Постанова

від 15.07.2021 по справі 420/779/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 420/779/19

адміністративне провадження № К/9901/28326/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Мороз Л.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 420/779/19

за позовом виробничо-комерційної фірми ТСК у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області

третя особа: Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (головуючий суддя: Вовченко О. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Потапчука В. О., суддів: Шляхтицького О. І., Семенюка Г. В.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2019 року виробничо-комерційна фірма ТСК у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ВКФ ТСК у вигляді ТОВ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, третя особа: Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту ДАБІ в Одеській області від 28 вересня 2017 року про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17 березня 2016 року стосовно будівництва торгово-офісного-складського комплексу, із знесенням нежитлової будівлі літ. А, яка розміщена на земельній ділянці та належить ТОВ Офіс-Парк за адресою: м. Одеса Приморський район, вул. Водопровідна, 8, замовник ТОВ Офіс-Парк та ТОВ ВКФ ТСК .

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки наміри забудови ВКФ ТСК у вигляді ТОВ визначені як будівництво торгово-офісно-складського комплексу, із знесенням нежитлової будівлі літ. А , яка розміщена на земельній ділянці та належить ТОВ Офіс-Парк , що, в свою чергу, повністю відповідає положенням чинної містобудівної документації (Генеральному плану м. Одеси) та цільовому призначенню земельної ділянки і спростовує висновки перевіряючих. Оскільки земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 8, надана у користування ВКФ ТСК у вигляді ТОВ у 2004 році, а наміри щодо забудови узгоджуються з Генеральним планом м. Одеси, то, відповідно, відсутність плану зонування або детального плану території не може слугувати підставою для скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Одеським окружним адміністративним судом рішенням від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року позов задоволено повністю.

4. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки відповідно до абз.2 ч.5 ст.29 Закону Про регулювання містобудівної діяльності , рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається лише у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. При цьому, вказана земельна ділянка відповідає функціональному призначенню для експлуатації та обслуговування виробничо-складських і адміністративно-господарських будівель та споруд, намір забудови нове будівництво торгово-офісно-складського комплексу .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 15 жовтня 2019 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, суди при вирішенні цієї справи не врахували, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки були видані без розроблення плану зонування території або детального плану території, чим порушено п. 6 Прикінцевих положень розділу V Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 жовтня 2019 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Стеценко С. Г., судді: Мороз Л. Л., Стрелець Т. Г.

8. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року.

9. 29 січня 2020 року на адресу Верховного Суду позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому ВКФ ТСК у вигляді ТОВ просить просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.

10. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 15 липня 2021 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27 вересня 2004 року між Одеською міською радою (орендодавець) та виробничо-комерційною фірмою ТСК у вигляді ТОВ (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради від 15 червня 2004 року № 2788-ХХІУ надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, загальною площею 3 003 кв. м, що знаходиться у місті Одесі, Приморському районі, вул. Водопровідна № 8,10, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору (п. 1.1.). В оренду передається земельна ділянка площею 3 003 кв.м., для експлуатації та обслуговування виробничо-складських і адміністративно-господарських будівель та споруд (п. 2.1).

12. Також між позивачем та Одеською міською радою 01 жовтня 2012 року було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а саме в пункти 2.3 та 4.1.

Передача вищевказаної земельної ділянки від Одеської міської ради до виробничо-комерційної фірми ТСК у вигляді ТОВ підтверджується також актом від 05 серпня 2004 року про визначення земельної ділянки в натурі та актом прийому-передачі земельної ділянки.

13. Згідно свідоцтва про право власності від 05 липня 2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 липня 2005 року № 7776640, позивачу на праві приватної власності належать нежилі будівлі по АДРЕСА_1 , які складаються з основних будівель літ. Б, В, Г, Д, Е, вбиральні літ. З, загальною площею 1 560 кв. м. сараїв літ. К, Л, М, О, П, компресорної літ. Р, цеху літ. С.

В свою чергу нежила будівля загальною площею 36 кв. м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 8 належить на праві власності ТОВ ОФІС-ПАРК , що підтверджується актом прийому-передачі нежилих споруд, свідоцтвом про право власності на нежилу будівлю від 13 жовтня 2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 листопада 2005 року № 8859333.

14. 17 березня 2016 року Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради видано ВКФ ТСК у вигляді ТОВ містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 01-06/377 ( м. Одеса, Приморський район, вул. Водопровідна, 8 , нежитлова будівля). Назва об`єкта будівництва: нове будівництво. Інформація про замовника: ТОВ ОФІС-ПАРК , Одеська область, м. Одеса, вул. Водопровідна, 8, 65007; виробничо-комерційна фірма ТСК у вигляді ТОВ, м. Одеса, вул. Водопровідна, 10 (ідентифікаційний код 23991915). Наміри забудови: будівництво торгово-офісно-складського комплексу, із знесенням нежилої будівлі А, яка розмішена на земельній ділянці та належить ТОВ ОФІС-ПАРК .

При цьому третьою особою до суду надано містобудівний розрахунок торгово-офісно-складського комплексу по вул. Водопровідна, №8, м. Одеса.

15. Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області згідно наказу від 02 серпня 2017 року № 123 та наказу від 29 серпня 2017 року № 1350, на підставі звернення гр. ОСОБА_1 від 26 липня 2017 року № І-904у та направлень на проведення перевірки від 07 серпня 2017 року № 1089 та від 29 серпня 2017 року №1173/1 проведена позапланова перевірка Управління містобудування та архітектури Одеської міської ради, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

16. Зі змісту вказаного акту вбачається, що під час проведення перевірки встановлено зокрема порушення містобудівних умов та обмежень від 17 березня 2016 року № 32 стосовно будівництва будівництво торгово-офісно-складського комплексу, із знесенням нежилої будівлі літ. А, яка розмішена на земельній ділянці та належить ТОВ ОФІС-ПАРК за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Водопровідна, 8 , замовник ТОВ ОФІС-ПАРК та ТОВ ВКФ ТСК , земельна ділянка використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 27 вересня 2004 року, а саме видані відділом містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані з порушенням п.6 ч.1 розділу V Прикінцевих положень Закону, оскільки план зонування території (зонінгу) м. Одеси, розроблений ТОВ ІНСТИТУТ ХАРКІВПРОЕКТ був затверджений рішенням від 19 жовтня 2016 року № 1316-VI, а вказані містобудівні умови та обмеження видавались до затвердження зонінгу.

17. Рішенням Департаменту державної архітектурно будівельної інспекції в Одеській області від 28 вересня 2017 року скасована дія містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17 березня 2016 року стосовно будівництва об`єкту торгово-офісно-складського комплексу, із знесенням нежилої будівлі літ. А, яка розмішена на земельній ділянці та належить ТОВ ОФІС-ПАРК за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Водопровідна 8, замовник ТОВ ОФІС-ПАРК та ВКФ ТСК у вигляді ТОВ.

18. Вважаючи вказане рішення протиправним та необґрунтованим, ВКФ ТСК у вигляді ТОВ звернулось до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

23. Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 41-1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038-VI) передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

з метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів.

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: 1) видавати обов`язкові до виконання об`єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об`єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об`єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

24. Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначений Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698 (далі - Порядок № 698).

25. За приписами п. 2, 3 Порядку № 698 нагляд здійснюється ДАБІ через головних інспекторів будівельного нагляду шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок. Перевірки проводяться головним інспектором будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду.

Основними завданнями нагляду є: 1) виявлення, припинення та запобігання порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, визначеними відповідно до статті 13 Закону України Про архітектурну діяльність , органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними відповідно до статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності; 2) скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об`єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів; 3) притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності відповідно до закону.

26. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється посадовими особами ДАБІ України (суб`єкт нагляду) з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об`єкт нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

27. Як убачається з матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області згідно наказу від 02 серпня 2017 року № 123 та наказу від 29 серпня 2017 року № 1350, на підставі звернення гр. ОСОБА_1 від 26 липня 2017 року № І-904у та направлень на проведення перевірки від 07 серпня 2017 року № 1089 та від 29 серпня 2017 року №1173/1 проведена позапланова перевірка Управління містобудування та архітектури Одеської міської ради, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

28. Поряд з цим, згідно зі ст. 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

29. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

30. За визначенням, наведеним у пункті 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

31. Згідно зі ч. 2, 3, 4, 8 ст. 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;

3) за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

32. За приписами ч. 4 ст. 33 Закону № 3038-VI розміщення об`єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території здійснюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною державною адміністрацією відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов та обмежень або видачі будівельного паспорта відповідно до містобудівної документації у порядку, передбаченому цим Законом.

33. Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, визначені ст. 6 Закону № 3038-VI, частинами першою, другою якої встановлено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування.

34. Аналізуючи наведенні правові норми, колегія суддів звертає увагу, що отримання суб`єктом містобудування (власником або користувачем відповідної земельної ділянки) містобудівних умов та обмежень є обов`язковою передумовою та першим етапом здійснення проектування і будівництва об`єктів. Містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

35. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15 та 17 травня 2019 року у справі № 806/1576/18.

36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що у результаті проведеної перевірки контролюючим органом встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 17 березня 2016 року № 32 стосовно будівництва торгово-офісного-складського комплексу, із знесенням нежитлової будівлі літ. А, яка розміщена на земельній ділянці та належить ТОВ Офіс-Парк за адресою: м. Одеса Приморський район, вул. Водопровідна, 8, замовник ТОВ Офіс-Парк та ТОВ ВКФ ТСК видані Відділом з порушенням п. 6 ч. 1 розділу V Прикінцевих положень Закону, оскільки план зонування території (зонінгу) м. Одеси, розроблений ТОВ ІНСТИТУТ ХАРКІВПРОЕКТ був затверджений рішенням від 19 жовтня 2016 року № 1316-VI, а вказані містобудівні умови та обмеження видавались до затвердження зонінгу.

37. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що контролюючий орган обґрунтовуючи свою позицію вказує на те, що містобудівні умови і обмеження від 17 березня 2016 року № 32 надані позивачу за відсутності затвердженого плану зонування або детального плану м. Одеси.

38. За ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі, як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

39. Відповідно до ч. 1, 2, 5, 6, 8 ст. 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

40. Зі змісту ст. 18 та 19 Закону № 3038-VI вбачається, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. В свою чергу, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

41. Статтею 23 Закону № 3038-VI передбачено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

42. При цьому, на підставі п. 6-1 Прикінцеві положення Закону № 3038-VI дія зазначених вище положень до 01 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

43. Як убачається з матеріалів справи, згідно п. 8 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17 березня 2016 року № 01-06/377 вказані містобудівні умови видані на підставі Генерального м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI.

Поряд з цим, план зонування та детальний план м. Одеси не розроблявся.

44. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сама по собі відсутність плану зонування або детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень.

45. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 803/1231/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 809/1258/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 816/1752/17 та від 16 червня 2021 року у справі № 2340/3189/18.

46. Також колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (далі - Конвенція) є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення від 01 червня 2006 року у справі Федоренко проти України ).

47. В розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції в зміст поняття майно до об`єктів права власності відноситься правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому правомірні очікування / законні сподівання , у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.

48. У справі ПайнВеліДевелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

49. Тобто, отримавши у користування чи у власність земельну ділянку та містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, позивач правомірно очікував на те, що його право на розпорядження належним на праві власності майном відповідно до законодавства в майбутньому, не буде порушено чи обмежено під час здійснення суб`єктом владних повноважень заходів з державного архітектурно-будівельного нагляду чи припинено шляхом прийняття іншого рішення.

50. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 810/4817/18.

51. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для скасування рішення Департаменту ДАБІ в Одеській області від 28 вересня 2017 року про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17 березня 2016 року стосовно будівництва торгово-офісного-складського комплексу, із знесенням нежитлової будівлі літ. А, яка розміщена на земельній ділянці та належить ТОВ Офіс-Парк за адресою: м. Одеса Приморський район, вул. Водопровідна, 8, замовник ТОВ Офіс-Парк та ТОВ ВКФ ТСК , оскільки таке рішення прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. 52. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

53. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

54. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

55. У справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

56. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

57. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

59. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Л.Л. Мороз Т.Г. Стрелець