Рішення

від 23.06.2021 по справі 212/7807/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/7807/20

2/212/815/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Власенко М.Д.,

за участі секретаря судового засідання: Яцик А.Д.,

представника позивача - адвоката Пістрюги В.В.,

відповідачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину квартири, -

встановив:

26 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом у якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири.

В обґрунтування послався на те, що з 04 жовтня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. 15 травня 2014 року шлюб розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 23.12.2002 року під час перебування у шлюбі, ним та ОСОБА_1 за спільні сумісні кошти була придбана спірна квартира за ціною 16859 грн. про що 23.12.2002 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Коротковою С.В. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири ВАС№225256 та зареєстрований у реєстрі №4202. 03.01.2003 року Комунальним підприємством Криворізьке бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права приватної власності на вищевказану квартиру, за відповідачем ОСОБА_1 . У вищевказаній квартирі зареєстрований він, відповідачка ОСОБА_1 та їхні доньки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Позивач разом з відповідачкою та доньками разом мешкали у квартирі до січня 2010 року. При цьому, під час сумісного проживання вони вкладали їхні сумісні сімейні грошові кошти в ремонтні роботи та оздоблювальні роботи у даній квартирі, для можливості її належної експлуатації.

Після розірвання шлюбу, з травня 2014 року позивач перестав мешкати у вищевказаній квартирі та переїхав проживати в інше місце. Під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу, питання щодо поділу спільного сумісного майна не ставилося. Перед розірванням шлюбу між ними було досягнуто домовленості щодо добровільного розподілу майна, набутого у шлюбі, але відповідачка свої обіцянки не виконала, майно не розподілено до теперішнього часу. У зв`язку з чим, 09.07.2020 року на ім`я ОСОБА_1 , він направив пропозицію щодо добровільного розподілу майна подружжя, який отриманий відповідачкою, але проігнорований.

Враховуючи, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, то вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, шлюбний договір (шлюбний контракт) вони не укладали, будь-яка інша домовленість між ними про визначення інших часток, ніж рівних, у праві спільної сумісної власності подружжя, не була досягнута, правових підстав для відступу від рівності часток подружжя немає, тому, вважає що має право на 1/2 частину вищевказаної спірної квартири.

Ухвалою суду від 04 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Пістрюга В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, надала суду відзив в якому зазначила, що спірна квартира була придбана нею 23.12.2004 року за рахунок особистих та запозичених до шлюбу з відповідачем грошових коштів. В договорі купівлі-продажу квартири чітко зазначено, що виключно вона була стороною відповідного договору, саме від неї Продавець отримав 16859 грн. за квартиру, тобто про жодну участь позивача ані при укладенні вищевказаного договору, ані при розрахунку по ньому - не йшлося. Також на підставі поданої нею заяви було зареєстроване право власності на спірну квартиру 03.01.2003р. КП Криворізьке бюро технічної інвентаризації , про що зроблено запис в реєстрову книгу 23ГІ 222 за реєстровим №222. Позивач , жодних доказів участі у спільному придбанні квартири не надає, при цьому жодних домовленостей про добровільний поділ квартири у неї з позивачем не було. Позивач завжди казав, що квартира належить їй та дітям. Лист-пропозицію щодо добровільного розподілу майна подружжя від позивача вона не отримувала. З січня 2010 року відносини між нею та відповідачем погіршились, в березні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, який розірваний за рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15.05.2014р. Вже 10 років минуло з того часу, як позивач виїхав зі спірної квартири та не проживає у ній, і відповідно, не бере участі в її утриманні, у зв`язку з чим відповідач просила про застосування строку позовної давності, який на її думку сплинув. Крім того відповідач вважає, що що при вирішенні даного спору в будь-якому випадку мають бути взяті до уваги інтереси дітей, що мають важливе значення.

Відповідачем ОСОБА_1 також надано 13 квітня 2021 року письмові пояснення, в яких зазначено, що до шлюбу з позивачем, а саме 25.07.2002 року вона разом з матір`ю ОСОБА_6 продали належну їм квартиру АДРЕСА_2 . Згідно п.6 договору купівлі продажу вартість вказаної квартири становила 13 302 гривні. Внаслідок відчуження вказаної квартири, а також, враховуючи запозичені нею до укладення шлюбу з позивачем її матір`ю їй кошти та особисто її, отримані після смерті батька, нею була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 за 16859 гривень, а також зареєстровано право власності. Отже придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Позивачем до позовної заяви не надано жодних належних та допустимих, достовірних доказів в обґрунтування доводів, які викладені в позовній заяві, в той час як нею було підтверджено наявність в неї іншої рівноцінної квартири, яка була отримана нею до шлюбу та відчужена. Крім того, в вданому спорі мають бути враховані і інтереси дітей, зокрема малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка станом на день її звернення з даною заявою є малолітньою (повних 10 років) та навчається у поруч розташованому зі спірною квартирою шкільному навчальному закладі. Також слід зазначити, що виключно нею протягом тривалого часу оплачуються і комунальні послуги по спірній квартирі, позивач участі в її утриманні не приймає.

19 травня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Пістрюги В.В., в яких зазначено, ОСОБА_2 не пропустив строк звернення до суду, оскільки до червня місяця 2020 року утримував спірну квартиру, яку він вважав спільною сумісною власністю, а саме сплачував за надані житлово-комунальні послуги, тобто ніс тягар утримання спільного сумісного майна як співвласник. Після сварки з відповідачем, яка на даний час проживає у цивільному шлюбі з іншим чоловіком і повідомила ОСОБА_2 , що вказана квартира, яка була придбана під час зареєстрованого шлюбу, належить їй. Крім того, до червня 2020 року, ОСОБА_2 міг безперешкодно користуватися спірним майном, а саме коли забирав спільних дітей на вихідні, чи проводив з ними час. Таким чином, ОСОБА_2 дізнався про своє порушене право тільки у червні 2020 року, тому вважають, що позивач не пропустив строк звернення до суду, передбачений ст. 257 ЦК України, та ч. 2 ст. 72 СК України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Сторони у справі перебували у шлюбі, зареєстрованому 04 жовтня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу, актовий запис № 724, (а.с. 6).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітній доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дітей (а.с. 57 -58).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 25.05.2014 року (а.с. 7-8).

23.12.2002 року відповідачем ОСОБА_1 придбана трьохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2002 року,посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Коротковою С.В., зареєстровано в реєстрі за № 4202 та зареєстровано у КП ДОР "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" у книзі № 23П за реєстровим № 222 (а.с.10).

Відповідно до технічного паспорту на квартиру власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 ( а.с. 11).

Згідно довідки №38 від 13.08.2020 року виданої Криворізькою об`єднаною довідково-інформаційною службою НОВА КОМ Васькін Віталій Валерійович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , його сім,я складається з 5 чоловік: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.12).

Згідно Звіту про оцінку майна суб`єкта оціночної діяльності ТОВ Столиця-Груп , ринкова вартість трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , складає 138600 грн. (15-34).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.3 ст.368ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У відповідності до п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Оцінюючи твердження відповідача щодо придбання нею спірної квартири за особисті кошти, суд їх відхиляє, як такі, що не знайшли свого підтвердження з наданих відповідачем доказів.

Так, згідно договору купівлі-продажу від 25.07.2002 року відповідач ОСОБА_8 та її мати ОСОБА_6 продали належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 . Згідно п.4 вказаного договору, купівлю-продаж зазначеної квартири здійснено за 5000 грн., які продавці отримали від покупця до підписання цього договору. Згідно п.6 вказаного договору вартість квартири за оцінкою БТІ становила 13302 грн. (а.с.96). Таким чином, фактично отримані відповідачем та її матір`ю грошові кошти за відчужену квартиру за домовленістю сторін становили 5 000 грн., а не 13302 грн. як про це вказувала відповідач.

Згідно п.3 Договору купівлі-продажу від 23.12.2002 року спірної квартири АДРЕСА_1 , вартість віджуджуваної квартири складала 16859 грн, за які вчинено продаж та які продавець отримала від покупця до підписання договору.

Таким чином, відповідачем ОСОБА_1 до укладення шлюбу було продано належну їй квартиру за 5000 грн., а під час перебування у шлюбі з позивачем придбано спірну квартиру за 16859 грн., при цьому доказів на підтвердження придбання відповідачкою спірної квартири за кошти, які належали відповідачу особисто, суду не надано, а отже на спірну квартиру поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

Оцінюючи заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимог позивача про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.69СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статі 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Так, при розгляді даної справи судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.10.2002 року, який розірвано рішенням суду від 15 травня 2014 року.

Як вбачається зі змісту рішення суду про розірвання шлюбу, з відповідним позовом звернувся до суду сам позивач ОСОБА_2 , крім того вказаним судовим рішенням встановлено та не заперечувалось подружжям, що сторони припинили сімейні відносини з січня 2010 року.

Зі змісту позову, підписаного особисто позивачем, також вбачається, що перед розірванням шлюбу між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 було досягнуто домовленості щодо добровільного розподілу майна, а враховуючи, що іншого майна, окрім спірної квартири позивачем до поділу не заявлено, очевидним є факт того, що станом на 2014 рік, тобто на момент розірвання шлюбу позивач був обізнаний про своє право на поділ спірної квартири, але до суду з відповідним позовом звернувся лише в жовтні 2020 року.

Твердження позивача про те, що він дізнався про своє порушене право у червні 2020 року після сварки з відповідачкою, яка мешкає з іншим чоловіком, суд відхиляє як такі, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що сам позивач ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з відповідачкою вступив у новий шлюб 05.08.2017 року, у спірній квартирі не мешкав з 2010 року, що спростовує його твердження про безперешкодне користування квартирою як його власністю.

Надані позивачем роздруківки з інформацією про оплату комунальних послуг за спірну квартиру за січень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року, березень 2020 року, квітень 2020 року, травень 2020 року (а.с.152-165) не містять відомостей щодо позивача як платника комунальних послуг, оскільки у всіх квитанціях платником вказано відповідачку ОСОБА_1 , а з наданих відповідачем роздруківок операцій з картки Універсалбанк не вбачається за який період та за утримання якої саме квартири було здійснено оплату послуг компанії АТ Криворізька теплоцентраль (а.с.158,162,165).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов`язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, при чому така заява має бути подана до винесення судового рішення.

Отже суд дійшов висновку, що про порушення свого майнового права позивачу ОСОБА_2 було відомо в момент припинення їх шлюбу з відповідачем, а отже позивач мав право протягом трьох років звернутись за поділом спірного майна в судовому порядку, зрозумівши, що досягнута домовленість з відповідачем не виконана, проте своє право не реалізував, пропустивши трирічний строк позовної давності для звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя, що є підставою для відмови у задоволенні позову з урахуванням заяви відповідача про застосування такого строку.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 60 , 70 , 71 , 163 СК України , ст. ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 209, 228, 229, 247, 263-265, 354, 355ЦПК України, суд,- ухвалив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину квартири.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНКОПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2021 року.

Суддя: М. Д. Власенко