можливості звернення сільських рад із таким позовом, що повинно мати наслідком залишення його без розгляду. Акцентує увагу, що протоколом засідання Уряду від 13 травня 2020 року підтверджено дотримання процедури прийняття спірного розпорядження, а відеотрансляція такого засідання не є належним та допустимим доказом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі наголошують, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, а тому просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.

Судом установлено, що відповідно до частини 3 статті 11 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад розпорядженням Кабінета Міністрів України від 13 травня 2020 року № 572-р затверджено новий перспективний план формування територій громад Закарпатської області (далі - оскаржуване рішення, Розпорядження №572-р).

Указаним розпорядженням також визнано такими, що втратило чинність, розпорядження Кабінета Міністрів України від 18 грудня 2019 року №1395.

12 червня 2020 року КМ України прийнято розпорядження №712-р, яким, зокрема, затверджено створення Великолучківської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром територіальної громади в селі Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області.

Уважаючи такі розпорядження протиправними, Ракошинська, Калницька та Зняцівська сільради звернулись з даним позовом до суду.

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення від 13травня 2020 року № 572-р, Кабінет Міністрів України діяв не у відповідності з Регламентом та без достатніх на те правових підстав. При цьому, під час прийняття Перспективного плану формування територій громад Закарпатської області в частині формування Великолучківської об`єднаної територіальної громади не враховано думку громадськості та мешканців Ракошинського, Зняцівського та Кальницького сіл.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, установленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Приписи частини 2 статті 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР) визначають, що територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об`єднаних територіальних громад врегульовані Законом України Про добровільне об`єднання територіальних громад від 05 лютого 2015 року №157-VIII (далі - Закон України №157-VIII).

Згідно частини 1 статті 3 цього Закону суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України №157-VIII об`єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об`єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об`єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною четвертою статті 7 цього Закону.

За правилами статті 11 цього Закону перспективний план формування територій громад Автономної Республіки Крим, області розробляється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідною обласною державною адміністрацією згідно з методикою формування спроможних територіальних громад і охоплює всю територію Автономної Республіки Крим, області.

Методика формування спроможних територіальних громад розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування, та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перспективний план формування територій громад Автономної Республіки Крим, області затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної державної адміністрації.

На реалізацію наведеної бланкетної норми Кабінетом Міністрів України 08 квітня 2015 року прийнято постанову №214, якою затверджено Методику формування спроможних територіальних громад (далі - Методика).

Відповідно до пункта 1 цієї Методики вона визначає порядок розроблення перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області (далі - перспективний план) та умови формування проектних спроможних територіальних громад.

Згідно абзаца 2 пункта 2 Методики проектна спроможна територіальна громада (далі - спроможна територіальна громада) - територіальні громади сіл, селищ, міст, які в результаті добровільного об`єднання (добровільного приєднання до об`єднаної територіальної громади) здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання публічних послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров`я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктом 4 Методики передбачено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрація з урахуванням утворених відповідно до Закону України №157-VIII об`єднаних територіальних громад розробляє відповідно до цієї Методики із залученням представників органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та громадськості відповідних адміністративно-територіальних одиниць: проект перспективного плану; паспорти спроможних територіальних громад за формою згідно з додатком 1.

Положеннями пункта 5 Методики закріплено, що формування спроможних територіальних громад здійснюється у такій послідовності: 1) визначення потенційних адміністративних центрів спроможних територіальних громад та зон їх доступності; 2) визначення переліку територіальних громад, що входять до складу спроможних територіальних громад; 3) проведення оцінки рівня спроможності.

Відповідно до пунктів 7 та 8 Методики оцінка рівня спроможності проводиться на основі критеріїв, що характеризують основні соціально-економічні показники, які впливають на розвиток відповідної спроможної територіальної громади (далі - критерії оцінки рівня спроможності).

Критеріями оцінки рівня спроможності є: чисельність населення, що постійно проживає на території спроможної територіальної громади; чисельність учнів, що здобувають освіту в закладах загальної середньої освіти, розташованих на території спроможної територіальної громади; площа території спроможної територіальної громади; індекс податкоспроможності бюджету спроможної територіальної громади; частка місцевих податків та зборів у доходах бюджету спроможної територіальної громади.

Оціночний рівень спроможності спроможних територіальних громад визначається на основі суми числових значень критеріїв оцінки рівня спроможності та становить: низький рівень спроможності - від 1,5 до 2,1; середній рівень спроможності - від 2,2 до 3,8; високий рівень спроможності - від 3,9 до 5.

Числові значення критеріїв оцінки рівня спроможності наведені в додатку 2.

Результати оцінки рівня спроможності враховуються під час розроблення проекту (внесення змін до проекту) перспективного плану.

При цьому кількість спроможних територіальних громад з низьким рівнем спроможності не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості спроможних територіальних громад Автономної Республіки Крим, відповідної області.

Згідно пункта 13 Методики з метою врахування інтересів територіальних громад під час розроблення проекту перспективного плану уповноважені Радою міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з уповноваженими представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб`єктами господарювання та їх громадськими об`єднаннями.

За результатами консультацій оформляється протокол.

Консультації проводяться під час: визначення переліку територіальних громад, що можуть увійти до складу спроможної територіальної громади; визначення переліку територіальних громад, території яких не охоплюються зонами доступності потенційних адміністративних центрів; визначення меж територій спроможних територіальних громад.

Консультації проводяться насамперед з представниками територіальних громад, території яких охоплюються зонами доступності кількох потенційних адміністративних центрів.

За результатами консультацій та на підставі рішень органів місцевого самоврядування визначається потенційний адміністративний центр спроможної територіальної громади.

Пунктом 14 Методики передбачено, що якщо в процесі розроблення проекту перспективного плану після проведення консультацій виникла необхідність внесення до нього змін, проводяться додаткові консультації.

За правилами пункта 15 Методики проект перспективного плану розробляється в електронному та паперовому вигляді та включає: графічну частину, яка відображає межі спроможних територіальних громад, їх потенційні адміністративні центри та всі населені пункти, що увійшли до їх складу; перелік спроможних територіальних громад із зазначенням найменування територіальних громад, що входять до їх складу.

При цьому, в силу положень пункта 16 Методики, проект акта Кабінета Міністрів України про затвердження перспективного плану (внесення змін до перспективного плану) вноситься Кабінетові Міністрів України Радою міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрацією в установленому порядку разом з паспортами спроможних територіальних громад.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку дає підстави для висновку, що затвердження перспективного плану формування територій громад не є фактом об`єднання громад. Перспективний план лише засвідчує загальне бачення та соціально-економічну обґрунтованість ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області.

Завданням перспективного плану формування територій громад у межах відповідної області є визначення обґрунтованої територіальної основи для діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, здатних забезпечити доступність та належну якість публічних послуг, що надаються такими органами, а також необхідної для цього ресурсної бази.

Водночас, аналіз змісту положень Закону України №157-VIII дає підстави стверджувати, що територіальні громади, вирішуючи питання про об`єднання з метою створення спроможної територіальної громади, не зв`язані положеннями відповідного перспективного плану та не зобов`язані об`єднуватися відповідно до адміністративно-територіальної конфігурації, що ним передбачена.

Указана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2019 року у справі № 813/38/16, від 27 лютого 2020 року у справі №440/569/19, від 15 квітня 2020 року в справі №818/294/18.

Об`єднання територіальних громад можливе лише після прийняття суміжними радами відповідних рішень про згоду на таке об`єднання. На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2020 року у справі №240/4761/18.

Окрім того, у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №813/2441/18 Верховний Суд, визначаючи правову природу перспективного плану територій, підкреслив, що Законом України №157-VIII не передбачено обов`язку територіальних громад об`єднуватися відповідно до затвердженого перспективного плану, який, в свою чергу, не має статусу остаточного, не містить обов`язкових приписів та вказівок, а відтак носить рекомендаційний характер.

До того ж, надаючи оцінку Методиці у розрізі відповідності її принципу добровільності об`єднання територіальних громад та недопущенні обмеження прав таких громад, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі №826/13687/17 зазначив, що одним з головних принципів об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, згідно зі статтею 2 Закону України №157-VIII, є принцип добровільності, який передбачає утворення добровільного об`єднання територіальних громад в будь-якій конфігурації та з дотриманням умов добровільного об`єднання територіальних громад, встановлених статтею 4 вказаного Закону. Серед цих умов, визначених статтею 4 Закону України №157-VIII, немає вказівки на відповідність Методиці та перспективному плану при об`єднанні громад.

З наведеного суд апеляційної інстанції у справі №826/13687/17 дійшов висновку, що при прийнятті КМ України постанови від 08 квітня 2015 року №214 Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад було дотримано вимоги Конституції України та Закону України №157-VIII.

У розрізі викладеного колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що за такого правового регулювання оскаржуване розпорядження Кабінета Міністрів України про затвердження перспективного плану формування територій громад Закарпатської області не порушує прав та законних інтересів позивачів у спірних правовідносинах, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин для указаної територіальної громади.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи частини 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Разом з тим, наведеним приписам статті 9 кореспондують положення частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №9901/153/20, постанови Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 826/12456/18, від 17 лютого 2021 року у справі №815/310/17, від 16 лютого 2021 року у справі №320/950/19, від 28 січня 2021 року у справі №815/1067/17).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Разом з тим, оскільки територіальні громади, вирішуючи питання про об`єднання з метою створення спроможної територіальної громади, не зв`язані положеннями відповідного перспективного плану та не зобов`язані об`єднуватися відповідно до адміністративно-територіальної конфігурації, що ним передбачена, то оскаржуване розпорядження не породжує, не змінює та не припиняє права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин для позивача, що не було враховано судом першої інстанції.

Також колегія суддів уважає помилковим висновок місцевого суду про те, що всупереч прийнятому на засіданні 13 травня 2020 року рішенню про створення Ракошівської ОТГ, Урядом ухвалено розпорядження №572-р в редакції, яка не обговорювалась на відповідному засіданні Кабінета міністрів України та не затверджувалась ані Ракошинською, Зняцівською та Кальницькою сільськими радами, ані Закарпатською обласною радою.

Як убачається із матеріалів справи, а саме протокола засідання Уряду від 13 травня 2020 року, КМ України прийняв розпорядження Про затвердження перспективного плану формування територій громад Закарпатської області , доручивши Мінрегіону разом з Секретаріатом КМ України доопрацювати та офрмити його у триденний строк відповідно до регламентних вимог.

Дорученням Прем`єр-міністра України від 18 травня 2020 року визначено Мінрегіону терміново розглянути лист Закарпатської обласної державної адміністрації від 13 травня 2020 року та Офіса Президента України від 14 травня 2020 року під час доопрацювання прийнятого 13 травня 2020 року розпорядження КМ України Про затвердження перспективного плану формування територій громад Закарпатської області .

На виконання такого доручення Мінрегіон листом від 20 травня 2020 року звернувся до Закарпатської обласної державної адміністрації з проханням визначитись щодо перспективного плану формування територій громад Закарпатської області для врахування під час доопрацювання розпорядження КМ України.

Закарпатська обласна державна адміністрація листом від 20 травня 2020 року з метою уникнення розбіжностей надала узагальнений перелік спроможних територіальних громад області, відповідно до якого передбачалось формування Великолучківської спроможної територіальної громади у складі Великолучківської, Ракошинської, Зняцівської та Кальницької територіальних громад із адміністративним центром у селі Великі Лучки.

21 травня 2020 року Мінрегіону листом подано до КМ України доопрацьований та оформлений відповідно до регламентних вимог проект розпорядження.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що належними та допустимими доказами підтверджується дотримання відповідачем Регламенту під час прийняття розпорядження №572-р.

Посилання місцевого суду на відео-фіксацію ходу засідання Уряду, яке відбулося 13 травня 2020 року, оприлюднену на веб-ресурсі YouTube, колегія суддів уважає помилковим, оскільки в розумінні положень статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України такі не є допустимим доказом.

15 травня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад від 16 квітня 2020 року №562-ІХ.

Зазначений Закон доповнив Закон України Про місцеве самоврядування положеннями про те, що до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних грома здійснюється КМ України.

Саме на підставі наведених положень 12 червня 2020 року Урядом прийнято розпорядження №712-р.

Доводів з приводу його протиправності позивачі не наводять, а під час розгляду справи судом такі не встановлені.

З приводу посилання Кабінета Міністрів України в апеляційній скарзі на відсутність у позивачів права на звернення до суду із вказаним позовом, внаслідок чого останній підлягає залишенню без розгляду, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 18 1 Закону України №280/95-ВР орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. У справі, що переглядається, позивач діє як представник територіальної громади, оскаржуючи рішення суб`єкта владних повноважень - КМ України, що стосується інтересів цієї громади.

У даному спорі органи місцевого самоврядування представляють інтереси територіальних громад, а тому діють на реалізацію наданих їм функцій.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі №120/2799/20-а.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що визначений позивачами предмет спору не має впливу на їх права, інтереси чи обов`язки, судова колегія приходить до висновку про помилковість висновку місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 272, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кабінета Міністрів України задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року скасувати .

У задоволенні позову Ракошинській , Калницькій та Зняцівській сільським радам Мукачівського району Закарпатської області відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 16 червня 2021 року.)