Ухвала

від 23.06.2021 по справі 922/2401/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2401/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. доповідач (головуючий), Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 (головуючий суддя Чернота Л.Ф., судді: Зубченко І.В., Медуниця О.Є.)

у справі №922/2401/20

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімберхаус"

про стягнення 41983,29 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімберхаус" (далі ТОВ "Тімберхаус") про стягнення 41983,29 грн.

Господарський суд Харківської області рішенням від 26.01.2021 року у справі №922/2401/20 позов задовольнив повністю; стягнув з ТОВ "Тімберхаус" на користь Військової частини НОМЕР_1 20957,35 грн штрафу, 21025,94 грн пені.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.05.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі №922/2401/20 скасував частково; прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з ТОВ "Тімберхаус" на користь Військової частини НОМЕР_1 штрафу у розмірі 1076,52 грн, пені у розмірі 6459,87 грн, судового збору за подання позову у розмірі 377,32 грн, судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2102,00 грн; в іншій частині позову відмовив; стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ТОВ "Тімберхаус" 2587,01 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.

Військова частина НОМЕР_1 звернулася 04.06.2021 до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі №922/2401/20 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі №922/2401/20.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 01.01.2020 2102 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 41983,29 грн. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень позов у даній справі подано в 2020 році. Отже справа є малозначною, оскільки на момент звернення з цією позовною заявою ціна позову не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (210200,00 грн).

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.

Військова частина НОМЕР_1 у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі (з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що передбачена підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики де стороною виступає Міністерство оборони України.

Також скаржник в касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України). Також обґрунтовує доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

В цілому доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судом апеляційної інстанції судовим рішенням, до цитування норм права (статей 193 Господарського кодексу України, 525, 526, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України), без висловлення власної правової позиції щодо неправильного їх застосування судом апеляційної інстанції, та до посилання на дію в країні особливого періоду у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та на складну фінансово-економічну ситуацію у державі.

За оцінкою Суду посилання скаржника на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, оскільки у поданій касаційній скарзі скаржник не наводить ані власної правової позиції щодо неправильного застосування судом певних норм права, ані кількісних та якісних показників розгляду спорів у подібних правовідносинах, тобто не доводить обставин різного підходу судів у застосуванні ними у подібних правовідносинах норм права. При цьому, лише саме посилання на те, що стороною конфлікту є Міністерство оборони України, не доводить того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі №922/2401/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у цій справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі №922/2401/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

СуддіН. М. Губенко

О. А. Кролевець