Постанова

від 17.06.2021 по справі 926/2403/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2021 р. Справа №926/2403/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівці"

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.02.2021 (повний текст рішення складено 22.02.2021, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі № 926/2403/20

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівці"

до відповідача-1 Ванчиковецької сільської ради

відповідача-2 фізичної особи-підприємця Юрія Дмитра Володимировича

відповідача-3 Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області

про визнання недійсними рішень Тарасівецької сільської ради

представники сторін в судове засідання не з`явились.

16.10.2020 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - СТзОВ) "Тарасівці" звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до відповідачів Тарасівецької сільської ради, фізичної особи-підприємця (надалі - ФОП) Юрія Дмитра Володимировича та Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання недійсними:

1) рішення VIII сесії VI скликання Тарасовецької сільської ради від 19 серпня 2011 року "Про надання дозволу на обстеження земельної ділянки щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель п/п Юрію Дмитру Володимировичу в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ";

2) рішення XV сесії VI скликання Тарасовецької сільської ради від 07 червня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель п/п Юрію Дмитру Володимировичу ".

Вказаний позов мотивований тим, що на момент ухвалення спірних рішень від 19 серпня 2011 року та від 07 червня 2012 року у Тарасовецької сільської ради було відсутнє право комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Натомість, правомірним користувачем та власником земельної ділянки є СТзОВ "Тарасівці" (правонаступник колишнього КСП Тарасівці ), що випливає з рішення Тарасовецької сільської ради від 03 липня 1995 року, Державного акту про право колективної власності на землю серії ЧВ №000087 від 18 грудня 1995 року та низки судових рішень, у яких досліджувалось питання правомірності отримання вищезазначеного державного акту. Таким чином, позивач зазначив, що перебування земельної ділянки у власності в одного суб`єкта господарювання виключає одночасне її перебування в користуванні іншого суб`єкта і, з огляду на це, внаслідок ухвалення Тарасовецькою сільською радою спірних рішень, ФОП Юрій Дмитро Володимирович, не набувши згідно чинного законодавства права оренди на спірну земельну ділянку, безпідставно та неправомірно користується нею.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 29 січня 2021 року до участі у справі було залучено правонаступника Тарасовецької сільської ради - Ванчиковецьку сільську раду.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.02.2021 в задоволенні позову у даній справі було відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:

1) спірні рішення Тарасовецької сільської ради від 19.08.2011 та від 07.06.2012, якими надано дозвіл на обстеження земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель ФОП Юрію Д.В. вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, оскільки 03 липня 2012 року між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Д.В. було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки площею 0,1469 га за кадастровим номером №7323088300:02:011:0074. Вказане свідчить про те, що станом на даний момент ФОП Юрій Д.В. є належним користувачем відповідної земельної ділянки, а скасування спірних рішень сільської ради не породить правових наслідків для орендаря ФОП Юрія Д.В. Наводячи вказаний висновок місцевий господарський суд послався на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14;

2) вказане свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права не забезпечує реального захисту такого та, в будь-якому випадку, не призведе до поновлення тих прав, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення. При цьому суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача є оскарження саме договору оренди землі від 03.07.2012, укладеного між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Д.В. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити.

Ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, зазначивши, що суд відмовляє у позові через сплив позовної давності лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).

Позивач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував актуальну судову практику та безпідставно застосував до спірних правовідносин правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, внаслідок чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення. У зв`язку з цим позивач просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга позивача мотивована наступним:

1) матеріалами справи підтверджено той факт, що позивач є правонаступником КСП Тарасівці , яке, в свою чергу, у встановленому законом порядку набуло право власності на земельну ділянку площею 2785 га на підставі рішення Тарасовецької сільської ради народних депутатів від 03.07.1995 та Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧВ №000087 від 18.12.1995;

2) про правомірність рішення Тарасовецької сільської ради народних депутатів від 03.07.1995 свідчать постанова Новоселицького районного суду Чернівецької області у справі №2-А-28/2013, ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 у справі №2-А-28/2013, ухвала Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2013 у справі №5027/94/2012, постанова Господарського суду Чернівецької області від 15.10.2015 у справі №926/1455/15;

3) спірна земельна ділянка, що перебуває у користуванні відповідача-2, є частиною вищезазначених несільськогосподарських угідь позивача. Вказана земельна ділянка позивача не була розпайована та не відносилась до земельного пайового фонду;

4) вищезазначене в сукупності свідчить про те, що Тарасовецька сільська рада не мала повноважень та підстав для ухвалення спірних рішень від 19.08.2011 та від 07.06.2012 і що такими рішеннями було грубо порушено права позивача. Одночасно має бути визнано недійсним договір оренди землі від 03.07.2012, оскільки такий суперечить ст. 11, 203, 215 ЦК України, ст. 93, 122, 124 ЗК України;

5) суд повністю проігнорував судову практику Верховного Суду України, а саме, постанову від 15 грудня 2015 року у цивільній справі №6-25цс15, у якій зазначено, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з огляду на його законність, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядаюся у порядку цивільного або господарсько судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтись до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є порушення цивільного речового права особи, що виникло після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Аналогічну позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц.

Відповідач-3 подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У своєму відзиві відповідач-3 повністю погодився із мотивацією суду першої інстанції та наголосив, що договір оренди землі від 03.07.2012 є чинним та ніким не оскаржувався.

Відповідач-2 також подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) СТзОВ Тарасівці в ході розгляду справи не довело факт наявності права власності на вказану земельну ділянку. Так, Державний акт про право колективної власності, на який посилається позивач, був виданий у 1995 році відповідно до списку членів колективу, які мали право на отримання земельного паю в колишньому колгоспі. Відповідно до додатку до вказаного державного акта, право на землю мали 1576 членів колгоспу. При цьому, станом на даний час, близько 1200 мешканців села Трасівці отримали державні акти про право приватної власності на свої паї на загальну площу 1768,35 га.;

2) суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позову з огляду на те, що спірні рішення Тарасівецької сільської ради вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а тому їх скасування не породить правових наслідків для орендаря земельної ділянки ФОП Юрія Д.В. Подаючи апеляційну скаргу, апелянт не зазначив, які норми порушувалися судом при розгляді справи.

Відповідач-1 не виконав вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 та не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Жодна із сторін не забезпечила явку свого представника у судове засідання.

Учасники даного судового процесу були повідомлені про судове засідання згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України Про доступ до судових рішень , були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок набуття права користування чи права власності на землю, станом на моменти виникнення правовідносин, регулювалося главою 2 Земельного Кодексу України в редакції 22.06.1993 року.

Згідно положень статті 17 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

03 липня 1995 року Тарасовецькою сільською радою народних депутатів прийнято рішення про передачу Колективному сільськогосподарському підприємству "Тарасівці" (правонаступником якого є позивач) в колективну власність 2785,0 га, з яких - 379,2 га земель у постійне користування; дозволено Колективному сільськогосподарському підприємству "Тарасівці" виготовити Державний акт на право колективної власності.

Згідно статті 23 Земельного кодексу України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Так, 18 грудня 1995 року, колективом сільськогосподарського підприємства "Тарасівці" виготовлено та отримано Державний акт на право колективної власності на землю серії ЧВ №000087.

Вказаний Державний акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 27 Тарасівецькою сільською радою народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2008 року Юрій Дмитро Володимирович згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЧВ 7/24 001486, виданого Тарасовецькою сільською радою, отримав з пайового фонду майна КСП СТзОВ "Тарасівці" частку у розмірі 1,0449 гривень.

На підставі зазначеного свідоцтва та рішення Виконавчого комітету Тарасовецької сільської ради від 08 липня 2009 року фізична особа-підприємець Юрій Дмитро Володимирович 25 серпня 2009 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , а саме на нежитлове приміщення - навіс зерноскладу № 2-1 загальною площею 113,70 м.кв., який розташований по АДРЕСА_1 .

05 травня 2011 року відповідач-2 звернувся із заявою до Тарасовецької сільської ради щодо оформлення права приватної власності і видачу свідоцтва на нежитлове приміщення - навісу зерноскладу №3-1 загальною площею 139,60 м.кв., який розташований по АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Тарасовецької сільської ради №81 від 11 травня 2011 року заяву відповідача-2 задоволено.

22 травня 2011 року відповідач-2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 .

02 серпня 2011 року відповідач-2 подав письмову заяву до Тарасовецької сільської ради про надання дозволу на попереднє обстеження земельної ділянки площею 0,15 га щодо відведення в оренду для обслуговування нежитлових будівель в АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , які належать відповідачу-2 на праві власності згідно свідоцтв на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 06 серпня 2009 року та серії НОМЕР_2 від 11 травня 2011 року, для визначення можливостей розміщення майстерні по ремонту меблів та столярних виробів.

Рішенням VIII сесії VI скликання Тарасовецької сільської ради від 19 серпня 2011 року задоволено заяву відповідача-2 та надано дозвіл на обстеження вищевказаної земельної ділянки.

07 липня 2012 року відповідач-2 звернувся з письмовою заявою та проектом землеустрою до Тарасовецької сільської ради щодо затвердження технічної документації для передання в оренду земельної ділянки та зміни його цільового призначення, а саме під розміщення майстерні по ремонту меблів, столярного цеху, цеху по виробництву залізобетонних виробів, пункту технічного обслуговування автомобілів та кафе-бару строком на сорок дев`ять років.

Розглянувши подану заяву відповідача-2 VX сесія VI скликання Тарасовецької сільської ради 07 червня 2012 року ухвалила рішення №35-VX/12 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,1469 га в оренду на сорок дев`ять років для обслуговування нежитлових будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з орендною платою в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

03 липня 2012 року між Тарасовецькою сільською радою (орендодавець) та ФОП Юрієм Дмитром Володимировичем (орендар) було укладено договір оренди землі, який зареєстрований 26 жовтня 2012 року згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно вказаного договору оренди землі, орендодавець передає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1469 га під кадастровим №7323088300:02:01 1:0074, з метою розміщення та обслуговування майстерні по ремонту меблів, столярного цеху, цеху по виробництву залізобетонних виробів, пункту технічного обслуговування автомобілів та кафе-бару.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними та скасування:

1) рішення VIII сесії VІ скликання Тарасівецької сільської ради від 19 серпня 2011 року "Про надання дозволу на обстеження земельної ділянки, щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель п/п Юрій Дмитру Володимировичу, в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2"

2) рішення ХV сесії VІ скликання Тарасівецької сільської ради від 07.06.2012 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель п/п Юрію Дмитру Володимировичу".

Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №914/73/18.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з тим, за змістом частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Відповідно до ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як було зазначено вище, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним та скасування рішень Тарасовецької сільської ради від 19.08.2011 та від 07.06.2012, які стосуються надання дозволу на обстеження земельної ділянки щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель ФОП Юрію Д.В. та затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель ФОП Юрієм Д.В.

Водночас, на виконання вказаних рішень, 03 липня 2012 року між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Дмитром Володимировичем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1469 га за кадастровим номером №7323088300:02:011:0074.

При вирішенні спору у даній справі місцевий господарський суд засовував до спірних правовідносин правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, відповідно до якої:

- позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановчих документах;

- у разі прийняття органом місцевого самоврядування, як суб`єктом владних повноважень ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

При цьому, у своїй апеляційній скарзі СТзОВ Тарасівці послалось на безпідставність застосування до спірних правовідносин вказаних правових позицій та зазначило, що при вирішенні даного спору слід врахувати правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №6-25цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц.

Стосовно покликання скаржника на постанову Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №6-25цс15, то колегія суддів зазначає, що постанова із такими реквізитами відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду України у справі №6-25цс15 від 18.03.2015 не стосуються правовідносин, що є аналогічними (схожими) до даної справи.

Покликання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц відхиляються колегією суддів, оскільки правові висновки, викладені у цій постанові, стосуються юрисдикції спору, а саме, визначення правильності вирішення спору - у порядку цивільного (господарського) чи адміністративного судочинства.

Водночас, колегія суддів погоджується із твердженнями скаржника про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, може оспорюватися з огляду на його законність. Однак, у контексті спірних правовідносин, важливим аспектом, при цьому, є встановлення того факту, чи спірне рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин було фактично реалізоване (вичерпало свою дію).

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

З огляду на те, що між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Дмитром Володимировичем було укладено договір оренди земельної ділянки, який в силу ст. 204 ЦК України є дійсним та правомірним, відтак, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що спірні рішення Тарасовецької сільської ради вичерпали свою дію внаслідок їх виконання.

Оскільки позовна вимога про визнання недійним вказаного договору оренди земельної ділянки не заявлялась ні у межах даної судової справи, ні у межах іншої судової справи, скасування спірних рішень Тарасовецької сільської ради не породить правових наслідків для орендаря земельної ділянки ФОП Юрія Д.В. Вказане свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним та скасування відповідних рішень Тарасовецької сільської ради не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна та не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірних рішень.

Таким чином, колегія суддів відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги і вважає їх необґрунтованими. Також, з огляду на положення ст. 14 ГПК України, колегія суддів зазначає про відсутність у суду підстав на стадії апеляційного провадження розглядати позовну вимогу, яка не була заявлена СТзОВ Тарасівці при поданні позовної заяви, а саме, вимогу про визнання недійсним договору оренди, як про це зазначає скаржник у тексті апеляційної скарги.

Стосовно відмови судом першої інстанції у задоволенні заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, колегія суддів погоджується із мотивами такої, оскільки позовна давність підлягає застосуванню лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги; якщо відповідне право чи інтерес особи не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівці".

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.02.2021 у справі №926/2403/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2021.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік