Постанова

від 06.07.2021 по справі 2340/3302/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2340/3302/18

касаційне провадження № К/9901/7797/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , касатор) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 (головуючий суддя - Черпіцька Л.Т., судді - Пилипенко О.Є., Собків Я.М.) у справі №2340/3302/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золотоніський бекон (далі у тексті - ТОВ Золотоніський бекон , позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі у тексті - ГУ ДПС у Черкаській області, Управління) про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ТОВ ЗОЛОТОНІСЬКИЙ БЕКОН звернулось до адміністративного суду із позовом, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, правонаступником якого на даний час є Головне управління ДПС у Черкаській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 02.08.2018 №0007981402 та №0007991402.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 (суддя - Тимошенко В.П.), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді - Аліменко В.О., Бужак Н.П.), позивачу у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.

07.12.2020 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.12.2020 апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції залишив без руху через її невідповідність вимогам статей 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) зокрема, з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та не наведення обґрунтованих підстав для його поновлення, встановивши апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

11.01.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, у якому апелянт посилався на статтю 55 Конституції України та на обставини того, що 29.04.2020 він став одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ ЗОЛОТОНІСЬКИЙ БЕКОН , а про наявність оспорюваних судових рішень дізнався 12.10.2020 під час проведення зборів учасників товариства, однак, у зв`язку із тим, що він перебував поза межами території України у період з 26.10.2020 по 02.11.2020 пропустив, на його думку із поважних причин, строк звернення до суду із апеляційною скаргою.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.02.2021 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення судів.

Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, який відмовляючи касатору у відкритті провадження у справі, неправомірно відмовив останньому у доступі до правосуддя, це порушує його конституційні права, тому просить ухвалу скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

13.04.2021 позивач на адресу суду направив відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, а доводи та аргументи касатора свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права у частині неврахування моменту прямого впливу рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 на права та законні інтереси касатора при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення та вважає, що з процесуальної сторони жоден з вказаних критеріїв судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали від 0802.2021 дотриманий не був. Зважаючи на що, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.05.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 25.05.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів і статті 13 КАС України.

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 МПП Голуб проти України від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа Ґолдер проти Сполученого Королівства , рішення від 21.02.1975, серія А № 18, пункти 28-36).

ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19.12.1997, пункт 33).

Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.

Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.

Права учасників справи визначені частиною третьою статті 44 КАС, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.

Норма частини першої статті 293 КАС розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Предметом спору у справі є податкові повідомлення-рішення від 02.08.2018, а саме: податкове повідомлення-рішення від 02.08.2018 №0007991402 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 43 798 ,00 грн за податковою декларацією за листопад 2015 року №9242749654 від 30.11.2015 та податкове повідомлення-рішення від 02.08.2018 №0007981402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 520 095, 00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 416 076, 00 грн, за штрафними санкціями 104 019, 00 грн.

Податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії. За визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Податкове повідомлення-рішення - суть визначення зобов`язання платника податку сплатити встановлений законом податок. Податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи у відповідності з нормами Податкового кодексу України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).

Одним із прав платника податків, закріплених в статті 17 Податкового кодексу України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, зокрема рішення контролюючих органів (їх посадових осіб). Із наведеної норми презюмується, що платник податків у разі незгоди з рішенням контролюючого органу про обов`язок сплатити суму грошового зобов`язання має право оскаржити це рішення, в тому числі і в судовому порядку.

У широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.

Даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).

Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікованих характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.

Оскільки, ОСОБА_1 (кінцевий бенефіціарний власник ТОВ Золотоніський бекон ) не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов`язання згідно з оскаржуваними ТОВ Золотоніський бекон податковими повідомленнями-рішеннями, а прийняті за наслідками судового розгляду рішення судів у справі № 2340/3302/18 не містить прямого висновку про права (та/або обов`язки) ОСОБА_1 , останній не має права на звернення до суду ані із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.08.2018 №0007991402 та №9242749654, ані із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Морський клуб ТЦФ та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії, про визнання договорів недійсними, спір в якій стосується корпоративних прав учасника господарського товариства, посилалась на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01 від 18.10.2005; рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05 від 21.12.2017). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява №42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21.12.2017).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17, у якій судова палата дійшла такого висновку щодо застосування норми частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України: акціонер (учасник) господарського товариства, який не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов`язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов`язки.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , проте зазначає, що мотиви відмови у відкритті провадження мали бути обґрунтовані судом відсутністю правових підстав для перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , що відповідає правильному застосуванню норми частини першої статті 293 КАС з огляду на відсутність вирішення судами питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, оскільки він не є суб`єктом оскарження в розумінні цієї норми, а не з мотивів пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Водночас, згідно з частиною другою статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

У зв`язку із зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правильно по суті вирішено справу, але частково з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому колегія суддів касаційну скаргу касатора залишає без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 в її мотивувальній частині змінює.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 - змінити.

Викласти мотивувальну частину ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 у редакції цієї постанови.

У решті ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова