Постанова

від 03.06.2021 по справі 920/858/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2021 р. Справа№ 920/858/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Пашкіної С.А.

Андрієнка В.В.

за участі секретаря судового засідання Яценко І.В.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 03.06.2021

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича

на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021

у справі № 920/858/18 (суддя Резніченко О.Ю. )

за позовом заступника керівника Шосткінської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів:

1) Міністерства освіти і науки України

2) Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка

до відповідачів

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

2) Фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича

про визнання недійсними змін до договору,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач 1) та Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (далі - позивач 2) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Усмановим Миколою Вікторовичем.

Вимоги позову мотивовані тим, що договір від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289 ( далі - Договір) не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивачі не вжили заходів щодо визнання недійсним вказаних змін до Договору, а тому прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 позовні вимоги заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів - Міністерства освіти і науки України та Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича, про визнання недійсними змін до договору - задоволені.

Визнано недійсним договір від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26 серпня 2016 року № 2289, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Усмановим Миколою Вікторовичем.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича на користь прокуратури Сумської області 880 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на користь прокуратури Сумської області 880 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірний Договір укладений всупереч заборони законодавця - Закону України Про освіту , а саме в частині, що стосується передачі в оренду приміщення навчальних закладів для використання не в освітніх цілях, тому позовні вимоги прокурора є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, фізична особа-підприємець Усманов Микола Вікторович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Позиції учасників справи

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу прокурор вказував про те, що викладені у апеляційній скарзі відповідача 2 заперечення на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 є необґрунтованими, на думку прокурора, не можуть братись до уваги та повинні бути відхилені судом. Cудом першої інстанції обґрунтовано та законно, на підставі повно та всебічно досліджених доказів та встановлених обставин, задоволено позовні вимоги у повному обсязі та підстави для скасування вказаного рішення в апеляційному порядку - відсутні.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 вказував про те, що він підтримує апеляційну скаргу відповідача 2 у повному обсязі та вважає, що зазначене рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права і висновки викладені в цьому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. В основу заперечень покладено твердження про те, що відповідач 1 вважає неправомірним та необґрунтованим позов прокуратури та те, що судом першої інстанції не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність вчиненого правочину оренди, а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності спірного правочину.

У письмовій відповіді на відзив на апеляційну скаргу прокурор вказував про те, що викладені у відзиві відповідача 1 на апеляційну скаргу відповідача 2 заперечення на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 є необґрунтованими, такими, що не можуть братись до уваги та повинні бути відхилені судом. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача 2, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ткаченко Б.О., судді: Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 та закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.06.2021.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 03.06.2021 представники сторін не з`явились, повноважних представників - не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховуючи те, що матеріали справи містять достатній обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників спору у судове засідання обов`язковою не визнавалась, дійшов висновку, що неявка зазначених вище представників учасників спору у судове засідання, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та справи, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Крім того, судова колегія, з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.08.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (далі - Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Усмановим Миколою Вікторовичем (далі - Орендар) був укладений Договір оренди державного майна № 2289 від 26 серпня 2016 року.

01.06.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (далі - Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Усмановим Миколою Вікторовичем (далі - Орендар) був укладений Договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 26 серпня 2016 року № 2289 від 01.06.2017.

Згідно п.1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (на плані - поз. 140, 141) загальною площею 256,4 кв.м. (далі - майно), розташоване за адресою: Сумська обл., м. Глухів, вул. Києво-Московська, 51, на першому поверсі будівлі - пам`ятки історії, архітектури та монументального мистецтва місцевого значення "Будинок повітового земства", що перебуває на балансі Професійно-педагогічного коледжу Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 29.02.2016 і становить за незалежною оцінкою 825 630 грн. 00 коп. (вісімсот двадцять п`ять тисяч шістсот тридцять грн. 00 коп.).

Відповідно до п.1.2. Договору (в редакції договору від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26 серпня 2016 року № 2289) майно передається в оренду з метою розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, у навчальному закладі на площі 104,3 кв.м. та розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі на 152,1 кв.м.

Згідно п.2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акту приймання-передавання майна між Балансоутримувачем та Орендарем.

Відповідно до п.3.1. Договору (в редакції договору від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26 серпня 2016 року № 2289) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, зі змінами, (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2017 року - 8 796,32 грн. (вісім тисяч сімсот дев`яносто шість грн. 32 коп.).

Орендна плата за перший місяць оренди після перегляду її розміру - червень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляцій за квітень, травень та червень місяці 2017 року.

Згідно п.5.1. Договору Орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

Відповідно до п.6.1. Договору Орендар має право використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

Згідно п.7.1. Договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання-передавання майна, який підписується Балансоутримувачем та Орендарем одночасно з цим Договором.

Відповідно до п.10.1. Договору договір укладено строком на 2 (два) роки і 364 (триста шістдесят чотири) дні, що діє з 26 серпня 2016 року до 24 серпня 2019 року включно.

Зазначений договір та усі договори про внесення змін до нього підписані представниками обох сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

У матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія акту приймання-передавання майна від 26 серпня 2016 року, згідно з яким Балансоутримувач передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 256,4 кв.м., розташоване за адресою: Сумська обл., м. Глухів, вул. Києво-Московська, 51, на першому поверсі будівлі - пам`ятки історії, архітектури та монументального мистецтва місцевого значення "Будинок повітового земства", що перебуває на балансі Професійно-педагогічного коледжу Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 29.02.2016 і становить за незалежною оцінкою 825 630 грн. 00 коп.

Зазначений акт приймання-передавання майна підписаний представниками обох сторін без зауважень, погоджений Першим заступником начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, підписи скріплені печатками.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсними (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з положеннями Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди та Договору про внесення змін до договору оренди державного майна ):

Відповідно до ч. 5 ст. 63 зазначеного Закону передбачено, що об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

При цьому, частиною 1 статті 63 зазначеного Закону передбачено, що матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Частиною 2 статті 18 цього Закону визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

Згідно п.1.1. Положенням про Професійно-педагогічний Коледж Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (далі - Положення), коледж є суб`єктом освітньої діяльності, що здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства та держави.

Відповідно до п.1.5. Положення Коледж є структурним підрозділом Університету і заснований на державній формі власності без права юридичної особи, надано права автономії згідно Статутом, включаючи право мати відокремлений розрахунковий рахунок у державному казначействі з обов`язками платника податків (баланс, кошторис доходів і видатків, штатний розпис, печатку зі своїм найменуванням, інші реквізити)

Згідно п.9.1 Положення з метою забезпечення діяльності Коледжу як структурного підрозділу університету без права юридичної особи, Університетом передано в користування та оперативне управління закладу споруди, будівлі, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно споживчого, соціально-культурного та іншого призначення, транспортні засоби, засоби зв`язку, грошові кошти, вартість яких відображається в балансі структурного підрозділу.

Відповідно до ст. 80 Закону України Про освіту (в редакції від 15.09.2017) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Статтею 9 Закону України Про вищу освіту зазначено, що формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом збереження і розвитку системи вищої освіти.

Оскільки згідно з імперативними приписами частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди та Договору про внесення змін до договору оренди державного майна) об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Аналіз наведених норм законів свідчить про те, що майно об`єктів освіти може використовуватися виключно за їх цільовим призначенням. Мета використання майна об`єкту освіти (в тому числі на умовах оренди) повинна узгоджуватися з метою створення об`єкту освіти, тобто мати тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом, про що правильно було зазначено судом першої інстанції.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, щодо доводів прокурора про те, що Договором змінено цільове призначення майна закладу освіти, яке передається в оренду. Згідно умов Договору від 26.08.2016 два приміщення площею 104,3 кв.м та 152,1 кв.м передавалися для розміщення буфету навчального закладу, то за умовами Договору про внесення змін до договору оренди державного майна від 01.06.2017 змінено цільове призначення об`єкту оренди - 152,1 кв.м передається для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, орендоване за спірним договором нерухоме майно яке мало функціональне призначення - їдальня вищого навчального закладу, використовувалось з дати укладення спірного договору для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів, тобто для здійснення підприємницької діяльності, що суперечить вимогам чинного законодавства. Відповідачами вказані обставини не було спростовано у суді першої інстанції.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірний від 01.06.2017 договір про внесення змін до Договору не відповідає вимогам Закону України Про освіту , Закону України Про вищу освіту , оскільки нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17.

Таким чином суд першої інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позовну вимогу та визнав недійсним договір від 01.06.2017 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26 серпня 2016 року № 2289, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Фізичною особою-підприємцем Усмановим Миколою Вікторовичем.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, рішення суду першої інстанції ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2021 у справі № 920/858/18 - залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Усманова Миколу Вікторовича.

3. Матеріали справи № 920/858/18 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги у порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

за участі секретаря судового засідання Яценко І.В.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 03.06.2021

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю АРТІС ВУД

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021

у справі № 910/1296/21 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК

до Товариства з обмеженою відповідальністю АРТІС ВУД

про стягнення 250 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" (далі - ТОВ ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС ВУД" (далі - ТОВ АРТІС ВУД , відповідач) про стягнення 250 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем без будь-якої правової підстави утримуються грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн, які були помилково перераховані позивачем згідно платіжних доручень № 44 від 04.11.2020 та № 75 від 19.11.2020.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі № 910/1296/21 позовні вимоги ТОВ ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК до ТОВ АРТІС ВУД про стягнення 250 000,00 грн задоволені. Стягнуто з ТОВ "АРТІС ВУД" на користь ТОВ "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн та судовий збір у розмірі 3 750,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача виходячи із наведених ним обґрунтувань та наданих всіма учасниками справи доказів, підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ АРТІС ВУД звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі № 920/1296/21 скасувати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, не встановивши відповідних обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, не перевіривши їх належними доказами, припустився порушення норм процесуального права, а саме вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо оцінки доказів, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів у справі та статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, на думку апелянта, суд припустився неправильного застосування приписів статтей 837, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і дійшов неправомірного висновку про задоволення позову.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Ткаченко Б.О., судді - Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ АРТІС ВУД на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі № 910/1296/21. Призначено справу № 910/1296/21 до розгляду у судовому засіданні на 03.06.2021 о 12 год. 20 хв.

31.05.2021 року через відділ документального забезпечення від ТОВ ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство заперечувало проти доводів апеляційної скарги.

02.06.2021 року через відділ документального забезпечення від ТОВ АРТІС ВУД надійшла відповідь на відзив, в якому товариство заперечувало проти доводів викладених у відзиві.

Стислий виклад позицій учасників справи

Представник ТОВ АРТІС ВУД у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник ТОВ ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС ВУД" № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ ПУМБ кошти в загальному розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням: № 44 від 04.11.2020 (призначення платежу: "оплата за роботи з виготовлення лісоматеріалів згідно рах № СФ-211 від 28.10.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 16 666,67 грн), № 75 від 19.11.2020 (призначення платежу: оплата за роботи з виготовлення лісоматеріалів згідно рах № СФ-211 від 28.10.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 25 000,00 грн).

В обґрунтування заявленого позову, позивач посилався на те, що кошти в загальному розмірі 250 000,00 грн сплачені на рахунок відповідача помилково, оскільки господарських операції з виготовлення лісоматеріалів не відбувалось та не було укладено правочинів у спрощений спосіб.

Позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №15/01-1 від 15.01.2021, в якій просив відповідача повернути помилково сплачені кошти у розмірі 250 000,00 грн. На підтвердження направлення претензії позивач надав опис вкладення в цінний лист від 15.01.2021, поштову квитанцію №0302808615084 від 15.01.2021, поштову накладну №0302808615084 від 15.01.2021 та роздруківку відомостей з веб-сайту АТ Укрпошта про перевірку відправлення № 0302808615084.

За доводами позивача, грошові кошти в розмірі 250 000,00 грн перераховані позивачем на рахунок відповідача є помилково сплаченими та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача помилково сплачених грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 906/1279/16, Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-88цс13.

Відповідач зазначив про наявність між позивачем та відповідачем господарських правовідносин на підставі укладеного договору підряду № 01/10 з надання послуг на розпилювання деревини.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав про те, що між позивачем і відповідачем укладено договір підряду № 01/10 з надання послуг на розпилювання деревини від 01.10.2020. Однак, послуги по розпилюванню деревин з боку ТОВ "АРТІС ВУД" не надавались, будь-які акти виконаних робіт між сторонами не складались, між сторонами не було вчинено жодних господарських операцій у 2020 році, які б призвели до виникнення будь-яких зобов`язань. З огляду на те, що позивач стверджує, що спірні грошові кошти не є сумою оплати чи передплати за зобов`язання, а були помилково перераховані. Зі змісту наявного в матеріалах справи договору підряду № 01/10 з надання послуг на розпилювання деревини (надалі - договір), укладеного між ТОВ "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" (замовник) та ТОВ "АРТІС ВУД" (виконавець) вбачається, що замовник доручає, а виконавець зобов`язується на свій ризик надати послуги по розпилюванні деревини, торцювання, складання на перекладки, ув`язування поліпропіленовою стрічкою і в контейнер пиломатеріалу, виготовленню профільованого матеріалу (п. 1.1. договору).

Згідно із п. 3.1. договору виконавець зобов`язується прийняти по товарно-транспортній накладній деревину для розпилювання, в кількості яка необхідна для продукції згідно заявки замовника .

Відповідно до п. 3.2. договору виконавець проводить розпилювання деревини, складання на перекладки, ув`язування пиломатеріалу, виготовленню профільного матеріалу згідно Кошторису наданого замовником.

Пунктом 3.3. договору визначено, що виконавець здає готову продукцію замовнику по акту виконаних робіт.

Згідно із п. 3.5. договору, замовник зобов`язався завезти виконавцю деревину для виготовлення пиломатеріалу обрізного та необрізного, профільного матеріалу згідно заявки виконавця.

Пунктами 4.1. - 4.3. договору, визначено порядок оплати, вартості виконаних робіт на підставі акту виконаних робіт, виходячи із вартості наданих послуг за 1 куб.м деревини. Замовник здійснює оплату виконавцю щомісячно за фактично виконану роботу згідно акту виконаних робіт. Форма розрахунку: безготівковий переказ замовника.

Проте, в матеріалах відсутні будь-які докази складання позивачем та направлення відповідачу заявки на підставі п. 3.1. договору, погодженого між сторонами Кошторису (п. 3.2. договору), а також відсутні товарно-транспортні накладні про прийняття відповідачем деревини для розпилювання на підставі договору № 01/10 (п. 3.1).

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції позивач на рахунок відповідача № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ ПУМБ перерахував кошти в загальному розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням: №44 від 04.11.2020 (призначення платежу: "оплата за роботи з виготовлення лісоматеріалів згідно рах № СФ-211 від 28.10.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 16 666,67 грн), № 75 від 19.11.2020 (призначення платежу: "оплата за роботи з виготовлення лісоматеріалів згідно рах № СФ-211 від 28.10.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 25 000,00 грн).

Дослідивши рахунок-фактуру № СФ-0000211 від 28.10.2020 встановлено відсутність посилання на договір підряду № 01/10 від 01.10.2020, на який посилається відповідач у своїх запереченнях на позов, про що вірно вказав суд першої інстанції.

З аналізу змісту платіжних доручень № 44 від 04.11.2020, № 75 від 19.11.2020 та рахунку-фактури № СФ-0000211 від 28.10.2020 вбачається, що сума рахунку (149 997,60 грн) та загальна сума в платіжних дорученнях не є ідентичними - 250 000,00 грн.

Зі змісту договору № 01/10 від 01.10.2020, судом першої інстанції встановлено про відсутність погодження між сторонами порядку оплати на умовах попередньої оплати.

Пунктом 7.4. договору № 01/10 від 01.10.2020 визначено, що умови цього договору є однаково чинними для обох сторін і можуть бути змінені тільки за спільною угодою сторін із обов`язковим складанням письмового документа.

Крім того, матеріали справи не містять жодних укладених між сторонами додаткових угод до договору та іншого письмового погодження сторонами про внесення змін до договору в частині зміни порядку оплати, а тому твердження відповідача щодо досягнення сторонами згоди про здійснення попередньої оплати судом відхиляються.

У своїх запереченнях на позов відповідач посилається на наявність у позивача заборгованості за договором № 01/10 від 01.10.2020 у розмірі 245 007,96 грн та зазначає про не виконання позивачем зобов`язань щодо прийняття виконаних робіт шляхом підписання актів здачі-приймання.

Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 15/01-1 від 15.01.2021, в якій просив відповідача повернути помилково сплачені кошти у розмірі 250 000,00 грн. Про що свідчить опис вкладення в цінний лист від 15.01.2021, поштову квитанцію № 0302808615084 від 15.01.2021, поштову накладну № 0302808615084 від 15.01.2021 та роздруківку відомостей з веб-сайту АТ Укрпошта про перевірку відправлення № 0302808615084.

Відповідно до відомостей з веб-сайту АТ Укрпошта поштове відправлення № 0302808615084 було отримано відповідачем - 19.01.2021.

Відповідач у свою чергу надав копію відповіді на претензію позивача № 15/01-1 від 15.01.2021, копію вимоги про сплату боргу за договором № 01/10 від 01.10.2020 у розмірі 245 007,96 грн та Акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) за договором № 01/10 від 01.10.2020, а саме: Акт № 3 від 02.11.2020, Акт № 4 від 03.11.2020, Акт № 5 від 03.11.2020, Акт № 6 від 16.11.2020, Акт № 7 від 17.11.2020, Акт № 8 від 19.11.2020.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, надані відповідачем Акт № 3 від 02.11.2020, Акт № 4 від 03.11.2020, Акт № 5 від 03.11.2020, Акт № 6 від 16.11.2020, Акти № 7 від 17.11.2020, Акт № 8 від 19.11.2020 підписані лише з боку відповідача.

На підтвердження направлення позивачу зазначених вище відповідей на претензію позивача № 15/01-1 від 15.01.2021, вимоги про сплату боргу та актів здачі-приймання виконаних робіт (послуг) за договором № 01/10 від 01.10.2020 відповідач надав копію опису вкладення в цінний лист № 0411408284082 від 03.02.2020 та копію поштової накладної від 03.02.2020, копію опису вкладення в цінний лист № 0411408311519 від 18.02.2020 та копію поштової накладної від 18.02.2020. Поштове відправлення № 0411408284082 отримано позивачем - 11.02.2021 та № 0411408311519 отримано позивачем - 12.03.2021, тобто після звернення позивачем з позовом до суду (29.01.2020). Разом з тим, надані відповідачем Акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) складені у період з 02.11.2020 по 19.11.2020.

З огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відхилення посилання відповідача на вказані документи як на правову підставу виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин, оскільки Акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) за договором № 01/10 від 01.10.2020 підписані в односторонньому порядку лише відповідачем та направлення зазначених Актів здійснювалось відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду.

З огляду на викладене, жодного підтвердження щодо факту надання відповідачем позивачу послуг за договором № 01/10 від 01.10.2020 у сумі 250 000,00 грн. сторонами до суду першої інстанції не надано.

Посилання відповідача на товарно-транспортні накладні між ТОВ "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" та Державним підприємством Спеціалізоване лісогосподарське підприємство Київоблагроліс , контракт № 1-07/09 від 07.09.2020, укладеного між ТОВ "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" та EXIMCOMPANY OU, з доданими документами (митні декларації, інвойси, пакувальні листи, акт завантаження) також не знайшли свого підтвердження, оскільки надані відповідачем копії зазначених документів складені між позивачем та третіми особами, та стосуються інших правовідносин, які не є предметом розгляду у даній справі.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність відповідачем обставин про перерахування позивачем коштів у сумі 250 000,00 грн. на підставі договору № 01/10 від 01.10.2020 та на виконання позивачем своїх зобов`язань за цим договором.

Разом з тим, будь-яких інших правових підстав набуття відповідачем за рахунок позивача коштів у сумі 250 000,00 грн сторонами не зазначено.

Відповідачем обставин наведених у позові належними доказами не спростовано, належних доказів наявності підстав для набуття грошових коштів у сумі 250 000,00 грн суду не надано.

Матеріалами справи не підтверджено про перерахування позивачем грошових коштів у сумі 250 000,00 грн на виконання умов договору № 01/10 від 01.10.2020.

Надані позивачем платіжні доручення № 44 від 04.11.2020, № 75 від 19.11.2020 підтверджують обставини щодо помилковості перерахування позивачем на користь відповідача коштів у сумі 250 000,00 грн та безпідставності набуття відповідачем грошових коштів у вказаній сумі.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД-ТРАНС-ЛОГІСТІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС ВУД" про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 250 000, 00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення та нез`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, про які зазначає апелянт в апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Дослідивши наявні у справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРТІС ВУД на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/1296/21 - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі № 910/1296/21 - залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариствр з обмеженою відповідальністю АРТІС ВУД .

3. Матеріали справи № 910/1296/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ст.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Ткаченка Б.О. у період з 14.06.2021 по 18.06.2021, перебуванням у відпустці судді Андрієнка В.В. з 22.06.2021 по 25.06.2021 та судді Пашкіної С.А. з 24.06.2021 по 25.06.2021 повну постанову складено та підписано 29.06.2021.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді С.А. Пашкіна

В.В.Андрієнко