Постанова

від 22.06.2021 по справі 173/3139/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3372/21 Справа № 173/3139/18 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до селянського фермерського господарства Іванково про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсними договорів оренди до відповідача СФГ Іванаково за яким просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 14 травня 2012 року, яка належить йому на праві приватної власності, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 жовтня 2014 року № 28251834, зареєстрованого відділом Держкомзему у Верхньодніпровському районі. Зобов`язати відповідача повернути йому земельну ділянку площею 6.5100 га., розташовану на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, зареєстрованої Верхньодніпровським ДРФ ДП ЦДЗК, дата державної реєстрації земельної ділянки 19 листопада 2003 року, кадастровий номер 1221086600:01:100:0003, а також визнати недійсним договір оренди землі, яка належить йому на праві приватної власності згідно Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ДП № 115513, зареєстрованого Дніпропетровською обласною філією Комунального підприємства Центр державної реєстрації Садківської сільської ради 01 листопада 2018 року. Зобов`язати відповідача повернути йому земельну ділянку площею 6.5100 га.. розташовану на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, зареєстрованої Верхньодніпровським відділом у Верхньодніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, дата державної реєстрації земельної ділянки 19 листопада 2003 року, кадастровий номер 1221086600:01:100:0004, яка належить йому на праві приватної власності. Стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000 грн., та понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Позов мотивовано тим, що згідно із Державним актом на право власності не земельну ділянку серії ДП № 115514 від 19 листопада 2003 року, підписаного Головою Верхньодніпровської райдержадміністрації Дніпропетровської області, начальником Верхньодніпровського районного відділу земельних ресурсів Дніпропетровської області, зареєстрованого в книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки загальною площею 6.5100 га на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221086600:01:100:0003. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Він успадкував належну ОСОБА_3 , земельну ділянку отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом вищезазначеної земельної ділянки від 17 жовтня 2014 року та на сьогоднішній день є власником зазначеної земельної ділянки.

14 травня 2012 року його дружина уклала договір оренди земельної ділянки з СФГ Іваноков строком на 5 років.

По закінченню строку договору оренди земельної ділянки, він, як власник земельної ділянки, усно звернувся до керівництва СФГ Іванково , що в подальшому не має наміру продовжувати строк договору, Так як земельна ділянка була засіяна та строк збору урожаю затягнеться до липня 2017 року, то на прохання відповідача вони продовжили оренду до двох місяців.

Але після закінчення двох місяців земля йому так і не була повернута.

Також з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку йому стало відомо, що його земля знаходиться у користуванні у СФГ Іванково , але договір укладений між його дружиною, з однієї сторони , і СФГ Іванково з іншої сторони, строком на 25 років. Копія договору оренди земельної ділянки відповідачем йому не була надана.

Оскільки істотна умова договору: строк договору не погоджений із власником земельної ділянки. вважає , що є підстави для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації.

Згідно з Державним актом на право влансості на земельну ділянку серії ДП № 115513 від 19 листопада 2003 року він є власником земельної ділянки, загальною площею 6.5100 га на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221086600:01:100:0004. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Дана земельна ділянка перебуває у користування ФГ Роднік , керівником якого є він.

Але в листопаді 2018 року він дізнався, що належна йому земельна ділянка перебуває у користуванні в відповідача. Проте ніякого договору з СФГ Іванково він як фізична особа та як фізична особа підприємець, не підписував. Строк дії даного договору зазначений 49 років.

На його звернення відповідач відмовив йому у видачі копії договору оренди земельної ділянки та будь-які пояснення надавати відмовляється.

Вважає даний договір недійсним, оскільки на сьогоднішній день ФГ Роднік не є у процесі припинення та не є банкрутом.

Дана земельна ділянка використовується ним та в оренду не здавалась і на яких підставах відповідач користується належною йому земельною ділянкою йому невідомо. Він не надавав згоди на оренду землі, яка належить йому на праві приватної власності. Та перебуває у користуванні ФГ Роднік , тобто не здійснював свого волевиявлення, як учасник правочину.

Внаслідок дій відповідача йому спричинена моральна шкода, так як з порушенням його прав у нього змінився нормальний образ життя. Порушився режим сну, він зазнає значних душевних страждань, які є триваючими. Спричинену йому моральну шкоду він оцінює в 50000.00 грн., та просить стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач є власником двох земельних ділянок:

- Земельної ділянки загальною площею 6.5100 га на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221086600:01:100:0003 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 грудня 2014 року. Раніше зазначена земельна ділянка перебувала у власності дружини позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП № 115514, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину.

-Земельної ділянки площею 6.5100 га на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221086600:01:100:0004 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП 115513, що підтверджується копією державного акту про право власності на землю.

Зазначені земельні ділянки перебувають в оренді СФГ Іванково на підставі договорів оренди земельних ділянок:

-Договору оренди земельної ділянки від 16 травня 2012 року, кладеного між ОСОБА_3 та селянським (фермерським) господарством Іванково , який зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 12210004002292 від 05 грудня 2012 року.

-Договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2018 року укладеним між ОСОБА_1 і та селянським (фермерським) господарством Іванково .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з наступного.

Позивач посилається на те, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_3 ,. та відповідачем укладався на п`ять років, а потім йому стало відомо, що даний договір укладений аж на 25 років.

Позивачем надано копію договору оренди земельної ділянки датовану 14 травня 2012 року, згідно якого в розділі строк дії договору зазначено, що договір укладається на 5-ть років, але з наданого примірника договору чітко вбачається, що у написанні цифрою і прописом строку дії договору є виправлення. Крім того на даному примірнику договору відсутні відомості про його державну реєстрацію, яка була необхідною на час його укладення.

В свою чергу відповідачем наданий примірник договору оренди земельної ділянки, між ОСОБА_3 , і СФГ Іванково , датований 16 травня 2012 року, в якому в розділі строк договору чітко зазначено що договір укладений на 25 років, без будь-який виправлень та підчисток. Договір підписаний сторонами та зареєстрований у відділі Держкомзему у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 12210004002292 від 05 грудня 2012 року. Тобто договір оформлений відповідно до чинного на час його укладення законодавства. Даний договір містить підпис орендодавця ОСОБА_3 , Справжність підпису ОСОБА_3 посвідчена виконавчим комітетом Малоолександрівської сільської Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Будь-яких доказів на спростування факту підписання зазначеного договору ОСОБА_3 , ні позивач ні його представник не надали, хоч судом роз`яснялось сторонам, що справжність підпису може бути підтверджено або спростовано висновком судової почеркознавчої експертизи, але клопотань про її проведення позивачем не заявлено.

Доводи того, що існують розбіжності між строком оренди землі вказаним в договорі і в акті прийому-передачі земельної ділянки не є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки.

Крім того позивач просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 і СФГ Іванокве від 14 травня 2012 року, коли в дійсності договір оренди земельної ділянки ОСОБА_3 і СФГ Іванокве був укладений 05 грудня 2012 року (датований 16 травня 2012 року), тобто за датою його реєстрації і позивач позовні вимоги в цій частині не спростував. На час укладення спірного договору та його державної реєстрації ОСОБА_3 була живою і за свого життя не оспорювала укладений з нею договір. На підставі чого суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання даного договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки позивачеві.

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2018 року. укладеного між ОСОБА_1 , і СФГ Іванково , позивач посилається на те, що він даний договір не укладав, оскільки дана земельна ділянка перебуває у його користуванні як голови ФГ Роднік , яке не припинене та не визнане банкрутом.

Так, позивачем наданий Витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, згідно якого вбачається, що позивач є засновником ФГ Роднік . Дата реєстрації 29 липня 1992 року.

Проте з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 6.5100 га., розташовану на території Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221086600:01:100:0004 вбачається, що її власником зазначений ОСОБА_1 , і дана земельна ділянка перебуває в оренді СФГ Іванково . Тому будь-яких доказів про те, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні ФГ Роднік суду не надано.

Фінансові звіти та іншу документацію ФГ Роднік за 2017 - 2018 року, ніким іншим, крім позивача не підписані, а в деяких випадках навіть не містить підпису і позивача. Доказів того, що дана документація надавалась органам статистики чи фіскальним органам суду не надано.

В свою чергу оспорюваний договір містить підпис позивача ОСОБА_1 , і доказів того, що даний договір підписаний не ОСОБА_1 ,, а іншою особою суду не надано.

Доводи представника позивача з цього питання є суперечливими, оскільки представник позивача то заперечує підпис ОСОБА_1 ,, на спірному договорі, то зазначає, що між сторонами була домовленість про укладення договору на інший строк, то про те, що в силу захворювань зору позивач не міг підписати такий договір, тощо. Таким чином представник позивача зазначає взаємовиключні обставини: підписання договору не позивачем, і підписання договору позивачем, але на інших умовах.

Проте доказів того, що між сторонами існували інші домовленості суду не надані.

Наявність захворювань зору не свідчать про неможливість підписання договору позивачем, ОСОБА_1 . Крім того позивачем надані фінансові документи з підписом ОСОБА_1 ,. за 2018 рік., на яких не заперечується підпис ОСОБА_1 ,. як і на відомостях про отримання орендної плати, що свідчить про те, що при наявності захворювань зору позивач може підписувати документи самостійно.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 , не повинен був сам підписувати оспорюваний договір, а повинен був підписати його у присутності своїх представників (опікунів) є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 , не визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним і наділений правом укладати будь-які правочини без дозволу чи заборони інших осіб.

Посилання представника позивача щодо відповідачем наданий паспорт зовсім іншої особи, і дані про цей паспорт, як про паспорт позивача, зазначені у спірному договорі, також не свідчать про відсутність волевиявлення позивача на укладення спірного договору. Оскільки відповідачем зазначений в договорі і додана до договору копія паспорту ОСОБА_1 , а не зовсім іншої особи. Той факт, що в 2015 році позивач отримав інший паспорт, не свідчить про те що паспорт, який був виданий позивачеві раніше є недійсним і виявивши дану обставину позивач мав можливість не підписувати спірний договір або повідомити відповідача про наявність у нього паспорта. виданого пізніше.

В свою чергу, як зазначалось вище позивачем не надано доказів того, що спірний договір підписаний не позивачем, при роз`ясненні представникові позивача можливість доведення даного факту шляхом призначення і проведення судово-почеркознавчої експертизи. Але представник позивача даного клопотання не заявив, посилаючись на те, що на його достатньо інших підстав для визнання недійсним спірного договору оренди землі.

При цьому з наданих суду відомостей про виплату орендної плати вбачається, що позивач отримував орендну плату як в 2018 році так і раніше. Тобто позивач знав про наявність договірних відносин з відповідачем і погоджувався з ними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За вимогами ч.1 ст. 13 ЦПК України- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.13 Закону України Про оренду землі - визначено поняття договору оренди землі: Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З вищевикладеного судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникають із договорів оренди земельних ділянок.

Прохаючи визнати вищевказані договори оренди земельних ділянок недійсними позивач посилається на те, що зазначені договори укладені з порушенням волі та волевиявлення орендодавців, оскільки строки оренди земельної ділянки, зазначені в договорах сторонами не погоджувались, а в дійсності договори укладались на значно менші строки.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України передбачені умови дійсності правочину, а саме Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ст. 204 ЦК України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом, або його недійсність не встановлена законом.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що за 8 років здачі землі в оренду ОСОБА_1 не міг ознайомитися з договорами, а також дані договори не надавалися ОСОБА_3 , колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки дні обставини не можуть слугувати підставою для визнання таких догорів недійсними.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані помилки при оформленні договорів, а саме те, що у договорі від 14 травня 2012 року, який був виданий лише у 2014 році, на першій сторінці вказаний строк дії договору 5 років, далі строк вказаний на 10 років, а в державному реєстрі від 05 грудня 2012 року - вказано 25 років, окрім цього підписи ОСОБА_3 на 4 та 5 сторінці не схожі, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем ані в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції клопотань щодо проведення експертизи даного договору заявлено не було.

Посилання апелянта на те, що судом не враховано, що починаючи з 2014 року він мав проблеми із зором і у 2016 році був фактично сліпий, колегія судді не може прийняти до уваги, оскільки захворювання зору не свідчать про неможливість підписання договору позивачем.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач на протязі всього часу отримує орендну плату за оскаржуваними договорами оренди землі, що підтверджується відомостями, які наявні в матеріалах справи, а отже приймає умови цих догорів.

Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказів того, що спірний договір підписаний не позивачем, матеріали справ не містять.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону, а також ці доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко