Рішення

від 16.06.2021 по справі 755/9810/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/9810/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2021 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Апостолюк О.О.,

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Овчінніков А.А.,

відповідач ОСОБА_2 - не з`явився,

відповідач ОСОБА_3 - не з`явилась,

представник відповідача ДП Сетам - не з`явився,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., - не з`явилась,

представник третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відновлення права спальної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , звертаючись до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, просила суд: Відновити право спільної сумісної власності позивача на нежитлові приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 площею 60,5 кв.м. шляхом визнання незаконними та скасування із закриттям розділу:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 30086527 від 16 червня 2016 року 14:03:00, ОСОБА_6 , Державне підприємство Сетам , м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30344040 від 06 липня 2016 року 16:22:21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30771765 від 03 серпня 2016 року 21:39:28, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000.

Обґрунтовуючи підстав звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на наступні обставини, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , однак позивач дізналася про те, що технічне приміщення №XXV площею 73,3кв.м. розташоване на шістнадцятому технічному поверсі будинку, було незаконно зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , як нежитлове приміщення №138 площею 60,5 кв.м., на підставі Генеральної угоди №2-НЖ/2ПОВ0ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року. 13 червня 2016 року державним реєстратором Державного підприємства СЕТАМ Борискевич Максимом Ігоровичем зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 . 06 липня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. зареєстровано право власності на вказане нежитлове приміщення за ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу від 06 липня 2016 року. 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. зареєстровано право власності на вказане нежитлове приміщення за ОСОБА_3 , на підставі Договору купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року. Позивач вважає, що вказане нежитлове приміщення незаконно вилучено зі складу спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, реєстрація права власності на нежитлове приміщення порушує права позивача як співвласника багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , на думку позивача, реєстрація права власності на нежитлове приміщення відбулася незаконно та із чисельними порушеннями вимог чинного законодавства України, тому просить відновити право спільної сумісної власності позивача на нежитлові приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 площею 60,5 кв.м. шляхом визнання незаконними та скасування із закриттям розділу: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 30086527 від 16 червня 2016 року 14:03:00, ОСОБА_6 , Державне підприємство Сетам , м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30344040 від 06 липня 2016 року 16:22:21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30771765 від 03 серпня 2016 року 21:39:28, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000 .

24 червня 2019 року Дніпровський районний суд м. Києва постановлено ухвалу про повернення позивачу ОСОБА_5 поданого від її імені позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відновлення права спальної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

23 жовтня 2019 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_5 , задоволено частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києві від 24 червня 2019 року, скасовано та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

08 листопада 2019 року Дніпровський районний суд м. Києва постановлено ухвалу про повернення позивачу - ОСОБА_5 поданий від її імені позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відновлення права спальної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

07 лютого 2020 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 , - задоволено частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києві від 08 листопада 2019 року, скасовано та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

25 лютого 2020 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, було передано справу в провадження судді Савлук Т.В.

12 червня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

16 вересня 2020 року представник третьої особи - голова ОСББ Спільна справа Маковська О.С. подала до суду письмові пояснення по суті предмету позову, висловила позицію від імені юридичної особи щодо підстав для задоволення позову.

21 вересня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви представника відповідача - адвоката Овчіннікова А.А. про поновлення відповідачу строку для подання до суду відзиву на позов. Поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк для подання відзиву на позов.

Прийнято відзив на позов, який направлено відповідачем ОСОБА_1 до суду засобами поштового зв`язку 04 серпня 2020 року, зареєстрований в канцелярії суду 04 серпня 2020 року за вх.№46068/1 суду.

16 вересня 2020 року та 21 вересня 2020 року представник третьої особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку СПІЛЬНА СПРАВА Маковська О.С. подала до суду аналогічні за змістом та висловленою позицією письмові пояснення на відзив з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

21 вересня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника третьої особи ОСОБА_4 про витребування доказів, яка подана через канцелярію суду 21 вересня 2020 року та зареєстрована за вх. № 58432.

03 лютого 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про витребування доказів, зареєстроване в канцелярії суду 27 жовтня 2020 року за вх. №67524.

03 лютого 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяв третьої особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа в особі представника Маковською О.С. про витребування доказів, зареєстроване в канцелярії суду 12 жовтня 2020 року за вх. №63675 та 27 жовтня 2020 року за вх. №67520.

03 лютого 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою клопотання представника третьої особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа - Маковської О.С. про залучення експерта з будівельно-технічної спеціалізації та з питань права, зареєстровані в канцелярії суду 27 жовтня 2020 року (вх. №67515) та 27 жовтня 2020 року (вх. №67518), - повернуто суб`єкту звернення.

03 лютого 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

12 березня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., визнано необґрунтованою.

Передано заяву представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.Т. подана до суду 11 березня 2021 року, зареєстрована в канцелярії суду вх. № 17926, в межах розгляду цивільної справи №755/9810/19, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України.

16 березня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Марфіна Н.В.) постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 про відвід головуючої судді Савлук Т.В., розгляд справи продовжити в тому ж складі суду.

06 квітня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника третьої особи - голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа Маковської О.С. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., визнано необґрунтованою.

Передано заяву представника третьої особи - голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.Т. подана до суду 02 квітня 2021 року, зареєстрована в канцелярії суду вх. № Еп-4082, в межах розгляду цивільної справи №755/9810/19, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України.

05 квітня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Галаган В.І.) постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника третьої особи - голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відвід головуючого судді Савлук Т.В., справу передано для продовження розгляду в тому ж складі суду.

19 квітня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В., визнано необґрунтованою.

Передано заяву представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.Т. подана до суду 15 квітня 2021 року, зареєстрована в канцелярії суду вх. № Еп-4839, в межах розгляду цивільної справи №755/9810/19, для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України.

20 квітня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Галаган В.І.) постановлено ухвалу, якою у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Апостолюк О.О. про відвід головуючого судді Савлук Т.В. відмовити, справу передати для продовження розгляду в тому ж складі суду.

Представник позивача - адвокат Апостолюк О.О. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, пояснив, що позивач ОСОБА_5 є співвласником багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 та є власником квартири в„–25 за вказаною адресою, позивачу стало відомо про те, що технічне приміщення ХХV площею 73,3 кв.м., яке розташоване на шістнадцятому поверсі будинку, було незаконно зареєстровано за ОСОБА_2 , а саме нежитлове приміщення № 138 перейшло у власність ОСОБА_2 на підставі Генеральної угоди №2НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року, укладеної з ТОВ Аквапарк . Ознайомившись зі змістом Генеральної угоди №2НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року, позивач з`ясувала, що ця угода не має жодного відношення до нежитлового приміщення № 138, оскільки в Генеральній угоді №2НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року йдеться мова про інвестування ОСОБА_2 в нежитлові приміщення №134, № 135, № 136. При цьому, у п. 8.1 Генеральної угоди передбачено проведення ОСОБА_2 фінансування об`єкта інвестування (Нежитлове приміщення № 138 ) по встановленій вартості згідно графіка фінансування п. 6.1 Генеральної угоди, ця угода вступає в силу з моменту початку фінансування замовником об`єкту інвестування, однак ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо проведення оплати за об`єкт інвестування не виконав, тобто фактично генеральна угода не вступила в силу, тому у позивача відповідно відсутня необхідність визнавати генеральну угоду недійсною для подальшого визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора. На думку представника, під час державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 138 державним реєстратором було грубо порушено вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки не проведено належної перевірки документів, які подавали на реєстрацію, в тому числі генеральній угоді, яка в силу закону була нікчемною на момент проведення реєстрації, що стало підставою проведення незаконної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення № 138, яке в подальшому відчужене іншим особам без належних правових підстав, чим порушено право позивача, як співвласника багатоквартирного будинку, на користуванням нежитловим приміщенням на праві спільної сумісної власності з іншими мешканцями будинку та створює небезпеку та життю та здоров`ю позивача, яка проживає в будинку.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Овчінніков А.А. в судовому засіаднні позов не вихнав, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державне підприємством СЕТАМ , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова Олена Василівна, в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, процесуальним правом подати відзив на позов не скористалися, заяв (клопотань) з процесуальних питань до суду не подавали.

Представник третьої особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна Справа Маковська О.С., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з урахуванням позиції третьої особи, яка висловлена в письмових поясненнях, які приєднано до матеріалів цивільної справи, та долучених до них доказів, які безпоспередньо впливають на вирішення спору по суті, наголосила, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить закону та належним чином захистить право спільної сумісної власності на спірне нежитлове приміщення № 138 як позивача, так і мешканців будинку АДРЕСА_1 , які не мають доступу до цього приміщення.

Таким, чином, вислухавши учасників процесу, наведенні сторонами доводи щодо підстав та предмету позову, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлення ними обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 04 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк , в особі Генерального директора Белякова Сергія Олександровича, та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду № 2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва (а. с. 10 том 3).

За цією угодою компанія зобов`язується від свого імені та за рахунок замовника здійснити певні дії на предмет будівництва обумовленого нежитлового приміщення невизначеного призначення, що є об`єктом дольової участі інвестування будівництва, яке буде збудовано компанією до 31 травня 2007 року згідно проекту, з урахуванням комплексу робіт, передбачених технічними характеристиками об`єкта інвестування, за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується забезпечити відповідне фінансування об`єкта та прийняти його у свою власність на умовах цієї угоди.

Відповідно до п. 1 Генеральної угоди № 2-НЖ/2 ПОВ-ДІ, характеристика об`єкта інвестування: АДРЕСА_1 . Будинок з несучим каркасом, який забезпечений всіма видами інженерного обладнання (електропостачання, гаряче та холодне водопостачання, каналізування, опалення, телефонізація, радіофікація, телеантена). Місця загального користування спорядженні, обладнанні пожежною сигналізацією, системою пожежогасіння та димовидання. Поверх, на якому знаходиться об`єкт інвестування: 16 (шістнадцятий). Номер об`єкту інвестування: 134, 135, 136. Проектна загальна площа: 149,2 кв.м. Кількість приміщень нежитлового об`єкту інвестування: три. (а.с. 11 том 3)

За даними, які внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення; загальна площа 60,5 кв.м.; за адресою: АДРЕСА_3 ), що 13 червня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державного підприємства Сетам Борискевич Максимом Ігоровичем, зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності: Генеральна угода про дольову участь в інвестуванні, серія та номер: 2-НЖ/2 ПОВ-ДІ, від 04 квітня 2007 року між ТОВ Аквапарк та ОСОБА_2 ; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30086527 від 16 червня 2016 року 14:03:00. (а.с. 144-145 том 2)

Згідно відомостей, які опубліковано на офіційному сайті Міністерства Юстиції України забудовник ТОВ АКВАПАРК (код ЄДРПОУ 20073585) змінило назву на ТОВ ДЕСНА БУДТЕХ , та припинило свою діяльність, що підтверджується записом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення; загальна площа 60,5 кв.м.; за адресою: АДРЕСА_3 ), що 06 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Курасовою Оленою Василівною, зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 ; підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу, від 06 липня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Курасовою Оленою Василівною; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30344040 від 06 липня 2016 року, 16:22:21.

03 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу, за умовами договору Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність належне Продавцю на праві власності нерухоме майно, яке згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно значиться як нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . (а.с. 219 том 3)

03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Курасовою Оленою Василівною зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_3 ; підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Курасовою Оленою Василівною; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30771765 від 03 серпня 2016 року, 21:39:28. (а.с. 144-145 том 3)

Відповідно до підстав позову, позивач посилається на наступні обставини, що при ознайомленні зі змістом Генеральної угоди №2НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року позивач з`ясувала, що ця угода не має жодного відношення до нежитлового приміщення № 138, оскільки в Генеральній угоді №2НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року йдеться мова про інвестування ОСОБА_2 в нежитлові приміщення №№ 134, 135, 136, а відповідно до змісту Генеральної угоди №4НЖ/4 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестуванні будівництва від 04 квітня 2007 року, у п. 8.1. ОСОБА_2 зобов`язався проводити фінансування об`єкта інвестування (Нежитлове приміщення № 138 ) по встановленій вартості згідно графіка фінансування п. 6.1. угоди.

Договір як зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК).

Взаємні права та обов`язки сторін складають зміст договірного зобов`язання.

При цьому слід виходити з того, що договір як факт є підставою виникнення договірного зобов`язання, яке в свою чергу є наслідком факту укладення договору.

У частині першій статті 203 Цивільного кодексу наведено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частина перша статті 215 Цивільного кодексу України, визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених наведеними приписами статті 203 Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 Цивільного кодексу України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 Цивільного процесуального кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша Цивільного кодексу України ).

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач посилається, як правову підставу позову, на положення статті 228 Цивільного кодексу України , вважає, що Генеральна угода №2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестування будівництва, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_2 від 04 квітня 2007 року, порушує публічний порядок.

Так, статтею 228 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Як роз`яснено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 р. № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до положень наведеної правої норми, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Вищевказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі №6-1528цс15.

Аналіз наведених правових норм, з урахуванням роз`яснень Пленуму Верховного Суду України та правових висновків Верховного Суду України, слід дійти висновку, що за своєю правовою природою та суб`єктним складом сторін договору Генеральна угода №2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестування будівництва, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_2 від 04 квітня 2007 року, не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не є правочином, спрямованим на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності чи правочином, спрямованим на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); як і не є правочином щодо відчуження викраденого майна, правочином, що порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Отже не є правочином, що порушує публічний порядок.

Враховуючи викладене, не вбачається визначених статтею 228 Цивільного кодексу України підстав для визнання Генеральної угоди №2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестування будівництва, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_2 від 04 квітня 2007 року, недійсною.

Також слід зазначити, що частиною 2 ст.228 Цивільного кодексу України прямо вказано, що правочин, який порушує публічний пор, є нікчемним.

Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховний Суд України роз`яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Відповідно положень ст. 4 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Господарче забезпечення діяльності об`єднання може здійснюватися власними силами об`єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб`єктів господарювання. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Майно об`єднання утворюється з: майна, переданого йому співвласниками у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Майно, придбане об`єднанням за рахунок внесків та платежів співвласників, є їхньою спільною власністю.

Виходячи з положень ст. 4 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

До виключної компетенції загальних зборів співвласників серед іншого відноситься: питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам.

Згідно ст. 12 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Відповідно положень ст. ст. 14, 15 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , здійснення співвласником своїх прав не може порушувати права інших власників. Співвласник серед іншого зобов`язаний: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа діє на підставі Статуту, який затверджено Загальними зборами ОСББ Спільна справа (протокол №1 від 18 грудня 2015 року). (а.с. 51-57 том 2)

Згідно Статуту ОСББ Спільна справа створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, що розташований за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Статутні органи об`єднання, їхні повноваження та порядок формування Статуту ОСББ Спільна справа , до виключної компетенції загальних зборів належать: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління, ревізійної комісії об`єднання; питання про використання спільного майна; прийняття рішення про форму управління багатоквартирним будинком; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту.

Порядок володіння, користування та розпорядження майном об`єднання визначається загальними зборами. (п. 4 Розділ IV Джерела фінансування, порядок використання майна та коштів об`єднання Статуту ОСББ)

Співвласник має право: брати участь в управлінні об`єднання у порядку, визначеному Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку і статуту об`єднання; обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання; знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання; вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства; Об`єднання на вимогу співвласника зобов`язане надати йому для ознайомлення всі свої фінансові звіти. Здійснення Співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. Спори щодо здійснення прав співвласників вирішуються за згодою сторін або судовому порядку. (п. 1, Розділ VІ Права та обов`язки співвласників, Статуту ОСББ)

29 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник С.А., зареєстрований в реєстрі за № 5507.

Згідно ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Положеннями статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).

Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.

Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

У випадку конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб`єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.

Конкуренція позовів існує там, де декілька позовів об`єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом (de eadem re), який задовольняється здійсненням вже одного з цих позовів, що усуває ео ipso (внаслідок цього) усі інші як безцільні.

Вектори конкуруючих прав є однонаправленими і паралельними - права належать одній особі і спрямовані на задоволення одного й того ж самого інтересу. Задоволенням однієї з цих конкуруючих вимог знищувалася інша вимога, так як уявлялося неприпустимим двічі задовольняти один і той же інтерес.

Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.

Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При вирішенні даного спору суд враховує, що обираючи спосіб захисту позивач фактично оспорює правочин - Генеральну угоду №2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестування будівництва від 04 квітня 2007 року, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_2 , що слугувала підставою для проведення державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на обєкт нежитлового приміщення №138 в будинку, де проживає позивач, визначаючи правові підстави позову позивач одночасно просить визнати вказану угоду нікчемним правочином ( внаслідок неналежного викання зобов`язань фінансового характеру між договірними сторонами) та недійсність цього правочину з підстав, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України), що є взаємовиключними підставами, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів та застосування наслідків нікчемності (недійсності) правочину.

З урахуванням викладеного, суд приходить до наступного, оскільки вимоги позивача про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності є похідними та залежать від встановлення підстав визнання нікчемною (недійсною) Генеральну угоду №2-НЖ/2 ПОВ-ДІ про дольову участь в інвестування будівництва, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю Аквапарк та ОСОБА_2 від 04 квітня 2007 року, однак виходячи з предмету позову підстав надавати оцінку вказаному правочину відсутні з мотивів наведених судом при наданні оцінці правовим підставам позову та обраному позивачем способу захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Щодо заявлених вимог позивача в частині відновлення права спільної сумісної власності позивача на нежитлові приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 площею 60,5 кв.м. шляхом скасування із закриттям розділу: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 30086527 від 16 червня 2016 року 14:03:00, ОСОБА_6 , Державне підприємство Сетам , м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30344040 від 06 липня 2016 року 16:22:21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30771765 від 03 серпня 2016 року 21:39:28, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курасова О.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 949946980000, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав тощо регулює Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 та Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ч.5 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію.

Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 5-5 ч.1 ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Отже, нотаріусу, з огляду на його правовий статус, делеговані функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реалізовувати які він може лише у випадках і в порядку, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

З аналізу наведених вище положень закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно у тому разі, якщо це пов`язано із вчиненням ним нотаріальної дії з таким об`єктом нерухомості. Таким чином, нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора, може реалізовувати їх лише поряд з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідченні ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об`єкт нерухомості. У такому випадку нотаріус одночасно із вчиненням нотаріальної дії проводить й державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону.

Саме такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 813/204/15.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ч. 1 ст. 22 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень встановлено ч. 1 ст. 24 Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ч. 4 цієї ж статті регламентує, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 27 Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Разом з тим, у частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19 та від 20 серпня 2020 року в справі №916/2464/19.

Таким чином, розглядаючи дану справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, є неефективним та таким, що не передбачений законом в чинній редакції.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи та письмових поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) Пронін проти України зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

При цьому слід зазначити, що за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Визначаючи суб`єктний склад сторін цивільного процесу позивачем пред`явлено вимоги до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, однак не конкретизовано, які саме вимоги пред`являються до кожного із відповідачів в залежності від їх правового статусу та повноважень, визначених законом щодо спеціальних суб`єктів - державного реєстратора (Державне підприємство Сетам ) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни (відносно її повноважень щодо посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення).

За змістом положень статті 13 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 ст.12 та частиною 1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

За наведених обставин та встановлених правовідносин, які виникли між сторонами спору, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відновлення права спальної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст.141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись, статтею 19 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 16, 24, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження , статтями 11, 203, 215, 228, 509, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, статтями 2-5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Державного підприємства СЕТАМ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курасової Олени Василівни, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Спільна справа про відновлення права спальної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я