Ухвала

від 16.06.2021 по справі 573/2336/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 573/2336/17

Провадження № 14-104цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом Білопільської міської ради Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати

та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради Сумської області про визнання протиправними вимог та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 січня 2020 року у складі судді Терещенко О. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року Білопільська міська рада Сумської області (далі - Білопільська міська рада) звернулася до суду з позовом , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати в розмірі 213 727,75 грн та пеню у розмірі 9 235,21 грн.

Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачкою укладено договір оренди земельної ділянки від 02 січня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,0870 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5920610100:00:009:0982), річна орендна плата за цим договором у 2015 році становила 4 863,30 грн, у 2016 році - 6 969,11 грн, у 2017 році - 3 693,63 грн.

Також 02 січня 2015 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала в оренду на умовах строковості та платності земельну ділянку з кадастровим номером 5920610100000091079 площею 0,0819 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору оренди становить 10 років. Орендну плату

за користування земельною ділянкою визначено у розмірі 4 % нормативної грошової оцінки землі, річна орендна плата за цим договором у 2015 році становила 5 478,21 грн, у 2016 році - 6 560,57 грн, у 2017 році - 3 744,11 грн.

Крім того, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки

від 01 січня 2016 року, відповідно до якого відповідачка отримала в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,9417 га, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5920610100:00:006:0531); плата

за користування земельною ділянкою відповідно до укладеного договору складає 4 % нормативної грошової оцінки землі, що за 2016 рік складає 72 754,11 грн, за 2017 рік - 82 437,94 грн.

Позивач вказував, що свій обов`язок щодо передання у користування зазначених земельних ділянок виконав належним чином, однак відповідачка за весь період дії договорів не виконувала свого обов`язку

і не перераховувала позивачу або несвоєчасно перераховувала орендну плату за користування земельними ділянками, і станом на 30 жовтня

2017 року заборгованість з орендної плати становить 213 727,75 грн. Оскільки відповідачка не сплатила заборгованості з орендної плати, з неї підлягає стягненню пеня в розмірі 0,02 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому з урахуванням уточнень просила: визнати неправомірними вимоги Білопільської міської ради щодо стягнення з неї орендної плати за земельні ділянки, якими вона не може користуватися за цільовим призначенням; зобов`язати Білопільську міську раду забезпечити їй доступ до земельної ділянки з кадастровим номером 592061010000090982; зобов`язати Білопільську міську раду як власника землі здійснити поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5920610100000090531 та переукласти договір оренди від 01 січня 2016 року на частини земельної ділянки, придатні для використання за цільовим призначенням; зобов`язати Білопільську міську раду зробити перерахунок нарахованої орендної плати відповідно до площі земельних ділянок, якими вона може користуватися за цільовим призначенням.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовувала тим, що передані ОСОБА_1 за договорами оренди земельні ділянки не придатні для використання за призначенням, а саме для обслуговування належних їй будівель. Договір оренди земельної ділянки від 01 січня 2016 року фактично нею не підписувався, а підписаний її представником значно пізніше, що підтверджується листом, у якому Білопільська міська рада пропонує їй укласти такий договір. Цей лист вона отримала у квітні 2016 року. Таким чином, вказана в договорі оренди землі дата його підписання не відповідає дійсності.

24 січня 2020 року рішенням Білопільського районного суду Сумської області позов Білопільської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Білопільської міської ради 213 727,75 грн заборгованості з орендної плати за договорами: 1) оренди земельної ділянки площею 0,0819 га з кадастровим номером 5920610100:00:009:1079 від 02 січня 2015 року; 2) оренди земельної ділянки площею 0,0870 га з кадастровим номером 5920610100:00:009:0982 від 02 січня 2015 року; 3) оренди земельної ділянки площею 1,9417 га з кадастровим номером 5920610100:00:006:0531 від 01 січня 2016 року, а також 9 235,21 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо оренди земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові приміщення, що належать на праві власності ОСОБА_1 ,

і за таких обставин у неї виник обов`язок зі сплати орендної плати

за використання вказаних ділянок, який останньою не виконується.

29 липня 2020 року постановою Сумського апеляційного суду від 29 липня 2020 року рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог Білопільської міської ради щодо стягнення заборгованості за договорами оренди землі та пені, розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Білопільської міської ради заборгованість зі сплати орендної плати за договорами оренди земельної ділянки від 02 січня 2015 року та договором оренди земельної ділянки від 01 січня 2016 року за період 2015 - 2017 років у розмірі 182 195,86 грн та пеню в розмірі 7 849,93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачем розрахунки заборгованості з орендної плати за землю відрізняються від розрахунків,

що були надані управлінням у м. Сумах Головного управління ДПС

у Сумській області, тому апеляційний суд з відповідним обґрунтуванням взяв за основу розрахунки податкового органу.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду

з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга обґрунтована тим , що суди порушили правила предметної та суб`єктної юрисдикції спору, оскільки спір щодо стягнення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з фізичних осіб є публічно-правовим. Крім того, на частині земельних ділянок розташовані належні їй промислові та адміністративні будівлі, які вона використовує у підприємницькій діяльності, тому спір у цих правовідносинах, окрім адміністрування земельного податку, підсудний господарському суду.

Суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції

в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до Білопільської міської ради про визнання неправомірними вимоги та зобов`язання вчинити дії, а тому відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду.

16 вересня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

18 травня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

26 травня 2021 року колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки відповідачка оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

- учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

- учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

- Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) зазначила, що належна юрисдикція справи зі спору щодо здійснення цивільних прав на земельну ділянку фізичною особою, яка має статус фізичної особи - підприємця, визначається за суб`єктним критерієм відповідно до обраного нею статусу, в якому вона бере участь в цивільних правовідносинах. Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те,

що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи - підприємця вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття

в оренду чи у власність земельної ділянки. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення ним як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Таких самих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

і в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження № 14-214цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 12-194гс18).

Разом з цим у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18 (провадження № 12-63гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила,

що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у цій справі, оскільки власником нежитлового приміщення

є відповідач як фізична особа, а докази здійснення ним будівництва як підприємцем та використання земельної ділянки у господарській діяльності відсутні й таких обставин суди не встановили. Отже, спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 592/2083/15-ц (провадження № 14-165цс19) зазначила,

що оскільки споживче товариство надало позивачеві кіоск для зайняття господарською діяльністю і, підписуючи договір оренди, позивач мав статус фізичної особи - підприємця, спір за зустрічним позовом щодо стягнення

з позивача орендної плати, розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити кіоск має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів зазначила, що позов у цій справі спрямований на стягнення орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, укладених Білопільською міською радою з ОСОБА_1 як фізичною особою. При цьому суди встановили, що з 02 листопада 2001 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.

При цьому звернула увагу на те, що ОСОБА_1 обґрунтовувала свою касаційну скаргу тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, заявляла про порушення таких правил у судах попередніх інстанцій та обґрунтувала відповідне порушення, а колегія суддів не встановила, що Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (спірні договори оренди земельних ділянок укладені із фізичною особою, проте із договорів вбачається, що цільове призначення земельних ділянок - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, на час укладення договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 вже мала статус фізичної особи - підприємця, водночас як фізична особа здійснила дії, спрямовані на отримання земельних ділянок під спорудженими об`єктами нерухомості).

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України .

Суди встановили, що з 02 листопада 2001 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець і здійснює такі види господарської діяльності: неспеціалізована оптова торгівля (основний вид діяльності), посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, діяльність у сфері права, що підтверджується витягом із Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Рішенням Білопільської міської ради від 24 грудня 2014 року Про припинення дії договорів оренди та надання в оренду земельних ділянок вирішено надати в оренду ОСОБА_1 строком на 10 років земельні ділянки з кадастровими номерами: 5920610100000091079, 5920610100000090982 та 5920610100000090531, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 0,0819, 0,0870 та 1,9417 га відповідно, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

02 січня 2015 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала в оренду на умовах строковості та платності земельну ділянку площею 0,0819 га з кадастровим номером 5920610100000091079, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору оренди становить 10 років. Орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у розмірі 4 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 4 578,21 грн на рік.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24 листопада 2015 року договір оренди земельної ділянки від 02 січня 2015 року зареєстровано

в державному реєстрі 24 листопада 2015 року.

02 січня 2015 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала в оренду на умовах строковості та платності земельну ділянку з кадастровим номером 5920610100000090982 площею 0,0870 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору оренди становить 10 років. Орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у розмірі 4 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 4 863,30 грн на рік.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24 листопада 2015 року договір оренди земельної ділянки від 02 січня 2015 року зареєстровано

в державному реєстрі 24 листопада 2015 року.

01 січня 2016 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала в оренду на умовах строковості та платності земельну ділянку з кадастровим номером 5920610100000090531 площею 1,9417 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору оренди становить 10 років. Орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 155 543,28 грн на рік.

31 березня 2016 року Білопільська міська рада на адресу ОСОБА_1 надіслала лист, у якому запропонувала укласти договір оренди земельної ділянки площею 1,9417 га та зареєструвати його в установленому порядку в десятиденний термін.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 липня 2016 року договір оренди земельної ділянки від 01 січня 2016 року зареєстровано

в державному реєстрі 13 липня 2016 року.

Згідно з наданими міською радою розрахунками заборгованості

за договорами оренди заборгованість відповідачки за договорами оренди земельних ділянок за період з 24 листопада 2015 року до 30 липня

2017 року складає 213 727,75 грн. Крім того, відповідачці за цей період нараховано пеню за несвоєчасну сплату орендної плати за укладеними договорами оренди землі в розмірі 0,02 % несплаченої суми за кожен день прострочення, що становить 9 235,21 грн.

25 січня 2017 року Білопільська міська рада направила на адресу відповідачки претензію з вимогою сплатити заборгованість.

У зв`язку з невиконанням указаної претензії Білопільська міська рада звернулася з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі з ОСОБА_1 як фізичної особи.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши спір по суті заявлених вимог, вважали, що він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідачки про недотримання правил предметної юрисдикції, вказав, що в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснювала, що фактично у своїй підприємницькій діяльності вона використовує незначну частину споруд площею приблизно 53 кв. м шляхом здачі їх в оренду без надання самих договорів про передачу частини споруд в оренду, тоді як згідно з договором купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 29 жовтня 2014 року вона як фізична особа набула право власності на комплекс нежитлових будівель адміністративно-виробничого призначення загальною площею 4845,50 кв.м, розташованого у АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 157). Стверджуючи, що фактично використовує незначну частину належних їй нежитлових приміщень у своїй підприємницькій діяльності, відповідачка не спростувала належними доказами встановлених судом обставин того, що на сьогодні вона виступає у спірних правовідносинах як власник нерухомого майна, яке не задіяне нею у підприємницькій діяльності і не використовується в комерційних цілях, зокрема не надано договорів оренди цих приміщень. Таким чином, укладаючи договори оренди земельних ділянок з Білопільською міською радою, яка виступає власником указаних земель комунальної власності, відповідачка діяла не як фізична особа - підприємець, а саме як фізична особа - власник належних їй об`єктів нерухомого майна. Крім того, у серпні 2018 року Білопільська міська рада вже зверталася до Господарського суду Сумської області, ухвалою якого від 02 жовтня 2017 року було відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з оренди землі. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги в частині того, що стягнення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є публічно-правовим спором, а суб`єктом звернення до суду є орган державної фіскальної служби, вказавши, що Білопільська міська рада звернулася до суду як власник земельної ділянки, тому в цьому спорі за суб`єктним складом відсутній суб`єкт владних повноважень, що є однією з підстав визнання спору публічно-правовим.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. На Велику Палату Верховного Суду покладено обов`язок висловлення правових позицій з приводу юрисдикційності спорів.

Великою Палатою Верховного Суду вже висловлювалася правова позиція щодо визначення предметної юрисдикції в подібних правовідносинах.

При цьому зазначено, які питання підлягають дослідженню при виникненні питання щодо того, у якому статусі виступає сторона у спірних правовідносинах: фізичної особи чи фізичної особи - підприємця.

У справі № 749/230/15-ц за позовом прокурора до фізичної особи про відшкодування збитків, завданих унаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів звернуто увагу на те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Надання в оренду земельної ділянки фізичній особі не пов`язується з її державною реєстрацією як підприємця. Крім того, наявність такого статусу не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такому статуті у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду земельної ділянки.

Суди встановили, що відповідачка як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання придбала об`єкти нерухомості, розміщені на земельній ділянці комунальної власності, й отримала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на цю земельну ділянку .

За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності як підприємцем Велика Палата Верховного Суду вважала помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства (постанова від 27 червня 2018 року, провадження № 14-214цс18).

У справі № 306/2004/15-ц за позовом прокурора до міської ради, фізичної особи про визнання недійсними рішень цієї ради та договору купівлі-продажу і припинення права власності на земельну ділянку Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на зайняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, земельної ділянки, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У відповідності із частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності та право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

З урахуванням обставин справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач набув цивільні права на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб`єкт земельних відносин, наявність у нього статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця він виступає в такому статусі у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки, тому справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства (постанова від 13 березня 2018 року, провадження № 14-39цс18).

У справі № 904/1182/17 за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця про стягнення недоотриманої орендної плати Велика Палата Верховного Суду вказала, що суди мали встановити факт участі відповідача у спірних відносинах саме як фізичної особи - підприємця, проте суди не встановили, що у спірних земельних правовідносинах, зокрема, стосовно використання відповідачем земельної ділянки і забезпечення розроблення проектів землеустрою відповідач брав участь саме як фізична особа - підприємець. Використання земельної ділянки фізичною особою не пов`язується з її державною реєстрацією як підприємця. Крім того, наявність такого статусу не може свідчити про те, що фізична особа - підприємець виступає у такій ролі у всіх правовідносинах, зокрема і щодо використання земельної ділянки. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такому статусі, зокрема, у правовідносинах з користування земельною ділянкою та у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою, у зв`язку з чим вважала, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства (постанова від 03 жовтня 2018 року, провадження № 12-195гс18).

Таке ж нормативно-правове обґрунтування викладено Великою Палатою Верховного Суду і в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 265/2241/17 (провадження № 14-372цс18) за позовом прокуратури до міської ради, фізичної особи про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання звільнити та повернути земельну ділянку та зроблено висновок про те, що оскільки земельна ділянка надавалася фізичній особі, розгляд справи повинен здійснюватись у порядку цивільного судочинства.

У справі № 629/4628/16-ц за позовом прокуратури до фізичної особи про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статей 120 і 125 Земельного кодексу України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такій ролі у всіх правовідносинах.Відповідач як фізична особа отримав в оренду комунальну земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яку в подальшому придбав у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності . Тобто відповідач набув цивільні права на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб`єкт земельних відносин (постанова від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц).

У справі № 629/4628/16-ц за позовом прокуратури до фізичної особи про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів встановлено, що відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такому статусі, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Тому Велика Палата Верховного Суду погодилася з аргументами позивача про відсутність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства (постанова від 23 травня 2018 року, провадження № 14-77цс18).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 14-194гс18) за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця про стягнення коштів (орендної плати) зроблено висновок про те, що наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності суди мали встановити факт використання відповідачем земельних ділянок з метою реалізації господарської компетенції, здійснення прав та обов`язків у сфері суспільного виробництва. Докази використання відповідачем нежитлових будівель та земельних ділянок у господарській діяльності у матеріалах справи відсутні. Спірні правовідносини з позивачем стосовно фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належним чином такого використання не мають ознак господарських. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такому статусі, зокрема, у правовідносинах з користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, тому цей спір не належить до господарської юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18 (провадження № 12-63гс19) за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки вказано, що предметом спору у цій справі є зобов`язання звільнити земельну ділянку та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, шляхом знесення забудови. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. У цій справі скаржник стверджував, що відповідач на самовільно зайнятій ним земельній ділянці здійснює підприємницьку діяльність, а саме розмістив пекарню та магазин продовольчих товарів, продає хлібобулочні вироби та крупи. Однак указані обставини не підтверджені матеріалами справи та не встановлені судами. Натомість у позовній заяві позивач виклав позовну вимогу зобов`язати відповідача як фізичну особу звільнити земельну ділянку та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, шляхом знесення забудови, тобто зобов`язати саме фізичну особу вчинити певні дії. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки власником нежитлового приміщення є відповідач як фізична особа, а докази здійснення ним будівництва як підприємцем та використання земельної ділянки у господарській діяльності відсутні й такі обставини судами не встановлені.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справах № 907/371/16 (постанова від 04 грудня 2018 року, провадження № 12-200гс18); № 320/5877/17 (постанова від 13 лютого 2019 року, провадження № 14-32цс19) ; № 910/19687/17 (постанова від 09 квітня 2019 року, провадження № 12-248гс18).

У свою чергу, з урахуванням обставин справи № 127/2709/16-ц за позовом міської ради до фізичної особи про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди Велика Палата Верховного Суду вказала, що договір оренди землі було укладено між міською радою та відповідачем як фізичною особою - підприємцем. Вважала, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов`язаних із користуванням земельною ділянкою фізичною особою - підприємцемдля здійснення підприємницької діяльності; відповідач - фізична особа - підприємець фактично користується земельною ділянкою без належного повідомлення орендодавця про припинення орендних правовідносин. Зробила висновок про те, що характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов`язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, спір пов`язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин, тому спір має розглядатися в порядку господарського судочинства (постанова від 14 листопада 2018 року, провадження № 14-352цс18).

Також Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про предметну юрисдикцію спору у справі №686/19389/17 за позовом міської ради до фізичної особи про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, вказала, що уматеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували оформлення відповідачем як фізичною особою чи приватним підприємцем права користування земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності.

На час звернення з позовом до суду відповідачка є суб`єктом підприємницької діяльності, використовує спірну земельну ділянку як платну стоянку автомобільного транспорту, що нею не заперечувалося, правовстановлюючі документи на нерухоме майно та на спірну земельну ділянку у відповідачки відсутні. Тобто правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між фізичною особою - підприємцем і міською радою з приводу здійснення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить міській раді.

Для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Зі змісту позовної заяви, заперечень на позовну заяву, апеляційної та касаційної скарг відповідачки, доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, вбачається, що відповідачка на спірній земельній ділянці дійсно веде підприємницьку діяльність, а саме використовує її як платну стоянку для автомобілів.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що правовідносини в цій справі виникли щодо земельної ділянки, яка використовується відповідачем як платна автомобільна стоянка, тобто для здійснення підприємницької діяльності (постанова від 15 травня 2019 року, провадження №14-42цс19).

У справі № 592/2083/15-ц (постанова від 29 травня 2019 року, провадження № 14-165цс19) за позовомфізичної особи до споживчого товариства про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом про стягнення боргу, розірвання договору і зобов`язання вчинити дії Велика Палата Верховного Суду щодо вимог за зустрічним позовом вказала, що згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на дату укладення договору оренди позивач мав статус фізичної особи - підприємця.

Вирішуючи питання про наявність юрисдикції у суду щодо розгляду зустрічного позову, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги не лише наявність у позивача статусу фізичної особи - підприємця на час укладення договору оренди, але й установлену судами попередніх інстанцій мету отримання позивачем кіоску в оренду для торгівлі продовольчими та промисловими товарами, тобто для зайняття господарською діяльністю.

Отже, у споживчого товариства як суб`єкта господарювання з договору оренди виникло господарське зобов`язання з іншим суб`єктом господарювання - позивачем як фізичною особою - підприємцем. А тому з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини спір між сторонами за зустрічним позовом у частині, пов`язаній із договором оренди, виник щодо виконання господарського зобов`язання.

Оскільки споживче товариство надало позивачеві кіоск для зайняття господарською діяльністю і, підписуючи договір оренди, позивач мав статус фізичної особи - підприємця, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір за зустрічним позовом щодо стягнення з позивача орендної плати, розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити кіоск має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду надала у своїх постановах відповіді на питання щодо критеріїв визначення предметної юрисдикції у спорах, у яких беруть участь фізичні особи, які мають статус фізичної особи - підприємця, а також проаналізувала конкретні обставини цивільних та господарських справ та визначила юрисдикційність спорів.

У наведених постановах вказано, що наявність у особи статусу фізичної особи - підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах, при цьому визначальним при вирішенні питання про підвідомчість конкретного спору є доведеність факту набуття та використання спірного майна у господарській (підприємницькій) діяльності відповідача.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням правових висновків, викладених у перелічених постановах, звертає увагу на те, що при вирішенні питання про юрисдикційність конкретного спору, в якому однією зі сторін є фізична особа, яка має статус фізичної особи - підприємця, суди повинні враховувати період виникнення спірних відносин, час набуття статусу фізичної особи - підприємця, докази на підтвердження обставин щодо набуття та використання спірного майна для здійснення підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що статтею 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411 , частиною другою статті 414 цього Кодексу , а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У силу вимог частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що порушення норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування судового рішення яке перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлення справи для продовження розгляду, що передбачено статтею 411 ЦПК України . Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України .

Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі порушення норм процесуального правасудами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду має врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення предметної юрисдикції подібної категорії спорів та як належний суд відповідно до законодавчо визначених повноважень зробити власний висновок щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм процесуального права у цій справі.

ОСОБА_1 , оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтувала зазначені порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як те визначено в пункті 2 частини шостої статті 403 ЦПК України.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом Білопільської міської ради Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради Сумської області про визнання протиправними вимог та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 січня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 липня 2020 року- повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців В. В. Пророк

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

С. П. Штелик