Рішення

від 17.06.2021 по справі 142/633/18

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 червня 2021 р. Справа № 142/633/18

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

09.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Піщанського районного суду Вінницької області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Миролюбівської сільської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Піщанська районна державна адміністрація, в якій просила:

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області виділити їй в натурі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної власності розташовану за межами населеного пункту села Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 1,1298 га.

Вимогу зобов`язального характеру позивач обґрунтовувала тим, що вона набула право власності на земельну частку (пай) площею 1.99 в умовних кадастрових гектарах в КСП імені Карла Маркса села Миролюбівка Піщанського району Вінницької області вартістю 57542,51 гривень в порядку спадкування за заповітом відповідно до судового рішення від 16 вересня 2015 року у справі № 142/1173/15-ц. ЇЇ заяви щодо вирішення питання про виділення їй в натурі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної власності розташовану за межами населеного пункту села Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 1,1298 га, відповідачі в установленому законом порядку не вирішили.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 16.11.2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові Піщанський районний суд виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Миролюбівська сільська рада Піщанського району Вінницької є неналежними відповідачами, оскільки на день звернення позивача до суду рішення щодо виділення власникам земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) земельних ділянок за межами населених пунктів приймали районні державні адміністрації відповідно до Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , який є спеціальним щодо проведення процедури виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам паїв.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.01.2021 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 16.11.2020 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі Вінницький апеляційний суд зазначив, що з доводів позивача можна зрозуміти, що вона як спадкоємець заявляє про своє право на виділення їй земельної ділянки в натурі на підставі судового рішення від 16 вересня 2015 року. Чи законні, обґрунтовані й слушні такі її вимоги, а відтак, чи законно й правомірно діяв суб`єкт владних повноважень, належить вирішити за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19.02.2021 року справу №142/633/18 передано до Вінницького окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції.

02.03.2021 року справа надійшла на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.

Автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 КАС України визначено головуючого суддю по справі - ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 09.03.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

24.03.2021 року на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач зазначила, що постановою Вінницького апеляційного суду колегія суддів встановила та визнала, що відповідь ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11 жовтня 2018 року КО-974/0/1478/6-18 щодо вирішення питання про виділення в натурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку свідчить про бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного нею питання.

Вказала, що статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Вподальношу, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06 вересня 2012 року № 5245-УІ внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року, цим Законом змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Враховуючи зазначене, належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, на переконання позивача, є ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області.

З огляду на викладене, позивач вважає, що лист відповідача від 11.10.2018 року щодо вирішення питання про виділення їй внатурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку свідчить про бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного нею питання, у зв`язку із чим, подала заяву про уточнення позовних вимог та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення її звернення про виділення в натурі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу (резерву) державної власності розташовану за межами населеного пункту с. Миролюбівка Піщанського району Вінницької області у розмірі 1,1298 га., а саме відсилання її для вирішення питання у судовому порядку;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути її звернення про виділення вказаної земельної ділянки в натурі із земель запасу (резерву) державної власності та прийняти рішення відповідно до діючого земельного законодавства.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.04.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2015 року у справі № 142/1173/15-ц, визнано право власності (в порядку спадкування за заповітом) ОСОБА_1 на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вчинено актовий запис № 2 від 12 січня 2001 року Миролюбівською сільською радою Піщанського району Вінницької області та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , а саме:

права на земельну частку (пай) площею 1.99 в умовних кадастрових гектарах в КСП імені Карла Маркса села Миролюбівка Піщанського району Вінницької області вартістю 57542,51 гривень, сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0375973, виданий Піщанською РДА 01 жовтня 1997 року, згідно розпорядження № 249 від 18.11.1996 року (т.1 а.с. 6).

Із заявою про виділення в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 1,1298 умовних кадастрових гектарів позивач звернулася до Генеральної прокуратури України звідки в порядку частини 3 статті 7 Закону України Про звернення громадян її звернення було переслано прокуратурою за належністю відповідному органу Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області.

Листом від 11 жовтня 2018 року КО-974/0-1478/6-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача, що порушене нею питання є предметом судового розгляду, стороною якого є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Наразі, розгляд порушеного позивачем питання буде здійснено в судовому порядку.

Вищевикладені обставини зумовили ОСОБА_1 звернутись з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються Законом № 899-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою та другою статті 2 Закону № 899-IV урегульовано, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Частинами першою - третьою статті 25 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Частиною п`ятою статті 25 ЗК України визначено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Частинами десятою - одинадцятою статті 25 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

З аналізу вказаних норм випливає, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Згідно з частиною першою та другою статті 3 Закону № 899-ІV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

В частині першій статті 9 Закону № 899-ІV вказано, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" йдеться про те, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

Отже, питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

На етапі, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) вирішується відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

Такий правовий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово розглядав справи з аналогічними правовідносинами. Зокрема, такий правий висновок було сформовано у постанові від 04.09.2019 у справі №810/1096/18.

Судом встановлено, що рішенням Миролюбівської сільської ради Піщанського району Вінницької області 59 сесії 7 скликання за № 456 від 10 червня 2020 року відмовлено в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в зв`язку із відсутністю вільних земельних ділянок для ведення ОСГ в селі Миролюбівка.

Разом з тим, листом від 11 жовтня 2018 року КО-974/0-1478/6-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача, що порушене нею питання є предметом судового розгляду, стороною якого є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Наразі, розгляд порушеного неї питання буде здійснюватись в судовому порядку.

Так, частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Згідно з підпунктом 4.32 Положення про Головне управління Держземагентства № 258 (далі - Положення №258) відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно з пунктами 3 та 4 Положення № 258 завданням управління (відділу) є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; здійснює ведення Поземельних книг та їх зберігання; організовує здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює відповідно до законодавства регулювання у сфері планування територій, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до пункту 7 Положення № 258 головне управління здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи Держземагентства України нижчого рівня та контролює їх діяльність.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Висновок про таке застосування норм права було зроблено Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 у справі № 813/664/15.

Вінницький апеляційний суд у постанові вів 26.01.2021 року встановив, що позивач просить виділити земельну ділянку, яка знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому відповідь ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11 жовтня 2018 року КО-974/0-1478/6-18 щодо вирішення питання про виділення в натурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку свідчить про бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного позивачем питання.

Враховуючи висновок Вінницького апеляційного суду, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача у вирішенні порушеного позивачем питання.

Що ж до вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути її клопотання, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача про виділення їй земельної ділянки в натурі із земель запасу (резерву) державної власності та прийняти рішення.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Абзац другий ч.2 ст. 77 визначає, що у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо вирішення питання ОСОБА_1 про виділення в натурі земельної частки (паю) виключно у судовому порядку.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про виділення їй земельної ділянки в натурі із земель запасу (резерву) державної власності та прийняти рішення у формі наказу.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця код ЄДРПОУ 39767547);

Суддя Дончик Віталій Володимирович