Ухвала

від 15.07.2021 по справі 911/1709/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1709/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача за первісним позовом - Кузьмич С.О. - керівник (витяг з ЄДРЮО);

відповідача за первісним позовом - Ковальов С.В. - адвокат (ордер від 14.07.2021 №ДН057272);

третьої особи - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу адвокатського об`єднання "Колт Партнерс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021

за позовом адвокатського об`єднання "Колт Партнерс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія"

про стягнення 2 256 382, 08 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - дочірнє підприємство "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія"

до адвокатського об`єднання "Колт Партнерс"

про тлумачення змісту правочину,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2020 року Адвокатське об`єднання "Колт Партнерс" (далі - АО "Колт Партнерс", позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" (далі - ТОВ "ПДБК", відповідач за первісним позовом) про стягнення з ТОВ "ПДБК" 2 178 957 грн 98 коп. основного боргу, 35 269 грн 69 коп. інфляційних, 42 154 грн 41 коп. 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог АО "Колт Партнерс" послалось на неналежне виконання ТОВ "ПДБК" договору від 19.11.2018 про надання правової допомоги №19/11/2018 (далі - договір). Зокрема, АО "Колт Партнерс" зазначає, що ТОВ "ПДБК" отримало послуги за договором, однак їх не оплатило в повному обсязі, що є підставою для стягнення з ТОВ "ПДБК" заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

У серпні 2020 ТОВ "ПДБК" подало зустрічну позовну заяву до АО "Колт Партнерс", в якій просило розтлумачити зміст Договору.

В обґрунтування заявлених вимог за зустрічним позовом ТОВ "ПДБК" посилалось на необхідність тлумачення судом терміну "стягнення заборгованості", що міститься в договорі. Зокрема, ТОВ "ПДБК" зазначає, що "стягнення заборгованості" полягає у вжитті примусових заходів в межах виконавчих проваджень, тому добровільно погашені борги не є предметом договору, а відтак, і послуги позивача за договором, не повинні оплачуватися.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.12.2020 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги за первісним позовом АО "Колт Партнерс" до ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" прo стягнення 2 256 382,08 грн задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "ПДБК" на користь АО "Колт Партнерс" 2 178 957,98 грн. основного боргу, 42 154,41 грн. 3% річних, 35 269,69 грн інфляційних втрат та 33 845,73 грн витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ТОВ "ПДБК" до АО "Колт Партнерс" про тлумачення змісту правочину відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 (з урахування ухвали про виправлення описок від 27.04.2021; колегія суддів у складі: Попікова О.В., Корсак В.А., Євсіков О.О.) рішення господарського суду Київської області від 08.12.2020 в частині задоволення позову АО "Колт Партнерс" про стягнення з ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" 2 256 382,08 грн скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ТОВ "ПДБК" на користь АО "Колт Партнерс" 230 282,71 грн основного боргу, 3 342,38 грн 3% річних, 3 696,22 грн інфляційних втрат та 3 559,82 грн витрат зі сплати судового збору. Рішення господарського суду Київської області від 08.12.2020 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. Стягнуто з АО "Колт Партнерс" на користь ТОВ "ПДБК" 45 428,88 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції АО "Колт Партнерс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021, а рішення господарського суду Київської області від 08.12.2020 - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АО "Колт Партнерс" та призначено її до розгляду на 15.07.2021.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ПДБК" доводи касаційної скарги не визнає і погоджуються із висновками суду апеляційної інстанції. Крім того, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою АО "Колт Партнерс", оскільки правовідносини у цій справі не є подібними з тими, які зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі. Крім того, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.02.2018 у справі № 925/106/17, на яку посилається скаржник. У випадку розгляду касаційної скарги по суті ТОВ "ПДБК" просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень зазначених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права, зокрема статті 213 Цивільного Кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаній справі та в справі № 910/4660/18.

Так, зокрема:

- у справі № 910/23210/17, предметом якого є припинення порушення права інтелектуальної власності, а не стягнення адвокатським об`єднанням за договором гонорару з клієнта;

- у справі № 910/9784/18 спір стосується визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 23.05.2018 № 4-р/тк. Судами вирішувалось питання про розподіл витрат на правову допомогу. При касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень у справі № 910/9784/18 Касаційний господарський суд не встановив в діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 123, 126 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконного рішення;

- у справі № 755/9215/15-ц предметом спору було визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку.

Крім того, предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду була заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат , а не стягнення за договором.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки вони зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення ним обставин справи; містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах (постанова Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі (постанова Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/1709/20.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Що ж стосується постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №925/106/17, то з тексту постанови апеляційної інстанції вбачається посилання на вказану справу при обґрунтуванні відмови в задоволенні зустрічного позову відповідача про тлумачення умов договору.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 213 ЦК з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 925/106/17, проте з урахуванням фактичних обставин справи № 911/1709/20, тому немає підстав вважати, що висновки суду апеляційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не узгоджуються з відповідними висновками постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 925/106/17.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, з урахуванням доводів викладених у відзиві ТОВ "ПДБК" щодо не подібності зазначених скаржником справ до справи, що розглядається; колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АО "Колт Партнерс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі № 911/1709/20.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою адвокатського об`єднання "Колт Партнерс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі № 911/1709/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова