Рішення

від 17.06.2021 по справі 524/69/20

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/69/20

Провадження №2/524/1519/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року до суду звернулася Кременчуцька міська рада Полтавської області (нині - Кременчуцькаміська рада Кременчуцького району Полтавської області) звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві вказав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.11.2019 року за № 188896667 відповідач у період 29.05.2012 року по 20.06.2017 року була власником складського приміщення по АДРЕСА_1 .

У період часу з 29.05.2012 року по 20.06.2017 року відповідач не вчинила дій щодо оформлення документів на право користування зазначеною земельною ділянкою, а у період з 26.12.2016 року по 20.06.2017 року відповідач використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачувала, хоча земельну ділянку використовувала для експлуатації нежитлової будівлі, що призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю.

Не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, відповідач збільшила вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувся факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Зазначав, що відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.07.2019 за № 3843/0/212-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 5444 кв. м. з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми, загальний розмір збережених коштів орендної плати становить на 2019 рік 6946979 грн. 52 коп.

Стосовно розрахунку орендної плати за землю площею 5444 кв. м., яку відповідач не сплачувала у період часу з 26.12.2016 по 20.06.2017 позивач вказав, що такий розрахунок проводився на підставі Закону України Про оцінку земель , а також відповідає рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області та складає 60516 грн. 91 коп.

Отже позивач за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів недоотримав безпідставно збережені кошти відповідачем у вигляді орендної плати в розмірі 60516 грн. 91 коп., у зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 60516 грн. 91 коп., а також витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1921 грн.

Ухвалою судді від 30.01.2020 року було відкрито провадження у справі, залучено сторін та призначено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 33).

Ухвалою суду від 25.02.2020 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з неявкою учасників справи, здійснено виклик відповідача шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

25.02.2020 року від представника третьої особи - голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Полтавській області Садового С. надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що згідно інформаційних даних Головного управління державної фіскальної служби у Полтавській області відповідач не перебувала на обліку в Головному управлінні державної фіскальної служби у Полтавській області як платник єдиного податку, не є власником та не сплачує земельний податок на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 29.05.2012 по 20.06.2017 відповідач використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачувала, хоча земельна ділянка використовувалася для експлуатації нежитлові будівлі, що призвело до недоотримання органом місцевого самоврядування доходу від орендної плати за землю, який останній отримав би у разі оформлення відповідачем згідно вимог статті 125 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів ділянку. Окрім того, зазначив, що грошові кошти, які є предметом позову в даній справі є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності без укладання договору оренди за період з 26.12.2016 по 20.06.2017, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачу було завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Ухвалою суду від 25.06.2020 року було уточнено найменування раніше залученої до участі у справі третьої особи ГУ ДФС у Полтавській області (ЄДРПОУ 39461639) як ГУ ДПС у Полтавській області ( ЄДРПОУ 43142831).

Ухвалою суду від 26 січня 2021 року була задоволена заява відповідача про перегляд заочного рішення ухваленого у справі 18 листопада 2020 року та було скасовано вказане рішення (а.с.177).

Ухвалою суду від 17 червня 2021 року відмовлено відповідачеві у задоволенні клопотання про чергове відкладення судового засідання.

У судове засідання представник позивача Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Шинкаренко Н.М. , відповідач ОСОБА_1 та представник третьої особи ГУ ДПС у Полтавській області не прибули. Учасники справи були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Представник позивача просила розглянути справу за її відсутності, позов підтримала, про що надала письмову заяву. Відповідач про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не подала.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у довідці № 188896667 від 15.11.2020 року (а. с. 6-11) право власності на складське приміщення, загальною площею 381,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 у період з 29.05.2012 року по 20.06.2017 року Підставою виникнення права власності став договір купівлі - продажу серії ВРС № 518318 від 24.05.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Дзюбою В.І.

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а. с. 12) №НВ-0003674952019 від 03.09.2019 року земельна ділянка, кадастровий номер №5310436100:03:001:0108, площею 0,5444 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 , призначеної для використання для обслуговування будівлі складського призначення, належна на праві власності Кременчуцькій міській раді Полтавської області та перебуває у комунальній власності.

З 29.05.2012 року по 20.06.2017 року відповідач використовувала земельну ділянку без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 3843/0/212-19 від 17.07.2019 року, наданого ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (а. с. 15) вартість нормативної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 5310436100:03:001:0108, площею 0,5444 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 станом на 17.07.2019 року складає 6946979 грн. 52 коп.

Згідно розрахунку, проведеного позивачем на підставі Закону України Про оцінку земель , рішень Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23 вересня 2008 року Про орендну плату за землю в м. Кременчуці , від 02.02.2016 року Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2012 року Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 року № 94-908вих.12 на рішення Кременчуцької міської ради від 27.12.2011 року Про внесення змін до рішення міської ради від 24 листопада 2009 року Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області , розмір орендної плати у період часу з 26.12.2016 року по 20.06.2017 року за земельну ділянку комунальної власності площею 0,5444 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 складає 60516 грн. 91 коп., у тому числі: - за період з 26.12.2016 року по 31.12.2016 року річна сума орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації за 2016 року та понижуючого коефіцієнту) складає 1933 грн. 89 коп., - за період з 01.01.2017 року по 20.06.2017 року річна сума орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації за 2017 року та понижуючого коефіцієнту) складає 58583 грн. 02 коп.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю, як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Як вже зазначалось, предметом спору у даній справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпіставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

При цьому, згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17,від 04 лютого 2019 року у справі № 922/3409/17.

За змістом статей 116, 122-126 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно ч. 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері земельних відносин.

Оскільки витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється в режимі реального часу , тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не можу бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 388 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

У відповідності із п. 288.5 ст. 288 ПК України (розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.1) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2).

Отже витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 було здійснено на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:03:001:0108 від 17.07.2019 № 3843/0/212-19, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області. Показники, які було застосовано для здійснення розрахунків, не змінювалися.

Чинне земельне законодавство, зокрема стаття 20 Закону України Про оцінку земель не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі реального часу , тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 02.06.2020 по справі № 922/2845/19, від 13.10.2020 по справі № 922/3711/19 та 28.09.2020 у справі № 922/4073/19).

Згідно ч. 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 28.09.2020 по справі №922/4073/19, від 29.05.2020 справі № 922/2843/19.

Суд також зазначає, що на підтвердження сформованої земельної ділянки у розумінні ст.79-1 ЗК України до матеріалів позовної заяви додано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.09.2019 № НВ-0003674952019 відповідно до якого земельна ділянка кадастровий номер 5310436100:03:001:0108, площею 5444 кв.м сформована про що здійснено відповідний запис 24.12.2007 року.

Звідси твердження відповідача щодо безпідставного здійснення позивачем розрахунку орендної плати за період з 26.12.2016 року по 20.06.2017 року виходячи із нормативно грошової оцінки земельної ділянки та відповідних коефіцієнтів індексації за 2019 рік та, що при визначенні розміру орендної плати за 2016-2017 роки позивач повинен був використовувати нормативно грошову оцінку за кожен рік окремо є такими, що не відповідають вказаним правовим нормам.

При цьому посилання відповідача в обґрунтування таких тверджень підстав на правові позиції, які наведені у постанові Східного апеляційного господарського суду у рішенні від 23.01.2020 року у справі № 917/921/19 суд вважає хибними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

Суд відзначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Оскільки у зазначеній справі, на відміну від цієї справи, на земельній ділянці був відсутній об`єкт нерухомого майна, про що був відсутній запис в Державному реєстрі речових прав, тобто встановлені господарським судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у справі № 917/921/19 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах із справою, що розглядається, та свідчить про відсутність підстав для врахування відповідних правових висновків під час вирішення цього спору.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 13.10.2020 у справі № 922/3711/19, від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, в тотожних правовідносинах, у яких Суд надав правову оцінку розрахунку міської ради.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та суму безпідставно збережених коштів з урахуванням індексу інфляції суд звертає увагу на наступне.

Так з норми ч. 2 ст. 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу положень ч. 2 ст. 1214 ЦК України випливає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Оскільки кондиційні зобов`язання належать до позадоговірних, а також, що проценти нараховуються згідно договору чи на підставі закону, тому наявні підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних та витрат індексу інфляції за період з 26.12.2016 року по 20.06.2017 року згідно наведеного розрахунку.

Згідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17 зазначив термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК. Тому, відповідно до частини другої ст. 625 ЦК проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

На підставі встановленого, враховуючи факт неподання відповідачем належних і допустимих доказів на спростування позову, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів орендної плати, враховуючи 3% річних та індексу інфляції період часу з 26.12.2016 року по 20.06.2017 року на загальну суму 60516 грн.91 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн.

Керуючись ст. 16, 22, 1212, 1213, 1214 ЦК України, ст. 206 ЗК України, ст. 14 ПК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Кременчуцької міської ради Полтавської області - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області безпідставно збережені кошти орендної плати у сумі 60516 грн. 91 коп. та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн.

Позивач: Кременчуцька міська рада Полтавської області, ЄДРПОУ 24388300, адреса місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, буд.2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ГУ ДПС у Полтавській області, ЄДРПОУ 43142831, адреса місцезнаходження: Полтавська область, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 4.

Повний текст рішення виготовлено 17 червня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: