Постанова

від 01.07.2021 по справі 910/4690/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4690/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Лиськов М.О.

від 28.10.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Іоннікової І.А., Разіної Т.І., Тарасенко К.В.

від 17.02.2021

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг

до Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015

про повернення предмету лізингу та стягнення 598 749,97 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015

до Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг

про визнання договору фінансового лізингу № 270219/Фл-360 від 27.02.2019 недійсним

за участю представників:

від позивача за первісним позовом: Хасін І.Б.

від відповідача за первісним позовом: Король Д.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 про повернення предмету лізингу та стягнення 598 749,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу №270219/Фл-360 від 27.02.2019.

23.06.2020 від позивача надійшло клопотання про залишення позовних вимог в частині витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг легкового автомобіля Chevrolet Bolt 2017 р.в., № кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 за актом, разом з комплектом ключів, супровідних документів, видатковою та податковою накладними та стягнення 355 521,00 грн неустойки без розгляду та заява про зміну предмету позову, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 474 065,14 грн лізингових платежів за період з травня 2019 року по травень 2020 року, 31 190,68 грн пені, 4 164,46 грн річних.

01.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю АТП-2015 подало до Господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг про визнання договору фінансового лізингу №270219/Фл-360 від 27.02.2019 недійсним, з підстав передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Позов мотивований тим, що підпис на спірному договорі виконано не директором Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 ОСОБА_1 , а також, що зі змісту договору не вбачається, а Товариством з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг не надано належних та допустимих доказів, що воно є фінансовою установою та має відповідну ліцензію на надання фінансових послуг.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

27.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг (за договором - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АТП-2015 (за договором - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 270219/ФЛ-360 (надалі - договір), відповідно до умов п. 3 якого, лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах даного договору та Порядку передачі в лізинг та Умов фінансового лізингу (додаток №1 до даного договору лізингу). Найменування предмета лізингу та його технічні характеристики вказані в специфікації (додаток №2 до даного договору лізингу).

Зі змісту пп.п. 1.1 та 3.1.4 додатку №1 до договору - Умови надання послуг з фінансового лізингу та порядок передачі в лізинг (далі - Умови), лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі згідно з Графіком сплати лізингових платежів.

Згідно додатку №2 до договору (специфікації), предметом лізингу є автомобіль Chevrolet Bolt, 2017 року випуску, у кількості однієї одиниці, номер кузова № НОМЕР_3 , вартістю 1 150 000,00 грн.

Пунктом 6 договору сторонами передбачено, що всі платежі за договором сплачуються в українській гривні, відповідно до графіку лізингових платежів (додаток №3 до договору), загальна сума договору лізингу становить - 1 777 605,00 грн (п.6.1), перший лізинговий платіж складає - 230 000,00 грн (п.6.1.1), останній лізинговий платіж становить - 377 770,00 грн (п.6.1.2).

За правилами п. 7 договору строк лізингу становить 36 місяців з дати підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

Додатком №1 до договору сторони погодили умови надання послуг з фінансового лізингу та порядок передачі в лізинг (далі - Умови).

Відповідно до п.1.1 Умов, лізингоодержувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу зобов`язується сплачувати лізингодавцю періодичні лізингові платежі згідно Графіку лізингових платежів (додаток №3 до договору), а також інші платежі, вказані в ст.6 договору фінансового лізингу. Датою сплати платежів, вказаних в п.1.1 даних умов вважається дата зарахування грошових сум на поточний рахунок лізингодавця. У випадку часткової сплати - датою сплати буде вважатися дата зарахування останньої частини платежу на п/р лізингодавця.

В силу вимог п.2.4 Умов, передача предмета лізингу в лізинг лізингоодержувачу здійснюється на підставі акту приймання-передачі предмета лізингу в лізинг, що підписується уповноваженими представниками лізингодавця та лізингоодержувача. Підписанням акту приймання-передачі підтверджує, що лізингоодержувач ознайомився і прийняв до виконання правила експлуатації предмету лізингу, гарантійні умови та умови страхування предмету лізингу.

Пунктом 3.1.1 Умов визначено, що лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу за актом приймання-передачі предмета лізингу в лізинг в порядку та строки, визначені в договорі лізингу. Якщо предметом лізингу є транспортний засіб, то на момент фактичної передачі предмету лізингу в лізинг лізингоодержувачу надається один комплект ключів, другий комплект залишається у власності лізингодавця до моменту повного розрахунку за договором лізингу.

У п.3.1.4 Умов сторони визначили, що лізингоодержувач зобов`язується своєчасно у відповідності з Графіком лізингових платежів сплачувати лізингові платежі незалежно від отримання рахунків-фактур, а також незалежно від фактичного користування предметом лізингу, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати чи настання страхових випадків.

За приписами п.7.1 Умов, право власності на предмет лізингу протягом строку дії договору лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач протягом строку дії договору лізингу має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу.

В разі наявності у лізингоодержувача прострочення виконання грошових зобов`язань, лізингодавець має право обмежити володіння і користування предметом лізингу у будь-який спосіб, в тому числі шляхом передачі предмету лізингу на відповідальне зберігання третім особам (до моменту виконання лізингоодержувачем таких прострочених зобов`язань). Предмет лізингу повинен бути повернутий лізингодавцю в стані, в якому його було передано у володіння та користування лізингоодержувачу, з урахуванням нормального зносу (п.7.3 Умов).

Згідно з п.8.1 Умов, договір лізингу може бути припинено (розірвано) за взаємною письмовою згодою сторін, а також з інших підстав, передбачених договором лізингу (цими Умовами) та актами чинного законодавства.

Підпунктами 8.2.1-8.2.13 пункту 8.2 Умов сторони погодили умови за яких лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу (розірвати) в односторонньому порядку, без відшкодування лізингоодержувачу будь-яких збитків, що виникли внаслідок такої відмови.

Пунктом 8.10 Умов сторони погодили, що у випадках, передбачених п.8.2.1-8.2.11, лізингодавець може замість дострокового припинення договору припинити в односторонньому порядку права володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу шляхом вилучення предмету лізингу. Вилучення предмету лізингу не тягне за собою припинення або зупинення грошових зобов`язань лізингоодержувача, визначених договором лізингу.

Відповідно до п.10.1 Умов, договір лізингу вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору сторонами 28.02.2019 підписано акт приймання-передачі за договором, за яким позивачем за первісним позовом було передано відповідачу за первісним позовом визначений договором легковий автомобіль (далі - автомобіль).

В обґрунтування первісних позовних вимог позивача посилався на те, що відповідач з травня 2019 року не виконує взяті на себе за договором зобов`язання в частині оплати лізингових платежів, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилася заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором, що і стало підставою для звернення позивача із вказаним позовом.

Відповідач за первісним позовом в свою чергу заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог вказував, що договір фінансового лізингу № 270219/Фл-360 від 27.02.2019 є на його думку недійсним, оскільки вищезгаданий договір, за твердженням директора Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 Беліменка Р.Г. не був ним підписаний. У зв`язку з чим відповідачем за первісним позовом було подано до суду першої інстанції зустрічний позов про визнання договору фінансового лізингу №270219/Фл-360 від 27.02.2019 недійсним.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 28.10.2020 у справі № 910/4690/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду 17.02.2021, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг задовольнив частково.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг 438 710,00 грн лізингових платежів, 31 190,68 грн - пені, 4 164,46 грн - 3% річних та 7110,97 грн - судового збору.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 відмовив.

Повернув Товариству з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, сплачений платіжним дорученням № 313 від 01.04.2020, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Повернув Товариству з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1870,28 грн, сплачений платіжним дорученням № 314 від 01.04.2020, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Залишив позов Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг в частині вимог про витребування предмету лізингу за Договором фінансового лізингу від 27.02.2019 № 270219/ФЛ-360 та стягнення неустойки в розмірі 355 521,00 грн, без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач за зустрічним позовом не довів існування обставин з якими закон пов?язує можливість визнання договору недійсним. У той час, як матеріалами справи підтверджено, що позивачем за зустрічним позовом схвалено договір фінансового лізингу від 27.02.2019 №70219/ФЛ-360 про що свідчить виконання Товариством з обмеженою відповідальністю АТП-2015 зобов`язання за вищезгаданим договором в частині часткової сплати лізингових платежів, які здійснювалися з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 до травня 2019, на загальну суму 305 725 грн.

Відповідно до довідки про нарахування та сплату лізингових платежів за договором фінансового лізингу №270219/ФЛ-360, станом на 22.06.2020 відповідач за первісним позовом має перед позивачем за первісним позовом прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 438 710,00 грн.

З огляду на наявність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем за первісним позовом часткової сплати лізингових платежів за договором, суди погодились про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг 438 710,00 грн заборгованості за лізинговими платежами (за період з травня 2019 року - по травень 2020 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням №1406 від 27.04.2017 Товариству з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу.

Судом апеляційної інстанції відхилено доводи відповідача за первісним позовом про одночасну зміну позивачем за первісним позовом предмету та підстав позову, оскільки подавши до суду першої інстанції, заяву про зміну предмету позову, позивачем за первісним позовом змінено лише період стягнення лізингових платежів та залишено незмінною підставу позову - невиконання договору № 270219/ФЛ-360 від 27.02.2019.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю АТП-2015 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/4690/20, у якій просило їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 №1512/2-234/11 та від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17.

А саме, що належним доказом, який би підтверджував факт підписання договору, а також інших пов?язаних з ним документів, щодо прийняття ним у лізинг автомобіля, може бути висновок почеркознавчої експертизи. А також щодо неможливості одночасної зміни підстав та предмету позову.

Однією з підстав касаційного оскарження з підстав передбачених пунктами 3 та 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зазначено відмову судів попередніх інстанцій у призначенні судової почеркознавчої експертизи, а також витребування оригіналів документів, що порушує право відповідача на забезпечення змагальності сторін і об?єктивного розгляду справи.

Також скаржником зазначено, що місцевий господарський суд без поновлення пропущеного процесуального строку долучив до матеріалів справи докази та послався на них як на належні та допустимі, чим порушив право на забезпечення змагальності сторін, об?єктивного розгляду справи та порядку дослідження доказів (пункт 3, 4 частини 2 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

А також, що процесуальним законодавством встановлено стандарти мотивування судових рішень, вищі та суворіші за ті базові та мінімальні, які гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції та відповідною практикою Європейського суду з прав людини. А тому при касаційному перегляді просив надати належну правову оцінку всім конкретним, доречним та важливим доводам, наведеним в позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, а також в поясненнях та інших процесуальних документах, які були подані скаржником в ході судового розгляду.

Позивач за первісним позовом подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Проте, у справі № 1512/2-234/11, на яку посилається скаржник, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором за позовом банку до фізичних осіб. Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що один з відповідачів заперечував підписання ним договору поруки з тих підстав, що з позичальником не знайомий, банком до позовної заяви долучено копію його паспорта, який був виданий Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області лише 16 липня 2007 року, тобто через три дні після підписання договору поруки, за фактом підроблення підпису 23 жовтня 2017 року відкрито кримінальне провадження та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Виходячи з встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд зробив висновок, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт підписання саме відповідачем договору поруки, може бути висновок почеркознавчої експертизи.

У справі № 910/4690/20 предметом позову є стягнення заборгованості за договором лізингу, який укладений між двома юридичними особами. Договір скріплений підписами та печатками обох сторін. Подальше схвалення відповідачем договору фінансового лізингу від 27.02.2019 №70219/ФЛ-360 підтверджується виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю АТП-2015 зобов`язання за вищезгаданим договором в частині сплати лізингових платежів, які здійснювалися з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 до травня 2019, на загальну суму 305 725 грн.

Підписання оспорюваного договору саме відповідачем за первісним позовом підтверджується наявністю на даному договорі відтиску печатки відповідача за первісним позовом, яка дає додаткову можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Відповідачем за первісним позовом не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Отже, висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 1512/2-234/11, не є релевантними для справи № 910/4690/20.

Також скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки постанови Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17, та залишено поза увагою, що позивач заявою від 23.06.2020 про зміну предмета позову одночасно змінив предмет та підстави позову, що було підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Однак, у справі № 916/1764/17 досліджувалось питання застосування частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017) та, як наслідок, застосування пункту 1-1 частини 1 статті 80 цього Кодексу.

Верховним Судом зазначено, що частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017) надавала право позивачу змінити предмет або підстави позову до початку розгляду господарським судом справи по суті.

При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що і первісною вимогою, і новою вимогою було визнання недійсним відповідного рішення засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги що такі рішення комісій прийняті за результатами розгляду одного і того ж Акта №037046.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що обставинами, на яких ґрунтувались вимоги позивача (підставою позову), як у позовній заяві, так і у заяві про зміну предмета позову від 20.09.2017, є наявність складеного Акта №037046 та правомірність його використання при нарахуванні, донарахуванні, перерахуванні відповідних сум.

Верховний Суд погодився з аргументами позивача про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017), оскільки заява позивача про зміну предмета позову від 20.09.2017 стосувалась виключно зміни предмета позову.

Припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017)) здійснюється, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Необґрунтована відмова у задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову від 20.09.2017 спричинила безпідставне припинення судами першої та апеляційної інстанцій провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017).

У справі № 910/4690/20 суди попередніх інстанцій задовольнили заяву позивача про зміну предмету позову з огляду на те, що позивачем за первісним позовом змінено лише період стягнення лізингових платежів та залишено незмінною підставу позову - невиконання договору № 270219/ФЛ-360 від 27.02.2019.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

При цьому не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Отже, заява позивача про зміну позовних вимог від 23.06.2020 стосувалася виключно зміни предмета позову, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

Протилежні твердження скаржника про те, що ця заява є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та з іншими підставами позову спростовується матеріалами справи. Викладені у позовній заяві фактичні обставини (підстави позову - невиконання договору фінансового лізингу) та посилання на норми права (правові підстави позову), на які позивач посилався протягом розгляду справи у судах всіх інстанцій, залишилися незмінними. Позивачем вилучені вимоги про повернення предмету лізингу та сплату штрафу, передбаченого пунктом 8.2 договору, та змінено період стягнення лізингових платежів.

Таким чином, висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17, не є релевантними для справи № 910/4690/20.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача викладені у касаційній скарзі щодо обмеження його у праві на судовий захист та обмеженні у праві на доступ до судочинства, що проявилось у необгрунтованій відмові у проведенні судової експертизи у суді першої інстанції, що не було виправлено судом апеляційної інстанції, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, враховуючи таке.

В силу приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції відповідачем заявлялось клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у задоволенні такого клопотання відповідача відмовлено з тих підстав, що у даній справі існує об?єктивна можливість за наявними у справі доказами встановити факти та оцінити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, а тому відсутні правові підстави для задоволення клопотання про призначення експертизи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Незгода скаржника з підставами, з яких судом апеляційної інстанції було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи, спрямована на переоцінку доказів, що не є компетенцією Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій, спростовуючи заперечення відповідача, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 Беліменко Р.Г. договір не підписувався, предмет лізингу йому не передавався, наміру укладати договір у останнього теж не було, зазначили, що у матеріалах справи наявні докази, що відповідачем схвалено договір фінансового лізингу від 27.02.2019 №70219/ФЛ-360 про що свідчить виконання Товариством з обмеженою відповідальністю АТП-2015 зобов`язання за вищезгаданим договором в частині часткової сплати лізингових платежів, які здійснювалися з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 до травня 2019 року, на загальну суму 305 725 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження помилковості перерахування цих коштів або заволодіння його банківським рахунком сторонніми особами.

Також підписання оспорюваного договору саме відповідачем за первісним позовом підтверджується наявністю на даному договорі відтиску печатки відповідача за первісним позовом, яка дає додаткову можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

При цьому, відповідачем за первісним позовом не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 викладено правовий висновок щодо стандарту доказування враховуючи, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування вірогідність доказів .

Стандарт доказування вірогідність доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на наведене, аргументи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм процесуального права колегією суддів відхиляються як такі, що не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги відповідача, що залучення місцевим господарським судом наданих позивачем додаткових доказів, а саме: розпорядження від 24.04.2020 та довідки про взяття на облік юридичної особи, без вирішення питання про поновлення позивачу строку на подачу письмових доказів, порушує його право на забезпечення змагальності сторін і об?єктивного розгляду справи та порядку дослідження доказів.

Зазначені документи були додані позивачем до відповіді на відзив відповідача, що відповідає вимогам встановленим статтею 165, 166 Господарського процесуального кодексу України. Необхідність подання позивачем відповіді на відзив та підтвердження наведених в ньому доводів документами була обумовлена наведеними відповідачем у відзиві на позовну заяву запереченнями, що не може свідчити про порушення засад змагальності сторін.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то скаржником не конкретизовано яким його доводам не було надано правову оцінку, суди ухвалили рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що відповідає статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі підстави оскарження судових рішень у справі, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, свого підтвердження не знайшли. Доводи касаційної скарги скаржника щодо скасування рішення суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про задоволення позову. Доказів на підтвердження аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України скаржником не надано.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишає без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/4690/20, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/4690/20 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТП-2015 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/4690/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко