Ухвала

від 06.07.2021 по справі 903/315/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/315/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Гудак А. В., Маціщук А. В.)

у справі № 903/315/20

за позовом керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Шацької районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шацьк-риба"

про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки

(у судовому засіданні взяла участь прокурор Шекшеєва В. С.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Ковельської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Шацької районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шацьк-риба" про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку водного фонду площею 198,0755 га на території Піщанської сільської ради, Шацького району, Волинської області.

2. Позовні вимоги з посиланням на положення статті 13 Конституції України, статті 85 Водного кодексу України, статті 14 Закону України "Про аквакультуру", статей 116, 152 211, 212 Земельного кодексу України обґрунтовано тим, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 198,0755 га на території Піщанської сільської ради, Шацького району, Волинської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.11.2020 у справі № 903/315/20 позов задоволено, зобов`язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку водного фонду площею 198,0755 га на території Піщанської сільської ради Шацького району Волинської області.

4. Місцевий господарський суд, з посиланням на положення ст. 14 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 116, 124, 126, 187, 188 Земельного кодексу України, норми ст. ст. 2, 4, 5, 10 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. 85 Водного кодексу України, ст. 14 ЗУ "Про аквакультуру", мотивував своє рішення тим, що відповідач самовільно використовує земельну ділянку площею 198,0755 га на території Піщанської сільської ради Шацького району Волинської області, що підтверджено належними доказами у справі, тому зобов`язаний її звільнити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2021, рішення Господарського суду Волинської області від 24.11.2020 скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що для встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки на прокурора покладається обов'язок щодо належного доведення, у першу чергу, обставин користування нею відповідачем.

7. Так, апеляційний господарський суд оцінивши надані прокурором акти № 97-ДК/106/АП/0901-20 від 13.03.2020 та № 197-ДК/52/АО/10/01-20 від 13.03.2020 (далі також Акти), на відповідність їх положенням Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", встановив наступне:

1) з актів не вбачається щодо якого суб`єкта господарювання чи іншої особи проводилася перевірка дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельних ділянок. З вступних частин актів вбачається, що при проведенні перевірки були відсутні особи, що перевірялися, в актах відсутні найменування особи щодо діяльності якої здійснювався захід;

2) в актах не зазначено, яким чином здійснюється самовільне використання відповідачем земельної ділянки, відсутній детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства;

3) в актах відсутній підпис осіб, які були присутні при перевірці;

4) державним інспектором згідно даних актів здійснювалася перевірка земельних ділянок загальною площею 483,5679 га, а в результаті перевірки виявлено площу на якій вчинено правопорушення в розмірі 198,0755 га, однак акти не містять посилань, яким чином визначалася саме така площа самовільного використання відповідачем земельної ділянки. Встановлення цих обставин впливає також і на розрахунок заподіяної шкоди, в разі її наявності.

8. З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що Акти не можуть бути належним та допустимим доказом в підтвердження самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки у розумінні статей 73, 74 ГПК України, з огляду на невідповідність їх положенням Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

9. Також колегія судів відхилила посилання прокурора на те, що факт самовільного зайняття ТОВ "Шацьк-риба" земельної ділянки підтверджується використанням гідроспоруд згідно з Договором оренди від 03.10.2018, зазначивши, що договір оренди індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1253 від 03.10.2018 був припинений на підставі статті 654 ЦК України з 16.07.2020 відповідно до Додаткової угоди від 16.07.2020 до договору, а майно згідно акту від 15.07.2020 передано балансоутримувачу та орендодавцю. Предметом даного договору було державне окреме індивідуально визначене майно: гідротехн. споруди Шлюз, Шацький р-н, с. Піща та гідротехнічні споруди ставів, які наведені у розділі 1 вказаного договору.

10. З огляду на наведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що сам по собі Договір № 1253 від 03.10.2018 не є тим доказом, що підтверджує обставини самовільного використання відповідачем земельної ділянки. Прокурором у позові ніяким чином не обґрунтовано взаємозв`язку між договором та самовільним зайняттям відповідачем земельної ділянки.

11. Також, апеляційний господарський суд відхилив посилання прокурора на Паспорт рибогосподарської технологічної водойми: ставкового господарства ТОВ "Шацьк-риба" загальною площею 342,9666 га в заплаві р. Копаївка (урочище "Ладинка") за межами с. Піща Шацького району Волинської області, дані статистичної звітності за формою № 1А - риба (річна) "Виробництво продукції аквакультури за 2019 рік" від 10.01.2020 суб`єкта аквакультури ТОВ "Шацьк-риба", місце знаходження (перебування) Волинська обл., Шацький р-н., с. Піща, ур. Ладинка, фінансовий звіт ТОВ "Шацьк-риба" за 2019 рік та податкову звітність за 2019 рік, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Шацьк-риба" мало намір отримати в оренду земельну ділянку водного фонду для ведення рибогосподарської діяльності, у зв`язку з чим на замовлення відповідача у 2017 році ТОВ "Рибпромсервіс" було розроблено Паспорт рибогосподарської технологічної водойми: ставкового господарства ТОВ "Шацьк-риба" загальною площею 342,9666 га в заплаві р. Копаївка (урочище "Ладинка") за межами с. Піща Шацького району Волинської області. Однак, земельна ділянка водного фонду для ведення рибогосподарської діяльності відповідачу в користування надана не була.

12. Відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що даний Паспорт рибогосподарської технологічної водойми підтверджує лише те, що ТОВ "Шацьк-риба" мало намір отримати в оренду земельну ділянку водного фонду площею 342,9666 га, однак даним Паспортом не підтверджуються обставини самовільного використання відповідачем земельної ділянки.

13. Також, судом апеляційної інстанції, із наданої статистичної звітності за формою № 1А - риба (річна) "Виробництво продукції аквакультури за 2019 рік" від 10.01.2020, фінансового звіту ТОВ "Шацьк-риба" за 2019 рік та податкової звітності за 2019 рік, не встановлено, що така діяльність здійснювалась саме на земельній ділянці, про яку зазначено у позові. Окрім того, суд зазначив, що будь-яка звітність про діяльність за 2019 рік не може слугувати доказом здійснення такої діяльності у 2020 році, зокрема, на дату здійснення перевірки та подання позову.

14. Разом з тим, апеляційний господарський суд взяв до уваги, що суд у справі № 170/233/20, аналізуючи Акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства та обстеження земельної ділянки, якими прокурор у даній справі обґрунтовує вимоги, дійшов висновку, що в них не вказано, у яких саме діях проявлялось самовільне зайняття та використання земельної ділянки ТОВ "Шацьк-риба". Державним інспектором, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження самовільного використання ТОВ "Шацьк-риба" в особі директора Крата П.П. вищевказаної (оспорюваної) земельної ділянки.

15. Апеляційним судом також встановлено, що згідно з Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства та обстеження земельної ділянки, державним інспектором здійснювалася перевірка земельної ділянки загальною площею 483,5679 га з кадастровим номером 0725783900:05:007:0030. В результаті перевірки виявлено площу на якій вчинено правопорушення в розмірі 198,0755 га, решта земельної ділянки загальною площею 483,5679 га з кадастровим номером 0725783900:05:007:0030 не використовується, вкрита чагарниками, дрібноліссям і бур`янами. При цьому, в актах не міститься посилань, яким чином визначалася площа самовільного використання відповідачем земельної ділянки саме в розмірі 198,0755 га.

16. За висновками суду, звертаючись до суду з даним позовом, прокурором не конкретизовано місцезнаходження земельної ділянки площею 198,0755 га з посиланням на лінійні параметри (межі, конфігурацію, розташування). При цьому, дані обставини є важливими для вирішення даного спору, оскільки решта земельної ділянки щодо якої здійснювалася перевірка загальною площею 483,5679 га з кадастровим номером 0725783900:05:007:0030, як вказано в актах, не використовується, вкрита чагарниками, дрібноліссям і бур`янами.

17. Подані прокурором докази, в підтвердження позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 198,0755 га, не можуть бути підставою для задоволення позову відповідно до визначеного ним предмета позову і сформульованих вимог, оскільки зазначені докази стосуються земельної ділянки точне розташування, конфігурація, межі якої не визначені.

18. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено існування предмета, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки площею 198,0755 га із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, межі, конфігурація).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2021, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.11.2020 у справі № 903/315/20 залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

20. Прокурор не погоджується з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

21. Скаржник зазначає, що доданими прокурором до матеріалів справи доказами підтверджується факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки відповідачем, при цьому, за твердженнями скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив надані прокурором докази, у зв'язку з чим дійшов помилкових та необґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову.

22. Також, за твердженнями скаржника, апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги подані прокурором, під час апеляційного перегляду справи, докази, які підтверджують факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

23. При цьому, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 910/810/18, від 30.07.2020 у справі № 815/1566/13-а та від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18.

Позиція інших учасників справи

24. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

25. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

27. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

28. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 23 цієї ухвали).

29. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 903/315/20 з огляду на таке.

30. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

31. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

32. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

33. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

34. У касаційній скарзі прокурор послався на неврахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у пунктах 4.24 та 4.25 постанови Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 910/810/18, подібний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 та від 30.07.2020 у справі № 815/1566/13-а, а саме:

"4.24. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

4.25. Отже, відповідно до вимог законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки".

35. Так колегія суддів зазначає, що у справі № 910/810/18 Київська міська рада звернулась до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Лісний" із вимогами про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, привівши її у придатний для використання стан. Мотивуючи позовні вимоги у цій справі Київська міська рада зазначила, що остання, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, будь-яких рішень щодо передачі (надання) спірної земельної ділянки у власність чи у користування Автокоперативу по експлуатації відкритих стоянок "Лісний" за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не приймала. Отже в діях відповідача наявні ознаки самовільного зайняття вказаної земельної ділянки.

36. Місцевий господарський суд, задовольняючи позов у наведеній справі, виходив з доведеності факту користування Автокооперативом по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" самовільно зайнятою земельною ділянкою. Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем заходів для оформлення права на земельну ділянку, а також докази наявності на вказаній земельній ділянці нерухомого майна, яке б належало відповідачу та було зареєстроване за ним у встановлену законом порядку.

37. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду зазначивши, що відповідно до статуту Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" створено на базі автостоянок за адресами: вул. Дибенка, 6 та Мінське шосе, 2. При цьому, за висновком земельно-технічної експертизи, яка була проведена під час апеляційного перегляду справи, конфігурація та місце розташування земельної ділянки по вул. Сімї Шовкоплясів, буд. 6 у місті Києві, на якій фактично розташований ОК "ГБК ""Лісний", який є правонаступником Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" співпадала з конфігурацією та місцем розташування спірної земельної ділянки на час її існування. На час проведення дослідження спірна земельна ділянка була поділена на чотири окремі земельні ділянки.

38. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено самовільного зайняття Автокооперативом по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" спірної земельної ділянки, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача встановленої пунктом "б" частини першої статті 211 Земельного кодексу України відповідальності за порушення земельного законодавства та застосування правових наслідків, установлених статтею 212 Земельного кодексу України. При цьому суд зазначив, що саме лише фактичне користування земельною ділянкою за відсутності документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для визнання таких дій самовільним зайняттям земельної ділянки.

39. Касаційний господарський суд, постановою від 05.12.2019 скасував постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду у наведеній справі та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач посилається на те, що Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" є правонаступником об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації відкритих автостоянок "Чайка" та користується спірною земельною ділянкою на підставі рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради Народних депутатів № 265 від 08.06.1987. Суди установили, що Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" заснований у серпні 1993 року на базі автостоянок №10, №12 за адресою: вул. Дибенка, 6 та Мінське шосе, 2, об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок "Чайка", який ліквідовано відповідно до рішення від 29.06.1993 загальних позачергових зборів цього кооперативу. Проте, суди не звернули увагу на те, що у рішенні від 29.06.1993 про ліквідацію автокооперативу "Чайка" відсутні автостоянки №7 та №9, а в передавальному акті від 15.07.1993 про списання з балансу автокооператива "Чайка" відсутні автостоянки №7, №9, №11, №12.

40. Також, Верховний Суд зазначив, що суди залишили поза увагою, що ліквідація підприємства передбачає припинення діяльності товариства, а не правонаступництво та не взяли до уваги те, що у матеріалах справи відсутні докази (крім документів, що створені безпосередньо відповідачем) щодо правонаступництва автокооперативу "Лісний" відносно прав та обов`язків автокооперативу "Чайка". Крім того, суди не дослідили документи, які підтверджували б право користування спірною земельною ділянкою об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок "Чайка" та в подальшому наявність чи відсутність такого права на користування спірною земельною ділянкою саме Автокооперативом по експлуатації відкритих автостоянок "Лісний" (правонаступником якого є ОК "ГБК "Лісний") у розумінні земельного законодавства та чи може вважатися правомірним перехід до нього права користування спірною земельною ділянкою, виходячи з відповідних норм цивільного та господарського законодавства. Також колегія суддів зазначила, що досліджуючи наявні докази у матеріалах справи, суди установили, що згідно акта від 21.11.2017 №17-0097-05 на частині земельної ділянки, орієнтовною площею 1,00 га, розташований Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок "ЛІСНИЙ", у складі якого знаходяться 495 гаражів. Однак, суди залишили поза увагою, що рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 14.04.1986 передано об`єднаному кооперативу "Чайка" всі відкриті автостоянки та належне майно автокооперативів "Мінський", "Богатирський", "Деснянський", "Славутич", "Дніпро", "Конопляний", "Восход" і надано дозвіл експлуатаційно-лінейному управлінню мінського району на допомогу об`єднаному кооперативу "Чайка" у будівництві відкритих автостоянок, проте рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 23.02.1981 № 87 заборонено автокооперативу "Мінський" встановлювати будь-які спорудження і установку металевих гаражів на автостоянці. Таким чином, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що виконання рішення у цій справі передбачає також і знесення об`єктів нерухомого майна за власні кошти порушника та не дослідили чи зареєстровані гаражі, що розміщені на спірній земельній ділянці як об`єкти нерухомого майна, чи є кооператив їх власником, а також (у випадку реєстрації прав на них) кому належить таке право.

41. Так, з огляду на викладене у пунктах 35-40 цієї ухвали, Суд зазначає, наведена скаржником постанова Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 910/810/18 хоча і ухвалена у спорі з аналогічним предметом, проте за відмінних встановлених фактичних обставин справи та доказової бази, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається. При цьому, як зазначалося вище, суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд у зв`язку з недослідженням судами доказів у справі та неналежним з`ясуванням обставин справи, що свідчить про можливість встановлення судами під час нового розгляду справи нових фактичних обставин.

42. У справі № 815/1566/13-а до суду звернулось Товариство з вимогами до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування припису. Вимоги Товариства були обґрунтовані тим, що перевірка була проведена відповідачем без належних правових підстав, передбачених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Також висновки Акту перевірки відносно використання ним земельної ділянки площею 0,2988 га без правовстановлюючих документів є необґрунтованими і не підтверджується жодними доказами.

43. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджується факт зайняття позивачем земельної ділянки площею 0,2988 га, що підтверджується складеними під час перевірки документами, поясненнями учасників перевірки, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, план-схемою, який складений ліцензованою землевпорядною організацією МПП "Лідер". Також було зазначено, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при здійсненні відповідних контролюючих заходів та складанні оскаржуваного припису, діяв у передбачений законодавством спосіб, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та з дотриманням принципу верховенства права.

44. Верховний Суд у постанові від 30.07.2020 у наведеній справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при здійсненні відповідних контролюючих заходів та складанні оскаржуваного припису діяв у передбачений законодавством спосіб, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та з дотриманням принципу верховенства права. Разом з тим, колегія суддів зазначила, що наявність у судовому рішенні висновків щодо неправомірності позицій, викладених в акті перевірки/протоколі про адміністративне правопорушення, не може бути беззастережною підставою для визнання протиправним оскаржуваного припису через установлені контролюючим органом порушення МП ТОВ "Полімікс" норми земельного законодавства. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції погодилась з висновками судів про те, що факт зайняття відповідачем земельної ділянки підтверджується складеними під час перевірки документами, поясненнями учасників перевірки, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 07.02.2013, планом-схемою, складеним 22.11.2012 ліцензованою землевпорядною організацією МПП "Лідер".

45. Так, Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведеній справі та справі, яка переглядається не є подібними, зокрема з огляду на відмінність предмету і підстав позову, а також встановлених фактичних обставини справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. При цьому, у справі № 815/1566/13-а, на відміну від справи яка переглядається, суди встановили факт зайняття земельної ділянки, а також те, що під час здійснення перевірки, контролюючим органом було точно визначено розмір земельної зайнятої ділянки на підставі відповідної план-схеми, складеної ліцензованою землевпорядною організацією, натомість у цій справі таких дій щодо точного визначення розмірів зайнятої земельної ділянки вчинено не було, що відповідно встановлено судами попередніх інстанцій.

46. У справі № 1940/1655/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, до суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Руна-Інкам" із вимогами до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Деблянко Ю. І. про визнання протиправним та скасування припису.

47. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволення позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ "Руна-Інкам" користувалось земельною ділянкою за кадастровим номером 6110100000:05:008:0049 площею 0,1174 га без правовстановлюючих документів, а тому припис №171-ДК/0176Пр/03-01/18 від 8 травня 2018 року винесений відповідно до чинного законодавства.

48. Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у наведеній вище справі погодився з висновками місцевого та апеляційного судів, зазначивши, що судами попередніх інстанцій було встановлено та позивачем не спростовано відсутність в останнього правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6110100000:05:008:0049 площею 0,1174 га, на якій знаходиться майно ТОВ "Руна-Інкам", а саме об`єкт незавершеного будівництва будівлі торгового закладу площею 31.5 кв.м за адресою: вул. 15 Квітня 2е, м. Тернопіль на час проведення перевірки державним інспектором, а саме станом на 08.05.2018.

49. З огляду на викладене у пунктах 47-49 цієї ухвали, Верховний Суд зазначає про відмінність правовідносин у зазначених справах у порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду, зокрема, на відмінність предмету і підстав позову, а також встановлені фактичні обставини справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. При цьому, ключовою відмінністю наведеної справи від справи, яка переглядається є саме наявність у Товариства, по відношенню до якого було складено припис у справі № 1940/1655/18, об'єкта незавершеного будівництва, який належав йому на праві власності.

50. Окрім цього, навіть якщо не бари до уваги наведене у пунктах 35-49 цієї ухвали, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції (пункти 6-18 цієї ухвали) загальному правовому висновку судів касаційної інстанції, наведеному у пункті 34 цієї ухвали, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі, оскільки останні зроблені за інших встановлених фактичних обставин справи та доказової бази. За таких обставин, немає підстав вважати, що висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються з відповідними висновками наведених постанов Верховного Суду, ухвалених за інших встановлених фактичних обставин.

51. Так згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

52. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги, зокрема викладені у пункті 22 цієї ухвали, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 903/315/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 903/315/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил