Постанова

від 09.06.2021 по справі 138/356/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 138/356/17

провадження № 61-6379св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Копаничука С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 18 травня

2010 року, згідно із якою отримала кредит у розмірі 17 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява про приєднання, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, викладеними на офіційному сайті ПАТ КБ ПриватБанк , складають договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі і надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах договору у межах встановленого кредитного ліміту, а остання порушила зобов`язання і не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення кредиту, відсотків і інших витрат відповідно до умов договору, в результаті чого станом на 31 жовтня 2016 року існує заборгованість у розмірі 110 214,38 грн, що складається із: 16 632,17 грн заборгованості за кредитом; 85 386,38 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 471,34 грн заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн штрафу (фіксована складова); 5 224,49 грн штрафу (процентна складова).

Враховуючи викладене, ПАТ КБ ПриватБанк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 214,38 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2017 року позов ПАТ КБ ПриватБанк задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2010 року № б/н станом на 31 жовтня 2016 року у розмірі 110 214,38 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач на підставі кредитного договору від 18 травня 2010 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 17 000,00 грн, але взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів не виконує в повному обсязі, чим істотно порушує умови укладеного договору.

Враховуючи те, що пунктом 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, встановлено обов`язок позичальника сплачувати банку заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитратами платіжного ліміту та сплачувати комісії на умовах, передбачених договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимоги повернення кредиту, а також сплати процентів та штрафів, належних йому відповідно до умов кредитного договору та статті 1048 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення

Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановлюючи обставини укладення ОСОБА_1 із банком 18 травня 2010 року договору про надання банківських послуг та оформлення платіжної карти з кредитним лімітом у розмірі 17 000 грн на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, суд невірно оцінив дійсні обставини та не звернув увагу на те, що банк належних і допустимих доказів виникнення між ним і ОСОБА_1 кредитних правовідносин не надав. Суд, прийнявши як доказ обставин справи щодо наявності розміру заборгованості розрахунок заборгованості, не звернув уваги на те, що правильність його результатів, виникнення кредитних правовідносин, умови договору за певним видом карткового рахунку не підтверджений іншими наданими банком доказами.

При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу, що у анкеті-заяві відсутня вказівка на обраний клієнтом вид послуг, і, відповідно, умови договору, а також який саме вид банківських послуг обрала ОСОБА_1 , внаслідок чого помилково задовольнив позов. Разом із тим, як вбачається із

заяви-анкети ОСОБА_1 від 18 травня 2010 року, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підписуючи її відповідач не обрала із перерахованих банківських послуг жодного банківського рахунку, бажаного кредитного ліміту по кредитній картці не визначала.

Крім того, у справі відсутні докази про дату відкриття банківського карткового рахунку, дату видачі відповідачу картки та строк її дії, а також первинні банківські документи - виписка із особового рахунку

ОСОБА_1 , яким підтверджувались би обставини дати та розміру отриманого кредиту, коштів внесених на його погашення та дані розрахунку, здійсненого на обґрунтування розміру позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем не надані докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, відсутні підстави стверджувати, що у відповідача виникли будь-які кредитні зобов`язання за заявою - анкетою

від 18 травня 2010 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду,

АТ КБ ПриватБанк , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року № 127/7543/17 та від 08 липня 2019 року

№ 923/760/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу за позовом

ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що 18 травня 2010 року відповідач пройшла ідентифікацію у ПАТ КБ ПриватБанк та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач разом з анкетою-заявою надав суду першої інстанції копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна, 30 днів пільгового періоду , особисто підписану відповідачем 18 травня 2010 року, у якій зазначено, зокрема тип картки, тип кредитної лінії та базова відсоткова ставка за користування кредитом (3,00 %). Також цього дня було відкрито картковий рахунок, що підтверджується довідкою банку та розрахунком заборгованості. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування. Таким чином, на підтвердження позовних вимог позивачем було надано наступні докази: копію заяви від 18 травня 2010 року, розрахунок заборгованості, виписки по рахунку, довідка про відкриття рахунку, довідку про встановлення кредитного ліміту та фото відповідача.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом з Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, укладений між сторонами, відповідно до умов якого ПАТ КБ ПриватБанк надало ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 17 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно із розрахунком суми боргу заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 31 жовтня 2016 року становить

110 214,38 грн, а саме: 16 632,17 грн заборгованості за кредитом;

85 386,38 грн заборгованості по процентам за користування кредитом;

2 471,34 грн заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн штрафу (фіксована частина),

5 224,49 грн штрафу (процентна складова).

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ ПриватБанк підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку

АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 18 травня 2010 року процентна ставка не зазначена (а. с. 10, т. 1).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 травня 2010 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ ПриватБанк ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк , а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 травня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у

будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У касаційній скарзі АТ КБ ПриватБанк вказувало, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги при визначенні розміру заборгованості витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки Універсальна, 30 днів пільгового періоду та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ ПриватБанк ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, включивши у платіж за кредитом, згідно із ставками, розміром та порядком нарахуванням визначені цими документами заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 85 386,38 грн; 2 471,34 грн заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн штрафу (фіксована частина), 5 224,49 грн штрафу (процентна складова).

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки Універсальна, 30 днів пільгового періоду та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 травня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,

1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII Про захист прав споживачів (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань

від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з

ОСОБА_1 АТ КБ ПриватБанк дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Вказані обставини правильно встановлені судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ ПриватБанк 85 386,38 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 2 471,34 грн заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

500,00 грн штрафу (фіксована частина), 5 224,49 грн штрафу (процентна складова) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 18 травня 2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 16 632,17 грн.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування постанови суду апеляційної інстанцій, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк пропорційно розміру задоволених позовних вимог (15 %) витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у касаційної інстанцій у розмірі

495,90 грн

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк суму непогашеного кредиту у розмірі 16 632 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн

17 (сімнадцять) коп.

В іншій частині щодо вирішення позову акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк постанову Вінницького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банка ПриватБанк витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій у розмірі 495 (чотириста дев`яносто п`ять) 90 (дев`яносто) коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович