Рішення

від 06.07.2021 по справі 177/1340/13-ц

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1340/13-ц

Провадження № 2/177/1/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 липня 2021 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , Головного Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 21.05.2013 з указаним позовом, уточнюючий який, просив визнати споруди, а саме: дворову вбиральню та два сараї, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , самочинним будівництвом, як такі, що збудовані без відповідних документів та належно затвердженого проекту, з істотним порушенням будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил; зобов`язати ОСОБА_2 провести перебудову двох сараїв, за вищевказаною адресою, відповідно до вимог Державних будівельних норм, а саме: забезпечити протипожежний розрив 15 м між літньою кухнею Б домоволодіння АДРЕСА_1 та дерев`яним сараєм (приблизним розміром 6,2 м x 7,8 м) домоволодіння АДРЕСА_1 , забезпечити відстань не менше 1 м від найбільш виступаючої частини цегляного сараю (приблизним розміром 4,3 м х 5 м) та дерев`яного сараю (приблизним розміром 6,2 м x 7,8 м) до межі домоволодіння АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 70000,00 грн та судові витрати, а саме: на проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 17435,15 грн, проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 13564,80 грн, комісію банку 135,65 грн, за здійснення робіт з виконання топографічної зйомки М1:200 за договором № 03/04-2 - 3000 грн, комісію банку 30,00 грн, вартість пального для забезпечення прибуття експерта до об`єкту дослідження - 704,70 грн.

В обґрунтування позову вказував, що він є власником земельної ділянки та домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з договорів дарування від 09.11.2011, укладених між ним та ОСОБА_4 . У процесі оформлення документів для отримання права власності на своє ім`я, землевпорядною організацією ПП Геохора виконані роботи по відновленню існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі та закріплення їх межових знаків, про що складено відповідний акт та погоджено з суміжними землекористувачами.

Упродовж 2010 року відповідач ОСОБА_2 , нехтуючи добросусідськими відносинами, без погодження з позивачем та Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, здійснив самочинне будівництво споруд, а саме дворової вбиральні та двох сараїв, які відсутні на плані земельної ділянки від 1998 року. Дані споруди примикають до межі їх земельних ділянок, порушуючи ст. 375 ЦК України, а також санітарні та протипожежні норми, передбачені ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень . Так, дворова вбиральня розміром 1,5 м х 1,5 м зведена по межі земельних ділянок на відстані 9,1 м від житлового будинку відповідача та 11,9 м від літньої кухні позивача. При цьому, вигрібна яма не має конструкції, яка запобігає фільтрації фекальних стоків у ґрунт , чим порушено п. 3.25 норм. Окрім того, цегляний сарай розміром 4,3 м х 5 м зведено по межі земельних ділянок, з його стін довжиною 2,8 м зайшла вглиб території позивача на 70 см, чим порушено п. 3.25 норм. Дерев`яний сарай розміром 6,2 м х 7,8 м зведено по межі земельних ділянок на відстані 3,8 м від літньої кухні позивача та одна з його стін довжиною 7,8 м зайшла вглиб території позивача на 40 см, чим порушено п. 3.25 норм. На даний час вигрібна яма переповнена. Враховуючи той факт, що вигрібна яма дворової вбиральні не має конструкції, яка запобігає фільтрації фекальних стоків у ґрунт , у продовж тривалого часу відбувається забруднення ґрунту та ґрунтових вод фекальними стоками. Порушення санітарних норм при зведенні дворової вбиральні та дерев`яного сараю для худоби та свиней, а також порушення правил їх експлуатації призвели до того, що з настанням тепла на подвір`ї позивача нестерпний сморід, з-під дерев`яного сараю вибігали миші, щурі та куниця. Неодноразові звернення до відповідача ОСОБА_2 з проханням привести самочинні забудови у відповідність до будівельних, санітарних та протипожежних норм, проігноровано.

Незаконними діями відповідача ОСОБА_2 , які виразились у порушенні ст. 375 ЦК України, норм ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , позивачу та членам його родини завдано моральної шкоди, яка призвела до погіршення стану здоров`я через перебування у постійному пригніченому стані. Упродовж тривалого часу позивач відчуває моральні страждання через несправедливе ставлення до нього, що призвело до втрати нормальних виробничих та особистих зв`язків. Позивач увесь час перебуває у схвильованому стані, хвилюється за життя та здоров`я своєї родини, адже споруди побудовано з порушенням санітарних та протипожежних норм, що негативно впливає на здоров`я та життя. Вказані обставини вимагають додаткових зусиль для організації його життя.

Позивач ОСОБА_1 правом на участь у судовому засіданні не скористався. Його представник, ОСОБА_5 , присутній у судовому засіданні 11.05.2021, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з підстав, наведених у позові. У послідуючому, представник позивача ОСОБА_5 до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (т.5 а.с.107).

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Надав 21.12.2020 відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , при цьому вказував на їх безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, зазначав про відсутність доказів, що саме ним здійснено будівництво спірних споруд. Окрім того, відсутні докази того, що вказані споруди є капітальним будівництвом, оскільки згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 25.12.2013 на територія відповідача, що за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено споруди, які мають тимчасовий характер, відтак, положення ст. 375, 376 ЦК України застосуванню до даних правовідносин не підлягають. Вказував, що саме позивач ОСОБА_1 нехтує правилами добросусідства, вчиняючи дії щодо порушення меж суміжного землекористування. Спричинення моральної шкоди не доведено належними, допустимими та достатніми доказами. Також, просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 було відомо ще з 2009 року, при цьому, з позовною заявою до суду останній звернувся 25.05.2013, тобто з пропуском трирічного строку (т.5 а.с.2-4)

Позивачем ОСОБА_1 04.01.2021 (т.5 а.п.18-20) подано відповідь на відзив, зі змісту якого слідує, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та вказує, що позовні вимоги ґрунтуються на належних доказах, серед яких, зокрема, висновок судової будівельно-технічної експертизи, яким підтверджено зведення споруд на території домоволодіння відповідача ОСОБА_2 з порушенням будівельних, санітарних та протипожежних норм. При цьому, від виконання вказаної експертизи відповідач ухилився, не надав експерту доступ до свого домоволодіння та будь-якої технічної документації на нього.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.05.2018 також звернулися до суду з зустрічний позовом (т.3 а.с.99-101), уточнюючи який, просили зобов`язати ОСОБА_1 усунути їм перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 26.01.1998, виданого на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів від 26.11.1997, конфігурація якої змінена відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 20.12.2010, виданого на ім`я ОСОБА_1 по лінії В-Б на 11,03 м з 23,8 м до 34,83 м до заглиблення та 0,15 м з 7,8 м до 7,65 м по лінії А-Б за межі існуючого паркану на 65 см; зобов`язати ОСОБА_1 внести зміни до плану меж земельної ділянки та точок межових знаків шляхом приведення у відповідність документів, підготувавши нову технічну документацію із землеустрою на земельні ділянки з кадастровим номером 1221883500:03:001:0080, площею 0,2500 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового буднику та з кадастровим номером 1221883500:03:001:0081, площею 0,1800 га, призначена для ведення особистого селянського господарства , розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з планом земельної ділянки, відповідно до Державного акту серії ДП КВ № 007039 від 26.01.1998, виданого на підставі рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів № 535 від 26.11.1997 ОСОБА_4 ; зобов`язати Головне Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області внести зміни до відомостей Державного земельного кадастру на підставі наданої заяви ОСОБА_1 та нової технічної документації із землеустрою на земельні ділянки з кадастровим номером 1221883500:03:001:0080, площею 0,2500 га, призначена для будівництва за обслуговування житлового буднику та кадастровим номером 1221883500:03:001:0081, площею 0,1800 га, призначена для ведення особистого селянського господарства , розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з плану меж земельної ділянки, відповідно до Державного акту серії ДП КВ № 007039 від 26.01.1998, виданого на підставі рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів № 535 від 26.11.1997 ОСОБА_4 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначили, що їм на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , для обслуговування якого та ведення особистого селянського господарства, рішенням Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 04.05.2011 виділено та надано дозвіл на приватизацію земельних ділянок розміром 0,25 га та 0,24 га, відповідно. Відповідач ОСОБА_1 нехтуючи добросусідськими відносинами, самовільно провів відчуження наданої їм земельної ділянки по лінії А-Г на 0,5 м і переніс межу вглиб їхньої території, відчуживши частину земельної ділянки, де прокладено водопровід. Відповідачу земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на підставі договору дарування, відповідно до якого йому видано два державні акти про право власності на земельні ділянки: серії ЯК № 634384 на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та серії ЯК № 634384 на земельну ділянку площею 0,1800 га для ведення особистого селянського господарства. Попередній власниці земельної ділянки ОСОБА_4 була передана земельна ділянка площею 0,4300 га, із яких рілля 0,263 га, пасовищ (садів) 0,098 га, під двором та будівлями 0,070 га, про що свідчить акт встановлення меж земельної ділянки від 19.12.1997. Але при отриманні вже ОСОБА_1 спірних державних актів, ним самовільно змінено площу відведених ділянок щодо їх призначення, а саме для ведення особистого селянського господарства 0,1800 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,2500 га, що призвело до того, що земельна ділянка ОСОБА_1 , яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку вийшла за раніше встановлені межі по лінії В-Б на їхню територію на 11 метрів (з 23,8 м до 34,83 м) та по лінії А-Б за межі існуючого паркану на 65 см, про що свідчить відмінність плану земельної ділянки та її розміри в Державному акті про право власності на землю попередньої власниці ОСОБА_4 та теперішнього власника ОСОБА_1 і тому, на теперішній час, фактично, на території відповідача знаходяться їх побудови, а саме сінник, сарай, а також вищезгаданий водопровід. Також у акті існуючих зовнішніх меж земельної ділянки від 18.08.2009 відсутні погоджувальні підписи сусідніх землекористувачів, а саме позивачів, що є неправомірним, оскільки на той момент вони вже були користувачами суміжної земельної ділянки більше ніж десять років на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.01.1999. Навесні 2011 року відповідач почав зводити капітальний паркан на бетонній основі, під час чого розбив їх сарай, при зверненні позивачів до відповідача щодо відновлення встановлених меж, він не реагує. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають, що їх права порушено, вони звернулися до суду з зустрічним позовом.

У судовому засіданні 11.05.2021 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 позовні вимог підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, при цьому, заперечував проти задоволення позовних вимог за первісним позовом. У судове засідання призначене на 06.07.2021 ОСОБА_2 не з`явився, повідомлявся належним чином (т.5 а.с.56,102) Причини неявки не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин, а також інших заяв, клопотань з процесуальних питань суду не надав.

Позивач за зустрічним позовом та третя особа за первісним, ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 правом на участь у судовому розгляді вказаної справи не скористалися. Повідомлялися належним чином (т.5 а.с.52,70,75,81,95,94,105,107). Причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин, а також інших заяв, клопотань з процесуальних питань суду не надала.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зустрічним позовом, пояснював, що позивачі за зустрічним позовом посилаються на відмінність плану земельної ділянки та її розмірів попереднього та нинішнього власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , однак вказане питання було вирішено Криворізьким районний судом Дніпропетровської області та 26.11.2012 ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яке за результатами його перегляду судом апеляційної інстанції залишено без змін.

Вказував, що позивачі за зустрічним позовом, посилаючись на рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів від 08.09.1997 № 325, неправильно розуміють його зміст. Їх батьку, ОСОБА_7 вказане рішення надавало право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки, однак останній за життя не реалізував таке право, земельну ділянку не приватизував, Державний акт не отримав, отже, право власності на землю не виникло.

Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві посилаються на рішення Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 112 та № 113 від 04.05.2011, згідно з якими для обслуговування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та ведення особистого селянського господарства позивачам надано дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку загальною площею 0,49 га. Позивачі виходять з площ, які вказані в п. 1 рішення Красінської сільської ради і не звернули увагу на п. 2 даного рішення: Площа земельної ділянки буде уточнена в акті встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі . Тобто, при винесені рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою Красінська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області попередньо вказує розміри земельної ділянки на основі записів господарської книги, а фактично точні розміри і площа земельної ділянки буде уточнена в акті встановлення зовнішніх меж.

До того ж, згідно з відповіді Красінської сільської ради вих. № 910 від 29.10.2014 на звернення ОСОБА_1 , рішення № 325 від 08.09.1997 про передачу ОСОБА_7 безкоштовно у приватну власність та постійне користування земельну ділянку розміром 0,49 га втратило чинність у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 . Станом на 29.10.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своє право на приватизацію земельної ділянки не використали і дані рішення втратили чинність.

Відповідач за зустрічним позовом Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області не забезпечила участь представника у судовому засіданні, надавши заяву про розгляд справи за відсутності представника (т.5 а.с.93).

Представник відповідача за зустрічним позовом, Головного Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, правом на участь у судовому засіданні не скористався, надавши письмові пояснення від 14.01.2021, згідно з якими у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зустрічним позовом просив відмовити (т.5 а.с.35), при цьому вказуючи, що Головне Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не надано жодних доказів та не зазначено у чому саме полягає порушення прав позивачів за зустрічним позовом саме Управлінням.

Так, зустрічні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїй уточненій зустрічній позовній заяві, зокрема, просять суд зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області внести зміни до відомостей Державного земельного кадастру на підставі наданої заяви ОСОБА_1 та нової технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 1221883500:03:001:0080 площею 0,2500 га та кадастровим номером 1221883500:03:001:0081 площею 0,1800 га, розташованих в АДРЕСА_2 , згідно з плану меж земельної ділянки та точок межових знаків земельної ділянки, зазначених у плані меж земельної ділянки відповідно Державного акта ДП КВ 007039 від 26.01.1998, виданого на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Красівської сільської ради народних депутатів за № 535 від 26.11.1997.

Згідно з п. 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр та цього Порядку.

Для внесення змін до відомостей Поземельної книги щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) заявник подає органу, який здійснює ведення Поземельної книги визначені документи.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює ведення Поземельної книги, протягом чотирнадцяти робочих днів з дати реєстрації заяви вносить до Поземельної книги інформацію про зміни відомостей про земельну ділянку або надає мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

Так, згідно з п. 118 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, внесення до Поземельної книги відомостей про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Відповідно до п. 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) Державному кадастровому реєстраторові подаються визначені документи.

Отже, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) і зареєстровані земельні ділянки здійснюється на загальних підставах, а не на підставі рішення суду.

Окрім того, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельну ділянку з видачею витягу є адміністративною послугою, що надається виключно через центри надання адміністративних послуг, які утворені при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування на безоплатній основі.

Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України Про землеустрій , розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, площею 0,250 га та площею 0,1800 га. Тоді як згідно з листом Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області за вих. № 910 від 29.10.2014 значиться, що Рішенням сесії сільської ради за № 325 від 09.09.1997 на передачу земельної ділянки безкоштовно у приватну власність розміром 0,49 га виділялась земельна ділянка ОСОБА_7 . Дане рішення втратило чинність у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням сесії Красінської сільської ради за № 112, 113 від 14.05.2011 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку розміром 0,25 та 0,24 га для будівництва та обслуговування житлових будівель, господарських будівель та споруд ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частинах. Станом на 29.10.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своє право на приватизацію земельної ділянки не використали, дані рішення втратили чинність

Заповнення, видача та державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку на момент видачі та державної реєстрації Державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 634384 від 20.12.2010 та серії ЯК № 634385 від 20.12.2010, покладено діючим на той час законодавством на Державне підприємство Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах його структурні підрозділи. Центр державного земельного кадастру є державним підприємством, тоді як Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та юридичні особи, що існували до нього, були органами виконавчої влади.

Таким чином, позивачами за зустрічним позовом пред`явлено позов до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, що є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим, зустрічним позивачам має бути відмовлено у задоволенні їх позовних вимог.

Оскільки учасники справи правом на участь у судовому засіданні не скористалися, при цьому, кожна із сторін висловила свою позицію у судовому засіданні 11.05.2021, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними матеріалами, без участі учасників процесу, що не суперечить положенню ст. 223 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у справі на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності в їх сукупності, визначившись з характером правовідносин між сторонами та нормою права, яка підлягає застосуванню до них, суд приходить до наступного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є власником жилого будинку з господарськими побудовами АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстроване 09.11.2001 року в КП ДОР Криворізьке бюро технічної інвентаризації за номером 186 в книзі 25С186 (т.1 а.с.10), а також земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та земельної ділянки площею 0,1800 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за вищевказаною адресою , що підтверджується Державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 634385 та серії ЯК № 634384, виданих 20.12.2010 (т.1 а.с.12-13).

Відповідачам за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 4900 кв.м. Даний факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 19.01.1999, посвідченим державним нотаріусом Першої Криворізької державної контори, в.о. держнотаріуса Криворізької районної держнотконтори Шабліян Є.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1-403 свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.12.2010, посвідченим державним нотаріусом Криворізької районної державної нотаріальної контори Грабевник О.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2-2071 (т.2 а.с.22, 40).

Як слідує з листа Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, що рішенням сесії сільської ради від 09.09.1997 № 325 на передачу земельної ділянки безоплатно у приватну власність розміром 0,49 га, виділялася земельна ділянка ОСОБА_7 . У той же час, дане рішення втратило чинність у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішеннями Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 112 та № 113 від 04.05.2011 надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельні ділянки, розмірами 0,25 га та 0,24 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням визначено, що площа земельної ділянки буде уточнена в аткі встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надано дозвіл на замовлення в землевпорядній організації технічної документації із землеустрою, що посвідчують право власності на земельну ділянку (т.2 а.с.26, т.3 а.с.32). Однак, останні своє право на приватизацію земельної ділянки не використали, дані рішення втратили чинність.

Указані обставини не заперечувалися у судовому засіданні ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 є власником, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є користувачами суміжних земельних ділянок, тобто сторони в справі є сусідами, тому на них законом покладається обов`язок з підтримання добросусідства, зміст якого визначено в ст. 103 ЗК України, відповідно до якої, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Як стверджував позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.01.1999, розташовані будівлі і споруди, які не відображені в матеріалах технічної інвентаризації, а саме: дворова вбиральня, цегляний та дерев`яний сараї, які є самочинними, оскільки побудовані без дозвільних документів та з порушенням санітарних і протипожежних норм.

Присутній у судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував знаходження на території його домоволодіння таких об`єктів, проте, останній категорично заперечував, що вони є самочинними та зведені ним.

Згідно з акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25.12.2013 (т.2 а.с.68), головним державним інспектором Криворізького відділу контролю та державного нагляду територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів, якістю будівельних матеріалів та державного ринкового нагляду Правобережжя Безпрозванною К.Ю., у присутності ОСОБА_2 , відповідно до ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.12.2013 № Б-1665, проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_2 , за місцем знаходження об`єкта будівництва: домоволодіння АДРЕСА_1 . Під час перевірки ОСОБА_2 надано технічний паспорт БТІ від 23.04.1998 та 24.09.2010, у якому зазначено будівлі, які мають капітальний характер: фундамент, цегляні стіни. На території домоволодіння також виявлені будівлі, які мають тимчасовий характер (без фундаментів, дерев`яні, металеві), за зносом вітхі (мають сліди порослі моху), рік побудови даних об`єктів за візуальним оглядом встановити неможливо. Зі слів власника, вони побудовані його батьком ще 1965 року. Будівлі розміщені на межі ділянок. Указаний акт підписано інспектором, ОСОБА_2 та сусідкою (будинок АДРЕСА_3 ) ОСОБА_8 , без будь-яких зауважень.

Відповідно до пункту 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (який діяв на момент спірних правовідносин), не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Аналогічні за змістом положення містяться у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідно до яких, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Таким чином, вищевказаним актом від 25.12.2013 встановлено, що побудовані об`єкти, які відсутні у технічній документації на домоволодіння АДРЕСА_1 , не є капітальними спорудами, мають тимчасовий характер, відтак, при їх будівництві не вимагалося відповідних дозвільних документів, та, як наслідок, їх державної реєстрації.

Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 25.12.2013 не оскаржено, доказів на спростування викладених у ньому обставин учасниками процесу, зокрема позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_5 , не надано. Клопотання про повторний огляд території домоволодіння відповідача за зустрічним позовом учасниками процесу не заявлялися. З огляду на вказане, суд визнає його належним та допустимим доказом.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Оскільки зведені на території домоволодіння АДРЕСА_1 споруди, що не відображені у технічній документації, є тимчасовими, що перед судом належними та допустимими доказами не спростовано, норми, що регулюють правовий режим самочинного будівництва до спірних відносин не можуть бути застосовані.

Як зазначено в ст. ст. 10, 11 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами, згідно зі ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів;

За клопотанням представника позивача за первісним позовом, ОСОБА_5 , для з`ясування, зокрема, питання відповідності будівництва вищевказаних споруд санітарним та протипожежним нормам, судом була призначена будівельно-технічна експертиза.

Висновком експерта від 26.06.2020 встановлено, що споруди, збудовані на території домоволодіння по АДРЕСА_1 а саме: цегляний сарай (приблизним розміром 4,3 м х 5 м), дерев`яний сарай (приблизним розміром 6,2 м х 7,8 м) згідно з відомостей наданої топографо-геодезичної зйомки, що виготовлена ТОВ Геохора Плюс - розташовані на фактичній межі між суміжними земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , одночасно потрібно зазначити, що фактична межа земельної ділянки АДРЕСА_2 не відповідає місцеположенню межі, яка повинна бути згідно з відомостей Державного земельного кадастру, тобто вищезазначені споруди не порушують межі суміжної земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_2 .

Фактичне розташування на земельній ділянці АДРЕСА_1 - цегляного сараю (приблизним розміром 4,3 м х 5 м), дерев`яного сараю (приблизним розміром 6,2 м х 7,8 м.) не відповідають Державним будівельним нормам України в частині недотримання протипожежних розривів між літньою кухнею літ. Б домоволодіння АДРЕСА_2 та дерев`яного сараю (приблизним розміром 6,2 м х 7,8 м) домоволодіння АДРЕСА_1 згідно з вимогами зазначених у таблиці 6.7 ДЕН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова Територій , недотримання вимог у частині забезпечення виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів, а також недотримання вимог в частині розміщення в кварталах зі сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м (т. 4 а.с.13).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на дослідження не з`явилися, доступ до домоволодіння АДРЕСА_1 не надали, жодних правовстановлюючих документів, технічного паспорту на будівлі також не надали.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Як визначено ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У силу вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Зазначені норми гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачити можливість такого порушення його права в майбутньому.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Розташування на межі земельних ділянок сторін спірних тимчасових споруд не відповідають Державним будівельним нормам України в частині дотримання протипожежних розривів та в частині забезпечення виконання необхідних інженерно-технічних заходів, порушує право позивача за первісним позовом ОСОБА_1 безпечно та належним чином користуватися своїм майном.

Відповідно до ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Позивач за первісним позовом просив визнати споруди, а саме: дворову вбиральню та два сараї, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , самочинним будівництвом, як такі, що збудовані без відповідних документів та належно затвердженого проекту, з істотним порушенням будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил та зобов`язати ОСОБА_2 провести перебудову двох сараїв, за вищевказаною адресою, відповідно до вимог Державних будівельних норм.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що суду не надано доказів самочинного будівництва вищевказаних споруд на території домоволодіння АДРЕСА_1 , водночас, у судовому засіданні встановлено, що вказані споруди не відповідають Державним будівельним нормам, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають до часткового задоволення, а саме, в частині зобов`язання ОСОБА_2 перенести, з урахуванням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій , споруди двох сараїв, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечивши протипожежний розрив 15 м між літньою кухнею Б домоволодіння АДРЕСА_2 та дерев`яним сараєм (приблизним розміром 6,2 м Х 7,8 м) домоволодіння АДРЕСА_2 , а також забезпечивши відстань не менше 1 м від найбільш виступаючої частини цегляного сараю (приблизним розміром 4,3 м Х 5 м) та дерев`яного сараю (приблизним розміром 6,2 м Х 7,8 м) до межі домоволодіння АДРЕСА_2 за вищевказаними адресами.

Що стосується строків позовної давності, то доводи відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 з цього приводу є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, за загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначене ст. 387 ЦК України, й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначене ст. 391 ЦК України, тобто віндікаційний та негаторний позови.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовану господарську споруду. Тому, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Дані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 686/16196/15-ц та повністю спростовують позицію відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , викладену у заяві про застосування строку позовної давності.

Вимога позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Позивач є людиною похилого віку, змушений звертатися до суду для захисту його прав. Внаслідок протиправних дій відповідача він зазнав тривалих душевних страждань, постійного хвилювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності, настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_2 протиправно порушено право власності позивача ОСОБА_1 шляхом створення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у результаті чого останній зазнав тривалих душевних страждань, постійного хвилювання, вимога про відшкодування завданої моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 3000,00 грн. При цьому, суд не бере до уваги заперечення ОСОБА_2 що ним не будувалися спірні споруди, оскільки він, ставши одним із співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом, постійно проживаючи у ньому, будучи обізнаним про зведення споруд з порушенням будівельних норм, упродовж тривалого часу не вживав заходів для усунення порушень.

Щодо вимог позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме, усунення їм перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 26.01.1998 виданого на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів від 26.11.1997, конфігурація якої змінена відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 20.12.2010 виданого на ім`я ОСОБА_1 , зобов`язання останнього внести зміни до плану меж земельної ділянки та точок межових знаків шляхом приведення у відповідність документів, підготувавши нову технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим № 1221883500:03:001:0080 площею 0,2500 га, та з кадастровим № 1221883500:03:001:0081 площею 0,1800 га, а також, зобов`язати Головне Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області внести зміни до відомостей Державного земельного кадастру на підставі наданої заяви ОСОБА_1 та нової технічної документації із землеустрою на вказані земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,1800 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з плану меж земельної ділянки відповідно до Державного акту серії ДП КВ № 007039 від 26.01.1998, виданого на підставі рішення виконкому Красінської сільської ради народних депутатів від 26.11.1997 № 535 ОСОБА_4 , суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осiб на земельнi дiлянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.

Разом з тим, за вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом ст. 13, 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ст. ст. 79, 79-1 ЗК України).

Згідно зі ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (ст. 103 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЗК України, земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

За змістом ч. 1 ст. 107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

За приписами ч. 2 ст. 90 ЗК України, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав на земельну ділянку є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, за змістом наведених норм, лише порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту в судовому порядку

За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, на підставі договору дарування земельної ділянки від 09.11.2001 посвідченого завідувачем Криворізької районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Полюх П.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 4137, укладеного між тими ж сторонами, ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,4300 га для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства, яка розташована на території Красінської сільської ради та знаходиться в с. Суворовка Криворізького району Дніпропетровської області (т.1 а.с.11).

Попередній власниці зазначеної вище земельної ділянки - дарувателю ОСОБА_4 земельна ділянка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП КВ 007038, виданого Красінською сільською радою 02.04.1998 (т.1 а.с.11).

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки, що відводиться (передається) у власність від 19.12.1997, що знаходиться в справі по передачі земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_4 за 1997 рік, межі земельної ділянки були погоджені з суміжними землекористувачами.

Після укладення договору дарування земельної ділянки від 09.11.2001, ОСОБА_1 з метою реєстрації права власності на зазначену в договорі земельну ділянку замовив в ПП Геохора виготовлення технічної документації, у процесі чого складено акт відновлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 18.08.2009 (т.1 а.с.14).

Згідно зазначеного акту представником ПП Геохора Долбенко В.М., у присутності представника Красінської сільської ради Данилової Н.Ф., землекористувача ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарчих будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,4300 га, у т.ч. для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарчих будівель і споруд 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства 0,1800 га, межі земельної ділянки проходять по зовнішній огорожі, претензій при встановленні існуючих меж землекористування суміжними землекористувачами не заявлено, межові знаки, якими закріплена земельна ділянка в кількості 4 шт. вказані представником в натурі та передані під нагляд зберігання землекористувачу споруд. Суміжні землекористувачі в т.ч. і ОСОБА_10 підписали зазначений акт, тобто погодили межі земельної ділянки.

ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору дарування земельної ділянки від 09.11.2001 року отримав Державні акти на право власності на земельну ділянку: серії ЯК № 634384, виданого 20.12.2010, згідно з якого він став власником земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та серії ЯК № 634385, виданого 20.12.2010, згідно з якого він став власником земельної ділянки площею 0,1800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.12-13).

При цьому, відповідно до кадастрових планів з експлікацією угідь загальна площа зазначених земельних ділянок складає 0,4300 га.

Вказані обставини встановлено рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26.11.2012 (т.2 а.с.46-48), яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.02.2013 (т.2 а.с.49-52).

Указаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції також встановлено, що відмінність у розмірах межі між земельними ділянками не підтверджені відповідними доказами. При цьому, при порівнянні плану зовнішніх меж земельної ділянки згідно з Державного акту на право приватної власності на землю, бланк серія ДП КВ 007038 від 06.01.1998 на ім`я ОСОБА_4 , із кадастровими планами експлікації угідь на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що загальна площа переданої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки не змінилася і складає 0,4300 га, а також не змінилися розміри самих меж, окрім межі, яка на плані в Державному акті ОСОБА_4 визначена розміром 7,8 м зменшилася на кадастровому плані ОСОБА_1 до 7,65 м, що свідчить про те, що ОСОБА_1 поступився 0,15 м належною йому земельною ділянкою.

Також, різниця в розмірах межі земельної ділянки згідно з плану зовнішніх меж земельної ділянки згідно з Державного акту на право приватної власності на землю, бланк серія ДП КВ 007038 від 06.01.1998 на ім`я ОСОБА_4 - 23,8 м, та згідно з кадастрового плану експлікації угідь на ім`я ОСОБА_1 - 33,95 га, пояснювалася тим, що в плані зовнішніх меж у Державному акті ОСОБА_4 помилково не була зазначена площа земельної ділянки під садами, тоді як в натурі вона була виділена.

За ч. 2 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також суд зауважує, що у спірних правовідносинах питання щодо визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж потребують спеціальних знань і мають бути підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи, однак позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористалися у встановлені законом процесуальні строки, правом на проведення земельно-технічної експертизи на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовували позовні вимоги, зокрема, на підтвердження конкретного розміру, конфігурації та місця зайняття відповідачем їх земельної ділянки. Тобто, порушення меж земельних ділянках (відстань, розміри та інше) належними засобами доказування позивачами за зустрічним позовом не доведено.

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зустрічним позовом до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішення питання про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначено ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 115,00 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 (т.1 а.с.1,2).

Що стосується судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, то відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати позивача ОСОБА_1 за первісним позовом, пов`язані з розглядом справи, у загальному розмірі 17435 (сімнадцять тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень 15 копійок, які складаються з витрат: на залучення експертів для проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 13564,80 грн, на здійснення робіт з виконання топографічної зйомки М1:200 за договором № 03/04-2, у розмірі 3000,00 грн, комісії банку 30,00 грн, 53,28 грн та 82,37 грн, та на пальне для забезпечення прибуття експерта до об`єкта дослідження, у розмірі 704,70 грн (т.4 а.с.157, 158,159,160).

Судовий збір, сплачений позивачами за зустрічним позовом (т.1 а.с.219-220), відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові, стягненню з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не підлягають та покладаються на позивачів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд , -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , перенести, з урахуванням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій , споруди двох сараїв, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечивши протипожежний розрив 15 м між літньою кухнею Б домоволодіння АДРЕСА_2 та дерев`яним сараєм (приблизним розміром 6,2 м Х 7,8 м) домоволодіння АДРЕСА_2 , а також забезпечивши відстань не менше 1 м від найбільш виступаючої частини цегляного сараю (приблизним розміром 4,3 м Х 5 м) та дерев`яного сараю (приблизним розміром 6,2 м Х 7,8 м) до межі домоволодіння АДРЕСА_2 за вищевказаними адресами.

В іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 115 (сто п`ятнадцять) гривень 00 копійок, а також витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 17435 (сімнадцять тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень 15 копійок.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , Головного Управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії, -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення та підписання суддею.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: