Постанова

від 02.06.2021 по справі 260/629/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/629/20 пров. № А/857/4684/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кушнерика М.П.

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.;

за участю секретаря судового засідання - Юник А.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, прийняте суддею Калинич Я.М., в м.Ужгород, о 09 годині 09 хвилині, повний текст складено 01 лютого 2021 року, у справі № 260/629/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області, управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 02.03.2020 року № 4-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області з 02 березня 2020 року. Поновити її на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області. Стягнути з управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 02.03.2020 року по день винесення рішення судом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління соціального захситу населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 02.03.2020 року №4-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області з 02 березня 2020 року.

Поновлено позивачку на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області з 02 березня 2020 року.

Стягнуто з управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.03.2020 року по 20.01.2021 року у розмірі 81030,40 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, що становить 7734,72 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області не погодившись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на виконання розпорядження голови Великоберезнянської райдержадміністрації 31.10.2019 №207, керівникам структурних підрозділів райдержадміністрації із статусом юридичних осіб - публічного права (керівника державної служби) необхідно було провести процедуру вивільнення у зв`язку з скороченням чисельності та штату державних службовців відповідного структурного підрозділу та зміни істотних умов державної служби відповідно до статей 43 та 87 Закону України «Про державну службу» .

01 листопада 2019 року позивачка для ознайомлення та підпису було надіслано попередження про наступне вивільнення, з яким вона ознайомилася та 05 листопада 2019 року проставила свій особистий підпис. Позивачці не була запропонована жодна посада у зв`язку з тим, що станом з 01 листопада 2019 року вакантні посади головних спеціалістів та інші посади відповідно до її кваліфікації в управлінні, відсутні. Згідно штатних розписів на 2019 рік та 2020 рік чисельність працівників було скорочено на 5 одиниць. ОСОБА_1 з 09.12.2019 року по 28.02.2020 року перебувала на лікарняних, а саме з 13.01.2020 року відкривала собі лікарняні з перервами у різних лікарів.

Просить скасувати рішення суду.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Від управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області на електронну пошту апеляційного суду 26.05.2021 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з відсутністю додаткових доказів.

Колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у відсутності учасників справи, які не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Одночасно колегія суддів вважає за можливе розгляд справи, за достатності доказів для її розгляду по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.06.1999 року ОСОБА_1 прийнята на посаду спеціаліста відділу компенсацій і гарантій малозабезпечених громадян райдержадміністрації. Цього ж дня позивачем прийнято присягу державного службовця, що стверджується записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 21.08.1991 (а.с.8-14).

01 травня 2016 року позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця категорії «В» .

01 лютого 2018 року позивач переведена на посаду головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці.

Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 Розпорядження голови Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 31.10.2019 року № 207 «Про структуру та граничну чисельність працівників районної державної адміністрації» визначено реорганізувати з 01 січня 2020 року відділ у справах інвалідів ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення райдержадміністрації зі штатною чисельністю три одиниці шляхом приєднання посади головного спеціаліста-юрисконсульта управління соціального захисту населення райдержадміністрації у відділ у справах осіб з інвалідністю, ветеранів війни і праці та правової роботи управління соціального захисту населення райдержадміністрації зі штатною чисельністю три одиниці, а саме: начальника відділу, головного спеціаліста та головного спеціаліста-юрисконсульта (а.с.55-62).

01.11.2019 року Великоберезнянською районною державною адміністрацією Закарпатської області надано позивачеві для ознайомлення повідомлення про наступне вивільнення №07-05/2221. Згідно вказаного повідомлення зазначено, що позивачеві буде запропонована вакантна посада державної служби у Великоберезнянській районній державній адміністрації.

Наказом керівника апарату державної адміністрації від 02.03.2020 року №4-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивачку - головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці 02 березня 2020 року, у зв`язку із скороченням чисельності працівників та неможливістю працевлаштування (а.с.15).

Вказаний наказ позивач вважає протиправним, у зв`язку з чим звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем недотримана процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, регламентуються Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Згідно з частиною першою статті 83 вказаного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 87 Закону №889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідно до частини 4 ст. 36 КЗпП України якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що при повідомленні ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення, відповідачем не було запропоновано жодної вакантної посади.

З листа від 30.12.2019 року №07-03/2614 управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації вбачається, що остання повідомила Великоберезнянську районну державну адміністрацію про вакантні (тимчасово-вакантні) посади в управлінні соціального захисту населення Великоберезнянської райдержадміністрації станом на 30 грудня 2019 року, відповідно до якого, вакантних посад немає, однак є тимчасова вакантна посада заступника начальника відділу - завідувач сектору з оформлення і підготовки виплатних документів відділу соціальної допомоги та тимчасова вакантна посада заступника начальника управління - начальник відділу праці та зайнятості населення.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї, з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

А, відтак, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

З наявного в матеріалах справи, витягу з службової записки, вбачається, що під час проведення аналізу завантаженості головних спеціалістів управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було запропоновано скоротити ОСОБА_1 , незважаючи на те, що вона являється особою з інвалідністю третьої групи.

Разом з тим, з аналізу інших доказів по справі, зокрема, довідки про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право між двома головними спеціалістами управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на залишення на роботі така складена не була, і не надана суду першої та апеляційної інстанції.

З протоколу №1 засідання комісії з визначення рівня професійної компетенції (кваліфікації та продуктивності праці) працівників управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації від 31.10.2019 року вбачається, що члени комісії розглядали, по суті, тільки характеристики ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, розглядалась негативна оцінка ОСОБА_1 , а щодо ОСОБА_2 відповідачем не наведено жодних доводів на підтвердження продуктивності праці і кваліфікації останньої.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наданих відповідачами документів, не встановлено переваг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а тому відповідач повинен був провести порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації обох працівників, з метою визначення переважного права на залишення на роботі та зайняття посади головного спеціаліста відділу інвалідів, ветеранів війни і праці управління соціального захисту населення райдержадміністрації.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі в зв`язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно наказу від 02.03.2020 року №4-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з 02 березня 2020 року з посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області, а тому позивачку слід поновити на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області.

В частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.ч.1 і 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Порядком обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Згідно з пп. з п.1 зазначеного Порядку його приписи застосовуються при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абзацом 3 п.2 вказаного Порядку визначено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 цього Порядку).

Водночас, пунктом 4 б , в наведеного Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Тривалість вимушеного прогулу позивача необхідно ОСОБА_1 обраховано з 03 березня 2020 по 20 січня 2021 року (день ухвалення рішення в справі), що становить 220 робочих днів (за березень 2020 року - 20 робочих днів, за квітень 2020 року - 21 робочих днів, за травень 2020 року - 19 робочих днів, червень 2020 року - 20 робочих днів, липень 2020 року - 23 робочих днів, серпень 2020 року - 20 робочих днів, вересень 2020 року - 22 робочих днів, жовтень - 21 робочий день, листопад 2020 року - 21 робочих днів, за грудень 2020 року - 22 робочих дні, січень 2021 року - 11 робочих днів).

Середньомісячна заробітна плата позивача становить 7734,72 грн., середньоденна заробітна плата позивача становить 368,32 грн.

Апеляційний суд погоджується з визначення судом першої інстанції розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті позивачу, в розмірі 81030,40 грн., який підлягає стягненню саме з управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області, оскільки такий був роботодавцем позивача та є окремою юридичною особою.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору покладається на управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені Управлінням в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача задоволено.

керуючись ст.243 ч.3, ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі № 260/629/20, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 14.06.2021 року. однак у зв"язку з перебуванням судді Курильця А.Р. у відпустці з 07.06.2021 року по 21.06.2021 включно, таке підписано і занесено в ЄДРСР 22.06.2021