Постанова

від 23.06.2021 по справі 910/3498/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3498/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року (головуючий - Руденко М. А., судді: Сулім В. В., Дідиченко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2018 року (суддя Чинчин О. В.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до: 1. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", 2. Міністерства енергетики та захисту довкілля України

про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів у розмірі 117 792 772, 03 грн

(у судовому засіданні взяли участь представники: прокуратури - Біньковська А.В.; відповідача-1 - Волощук П.Ю.)

Вступ

1. Справу ініціював прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач, ФДМУ) до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (далі - ПАТ "Волиньгаз", відповідач-1) та Міністерства енергетики та захисту довкілля України (далі - Міненерго, відповідач-2). Прокурор стверджував про недійсність укладеного між відповідачами договору, на підставі якого ПАТ "Волиньгаз" передано в експлуатацію державне майно (газорозподільну систему), яке використовується для забезпечення розподілу природного газу.

2. Позиція прокурора полягає в тому, що спірний правочин укладений з порушенням встановленого законом порядку передачі в користування державного майна, виключні повноваження щодо розпорядження яким належать ФДМУ. Ні Кабінет Міністрів України, ні Міненерго не мали права розпоряджатися спірним державним майном та передавати його безоплатно в користування господарюючому суб`єкту приватної форми власності.

3. Суди попередніх інстанцій з доводами прокурора не погодились зазначивши, що спірний договір укладений між відповідачами на виконання постанови Кабінету Міністрів України, якою визначено порядок використання державного майна (газорозподільних систем), яке використовується для забезпечення розподілу природного газу та не підлягає приватизації, а також визначено Міненерго органом управління цим майном.

4. Верховний Суд має відповісти на питання, чи є правомірним використання ПАТ "Волиньгаз" державних газорозподільних систем на підставі договору, який був укладений з центральним органом виконавчої влади на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України.

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судом

5. Указом Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" №151/98 від 25.02.1998 доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств, затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.

6. Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 747 від 25.05.1998 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, згідно з додатком 3.

7. Також вказаною постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України". До переліку включено, зокрема, "Волиньгаз".

8. Додатком № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 визначено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів, природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, а саме: магістральні газонафтопроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища; транспортні засоби спеціального призначення.

9. На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 №508 підприємство "Волиньгаз" було перетворено у ВАТ з газопостачання та газифікації "Волиньгаз" (правонаступник - ПАТ "Волиньгаз") .

10. 20.08.2012 Кабінетом Міністрів України видано постанову "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" №770 (далі - Постанова № 770), якою установлено, що державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарських товариств із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, використовується зазначеними товариствами на праві господарського відання.

10.1 У пункті 3 вказаної постанови доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості (далі - Міненерговугілля) укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з примірним договором, що затверджується зазначеним Міністерством разом з Фондом державного майна України.

11. Також, постановою №770 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"" та у додаток 3 до постанови у позиції "Розподільні газонафтопроводи та споруди на них" слово "газонафтопродукти" замінено словом "нафтопродукти". Тобто газорозподільні трубопроводи та споруди на них виключені зі складу майна, що передається у користування Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

12. Спільним наказом Міненерговугілля та ФДМУ №882/3812 від 09.11.2012 затверджено Примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва.

13. 29.11.2012 між Міненерговугіллям та ПАТ "Волиньгаз" укладено договір №31/22 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - договір №31/22), який укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання Постанови №770 та предметом якого є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно):

- відповідно до п. 1.2 договору перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною договору.

- згідно з п. 2.1 договору наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим договором, є держава в особі органу управління.

- у відповідності до п. 2.2 договору протягом строку дії договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення.

- відповідно до п. 3.3.1 договору підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі.

14. 21.02.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" № 95 (далі - Постанова № 95), якою затверджено типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових та примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових, визначено Міненерговугілля органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими (газорозподільні системи); внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 та від 30.09.2015 № 796; доручено Міненеговугіллю разом з операторами газорозподільних систем з метою врегулювання питання використання газорозподільних систем до набрання чинності абзацом другим пункту 1 цієї постанови вжити заходів для укладення до 10 березня 2017 року договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, які набиратимуть чинності з 01.04.2017, а також розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання зазначеного майна.

15. Постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017 у вищевказану постанову внесено зміни та виключено вимогу про розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання відповідного майна.

16. 24.05.2017, керуючись Постановою № 95 (з урахуванням змін, внесених постановою №188 від 29.03.2017) Міненерговугілля (орган управління) та ПАТ "Волиньгаз" (оператор) уклали додаткову угоду №1 до договору №31/22 щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого Постановою № 95 (надалі - додаткова угода №1).

17. 02.06.2017 сторонами погоджено протокол розбіжностей до додаткової угоди №1 щодо приведення договору №31/22 до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого Постановою №95:

- пунктом 3 протоколу розбіжностей сторонами узгоджено, що протокол розбіжностей прийнятий сторонами в редакції оператора;

- відповідно до підпункту 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) предметом цього договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком №1 до цього договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі;

- згідно з пунктом 4 договору (в редакції додаткової угоди №1) право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації;

- відповідно до пункту 5 договору (в редакції додаткової угоди №1) право власності на майно, надане за цим договором, належить державі;

- укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію (п. 6 договору (в редакції додаткової угоди №1);

- пунктом 7 договору (в редакції додаткової угоди №1) узгоджено, що надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора;

- відповідно до пункту 8 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення;

- за умовами пункту 13 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації;

- оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави;

- пунктом 15 договору (в редакції додаткової угоди №1) передбачено, що оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор, протягом 30 днів з моменту підписання цього договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу.

- за умовами пункту 32 договору (в редакції додаткової угоди №1) дія цього договору припиняється у разі: укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом; прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників - з дати прийняття такого рішення.

Короткий зміст позовних вимог

18. У березні 2018 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі ФДМУ звернувся до суду з позовом до ПАТ "Волиньгаз" та Міненерго про визнання недійсним договору №31/22, додаткової угоди №1, протоколу розбіжностей від 02.06.2017 та стягнення 117 792 772,03 грн збитків.

19. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №31/22 , додаткова угода №1 та протокол розбіжностей укладені з порушенням порядку передачі в користування державного майна - газорозподільних систем, встановленого статтею 19 Конституції України, статтями 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пунктами 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом ФДМУ від 19.05.1999 №908/68.

20. Вимога про стягнення збитків обґрунтована безпідставним та безоплатним використанням відповідачем-1 державного майна, виключні повноваження щодо розпорядження яким належать ФДМУ, а його передача в користування могла відбуватися виключно на платній основі, в зв`язку з чим держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна відповідачем-1 в період з 2013 по 2017 роки.

Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

17 Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.

18 Господарські суди дійшли висновків, що укладення оспорюваних правочинів спрямоване на виконання Постанов № 770 та № 95, які є чинними, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідачів.

19 При цьому умови договору щодо безоплатного користування державним майном були погоджені позивачем, шляхом затвердження примірного договору про надання на праві господарського відання спірного державного майна спільним наказом Міненерговугілля та ФДМУ №882/3812 від 09.11.2012.

20 Прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

22 Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги прокурора (узагальнено)

23 Скаржник зазначає про необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18 щодо обов`язковості виконання Постанови № 770. Указаний нормативний акт є незаконним, прийнятий Кабінетом Міністрів України із перевищенням повноважень та не може бути підставою безоплатного використання відповідачем-1 державного майна. За доводами прокурора єдиним уповноваженим державним органом, який має право передавати у користування державне майно, є ФДМУ, і це майно має передаватись в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності виключно на платній основі.

24 Отже, суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин положення статей 19, 85, 92 Конституції України, статей 22, 73-75, 135, 136, 141 Господарського кодексу України, статей 4, 8, 22, 203, 215, 216, 776 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 6, 7, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 3, 4, 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", які мають вищу юридичну силу щодо нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

25 Газорозподільні системи, власником яких є держава, не підлягають приватизації та не можуть бути об`єктом оренди. Укладаючи оспорювані правочини (договір, додаткова угода, протокол розбіжностей), відповідачі вчиняли дії на виконання Постанов № 770 та № 95, які є чинними та обов`язковими для виконання відповідачами.

Заяви з процесуальних питань

26 У касаційній скарзі прокурор заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною 5 статті 302 ГПК України, оскільки, на думку заявника, справа містить виключну правову проблему у зв`язку із суперечністю чинного законодавства у сфері надання в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності газорозподільчих мереж, які є державним майном. За висновком прокурора на сьогодні механізм надання у користування такого майна є недосконалим і неоднозначним та порушує принцип юридичної визначеності. Дана справа має значний суспільний інтерес, оскільки прокуратура звернулась з цим позовом з метою усунення порушень закону, соціальної та економічної несправедливості, підвищення економічної ефективності використання державного майна - газорозподільчих мереж, які мають стратегічне значення для держави та плата за користування якими не справляється, грошові кошти від використання такого майна не надходять до Державного бюджету України.

27 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання з огляду на таке.

28 За приписами частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

29 Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

30 Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15).

31 Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

32 Доводи, наведені прокурором у клопотанні, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи у тому числі критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, не містять належного обґрунтування існування виключної правової проблеми у цій справі саме у застосуванні наведених скаржником норм права, і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків суду апеляційної інстанції

33 Частинами першою та другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частина третя цієї статті передбачає, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

34 При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

35 Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18, на відступі від правових висновків в якій наполягає скаржник, зазначив наступне.

36 Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

37 Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

38 Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

39 Згідно з статтею 113 та статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

40 Відповідно до статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

41 Згідно з Положенням про Міненерговугілля, затвердженого Указом президента України №382/2011 від 06.04.2011, Міненерговугілля є: (1) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; (2) головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

42 Відповідно до Положення про Міненерговугілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №208 Міненерговугілля є: (1) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; (2) головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах (паливно-енергетичний комплекс), а також забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання.

43 Судами встановлено, що оспорюваний договір №31/22 укладений відповідачами на виконання положень Постанови № 770, а при укладенні додаткової угоди №1 сторони керувались Постановою № 95.

44 У силу положень статті 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання.

45 Так, Постановою № 770 доручено саме Міненерговугіллю укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з відповідним примірним договором.

46 Іншою Постановою № 95 Міненерговугілля визначено органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими.

47 Отже, як на момент укладення оспорюваних правочинів, так і на час розгляду справи органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складових є Міненерговугілля.

48 Постанови № 770 та № 95 є чинними, будь-яких доказів на підтвердження їх скасування у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

49 Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

50 Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

51 Враховуючи, що спірні правочини укладені на виконання чинних та обов`язкових до виконання постанов Кабінету Міністрів України, їх зміст відповідає умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

52 Верховний Суд не бачить жодних підстав вважати інакше.

53 Оскільки користування спірним державним майном здійснюється відповідачем-1 на підставі договору №31/22 та додаткової угоди №1, укладених між відповідачами на виконання чинних постанов Кабінету Міністрів України, то відсутні і підстави для висновку про наявність протиправних дій відповідачів у спірних правовідносинах.

54 Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18 надав наступний висновок про застосування статей 22, 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах: "Укладення між суб`єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України, свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним за статтями 203, 215 ЦК України. Відсутність протиправних дій учасника правовідносин як одного з обов`язкових елементів цивільної відповідальності виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків за статтею 22 ЦК України".

55 Щодо застосування вищенаведених норм матеріального права Верховний Суд також неодноразово висловлював правову позицію у подібних правовідносинах, зокрема в постановах від 02.02.2021 у справі №910/3503/18, від 23.02.2021 у справі №910/3500/18, до якої і звертається Верховний Суд у здійснені правової кваліфікації спірних правовідносин та якій відповідають висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

56 Доводи касаційної скарги по суті дублюють доводи, які були предметом касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/3501/18 і перевіривши які Верховний Суд вважає, що скаржник не навів жодного вагомого аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі та відступити від висновків щодо застосування вищенаведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду. У зв`язку з чим доводи, наведені в пунктах 23, 24 Постанови, Верховний Суд відхиляє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

58 За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права з підстав, наведених в касаційній скарзі, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

59 Касаційний суд також керується, зокрема, і принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Щодо судових витрат

60 Оскільки Верховний Суд не приймає нового рішення по суті спору, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

2 . Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у справі № 910/3498/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.