Постанова

від 13.07.2021 по справі 235/4144/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/4144/20

Номер провадження 22-ц/804/1217/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Азевича В.Б., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Бахмуті цивільну справу № 235/4144/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Студія 1+1 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною, спростування недостовірної інформації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2021 року (суддя Назаренко Г.В., повний текст рішення складений 15 березня 2021 року),

в с т а н о в и в :

09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Студія 1+1 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що, починаючи з початку 2016 року він почав проживати спільно з відповідачкою ОСОБА_2 , а у липні 2018 року їх стосунки припилися через її зраду, через що між ним розпочався конфлікт. 05 листопада 2018 року в ефірі телеканалу ТОВ ТРК Студія 1+1 була оприлюднена інформація, яка порушує його особисті немайнові права, а саме право на честь, гідність та ділову репутацію. Вказана інформація міститься на сайті ТОВ ТРК Студія 1+1 за посиланням: ru/tsn.ua/video/vjdeo/noviny/v-tsn-pokazhut-specproekt-kat.html та АДРЕСА_1 . В сюжеті ТОВ ТРК Студія 1+1 програми ТСН розповідається про історію дівчини ( ОСОБА_2 ) з м. Покровська, яка нібито потерпає від домашнього насилля, а він виступає її кривдником. Як йому стало відомо згодом, ТОВ ТРК Студія 1+1 у програмі ТСН готувало серію сюжетів напередодні внесення змін до Кримінального кодексу України в частині підвищення відповідальності за домашнє насильство в сім`ї. Очевидно, що їх історія з відповідачкою стала цікавою для керівників проекту, які фактично знехтували своєю професійною честю та виконали замовлення редактора зробити жертву домашнього терору з відповідачки. Коли він погодився на інтерв`ю ТОВ ТРК Студія 1+1 , він сподівався на правдиве висвітлення подій їхньої з ОСОБА_2 історії, інтерв`ю тривало більше години, яке брала журналіст ОСОБА_3 . Йому було задано всього три запитання: 1) Розкажіть, що сталося, в чому проблема конфлікту? 2) Чи били Ви ОСОБА_2 .? 3) Коли все це закінчиться? . При цьому останні два запитання були задані коли він відповів на перше, відповідь не яке не була цікава журналісту, оскілки вона чекала моменту задати певні запитання, які зможуть його дискредитувати, що, за його думкою, й було зроблено. Відповіді вже змонтовані для програми, фактично змінено суть і зміст його інтерв`ю, його фрази вирвані з контексту. Після інтерв`ю він зрозумів, що ніякої правди про їхні стосунки ніхто і не хотів, оскільки завданням журналіста було зробити з відповідачки жертву домашнього насильства, а з нього кривдника. Після інтерв`ю він продовжував спілкуватися з журналісткою, вона запевняла його, що цей сюжет може й не вийти в ефір. Проте, 05 листопада 2018 року у вечірньому випуску програми ТСН вийшов ефір під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що йому стало відомо 06 листопада 2018 року від друзів, які надіслали йому відео за допомогою месенджерів. Дивились його вони разом із ОСОБА_2 , оскільки перебували в той час разом на відпочинку у Єгипті, на що вона сказала йому, щоб він не засмучувався і не псував собі настрій. Тоді позивач зрозумів, що для неї це виглядало грою, в деякій мірі розвагою. Ще більше їй стало цікаво, коли вона звернулась по допомогу до журналістів ТОВ ТРК Студія 1+1 , які залюбки відгукнулись на її допомогу, оскільки на той час вони почали готувати спецпроект із серії сюжетів про домашнє насильство. На його думку журналістам був потрібен лише сюжет про домашнього кривдника, який знущається, б`є, не годує, підраховує. Він не може оговтатися від такої неправди, від образи, яка принижує його честь і гідність. Фактично відбулось звинувачення його в низьких моральних якостях та у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачена кримінальна відповідальність, у зв`язку з чим він пережив та продовжує переживати моральні страждання, змушений постійно пояснювати людям дійсні обставини справи. Вищезазначена інформація була поширена ТОВ ТРК Студія 1+1 серед необмеженого кола осіб, що додатково спричинило йому моральні страждання. Непрофесійні, такі, що суперечать журналістській етиці, дії журналіста ОСОБА_4 та керівника спецпроектру Рідний кат ОСОБА_5 завдали йому великих душевних страждань, від яких він не може оговтатися і по цей день, вимушений був звертатися за захистом своїх порушених прав до суду. На його переконання сюжет однобічно висвітлював події, оскільки журналіст не з`ясовувала питання щодо джерела утримання відповідачки. З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену ТОВ ТРК Студія 1+1 у прямому ефірі 05 листопада 2018 року на телеканалі ТОВ ТРК Студія 1+1 у програмі ТСН, в частині, що стосується його особи, а саме визнати, що сюжет спецпроекту ІНФОРМАЦІЯ_1 у програмі ТСН від 05 листопада 2018 року, в якому йдеться про нього та відповідачку та про домашнє насильство, є недостовірною та негативною інформацією; зобов`язати ТОВ ТРК Студія 1+1 за його рахунок протягом місяця після набрання рішення суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, що його стосується, поширену у програмі ТСН від 05 листопада 2018 року, шляхом оголошення резолютивної частини даного рішення суду на вказаному телеканалі; зобов`язати ОСОБА_2 публічно спростувати, визнати, що вона з образи на нього розповіла ТОВ ТРК Студія 1+1 брехню, а її інтерв`ю та коментарі, які вона надавала ТОВ ТРК Студія 1+1 , є недостовірними та публічно вибачитись шляхом розміщення відповідної інформації на відомих інформаційних сайтах м. Покровська, Мирнограда та на власній соціальній сторінці у Фейсбуці. Стягнути з відповідачів моральну шкоду по 50000 грн. з кожного.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року позов в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2021 року визнано поважними причини пропущення ОСОБА_1 позовної давності.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Студія 1+1 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною, спростування недостовірної інформації відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в порушення норм статті 157 ЦПК України розгляд справи тривав майже два роки. Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання про відвід судді, що призвело до формального розгляду справи.

Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційної інстанції в режимі відео конференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача ТОВ ТРК Студія 1+1 Здоровець С.В., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та довіреності, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, судова повістка, направлена за адресою, зазначеною в матеріалах справи, була повернута суду як невручена із відмітками адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно із частиною 1 статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Відповідно до частини 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Будучи в розумінні статей 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, відповідач в судове засідання не з`явився.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в ефірі ТОВ ТРК Студія 1+1 вийшов сюжет Історії ТСН. Рідний кат: хто і як в Україні допомагає жертвам побутового насильства , розміщене на сайті www.youtube.com (додане користувачем ТСН), присвячене проблемам домашнього насильства в Україні. Сюжет триває 7 хвилин 11 секунд і складається з інтерв`ю ОСОБА_2 , її домашнього відео, інтерв`ю ОСОБА_1 , сусідів, працівників поліції та соціально-психологічної допомоги (а.с. 5).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правом на перегляд передачі перед її трансляцією, спростування недостовірної інформації, і правом на відповідь не скористався, та не надав будь-яких доказів того, що інформація, яка міститься в сюжеті є недостовірною.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснено, що, беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

За змістом статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно частин 1, 6 статті 277 Цивільного Кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Статтею 297 Цивільного Кодексу України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Пунктом 4 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно пункту 15 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Зважаючи на наведене, одним з основних питань, які підлягають вирішенню у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, є оцінка інформації, поширенням якої позивач обґрунтовує свою позицію.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria від 08 липня 1986 року, De Haes and Gijsels v. Belgium від 24 лютого 1997 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, § 43, ECHR 2001-11).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною 2 статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Фізична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні (стаття 277 ЦК України, частина 1 статті 65 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII Про телебачення і радіомовлення ).

Позивач не позбавлений можливості реалізувати право на відповідь, викласти власний погляд на дискусійні проблеми з метою обґрунтування власної позиції та доведення перед аудиторією помилковості висловлених відповідачем суджень, надавши їм свою оцінку.

Згідно з пунктом 18 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зазначено, що: свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 Інститут економічних реформ проти України , де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) вказано, що: особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень статей 77-81 ЦПК України, відповідно до яких доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обов`язок доказування Законом покладено на сторони.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

З огляду на закріплені цивільним процесуальним законодавством принципи необхідності доказування стороною обставин та фактів, на які вона посилається, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про недоведеність поширення недостовірної інформації.

Аргументи апеляційної скарги стосовно відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про відвід судді є такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Положеннями частини 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, пункту 1 статті 6 Конвенції судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

Вимоги пункту 1.1 Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року регламентують, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від будь-якого стороннього впливу, спонукань, тисків, погроз або втручання, прямого чи опосередкованого, здійснюваного з будь-якої сторони та маючого на меті будь-які цілі.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (п. 43 рішення у справі Ветштайн проти Швейцарії ).

Відповідно до приписів статті 7 Закону України Про судоустрій та статус суддів , кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Стаття 15 Кодексу суддівської етики закріплює, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

Положеннями статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України..

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади від 13 червня 2007 року № 8 передбачає, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результатах розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумніви в об`єктивності та неупередженості судді.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відвід колегії суддів, однак її зміст не вказує на наявність підстав вважати її обґрунтованою, а тому правильним є висновок суду, що така заява задоволенню не підлягає. Питання відводу суддів вирішувалось судом у встановленому законом порядку із постановленням вмотивованої ухвали.

Наведене не дає підстав суду апеляційної інстанції для застосування положень пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України та скасування судового рішення з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглядаючи справу більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, на переконання апеляційного суду, не можуть слугувати підставою для скасування рішення, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, суду апеляційної інстанції не надано.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд відхилив заперечення відповідача проти позову та вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі РуїзТорія проти Іспанії (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland, № 49684/99, § 2)).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 травня 2021 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору в сумі 1261,20 грн. за подання апеляційної скарги на строк не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з п/п 5 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 гривні.

Оскільки позов було подано до суду у 2020 році, з апеляційної скарги позивача підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1261,20 грн. з розрахунку: 2102 грн. х 0,4 х 150 %.

Відповідно до частини 2 статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Враховуючи відстрочення позивачу сплати судового збору за подання апеляційної скарги до винесення апеляційним судом судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з позивача судового збору у сумі 1261,20 грн.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1261 (тисячу двісті шістдесят одну) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 липня 2021 року.

Судді І.В. Кішкіна

В.Б. Азевич

Ю.М. Мальований