Ухвала

від 24.06.2021 по справі 953/20166/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/20166/20 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1

Апеляційне провадження № 11сс/818/588/21 Доповідач ОСОБА_2

Категорія : арешт майна

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6

представника власника майна - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2021 року, якою частково задоволено клопотання слідчого в ОВС СВ У СБ України в Харківській області ОСОБА_9 , яке погоджено з прокурором Харківськоїобласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22020220000000128 від 09.10.2020 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.15 ч.2 ст.28 ч.1 ст.258-3 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2021 року клопотання слідчого, яке погоджено з пркурором задоволено частково.

Суд вирішив накласти арешт на майно, яке було добровільно видано підозрюваним ОСОБА_8 , а саме на: мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S20 ULTRA 5G», IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , номер мобільного телефону - НОМЕР_3 . Місцем зберігання арештованого майна визначено камеру зберігання речових доказів СВ УСБУ в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 2.

Також, накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: 3-кімнатну квартиру загальною площею (кв.м): 80.6, житлова площа (кв.м): 46.9, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження.

В іншій частині у задоволенні клопотання слідчий суддя вирішив відмовити.

Представник власника майна ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити у задоволені клопотання про арешт майна в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що мобільний телефон було незаконно вилучено у ОСОБА_8 оскільки вилучення фактично було здійснено у ході особистого обшуку ОСОБА_8 , під час якого останній не був повідомлений ні про підстави вилучення телефону, ні про свої права, що перешкодило ОСОБА_8 реалізувати свої права, передбачені ст.42 КПК України.

Зазначає,що слідчимсуддею булоповністю проігнорованоімперативну вимогуКПК Українипро те,що арештз метоюзабезпечення конфіскації як видупокарання можебути накладений лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, однак, на думку захисника, підозра, що була вручена ОСОБА_8 є необґрунтованою.

Вказує,що слідчимсуддею небуло прийнятодо увагидоводи тадокази захисникапро те,що зазначене в клопотанні слідчого нерухоме майно не належить на праві приватної власності підозрюваному ОСОБА_8 , оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_8 не є власником зазначеної квартири та не був станом на день винесення ухвали від 09.02.2021 року. В той же час, зазначена у витягу із Державною реєстру речових прав на нерухоме майно особа, яка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не має жодного правового статусу у кримінальному провадженні, а тому накладення арешту на належне їй на праві власності нерухоме майно є неможливим з огляду на вимоги ч.5 ст.170 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши апеляційну скаргу та матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить поновити строк на апеляційне оскарження у зв`язку з тим, що власник майна не був присутнім при проголошені ухвали, що оскаржується та лише 11.03.2021 року отримав повний текст судового рішення.

Колегія суддів доводи представника власника майна про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді визнає поважними та вважає за необхідне поновити цей строк.

З матеріалів провадження встановлено, що в провадженні СВ Управління СБ України в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22020220000000128, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.10.2020, за підозрою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3 КК України, та за підозрою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочинів, передбачених 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3, ч.3 ст.15, ч.2 ст.28, ч.1 ст. 258-3 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець Сирійської Арабської Республіки, в період часу з 2018 р. по 10.12.2020, перебуваючи на території м. Харкова, діючи за попередньою змовою групою осіб із громадянином України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем Сирійської Арабської Республіки, а також іншими невстановленими на теперішній час слідством особами, переслідуючи корисливий мотив, вчинили сприяння діяльності терористичної організації, а саме організували незаконну систему міжнародних валютних операцій в інтересах терористичних груп та організацій, а також пов`язаних із ними осіб, зокрема терористичної організації «Талібан», внесеної до санкційного переліку Комітету 1267 Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй (код QDi.312).

Однак, Хакмі ОСОБА_11 не довів до кінця спільний з ОСОБА_8 та іншими невстановленими на даний час особами злочинний умисел, направлений на сприяння діяльності терористичної організації «Талібан», з причин, що не залежали від його волі, оскільки 10.12.2020 їх злочинна діяльність була припинена, а грошові кошти в сумі 7100 доларів США вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 .

10.12.2020 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.28, ч.1 ст.258-3 КК України.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.5 ст.170 КПК України, у випадку передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадку, передбаченому Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Переглядаючи ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на квартиру з метою забезпечення її конфіскації то колегія судді погоджується з висновком слідчого судді, що надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на належне ОСОБА_8 майно з метою забезпечення конфіскації, як виду покарання.

Частиною 2 ст.59КК України передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Тобто, для перевірки апеляційним судом доцільності застосування такої правової підстави для арешту майна, як його можлива конфіскація, обов`язковими умовами є обґрунтованість підозри ОСОБА_8 , а також можливість застосування конфіскації майна як додаткового покарання за інкриміноване йому кримінальне правопорушення.

Викладена у письмовому повідомленні та вручена у належний спосіб підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення. Сформульована підозра встановлює межі, в яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний та його захисник одержують можливість цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених статтею 42КПК України (п.2.2. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі №536/2475/14-к, провадження №13-34кс19).

При цьому, статус підозрюваного особа набуває з моменту вручення їй повідомлення про підозру у належний спосіб.

10.12.2020 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.28 - ч.1 ст.258-3 КК України. Отже, він набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання щодо доводів апелянта про необґрунтованість підозри ОСОБА_8 , то колегія суддів зазначає, що слідчий суддя, на даній стадії кримінального провадження, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Надані суду матеріали є достатніми для встановлення ймовірності причетності ОСОБА_8 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини вказує на обґрунтованість підозри.

Підозрюваний ОСОБА_8 підозрюється у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі до 15 років з конфіскацією майна або без такої.

Зважаючи на наведене, слідчий суддя правомірно врахував правову підставу для накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_8 , що передбачена п.3 ч.2 ст.170 КПК України, - забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Доводи апелянта про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 не належить на праві приватної власності підозрюваному ОСОБА_8 є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів судового провадження на час розгляду клопотання слідчого відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №236427885 від 10.12.2020, квартира загальною площею (кв.м): 80.6, житлова площа (кв.м): 46.9, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (том 1 а.с. 147-148).

Інших відомостей ні слідчим, ні прокурором, ні стороною захисту слідчому судді надано не було.

Як вбачається з апеляційної скарги та додатків до неї, то відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.03.2021 року Ѕ частини квартири загальною площею (кв.м): 80.6, житлова площа (кв.м): 46.9, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_12 на підставі договору дарування, серія та номер: 109, виданий 08.02.2021 року.

З наведеного вбачається, що на момент розгляду клопотання слідчого про арешт майна, у матеріалах судового провадження були відсутні відомості про те, що Ѕ частини спірної квартири належить ОСОБА_12 .

Крім того, колегія суддів зазначає, що договір дарування Ѕ квартири було вчинено вже після вручення підозрюваному підозри та після того, як клопотання про арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання вже перебував у розгляді слідчого судді та за 1 день до ухвалення слідчим суддею рішення про арешт майна, а тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на квартиру.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст.174КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, щоарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Із вищенаведених підстав колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді на момент її постановлення відповідала фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про арешт майна, а тому є цілком законною та обґрунтованою.

Частиною 12 ст.171КПК України встановлено недопустимість накладення заборони використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні.

Частиною 4 ст.173КПК України передбачено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Колегія суддів вважає, що слідчим суддею були дотримані зазначені вимоги та застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту - шляхом позбавлення права відчуження майна, що не перешкоджає ОСОБА_8 та членам його родини користуватись зазначеним майном. А отже, захід забезпечення кримінального провадження, накладений ухвалою слідчого судді не є надмірним тягарем та не перешкоджає реалізації конституційного права на житло для підозрюваного та третіх осіб, які на законних підставах проживають у ньому, а також здійснення господарської діяльності у нежитлових приміщеннях.

Перевіряючи ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на мобільний телефон, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що незастосування арешту може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, зокрема псуванню, зникненню, знищенню, передачі майна, яке є речовим доказом та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Як зазначено в ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 не бувповідомлений ніпро підставивилучення телефону,ні просвої праваєбезпідставними татакими,що спростовуютьсяматеріалами провадженняоскількивідповідно до розписки від 10.12.2020 року в приміщенні Управління СБ України ОСОБА_8 добровільно надав органу досудового розслідування належний йому мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S20 ULTRA 5G», IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , номер мобільного телефону - НОМЕР_3 .

Відомостей, що підтверджуються належними доказами про порушення прав ОСОБА_8 стороною захисту не надано.

Слідчий суддя дійшов висновку про наявність підстав щодо часткового задоволення клопотання, оскільки слідчий довів наявність відомостей, щодо необхідності забезпечення кримінального провадження, що розслідується за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3 КК України, а тому з метою збереження речових доказів, вважає за необхідне накласти арешт на майно, а саме на мобільний телефон.

Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність мобільного телефону ознакам речових доказів, оскільки він можуть містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яка має значення для цього кримінального провадження і ці обставини та стануть предметом перевірки під час досудового розслідування.

Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Мобільний телефон підлягає арешту, оскільки не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує можливість відчужити, змінити, переробити, зіпсувати, передати вказане майно іншим особам до закінчення досудового розслідування. Вимоги клопотання, на цьому етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Колегія суддів зазначає, що арешт майна є тимчасовим заходом та після проведення певних експертних досліджень, які призначені в межах процесуальної діяльності органу досудового розслідування мобільний телефон може бути повернутий власнику, в порядку, передбаченому ч.2 ст.174 КПК України.

Отже, казане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, ані власником, ані його представником не надано та колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

Колегія суддів також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовий, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

Разом з цим, належить роз`яснити, що у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і вилучене майно йому може бути повернуто, згідно положень ст. 174 КПК України.

За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимогст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 392,404,405,407,418,419,423 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Поновити захиснику підозрюваного ОСОБА_8 адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2021 року.

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, але в частині поновлення строку на апеляційне оскарження може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: