ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 539/2019/16-ц Номер провадження 22-ц/814/1401/21Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Лубенської міської ради на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року (час ухвалення судового рішення з 14:24:10 до 14:56:32, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 01 березня 2021 року) у справі за позовом Лубенської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих фактичним використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року Лубенська міська рада Полтавської області звернулась до суду з вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги, просила ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на її користь збитки у виді упущеної вигоди за користування земельною ділянкою у сумі 69 386 грн. 29 коп., вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 24 січня 2008 року із відповідачем укладений договір оренди земельної ділянки з цільовим призначенням - землі гаражного будівництва, строком на п`ять років. У встановленому законом порядку дія договору оренди не була продовжена. Починаючи з січня 2013 року, відповідач фактично користувався земельною ділянкою, проте орендну плату до місцевого бюджету не вносив. Отже, у період з 01 липня 2013 року по 22 квітня 2016 року відповідач користувався земельною ділянкою без належної правової підстави.
Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 серпня 2016 року позов Лубенської міської ради задоволений: стягнуто із ОСОБА_1 на її користь 69 386 грн 29 коп збитків за користування земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1 , з 01 липня 2013 року по 22 квітня 2016 року без правовстановлюючих документів.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2020 року задоволена заява ОСОБА_1 : скасоване заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 серпня 2016 року, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 04 травня 2020 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційна скарга Лубенської міської ради задоволена: ухвала Лубенського міськрайонного суду від 04 травня 2020 року скасована, справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі Лубенська міська рада, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновок суду першої інстанції про недоведеність факту користування відповідачем земельною ділянкою є помилковим, так як окрім акта обстеження від 08 лютого 2016 року, ця обставина підтверджується поясненнями самого відповідача у заяві про перегляд заочного рішення, що відповідно до ст.82 ЦПК України мало бути взято судом до уваги.
Окрім того, відповідач у встановленому законом порядку не повернув земельну ділянку власнику, що також свідчить про її використання у спірний період.
У відзиві адвокат Антіхович В.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертається увага, що доводи апеляційної скарги про визнання відповідачем факту користування земельною ділянкою не відповідають дійсності та суперечать змісту документів, що надані у справу.
На підставі ч.13 ст.7 та ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Ураховуючи, що згідно з ч.1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Полтавського апеляційного суду.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням вісімнадцятої сесії Лубенської міської ради п`ятого скликання від 25 липня 2007 року затверджений проект землеустрою і надано ОСОБА_1 в оренду строком на п`ять років земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,7204 га з цільовим призначенням - землі гаражного будівництва (а.с.8).
24 січня 2008 року між Лубенською міською радою і ОСОБА_1 укладений договір оренди земельною ділянки (а.с.62-65).
Об`єктом оренди є земельна ділянка, кадастровий номер 5310700000:02:025:0010, площею 0,7204 га, що розташована у АДРЕСА_2 . Цільове використання - землі гаражного будівництва. Строк дії договору - п`ять років.
Згідно листа Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції від 03 лютого 2016 року за період з 25 січня 2013 року по 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 не сплачував орендну плату за землю (а.с.12).
Актом комісійного обстеження земельної ділянки площею 0,7204 га по АДРЕСА_1 від 08 лютого 2016 року встановлено: межі земельної ділянки не визначені, площу і конфігурацію ділянки визначити неможливо, будівництво на земельній ділянці не розпочато, знаходяться залізобетонні вироби (а.с.13).
Актом комісії від 22 квітня 2016 року вирішено встановити, що ОСОБА_1 за період з 25 січня 2013 року по 22 квітня 2016 року в результаті користування землею без правовстановлюючих документів та невнесення плати за користування землею, завдав міському бюджету збитки в розмірі 77 407 грн 11 коп.(а.с.25).
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради № 102 від 27 квітня 2016 року затверджено акт комісії по визначенню збитків, нанесених ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою площею 0,7204 га по АДРЕСА_1 (а.с.26).
У заяві про перегляд заочного рішення (а.с.57-58), у відзиві на позов (а.с.153-154) відповідач заперечував проти позиції позивача щодо користування землею без правовстановлюючих документів, стверджуючи, що він не користувався землею як під час дії договору оренди, такі і після закінчення строку його дії.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою у період з 24 січня 2013 року по 08 лютого 2016 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.
Спірні правовідносини врегульовані такими нормами права.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.
Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Частиною четвертою статті 2 Закону України Про плату за землю передбачено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Відповідно до положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як на правову підставу заявлених вимог позивач посилається на ст.1212 ЦК України, стверджуючи, що відповідач у період з 01 липня 2013 року по 22 квітня 2016 року фактично користувався земельною ділянкою і без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками.
У підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, які підтверджені в інших постановах ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Ключовими тезами наведених висновків суду касаційної інстанції є такі.
До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Обов`язковими для визначення орендної плати, а відтак і розміру збитків, є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
Фактичні обставини, встановлені у зазначених вище справах, є відмінними від тих, що встановлені судом і не заперечуються учасниками у цій справі, а саме на спірній земельній ділянці відсутній об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачу.
Проте, у будь-якому випадку для правильного вирішення цього спору має бути встановлено, чи користувався фактично відповідач спірною земельною ділянкою без оформлення у встановленому порядку права користування нею у зазначений період, якщо так, то чи визначений розмір збитків, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації.
Наявними у справі доказами підтверджено, що у період з 24 січня 2008 року по 24 січня 2013 року відповідач користувався земельною ділянкою на підставі належним чином оформленого і зареєстрованого у встановленому законом порядку договору. Згідно акта земельна ділянка передана відповідачу в день укладення договору (а.с.64).
Відповідно до п.7 договору оренди землі після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (а.с.62 зворот).
Згідно ст.34 ЗУ Про оренду землі у редакції, що діяла за станом на січень 2013 року, у разі припинення або розірвання договору оренди землі
орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на
умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати
земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення
орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати
орендодавцю завдані збитки.
Ні договір оренди, ні ЗУ Про оренду землі не містять окремої норми, яка б встановлювала процедуру та/чи порядок повернення землі орендарем орендодавцю після закінчення строку дії договору.
Але, зважаючи на те, що відповідачу земельна ділянка була передана у користування шляхом підписання відповідного акта (а.с.64), то, відповідно, і повернення землі мало б відбутися у такий же спосіб.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що сторони у належний спосіб оформили передачу землі від орендаря власнику, або ж про те, що відповідач вживав заходів для того, щоб повернути земельну ділянку. Отже, слід виходити з того, що відповідач не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки орендодавцю, а тому на нього може бути покладений обов`язок відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Разом з тим, за змістом Порядку, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 14 лютого 2014 року (а.с.27-29), ст.156 ЗК України, Постанови Кабінету міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року, для покладення на особу (орендаря) обов`язку відшкодувати власнику землі завдані збитки необхідно встановити, що дії (бездіяльність) особи (орендаря) об`єктивно перешкоджали власнику землі здійснювати свої правомочності відносно неї, у тому числі отримати певний дохід від її використання.
У підтвердження факту неправомірного використання земельної ділянки позивач надав суду акт обстеження (а.с.13), у якому зазначено: межі земельної ділянки не встановлені, площу і конфігурацію ділянки визначити неможливо, будівництво на земельній ділянці не розпочато, на ній знаходяться залізобетонні будівельні вироби.
У справу не надано доказів про те, кому належать залізобетонні будівельні вироби, їх кількість (зайнята вся земельна ділянка чи її частина); про те, що у період з 01 липня 2013 року по 22 квітня 2016 року саме відповідач здійснював певну діяльність з використання цієї земельної ділянки, що позбавляло позивача як власника передати цю земельну ділянку в оренду іншій особі чи використовувати її в інший спосіб.
В апеляційній скарзі звертається увага на заяву відповідача про перегляд заочного рішення і ухвалу Лубенського міськрайонного суду від 04 травня 2020 року, якими начеб-то підтверджується факт користування відповідачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди.
Так, у заяві про перегляд заочного рішення (а.с.57 зворот) представник відповідача адвокат Антіхович В.В., посилаючись на позовну заяву і докази, долучені до неї, заперечує законність позиції позивача, оскільки, на його думку, вони (позов і докази, що долучені) підтверджують продовження користування землею у зв`язку з поновленням дії договору оренди в порядку ч.6 ст.33 ЗУ Про оренду землі .
Наведене висловлювання не є визнанням фактичних обставин відповідачем у розумінні приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, враховуючи те, що у відзиві на позов (а.с.153 зворот) представник відповідача адвокат Антіхович В.В., категорично заперечує користування спірної землею як під час дії договору оренди, так і після його закінчення.
Відповідно до ч.4 і ч.5 ст.82 ЦПК України не може бути врахована ухвала Лубенського міськрайонного суду від 04 травня 2020 року, так як цим процесуальним рішенням спір по суті не вирішувався, окрім того ухвала була скасована постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року (а.с.138-140).
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.
Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Лубенської міської ради Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 23 червня 2021 року.
Головуючий суддя О. А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М. Триголов
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.06.2021 |
Оприлюднено | 25.06.2021 |
Номер документу | 97880254 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Лобов О. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні