Ухвала

від 22.06.2021 по справі 922/891/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/891/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явились

відповідача - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 (головуючий - Крестьянінов О.О., судді: Білоусова Я.О., Фоміна В.О.)

у справі №922/891/20

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорєв"

про стягнення 1440006,00 грн та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорєв" (далі - ТОВ "Хорєв"), в якому просило суд (з урахуванням заяви про зміну предмету спору):

- стягнути з ТОВ "Хорєв" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях неустойку за несплату коштів згідно з договором купівлі-продажу у розмірі 1440006,00 грн;

- розірвати договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - Державного підприємства "Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування", що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Московський, 151, №1364 від 27.05.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ "Хорєв", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луценко В.С., що зареєстрований в реєстрі за №1437;

- стягнути з ТОВ "Хорєв" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях витрати зі сплати судового збору у сумі 23702,09 грн.

1.2.В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації №1364 від 27.05.2019 щодо повної та своєчасної оплати придбаного майна, у зв`язку з чим, посилаючись на умови пунктів 7.2, 11.3, 11.4 договору, зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5% ціни продажу об`єкта приватизації та розірвання зазначеного договору.

1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що через допущення позивачем під час організації аукціону із продажу об`єкту малої приватизації спірних моментів із визначення додаткових умов продажу, відбувається оскарження одним із учасників аукціону процедури приватизації, та внаслідок застосування судом заходів забезпечення позову утворилась ситуація неможливості прийняття позивачем коштів за спірним договором купівлі-продажу та передачі предмету продажу за актом прийому-передачі.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 27.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (продавець) та ТОВ "Хорєв" (покупець) згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №809 від 25.04.2019 "Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2019-03-22-000020-1" укладено договір №1364 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - Державного підприємства "Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування", за адресою: м. Харків, проспект Московський, 151, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - Державне підприємство "Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування", код ЄДРПОУ 00212630, за адресою: 61068, м. Харків, проспект Московський, 151 (далі - об`єкт приватизації), а покупець зобов`язується сплатити ціну його продажу, прийняти об`єкт приватизації і виконати визначені у цьому договорі умови.

2.2.П.2.2 договору передбачено, що згідно з договором про результати електронного аукціону №UA-PS-2019-03-22-000020-1, сформованого 19.04.2019, який затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 25.04.2019 №809 ціна продажу об`єкта приватизації становить без урахування ПДВ - 24000100,00 грн. Покупець зобов`язаний сплатити 24000100,00 грн - без ПДВ, 4800020,00 грн - сума ПДВ, сума з ПДВ - 28800120,00 грн у повному обсязі за придбаний об`єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.2.3. договору).

2.3.Згідно з п.2.4 договору розрахунки за придбаний об`єкт приватизації здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів таким чином:

- гарантійний внесок для участі в аукціоні, сплачений покупцем на банківський рахунок оператора електронного майданчика - ТОВ "Національна електронна біржа" в сумі 591600,00 грн, що становить 10% стартової ціни об`єкта приватизації;

- протягом 10 днів з дня підписання цього договору на сплачені покупцем грошові кошти в сумі 591600,00 грн покупець зобов`язаний перерахувати на рахунок продавця ПДВ у розмірі 118320,00 грн;

- грошові кошти покупця в розмірі 28090200,00 грн, у тому числі ПДВ - 4681700,00 грн, за придбаний об`єкт приватизації сплачується покупцем шляхом безготівкового перерахування протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

2.4.Відповідно до п.2.5 договору сплата покупцем коштів за придбаний об`єкт приватизації вноситься на підставі цього договору.

2.5.Згідно з п.п.3.1 - 3.3. договору передача об`єкта приватизації покупцю здійснюється продавцем у п`ятиденний строк після сплати покупцем у повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації разом із неустойкою (у разі її нарахування відповідно до п.7.2 договору). Передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності). Право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації разом з неустойкою (у разі її нарахування відповідно до п.7.2 договору). Право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця не раніше дати отримання дозволу АМК України на концентрацію, якщо отримання такого дозволу вимагається законом.

2.6.Відповідно до п.5.1 договору покупець зобов`язаний в строк та в порядку, визначеному цим договором, сплатити ціну продажу об`єкта приватизації.

2.7.За невиконання або неналежне виконання обов`язків по договору сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України (п.7.1. договору). Згідно п.7.2 договору, у разі несплати коштів згідно з договором протягом 30 календарних днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5% ціни продажу об`єкта приватизації з урахування ПДВ. У разі несплати коштів згідно з договором разом з неустойкою протягом наступних 30 календарних днів, договір підлягає розірванню. Несплата коштів за об`єкт приватизації згідно з цим договором протягом 60 днів з дня його укладення є підставою для розірвання цього договору. Зазначений вище розрахунковий період починає діяти з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

2.8.Згідно п.11.3 договору у разі невиконання однією зі сторін умов договору він може бути розірваний на вимогу іншої сторони, у тому числі за рішенням суду. У разі розірвання договору об`єкт приватизації повертається в державну власність у порядку, встановленому чинним законодавством України.

2.9.Відповідно до п.11.4 договору виключними умовами для його розірвання в порядку, передбаченому законодавством, є, зокрема несплата покупцем коштів за об`єкт приватизації протягом 60 днів з дати укладення договору відповідно до умов договору; невиконання умов продажу об`єкта приватизації і зобов`язань покупця, визначених договором, в установлений договором строк.

2.10.Договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 27.05.2019 та зареєстровано в реєстрі за №1437.

2.11.Відповідачем сплачено грошові кошти у розмірі 591600,00 грн (гарантійний внесок) та 118320,00 грн (ПДВ на гарантійний внесок). Інших платежів відповідачем не здійснено, що не заперечується сторонами.

2.12.Позивач листом від 11.03.2020 повідомив відповідача про необхідність негайної сплати грошових коштів за об`єкт приватизації у відповідності до п.2.4 та 7.2 договору, а саме: кошти за об`єкт приватизації у розмірі 28090200,00 грн та неустойку у розмірі 1440006,00 грн, що складає 5% ціни продажу.

2.13.Невиконання відповідачем вказаних вимог позивача стали підставою для звернення останнього до господарського суду з цим позовом.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Харківської області від 06.10.2020 позов задовольнив повністю.

3.2.Суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент винесення даного судового рішення пройшло більше ніж 12 місяців з дня укладання сторонами договору купівлі-продажу №1364 від 27.05.2019, однак його умови щодо сплати на користь позивача ціни продажу об`єкта приватизації відповідачем залишаються не виконаними, що є підставою для задоволення позову про розірвання договору на підставі п.11.3 та п.11.4 договору, пункту 3 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та статті 651 ЦК України. Крім того, місцевий господарський суд вказав, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо сплати коштів за об`єкт приватизації у встановлений договором строк надає позивачу право на нарахування неустойки, а тому, перевіривши наданий ним розрахунок, задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 1440006,00 грн.

3.3.Східний апеляційний господарський суд постановою від 18.02.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 змінив, виклавши його резолютивну частину в редакції, відповідно до якої стягнув з відповідача на користь позивача неустойку за несплату коштів згідно з договором купівлі-продажу у розмірі 500000 грн, а в іншій частині позову про стягнення неустойки відмовив. Позовні вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції залишив без розгляду. Також апеляційний суд стягнув відповідача на користь позивача 21600,09 грн витрат зі сплати судового збору.

3.4.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява позивача про зміну предмета спору визначає як нову вимогу немайнового характеру (про розірвання договору), так і нові підстави позову (несплата заборгованості протягом 60-денного строку). В даному випадку доповнення майнового позову немайновою вимогою про розірвання договору фактично необхідно розцінювати як подання іншого (ще одного) позову, з іншим предметом та підставами, у зв`язку з чим суд мав повернути позивачу таку заяву без розгляду. Вирішуючи спір в частині стягнення неустойки, суд апеляційної інстанції встановив, що на момент подання позову (23.03.2020) у позивача виникло право вимагати сплату неустойки у відповідності до п.7.2 договору у розмірі 1440006,00 грн, що складає 5 % від ціни продажу, поряд з цим, оцінивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки на 90% до суми 144000,60 грн, суд зазначив, що прострочка оплати за договором в більшій частині сталася не внаслідок винної чи недобросовісної поведінки відповідача, а через об`єктивні причини, на які вплинути відповідач не міг (подання позовів третьою особою та відповідні судові рішення про забезпечення позовів). Окрім того, позивачем була частково здійснена оплата за договором у розмірі 591600,00 грн (гарантійний внесок) та 118320,00 грн (ПДВ на гарантійний внесок). А з іншої сторони - позивач, визначаючи розмір неустойки, не обґрунтовує її отриманням будь-яких збитків, пов`язаних із прострочкою відповідача. У зв`язку із вказаними висновками, врахувавши також, що розмір нарахованої за договором неустойки є досить значним, апеляційний суд визнав за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір неустойки до 500000,00 грн, що, на думку колегії суддів, буде свідчити про дотримання балансу інтересів сторін.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування, доводи інших учасників справи, клопотання сторін

4.1.Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 в частині часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 1440006,00 грн, в іншій частині постанову апеляційного суду просило залишити без змін. Тобто, фактично, скаржник оскаржує постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 виключно в частині відмови в позові щодо стягнення 940006,00 грн неустойки.

4.2.Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на неврахування апеляційним судом висновків про застосування статей 550, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 18.02.2020 у справі №905/866/19.

4.3.Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4.4.Позивач правом на участь у судовому засіданні 22.06.2021 не скористався, про причини неявки Суд не повідомив.

4.5. 22.06.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання від ТОВ "Хорєв" про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечення явки представника в судове засідання через наявність у нього симптомів, що свідчать про ймовірність захворювання останнього на COVID-19.

4.6.Розглянувши вказане клопотання, Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що відповідачем до вказаного клопотання не надано жодних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, а також, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту статей 202, 216 ГПК України, у Суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи. Крім того, відповідно до ухвали Верховного Суду від 31.05.2021 явка сторін не визнавалася обов`язковою.

4.7.Отже, Верховний Суд вважає можливим здійснити розгляд касаційної скарги за відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про дату, час та місце судового засідання.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

5.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.3.Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4.Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.5.Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

5.6.Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

5.7.Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.8.Щодо доводів скаржника про неврахування апеляційним судом висновків про застосування статей 550, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 18.02.2020 у справі №905/866/19, колегія суддів зазначає таке.

5.9.Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, на неоднакове застосування якої судами посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.10.Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.11.При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

5.12.Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

5.13.При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

5.14.У справі №910/1199/19 Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення поданого відповідачем у вказаній справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%. У вказаній справі суди виходили з того, що прострочення відповідачем поставки товару за договором є винятковим випадком; поведінка відповідача свідчить про вжиття ним заходів для виконання зобов`язання за договором; прострочення строку поставки товару виникло з об`єктивних причин, яких відповідач намагався уникнути, а зобов`язання за договором виконано повністю; поставка товару здійснена протягом 31 дня від дати поставки відповідачу необхідних шасі, що свідчить про виконанням усіх залежних від нього дій для поставки товару у мінімально можливий строк; порушення зобов`язання у цій справі не завдало збитків позивачу або іншим учасникам господарських відносин; відповідач визнав прострочення поставки товару та частково сплатив позивачу пеню та штраф; при зменшенні розміру штрафних санкцій позивач не поніс значних негативних наслідків у своїй господарській діяльності, а присуджені до стягнення штрафні санкції є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання зобов`язання.

5.15.У справі №905/866/19 Верховний Суд подився з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про зменшення на 90% розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем. У вказаній справі суди виходили з того, що станом на момент розгляду справи відповідачем не надано доказів хоча б часткового погашення заборгованості, заявленої у позові, відповідачем не доведено, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а також, що стягнення пені у розмірі 30118,46 грн є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності товариства. Крім того, судами зазначено, що позивач також знаходиться та веде свою господарську діяльність в регіоні, пов`язаному з проведенням військових дій, проте, зазначені обставини не завадили йому, як підряднику, виконати роботи, передбачені договором від 24.10.2018 № 2019/10ск, тоді як, внаслідок порушення грошового зобов`язання замовником за договором, позивач не досяг очікуваних результатів від господарської діяльності.

5.16.У справі №910/8698/19 Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки. У вказаній справі суди виходили з того, що відповідач, заявляючи усне клопотання про зменшення розміру пені, не подав суду будь-яких доказів існування (наявності) тих обставин, якими він обґрунтовував зазначене клопотання.

5.17.Отже, у всіх наведених скаржником справах, висновки судів про наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки були обумовлені оцінкою зазначених сторонами доводів та поданих на їх обґрунтування доказів. При цьому, такі доводи та докази були індивідуальними у кожному конкретному випадку.

5.18.Водночас, у справі №922/891/20 суд апеляційної інстанції надаючи оцінку клопотанню відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% до суми 144000,60 грн виходив з того, що зменшення розміру неустойки на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін; прострочка оплати за договором в більшій частині сталася не внаслідок винної чи недобросовісної поведінки відповідача, а через об`єктивні причини, на які вплинути відповідач не міг (подання позовів третьою особою та відповідні судові рішення про забезпечення позовів); відповідачем частково здійснена оплата за договором у розмірі 591600,00 грн (гарантійний внесок) та 118320,00 грн (ПДВ на гарантійний внесок); позивач, визначаючи розмір неустойки, не обґрунтовує її отриманням будь-яких збитків, пов`язаних із прострочкою відповідача. У зв`язку із встановленням указаних обставин, врахувавши також, що розмір нарахованої за договором неустойки є досить значним, апеляційний господарський суд визнав за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір неустойки до 500000,00 грн, що, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, буде свідчити про дотримання балансу інтересів сторін. Таким чином, надавши оцінку наведеним сторонами доводам та запереченням щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та доказам, що були подані на його обґрунтування, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаного клопотання.

5.19.Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що різні висновки судів щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у справі №922/891/20 і у справах №910/1199/19, №910/8698/19, №905/866/19 різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення. Тобто у кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали в обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, та на підставі встановлених судами обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, в свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі №922/891/20 і у справах №910/1199/19, №910/8698/19, №905/866/19.

5.20.Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявність критеріїв, необхідних для зменшення розміру неустойки, зупинившись лише на тому, що позивачем недоведено розміру стягуваних збитків, оскільки як вже було зазначено вище, висновок про зменшення розміру неустойки апеляційний суд обґрунтував оцінкою доводів сторін та поданих на їх обґрунтування доказів в їх сукупності, тоді як посилання на відсутність понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання зобов`язання відповідачем, є лише одним з критеріїв на підставі якого було частково задоволено клопотання про зменшення розміру неустойки.

5.21.Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

5.22.Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.

5.23.При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

5.24.Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

5.25.У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

5.26.До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

5.27.Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

5.28.Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

5.29.Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

5.30.При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

5.31.Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

5.32.У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

5.33.Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №922/891/20 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у частині відмови в позові щодо стягнення 940006,00 грн неустойки.

7. Судові витрати

7.1. У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в цій справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №922/891/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець