Постанова

від 07.07.2021 по справі 2-793/11

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.07.21

22-ц/812/1276/21

Єдиний номер справи 2-793/11/

Провадження 22-ц812/1276/21 Головуючий по 1 інстанції Шолох Л.М.

Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2021р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

Колосовський С.Ю., Локтіонова О.В., Ямкова О.О.,

секретар судового засідання - Богуславська О.М.,

за участі: представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2021р.

за скаргою ОСОБА_2 на рішення, дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

встановила:

14 травня 2021р. ОСОБА_1 звернувся в інтересах ОСОБА_2 зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2021р. у прийнятті зазначеної скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі представник заявника, посилаючись на незаконність ухвали суду, просив її скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд виходив з того, що вимоги заявника не можуть бути розглянуті за його скаргою у порядку, передбаченому розділом У11 ЦПК, оскільки виконавче провадження у якому накладався арешт завершено, що не позбавляє права на пред`явлення позову.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст.447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону Про виконавче провадження у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся зі скаргою у порядку, передбаченому розділом У11 ЦПК на рішення, дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заявник вказував, що з державних реєстрів дізнався про наявність арешту його нерухомого майна, який було накладено на підставі постанови суб`єкта оскарження від 12 жовтня 2011р.

На його звернення суб`єкт оскарження повідомив, що рішення про арешт прийнято у виконавчому провадженні №28628391 за яким він є боржником і це виконавче провадження 26 грудня 2012р. було завершено.

Посилаючись на те, що відмова зняти арешт є неправомірними діями (бездіяльністю), оскільки необхідності в чинності такого заходу забезпечення немає з огляду на завершення виконавчого провадження, заявник просив зобов`язати суб`єкт оскарження зняти арешт.

Відмовляючи у прийнятті скарги ОСОБА_2 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зі змісту скарги не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить скарга і матеріально-правових вимог до суб`єкта оскарження.

Заявник є боржником перед ПАТ Всеукраїнськиий акціонерний банк та стороною виконавчого провадження.

У п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПКУкраїни, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Сам по собі факт завершення виконавчого провадження в рамках якого заявник мав статус боржника не змінює характер правовідносин.

Такі вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог ст.ст.42,48,175,447 ЦПК.

За таких обставин у суду не було підстав для відмови у прийнятті вказаної скарги, а тому оскаржувана ухвала як незаконна в силу п.4 ч.1 ст.379 ЦПК підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду, оскільки скарга не була вирішена по суті, що відповідно унеможливлює ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367,374,379,382 ЦПК, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2021р. скасувати, а справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках передбачених ст.389 ЦПК.

Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2021р.

Головуючий: Судді: