Постанова

від 22.06.2021 по справі 906/987/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року Справа № 906/987/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Єгоров С.О. - адвокат, представник за ордером серії ЖТ №088990 від 22.06.2021р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім", м.Київ

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 14.04.21р. суддею Кравець С.Г. о 12:50 год. у м.Житомирі, повний текст складено 19.04.21р.

у справі № 906/987/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін Стрім", м.Житомир

про стягнення 688508,75грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. по справі №906/987/20 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін Стрім" про стягнення 688508,75грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Також, просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зауважує, що предметом спору є стягнення грошових коштів, розмір яких визначений договором, а саме п.2 додаткової угоди від 01.10.2019р. до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р.. В ході судового розгляду представник відповідача не заперечував фактичні обставини справи, викладені в позовній заяві, тобто саме факт реалізації продукції виготовленої відповідачем третім особам, починаючи з 01.10.2019р., а також не заперечував факт укладання договору поставки №02/07/18 та додаткової угоди №1 до нього 01.10.2019р.;

- вважає, що враховуючи наявність в матеріалах справи договорів укладених між відповідачем та третіми особами - банківська виписка по рахунку відповідача в період з 01.10.2019р. по 31.03.2020р. за підписом відповідальної особи банку, є належним та допустимим доказом факту проведення господарських операцій;

- вказує, що враховуючи те, що розмір збитків визначений договором "збитки у розмірі вартості товару, який проданий третій особі", сторони договору використали своє право у господарському зобов`язані та за взаємною згодою заздалегідь визначили погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню у разі невиконання умов зобов`язання;

- стверджує, що вирішальним у даному випадку є встановлення лише факту невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №02/07/18 від 02.07.2018р. та додаткової угоди №1 до нього від 01.10.2019р.;

- також вказує, що судом першої інстанції в рішенні зазначено "Отже, за поданими до справи доказами судом не встановлено, що саме неправомірні дії відповідача стали причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток після лютого 2020 року, оскільки поставка відповідачем товару безпосередньо залежала від наявності заявок позивача та здійснення ним передоплати продукції в розмірі 50% від вартості замовленого товару. При цьому, невиконання позивачем взятих на себе зобов`язань по придбанню продукції (п.1 додаткової угоди), за наявності умови щодо реалізації продукції виключно через позивача (п.2 додаткової угоди), безумовно призвело б до зупинення господарської діяльності ТОВ "Клін Стрім", що не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, які визначені ч.3 ст.509 ЦК України". Вважає, що зазначене твердження не відповідає матеріалам справи, враховуючи те, що матеріалами справи доведено реалізацію відповідачем дезінфекційних засобів третім особам в період з 01.10.2019р. по 31.03.2020р. на загальну суму 998 922,50грн.;

- додає, що в ході судового розгляду було встановлено, що позивач добросовісно виконував свої обов`язки стосовно придбання товару не менше 5 тон на місяць, зокрема, у жовтні 2019р. придбано товару 6 182,66 л. на суму 402 727,60грн., у листопаді - 8 166,15 л. на суму 545 254,07грн., у грудні 2019 10 546,11 л. на суму 669 043,84грн., у січні 2020 - 5 006,41л. на суму 355055,84грн., у лютому 2020 - 7 529,45 л. на суму 453 066,14грн.;

- звертає увагу суду на те, що по факту неналежного виконання ухвали від 23.12.2020р. Господарського суду Житомирської області представником позивача направлено ряд заяв до контролюючих та правоохоронних органів. Внаслідок чого були отриманні відповіді з Житомирської місцевої прокурати №88-18с-21 від 23.02.2021р., Головного управління ДПС у Житомирській області №1778/6/06-30-09-01 від 12.02.2021р., Житомирського районного управління поліції ГУ НП в Житомирській області №87а/з від 01.04.2021р.;

- зазначає, що враховуючи, що відповідач навмисно не надав витребувані докази, а також позицію Верховного Суду, позивачем доведено реалізацію відповідачем третім особам дезінфекційних засобів на загальну суму 998 922,50грн., що в свою чергу підтверджує завдання збитків позивачу передбачених договором;

- констатує, що в свою чергу суд бере до уваги, що з акту звірки взаєморозрахунків вбачається, що заборгованість позивача на користь відповідача станом на 29.02.2020р. становила 127761,33грн.. Судом не взято до уваги, що саме до цих актів звірки взаєморозрахунків вбачається, що заборгованість відповідача на користь позивача станом на 31.01.2020р. становить 42128,71грн.;

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/987/20/2903/21 від 06.05.2021р. матеріали справи №906/987/20 витребувано з Господарського суду Житомирської області.

21.05.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/987/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. у справі №906/987/20 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідних доказів, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

04.06.2021р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від 24.05.2021р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" надійшов супровідний лист з додатком, зокрема, платіжним дорученням №343 від 31.05.2021р. про сплату судового збору в сумі 5163,82грн..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021р., враховуючи ухвалу суду від 08.06.2021р. про виправлення описки, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. у справі №906/987/20 та призначено справу №906/987/20 до розгляду на 22.06.2021р. об 15:00год., тощо.

22.06.2021р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Він Стрім" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Зокрема, обґрунтовуючи подане клопотання представник скаржника зазначає, що 18.06.2021р. його повідомлено про необхідність проведення невідкладних слідчих дій у кримінальному провадженні 22.06.2021р. на території м.Києва. З 10.06.2021р. керівник ТОВ "Він Стрім" перебуває у щорічній відпустці. Також, повідомлено про те, що ТОВ "Він Стрім", а також робоче місце представника товариства знаходиться у м.Києві.

Розглянувши зазначене вище клопотання представника ТОВ "Він Стрім" про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.11, 12 ст.270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час та місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Разом з тим, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В даному випадку представником ТОВ "Він Стрім" не надано відповідних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.

Також, ТОВ "Він Стрім" не надано жодних доказів, які унеможливлюють вирішення даного апеляційного провадження в даному судовому засіданні.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію ТОВ "Він Стрім" щодо обставин справи та документальних доказів, яку висловило у поданій суду апеляційній скарзі по справі.

Крім того, суд призначаючи апеляційну скаргу до розгляду у відповідній ухвалі, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також, ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021р. про відкриття апеляційного провадження явка учасників у справі не визнавалась обов`язковою, а також попереджено про те, що неявка сторін у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач у справі наданим йому процесуальним правом не скористалися та в судове засідання 22.06.2021р. не з`явився, своїх повноважних представників не направив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності позивача у справі.

Відповідач у справі не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.06.2021р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. у справі №906/987/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 02.07.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КлінСтрім" (постачальник) було укладено договір поставки №02/07/18 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, яку виготовляє постачальник, далі за текстом договору разом - товар) на умовах, визначених в цьому договорі (а.с.9, т.1).

У відповідності до п.1.2 договору, найменування, асортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару.

Партією товару вважається найменування, кількість та асортимент товару, зазначені в одній видатковій накладній (п.1.3 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони встановили, ціна кожної одиниці товару визначається постачальником та вказується у видаткових накладних.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору, поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця окремими партіями протягом строку дії цього договору. Заявки покупця повинні бути зроблені останнім в усній або письмовій формі за допомогою телефонного, факсимільного зв`язку або на електрону адресу постачальника: cleanstreamukr@gmail.com. В заявці повинні бути зазначені: найменування, асортимент та кількість товару та в окремих випадках кінцеві споживачі (найменування, адреса доставки, контактна особа отримувача).

Згідно п.4.1 договору, розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару на умовах: попередня оплата в розмірі 50% від вартості замовленого товару в день замовлення, залишок в розмірі 50% вартості замовленого товару в день відправлення замовлення.

Відповідно до п.7.1 договору, за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) збитки та сплатити передбачені цим договором штрафні санкції. Відшкодування збитків та сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання нею зобов`язань за даним договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до "31" грудня 2019 року, а відносно грошових зобов`язань - до повного їх виконання. По закінченню терміну дії даний Договір вважається автоматично пролонгованим строком на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах при відсутності письмового повідомлення про його припинення, направленого однією Стороною іншій. Таке письмове повідомлення направляється другій Стороні не пізніше ніж за один місяць до дати фактичного припинення (розірвання) даного Договору (п.10.2 договору).

Також, додатком №1 до договору №02/07/18 від 02.07.2018р. сторонами було погоджено перелік товару (а.с.10, т.1).

01.10.2019р. додатковою угодою до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р. сторонами було погоджено таке:

1. Покупець зобов`язаний купувати у постачальника товар не менше 5 тон на місяць.

2. Постачальник реалізує свою продукцію виключно через покупця. У випадку порушення даного пункту додаткової угоди постачальник відшкодовує покупцю понесенні збитки у розмірі вартості товару, якій проданий третій особі.

3. У випадку порушення покупцем пункту 1 даної додаткової угоди постачальник має право в односторонньому порядку розірвати договір поставки №02/07/18 від 02.07.2018р..

4. Покупець зобов`язаний купити товару у постачальника протягом 2020 року не менше 50 тон. У випадку порушення даного пункту додаткової угоди покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі непридбаного обсягу товару.

5. Постачальник має право збільшити вартість товару лише з обґрунтованим поясненням.

Договір, додаток 1 та додаткову угоду підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток.

В подальшому, ТОВ "Він Стрім" направляло на адресу ТОВ "Клін Стрім" претензію від 16.06.2020р. з пропозицією протягом семи днів з моменту отримання претензії відшкодувати ТОВ "Він Стрім" збитки у розмірі 1016085,43грн. у зв`язку з реалізацією продукції третім особам (а.с.13-15, т.1 докази надіслання та вручення а.с.12, т.1).

Однак, зазначена претензія ТОВ "Клін Стрім" задоволена не була.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін Стрім" про стягнення 688508,75грн. заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №02/07/18 від 02.07.2018р., а також судових витрат.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" посилається на порушення відповідачем умов п.2 додаткової угоди від 01.10.2019р. до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р., яким передбачено реалізацію продукції виключно через позивача. Зазначає, що відповідач протягом дії даної угоди реалізовує продукцію третім особам, а саме: СП у формі ТОВ "РІФ-1" на суму 46651,00грн., ТОВ "ОБІО" на загальну суму 6450,00грн., ПП Фірма "САНІТАС" на суму 6300,00грн., ТОВ Науково-Виробничою Фірмою "ЮМІКС ВДВ" на суму 4220,00грн. (в позові зазначено ПП Фірма "САНІТАС", однак в засіданні суду представник позивача пояснив, що назва фірми зазначена помилково і правильним є назва юридичною особи Фірма "ЮМІКС ВДВ"), ПП "Практик" на суму 40676,00грн., ТОВ "ПАРИТЕТ-СМІК" на суму 15003,00грн., ПМП Фірмою "СОЛЯРИС - СД" (згідно з наданими в судовому засіданні представником позивача поясненнями) на суму 188390,50грн..

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.08.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №906/987/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.09.2020р..

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та зазначає, що посилання позивача на невиконання умов договору ТОВ "Клін Стрім" в частині поставки товару з вини "Клін Стрім" є надуманими та необґрунтованими, так як поставка товару не відбулася по причині невнесення передоплати замовником (позивачем) за товар внаслідок чого відповідач вправі був відмовитись від взятого на себе зобов`язання щодо поставки товару. Зазначає, що відповідачем на адресу позивача направлялась вимога про сплату боргу від 05.03.2020р., за змістом якої слідувало, що станом на 05.03.2020р. у покупця (позивача) перед постачальником (відповідачем) виникла заборгованість в розмірі 127761,33грн., яка позивачем не погашена. Посилається на те, що ТОВ "Він Стрім" неодноразово повідомлялось, що вимоги позивача про поставку можуть бути задоволені лише після передоплати 50% вартості замовлення. Тому доводить, що жодної заборгованості відповідача перед позивачем на даний час не існує, а обставини, на які посилається позивач не узгоджуються ні з умовами договору, ні з вимогами закону.

Розгляд справи неодноразово відкладався та оголошувались перерви. Так, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.01.2021р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 29.01.2021р..

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.01.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/987/20 до судового розгляду по суті на 26.02.2021р..

У зв`язку з неявкою в судове засідання представників сторін, ухвалою від 26.02.2021р. розгляд справи було відкладено на 25.03.2021р..

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.03.2021р. розгляд справи по суті відкладено на14.04.2021р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. по справі №906/987/20 у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ст.525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

02.07.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КлінСтрім" (постачальник) було укладено договір поставки №02/07/18 (далі - договір) , згідно умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, яку виготовляє постачальник, далі за текстом договору разом - товар) на умовах, визначених в цьому договорі.

Також, 01.10.2019р. укладено додаткову угоду до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р..

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач доводить порушення відповідачем умов п.2 додаткової угоди від 01.10.2019р. до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р., у зв`язку з чим просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість в сумі 688508,75грн..

Матеріалами справи стверджується, що сторонами у п.2 додаткової угоди від 01.10.2019р. передбачено, що постачальник реалізує свою продукцію виключно через покупця. У випадку порушення даного пункту додаткової угоди постачальник відшкодовує покупцю понесені збитки у розмірі вартості товару, якій проданий третій особі.

Враховуючи викладене вище, слід дійти висновку, що за змістом погоджених умов з 01.10.2019р. реалізація відповідачем продукції здійснюється виключно через позивача, а разі невиконання даної умови, відповідач відшкодовує позивачу збитки у розмірі вартості товару проданого третій особі.

Зокрема, позивач у позові зазначає, що загальна підтверджена сума реалізації продукції третім особам становить 688508,75грн..

Також, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись серед іншого на положення ст.22 ЦК України та ст.224, ч.1 ст.225 ГК України, зазначаючи, що вина відповідача у нанесенні позивачеві збитків, які полягають у реалізації продукції третім особам підтверджується доданими до позовної заяви доказами. А в письмових поясненнях від 22.12.2020р. представник позивача вказав, що пунктом 2 додаткової угоди сторони встановили розмір відшкодування збитків.

Отже, вказана відповідачем до стягнення сума заборгованості за змістом позовних вимог фактично є збитками. Також, під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні представник позивача доводив, що внаслідок реалізації відповідачем третім особам продукції, право реалізації якої належить позивачу, позивач зазнав збитків; розмір збитків визначено в додатковій угоді.

Також, позивач вказував, що відповідач надав ПМП Фірмі "Соліріс-СД" право на створення дистрибуційної мережі для реалізації продукції відповідача. Зазначив, що загальна підтверджена сума реалізації продукції відповідачем третім особам в період з жовтня 2019р. по березень 2020р. становить 292687,50грн., зокрема: СП у формі ТОВ "РІФ-1" на суму 46651,00грн., ТОВ "ОБІО" на загальну суму 6450,00грн., ПП Фірма "САНІТАС" на суму 6300,00грн., ТОВ НВФ "ЮМІКС ВДВ" на суму 4220,00грн., ПП "Практик" на суму 40676,00грн., ПМП Фірмою "СОЛЯРИС - СД" на суму 188390,50грн..

Колегія суддів зазначає, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводяться також у ч.2 ст.224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань у вигляді відшкодування збитків (постанови Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справах № 3-194гс16, №6-237цс16, № 3-271гс16, тощо).

Згідно ч.ч.2,4 ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Слід зазначити, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

При цьому, слід звернути увагу на те, що збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Відповідно до п.1 додаткової угоди від 01.10.2019р. позивач зобов`язався купувати у постачальника товар не менше 5 тон на місяць.

Водночас, у розділі 4 договору сторонами погоджено порядок розрахунків та ціну. Так, розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару на умовах: попередня оплата в розмірі 50% від вартості замовленого товару в день замовлення, залишок в розмірі 50% вартості замовленого товару в день відправлення замовлення (п.4.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у період з жовтня 2019р. по лютий 2020р. виконувались умови договору, у тому числі умови додаткової угоди щодо поставки відповідачем позивачу товару не менші 5 тон на місяць, зокрема, у жовтні 2019р. придбано товару 6182,66л на суму 402727,60грн., у листопаді - 8166,15л на суму 545254,07грн., у грудні 2019 10546,11л. на суму 669043,84грн., у січні 2020 - 5006,41л на суму 355055,84грн., у лютому 2020 - 7529,45л на суму 453066,14грн.. З березня 2020р. поставки товару припинились.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та як зазначає відповідач, що поставка позивачу продукції позивачу припинилась у зв`язку з наявністю заборгованості позивача та порушенням останнім умов договору щодо здійснення попередньої оплати товару в розмірі 50% його вартості.

Також, відповідач вказує на те, що договір не може містити умов щодо дисбалансу сторін, а добросовісність поведінки позивача припинилась з 01.03.2020р.. Зазначає, що якщо одна із сторін не виконує свої зобов`язання за договором, то у іншої сторони виникає право притримати виконання зобов`язання або відмовитись від його виконання чим, за доводами відповідача, останній скористався.

Зазначає, що фактично після відмови позивача від купівлі у відповідача продукції останнім вживались заходи щодо не нарощення заборгованості позивача. Посилається на відсутність вини відповідача та те, що позивач фактично збитків не зазнав, а відповідач вимушений був реалізовувати продукцію іншим особам з метою можливості функціонування підприємства.

Також, як встановлено судом, подані до справи докази (в межах заявлених позовних вимог) свідчать про те, що відповідачем у березні 2020 року здійснювалась поставка на користь третіх осіб продукції на загальну суму 292687,50грн., а саме: СП у формі ТОВ "РІФ-1" на суму 46651,00грн., ТОВ "ОБІО" на загальну суму 6450,00грн., ПП Фірма "САНІТАС" на суму 6300,00грн., ТОВ НВФ "ЮМІКС ВДВ" на суму 4220,00грн., ПП "Практик" на суму 40676,00грн., ПМП Фірмою "СОЛЯРИС-СД" на суму 188390,50грн..

Зазначених обставин відповідач не заперечував.

Крім того, з акту звірки взаєморозрахунків вбачається, що заборгованість ТОВ "Клін Стрім" на користь ТОВ "Він Стрім" станом на 29.02.2020р. становила 127761,33грн.. Також, при розгляді даної справи судом першої інстанції представник позивача в судовому засіданні підтвердив наявність даної заборгованості і на час розгляду справи.

Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні заявки позивача на поставку відповідачем товару у березні, квітні, травні 2020, надання яких передбачено п.3.1 договору.

Однак, 16.06.2020р. ТОВ "Він Стрім" звернулось до ТОВ "Клін Стрім" з вимогою про здійснення у найкоротші строки поставки продукції визначеної у додатку до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018р. в кількості 5 тон на склад ТОВ "Він Стрім" за адресою: м.Київ, вул.Світлогірська, 2/25 (а.с.60, т.1).

При цьому, у відповіді на вказану вимогу про поставку продукції ТОВ "Він Стрім", відповідач у листі повідомив, що вимога не може бути задоволена так як не виконано умов договору щодо попередньої оплати 50% вартості замовлення в день замовлення в сумі 162500,00грн.. Крім того відповідачем в листі зазначено про наявність заборгованості позивача в сумі 127761,33грн. (а.с.61, т.1).

Також, як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні як докази сплати позивачем заборгованості за отриманий товар в сумі 127761,33грн., так і докази сплати 50% вартості 5 тон товару у відповідності до п.4.1 договору, що зумовило б виникнення у відповідача обов`язку здійснити таку поставку товару позивачу відповідно до п.3.4 договору.

Відповідні докази на спростування зворотного матеріали справи не містять.

Системний аналіз положень ч.1 ст.42, ч.1 ст.44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання за договором.

З огляду на викладене та за поданими до справи доказами судом не встановлено, що саме неправомірні дії відповідача стали причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток після лютого 2020 року, оскільки поставка відповідачем товару безпосередньо залежала від наявності заявок позивача та здійснення ним передоплати продукції в розмірі 50% від вартості замовленого товару.

При цьому, невиконання позивачем взятих на себе зобов`язань по придбанню продукції (п.1 додаткової угоди), за наявності умови щодо реалізації продукції виключно через позивача (п.2 додаткової угоди), безумовно призвело б до зупинення господарської діяльності ТОВ "Клін Стрім", що не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, які визначені ч.3 ст.509 ЦК України.

Також, позивачем не надано доказів вжиття заходів, спрямованих на одержання прибутку у вигляді збитків (упущеної вигоди) та реальності отримання доходу у заявленому розмірі, а наведені позивачем розрахунки побудовані лише на можливих очікуваннях такого доходу.

Зокрема, позивач не надав до матеріалів справи як доказів на підтвердження укладення договорів на реалізацію продукції своїм контрагентам у спірний період, замовлень на поставку продукції, яку виробляє відповідач у спірному періоді, так і доказів того, що контрагенти позивача пред`являли до позивача вимоги з приводу неналежного виконання зобов`язання щодо поставки товарів, виробником яких є відповідач, зокрема, на суму заявлених збитків.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає передчасними доводи скаржника про те, що матеріалами справи стверджується про порушення відповідачем умов додаткової угоди від 01.10.2019р. до договору №02/07/18 від 02.07.2018р., оскільки вказаною додатковою угодою, а саме п.2, не ідентифіковано яку саме продукцію постачальник реалізує через покупця, зокрема чи взагалі всю продукцію, що реалізується постачальником, чи, зокрема, товар, що є предметом договору та про який зазначено у додатку №1 до договору №02/07/18 від 02.07.2018р..

А тому, однозначного висновку про порушення відповідачем умов додаткової угоди від 01.10.2019р. до договору №02/07/18 від 02.07.2018р. позивачем не доведено.

При цьому, додані до матеріалів справи банківські виписки та відповідні договори свідчать лише про господарські операції між відповідачем зі своїми контрагентами у відповідний період, що в свою чергу є підприємницькою діяльністю юридичної особи, яка не заборонена ані законом, ані додатковою угодою від 01.10.2019р. до договору №02/07/18 від 02.07.2018р., що в свою чергу не підтверджує завдання збитків позивачу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено як наявності збитків і їх розміру так і наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. по справі №906/987/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Стрім", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2021р. у справі №906/987/20 - без змін.

2. Справу №906/987/20 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "25" червня 2021 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.