Рішення

від 10.06.2021 по справі 922/3066/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2021 р.Справа № 922/3066/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши заяву (вхідний №12257 від 26 травня 2021 року) Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу по справі

за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків , 3. Споживчого товариства "Надія-7", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , м. Харків про за участю представників сторін: визнання недійсним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути нежитлові приміщення прокурора - Ногіна О.М., посв. № 057318 від 09.10.2020 року відповідачів - 1. Гевел І.А., посв. № 189, 2. Романенко Т.М., посв. № 202, 3. не з`явився третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, м. Харків звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Харківської міської ради, м. Харків, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3. Споживчого товариства "Надія-7", м. Харків, в якій просить визнати незаконним та скасувати пункт 11 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20 вересня 2017 року №757/17; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 грудня 2017 року №5532-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №4756, скасувавши його державну реєстрацію; зобов`язати Споживче товариство "Надія-7", повернути територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І, 0-1-:0-3, ХХХVІ загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом складання акту приймання-передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 травня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено.

26 травня 2021 року через канцелярію суду, Споживчим товариством "Надія-7" подано заяву (вхідний № 12257) про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, відповідно до якої він просить суд стягнути з Київської окружної прокуратури міста Харкова 22500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 травня 2021 року призначено заяву позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в судовому засіданні на 10 червня 2021 року на 14:40 годин.

Представник третього відповідача у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Прокурор у судовому засіданні проти заяви Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на правничу допомогу заперечує, просить відмовити у її задоволенні.

Представник першого відповідача у судовому засіданні підтримує заяву Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Представник другого відповідача у судовому засіданні підтримує заяву Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Розглянувши матеріали справи та заяви Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, вислухавши пояснення прокурора та повноважних представників другого та третього відповідачів, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи 21 лютого 2020 року між адвокатом - Рижковим Іваном Петровичем та Споживчого товариства "Надія-7" (клієнтом) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 6/2020, у відповідності до пункту 1.1. якого клієнт надає завдання, а адвокат зобов`язується відповідно до завдань клієнта надавати йому за оплату юридичні послуги та професійну правничу допомогу.

Згідно Акту № 1 від 21 грудня 2020 року приймання-передачі наданих послуг за договором № 6/2020 від 21 лютого 2020 року про надання правничої (правової) допомоги вартість послуг склала 5500,00 грн.

Відповідно до Акту № 2 від 15 березня 2021 року приймання-передачі наданих послуг за договором № 6/2020 від 21 лютого 2020 року про надання правничої (правової) допомоги вартість послуг склала 3000,00 грн.

Згідно Акту № 3 від 21 травня 2021 року приймання-передачі наданих послуг за договором № 6/2020 від 21 лютого 2020 року про надання правничої (правової) допомоги вартість послуг склала 14000,00 грн.

Досліджуючи надані третім відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Рижковим Іваном Петровичем професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати третього відповідача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені третім відповідачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті 126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати третьому відповідачу були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу і стягнення з прокуратури витрат на професійну правничу допомогу в сумі 22500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву (вхідний №12257 від 26 травня 2021 року) Споживчого товариства "Надія-7" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/3066/20 задовольнити.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Споживчого товариства "Надія-7" (61112, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 132, кв. 165, код ЄДРПОУ 33292563) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 22500,00 грн.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу

Повне додаткове рішення складено "22" червня 2021 р.

Суддя П.В. Хотенець