Ухвала

від 16.06.2021 по справі 910/5366/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/5366/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників сторін : Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Ходорич О.М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні будівельні технології" - Гладуна А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021

у справі № 910/5366/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні будівельні технології",

до: 1. Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,

про стягнення 945 090,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні будівельні технології" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Управління, відповідач-2) про стягнення 945 090,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що матеріальна шкода була завдана позивачу внаслідок виконання КП "Київблагоустрій" доручення відповідача-1 про демонтаж незавершеного об`єкта будівництва, яке належало позивачу, однак, за твердженням позивача, відповідач-1 не мав права здійснювати демонтаж будівництва за відсутності рішення суду. Враховуючи висновки, зроблені Господарським судом міста Києва у справі № 910/10145/19 позивач звернувся з даним позовом до Департаменту як органу місцевого самоврядування, діями якого позивачу завдано майнову шкоду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

29.05.2003 рішенням Київської міської ради №486-2/646 затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі закладів: торгових, офісних, культурних, розважальних, громадського харчування, побутового обслуговування і автомобільного паркінгу на проспекті Перемоги біля буд. N9- Б у Шевченківському районі міста Києва (далі - Комплекс). Вказаним рішенням було надано позивачу у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,29 га для будівництва, експлуатації та обслуговування Комплексу.

27.04.2004 між позивачем та Київською міською радою укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір). Вказаний Договір було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 24.02.2005 за № 91-6-00414.

Відповідно до п.п.1.1. Договору, об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - просп. Перемоги, біля буд. № 9-6 (дев`ять "Б"), у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір - 2875 кв. м.;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі закладів: торгових, офісних, культурних, розважальних, громадського харчування, побутового обслуговування і автомобільного паркінгу;

- кадастровий номер 8000000000:88:168:0032.

Позивач звернувся до Інспекції Державного архітектурно- будівельного контролю в місті Києві з Декларацією про початок виконання будівельних робіт. Вказану Декларацію було зареєстровано 01.02.2012 за № КВ 08312014831 (далі - Декларація).

Позивачем було отримано Контрольну картку №16100247-Шв на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період будівництва Комплексу.

Відповідно до Контрольної картки, термін виконання робіт визначено: початок -30.09.2016; закінчення - 28.02.2017, строк дії вказаної Контрольної картки продовжено до 31.08.2017.

05.08.2016 між позивачем та ТОВ "Строй Сіті" було укладено договір підряду №25, за яким ТОВ "Строй Сіті" зобов`язаний був за рахунок позивача виконати будівельні роботи з будівництва Комплексу.

19.04.2017, 20.04.2017, 27.04.2017, 28.04.2017, 03.05.2017 та 04.05.2017 співробітниками Комунального підприємства "Київблагоустрій" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП "Київблагоустрій") за допомогою спеціальної техніки знесено (демонтовано) тимчасову огорожу та об`єкт будівництва.

Вчинення дій зі знесення (руйнування) об`єкта будівництва здійснювалося працівниками КП "Київблагоустрій" на виконання доручення Департаменту, а саме листа відповідача-1 від 18.04.2017 вих.№ 064-3869, за змістом якого відповідно до вимог Правил благоустрою міста Києва та з урахуванням протоколу засідання комісії щодо розгляду питань демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі та елементів благоустрою на території міста Києва, а також демонтажу (переміщення) пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі Департаменту від 18.04.2017 року № 32, КП "Київблагоустрій" доручено вжити заходи шляхом демонтажу встановлених з порушенням тимчасових споруд та елементів благоустрою, зазначених в таблиці.

В подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №826/4742/17 у задоволенні позову Товариства про визнання протиправним та скасування Припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт; визнання протиправним та скасування Припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил від 14.03.2017; визнання протиправним та скасування Наказу Департаменту № 58 від 14.03.2017 "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт"; визнання протиправною та скасування Постанови №17/17/073-2351 від 21.03.2017 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 144 000,00 грн; зобов`язання Департаменту вжити передбачених Порядком ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, було відмовлено повністю.

З матеріалів справи судами встановлено, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 945 090 грн, завданої незаконними рішеннями і діями Департаменту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі № 910/10145/19 у задоволенні позову відмовлено, з підстав визначення неналежного відповідача. Приймаючи рішення у вказаній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач (Київська міська рада) не вчиняв дій щодо знесення огорожі та об`єкту будівництва, а третя особа (Департамент благоустрою) є самостійною юридичною особою, і хоча є підзвітною Київській міській раді, проте самостійно несе відповідальність за дії своїх службових/посадових осіб.

Суди встановили, що позивачем здійснювалося будівництво об`єкта капітального будівництва III категорії складності - Комплексу. Будівництво об`єкта здійснювалось відповідно до Декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої 01.02.2012 за №КВ08312014831.

До матеріалів справи позивачем долучено проект, складений ТОВ Архітектурне бюро "АРХСЕНАЛ", з якого вбачається, що за адресою: місто Київ, проспект Перемоги біля буд. 9-Б в Шевченківському районі передбачається здійснення будівництва багатофункціонального комплексу у складі закладів: торгівлі, офісних, культурних, розважальних, громадського харчування, побутового обслуговування і автомобільного паркінгу.

Декларацією про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої 01.02.2012 за №КВ08312014831 визначено здійснення будівництва об`єкта капітального будівництва III категорії складності - Комплексу.

Вказане свідчить про те, що проектними документами на будівництво, погодженими відповідними органами, не передбачено спорудження тимчасової споруди за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, біля буд.9-Б в Шевченківському районі м.Києва, погоджено спорудження об`єкта будівництва, віднесеного до ІІІ категорії складності.

Крім того, у договорі оренди також визначено, що цільове призначення переданої в оренду земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі закладів: торгових, офісних, культурних, розважальних, громадського харчування, побутового обслуговування і автомобільного паркінгу.

Договором підряду від 05.08.2016 було передбачено здійснення підрядником будівельних робіт відповідно до Робочої та проектної документації з будівництва Комплексу.

Згідно Акту № 21 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2017 за Договором підряду від 05.08.2016 підрядником було здійснено будівельні роботи, зокрема, здійснено улаштування фундаментних плит залізобетонних плоских.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт за квітень 2017 року загальна вартість наданих послуг з будівництва складає 945 090,00 грн, що підтверджується актом №21 приймання передачі будівельних робіт за квітень 2017 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 28.04.2017.

Наявні у матеріалах справи Акти проведення демонтажу свідчать про те, що під час демонтажу здійснено розбиття відбійними молотками монолітного залізобетонного перекриття, бетонної покрівлі, в т.ч. здійснено демонтаж металевих конструкцій.

Вищезазначене свідчить, що у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, проектної документації, декларації на будівництво, предмету договору підряду та згідно виконаними роботами по акту приймання виконаних будівельних робіт здійснювалось будівництво капітального об`єкту. Доказів того, що здійснювалось будівництво тимчасової споруди до матеріалів справи не надано. Наявність фундаменту у демонтованому об`єкті будівництва - відповідачем-1 не спростовано, та, відповідно не доведено того, що ним було демонтовано саме тимчасову споруду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 у справі №910/5366/20 (суддя Шкурдова Л.М.) позов задоволено. Стягнуто з місцевого бюджету територіальної громади міста Києва через Управління на користь Товариства грошові кошти в сумі 945 090,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Департаментом. Вирішено питання розподілу судових витрат.

За висновком місцевого господарського суду, позивачем належними засобами доказування доведено суду склад цивільного правопорушення з урахуванням вимог статті 1173 ЦК України, оскільки відповідачем-1, всупереч вимогам законодавства України, прийнято рішення та надано відповідне доручення про демонтаж об`єкта капітального будівництва III рівня складності, кваліфікуючи його як тимчасову споруду.

При цьому, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі №826/27173/15 та від 27.12.2019 у справі №826/7710/16, згідно якими об`єкт, будівництво якого здійснюється на підставі зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок будівництва, може бути примусово знесений в порядку, встановленому законом виключно на підставі судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим законом суб`єкта владних повноважень, та не підлягає демонтажу відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" і розроблених на його виконання Правил благоустрою міста Києва.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 (колегія суддів: Чорногуз М.Г. - головуючий, Мальченко А.О., Агрикова О.В.) апеляційну скаргу Департаменту залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 у справі №910/5366/20 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог, при чому зазначив, що у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, проектної документації, декларації на будівництво, предмету договору підряду та згідно виконаними роботами по акту приймання виконаних будівельних робіт здійснювалось будівництво капітального об`єкту.

Апеляційним судом також встановлено, що доказів того, що здійснювалось будівництво тимчасової споруди до матеріалів справи не надано, наявність фундаменту у демонтованому об`єкті будівництва відповідачем-1 не спростовано, та, відповідно не доведено того, що ним було демонтовано саме тимчасову споруду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Департамент подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі №910/5366/20 скасувати, у позові відмовити повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Департамент не здійснював демонтаж спірного об`єкта, не доведено належними та допустимими доказами статус спірного приміщення як нерухомого майна, позивачем не доведено завдання збитків відповідно до вимог чинного законодавства, не доведено склад правопорушення передбаченого статтями 1166, 1173, 1177 ЦК України.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.09.2019 у справі №906/452/18, від 10.01.2019 у справі №915/1376/17, від 05.02.2020 у справі №924/196/19, від 02.03.2018 у справі №916/336/17, від 21.06.2018 у справі №916/1371/17, від 21.02.2020 у справі №910/4175/19, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №161/14920/16-а, від 12.12.2018 у справі №826/10330/17.

Позиція інших учасників справи

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.

Касаційне провадження. Розгляд клопотань

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/5366/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.02.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2021 касаційну скаргу Департаменту залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків, а саме виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17.03.2021 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків із зазначенням підстав касаційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 910/5366/20; призначено скаргу до розгляду на 02.06.2021 о 11:15 год.

01.06.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання Товариства про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/5366/20 з розгляду касаційної скарги Департаменту до 16.06.2021 о 11:30 год.

Судове засідання 16.06.2021 відбулось за участі представників Департаменту та Товариства, які надали пояснення у справі. Представник позивача (Товариства) підтримав клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).

Об`єктом касаційного оскарження є рішення та постанова судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої Товариству незаконними діями органу місцевого самоврядування - Департаменту.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши доводи касаційної скарги та зміст судових рішень, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права у контексті доводів скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/5366/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у п. 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, згідно якої під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц.

Отже, для касаційного перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для такого перегляду є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №906/452/18, від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 05.02.2020 у справі №924/196/19, від 02.03.2018 у справі №916/336/17, від 21.06.2018 у справі №916/1371/17, від 21.02.2020 у справі №910/4175/19, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №161/14920/16-а, від 12.12.2018 у справі №826/10330/17, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 906/452/18, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги про стягнення 462 834,58 грн упущеної вигоди, при чому з посиланням на приписи статей 22, 1166, 1173 ЦК України, статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування", позивач вказував на те, що майнова шкода у вигляді упущеної вигоди завдана йому в результаті незаконного демонтажу тимчасової споруди внаслідок прийняття рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області №117 від 19.02.2016 "Про демонтаж тимчасових споруд", яке в судовому порядку було визнано протиправним та скасовано. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані недоведеністю наявності таких складових шкоди як причинно-наслідкового зв`язку та виникнення збитків у виді упущеної вигоди в конкретному розмірі, оскільки заявлені позовні вимоги про стягнення збитків (неодержаного прибутку) обґрунтовані лише можливим очікуванням отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, які б з розумним ступенем достовірності доводили реальність отримання таких сум саме в результаті здійснення підприємницької діяльності у торговому павільйоні, демонтаж якого було проведено відповідачем 19.02.2016. За результатом касаційного перегляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що заявлена позивачем упущена вигода (неодержаний дохід) не знаходиться у причинному зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування рішення, що в подальшому було визнано протиправним і скасовано.

У справі № 915/1376/17, предметом позову якої було зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва та повернути земельну ділянку, за результатом касаційного перегляду справи Верховний Суд постановою від 10.01.2019 скасував рішення судів попередніх інстанцій в часині відмови у задоволенні позову про зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду обґрунтована допущенням судами порушень вимог процесуального законодавства в частині дослідження доказів.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, предметом позову якої було стягнення збитків у виді неодержаних доходів, заподіяних у зв`язку із користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, та стягнення нарахувань згідно статті 625 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 WR України). Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

У справі №916/336/17 розглядалися позовні вимоги районного центру зайнятості до управління Пенсійного фонду України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю в сумі 10 209,85 грн. Постанова Касаційного господарського суду від 02.03.2018 у цій справі містить правову позицію щодо правозастосування статті 1173 ЦК України, за якою необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі вказаної статті. За результатом касаційного перегляду цієї справи (за заявою про перегляд судових рішень у даній справі № 916/336/17 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017) Верховний Суд у постанові від 02.03.2018, з огляду на встановлені судами обставинами, погодився з їх висновками про доведеність позивачем наявності всіх трьох елементів правопорушення в діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

У справі № 916/1371/17 розглядалися позовні вимоги міського центру зайнятості до управління Пенсійного фонду України про стягнення збитків, завданих неправомірним рішенням відповідача. За результатом касаційного перегляду цієї справи постановою від 21.06.2018 Верховний Суд, врахувавши правові висновки щодо застосування статей 1166 та 1173 ЦК України та статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 915/282/17, від 10.04.2018 у справі №927/455/17, від 20.04.2018 у справі №906/579/17, від 02.05.2018 у справі №923/575/17, від 03.05.2018 у справі №916/1601/17, скасував рішення судів попередніх інстанцій та задовольнив позов повністю.

У справі № 910/4175/19, предметом позову якої було стягнення солідарно з Департаменту та КП "Київблагоустрій" збитків у розмірі 633 034 грн, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про задоволення позовних вимог, визнавши обґрунтованими аргументи позивача, що незаконними рішеннями та діями відповідачів позивачу завдано збитків - знищено майно, яке є його власністю. Однак, за результатом касаційного перегляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 дійшов висновку про скасування вказаних судових рішень з направленням справи на новий розгляд з підстав того, що суди попередніх інстанцій не зазначили, яку саме вартість матеріальної шкоди вони відшкодовують, - ринкову чи відновлювальну, судами не з`ясовано обставини щодо набуття позивачем права власності, хоча ці обставини, у даному разі, впливають на обсяг збитків.

Предметом адміністративного позову у справі №161/14920/16-а була немайнова вимога про зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудоване приміщення (кафе). При цьому, у постанові від 11.04.2018 у цій справі, на яку посилається скаржник, Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання юрисдикційності такого спору, результатом чого стало скасування ухвали апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі та її передачі цьому суду для продовження розгляду.

Предметом адміністративного позову у справі № 826/10330/17 були вимоги про визнання протиправними дій Департаменту благоустрою зі складення доручення на демонтаж малої архітектурної форми; визнання протиправними дій КП "Київблагоустрій" щодо демонтажу майна позивача на підставі доручення Департаменту благоустрою; зобов`язання КП "Київблагоустрій" на безоплатній основі повернути позивачу вилучену малу архітектурну форму. За результатом касаційного перегляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього суду з підстав того, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки зазначеним документам щодо їх повноти та відповідності положенням чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, в тому числі і Закону України "Про оренду землі", не встановили, чи можна вважати за наявності таких документів розміщення АГЗПМТ з порушенням Правил.

У свою чергу, предметом позовних вимог у справі № 910/5366/20, що переглядається, є стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок виконання КП "Київблагоустрій" доручення Департаменту про демонтаж незавершеного об`єкта будівництва. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків щодо наявності підстав для задоволення позову з посиланням на приписи статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтей 331, 364 ЦК України, враховуючи встановлені судами обставини, зокрема щодо наступного: (1) проектними документами на будівництво, погодженими відповідними органами, не передбачено спорудження тимчасової споруди за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, біля буд.9-Б в Шевченківському районі міста Києва, погоджено спорудження об`єкта будівництва, віднесеного до ІІІ категорії складності; (2) у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, проектної документації, декларації на будівництво, предмету договору підряду та згідно виконаними роботами по акту приймання виконаних будівельних робіт здійснювалось будівництво капітального об`єкту; (3) доказів того, що здійснювалось будівництво тимчасової споруди до матеріалів справи не надано; (4) наявність фундаменту у демонтованому об`єкті будівництва - відповідачем-1 не спростовано, та, відповідно не доведено того, що ним було демонтовано саме тимчасову споруду.

Таким чином Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених правових висновків Верховного Суду в якості підстави для подання касаційних скарг, яке (посилання) фактично зводиться до незгоди заявника з прийнятими по суті судовими рішеннями у цій справі та не свідчить про незастосування чи неправильне застосування судами вказаних правових позицій.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.

Верховний Суд зауважує, що обираючи підстави касаційного оскарження скаржник не зазначав про порушення судами норм процесуального права як підстави для касаційного оскарження згідно пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, як-то порушень порядку надання, отримання, оцінки доказів у суді першої та апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 269, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд переглянув справу в межах доводів касаційної скарги, з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У контексті вищевикладеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Наведене свідчить про обґрунтованість клопотання Товариства про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ :

Касаційне провадження у справі № 910/5366/20 за касаційною скаргою Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко