Постанова

від 13.07.2021 по справі 279/6003/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6003/18 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.

Категорія 76 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши в режимі відеоконференції справу №279/6003/18 за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал , треті особи: Всеукраїнська професійна спілка Спілка залізничників України , Первинна профспілкова організація Коростенського заводу залізобетонних шпал, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 04 лютого 2021 року суддею Коваленко В.П. у м. Коростені, повний текст рішення складено 14 лютого 2021 року,

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року Барановський І.І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся в суд із позовом до Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал (далі - Товариство, ПАТ Коростенський завод залізобетонних шпал ), у якому, з урахуванням заяви від 08 травня 2020 року та від 19 травня 2020 року (т.2 а.с.6-8, 90-91) просив: скасувати наказ Товариства від 27.11.2018 №773-ОС; поновити ОСОБА_2 на посаді економіста з договірних та претензійних робіт II категорії; стягнути на її користь недоплачену заробітну плату, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в сумі 50000 грн; покласти на службову особу, винну в незаконному звільненні, обов`язок покрити шкоду, завдану Товариству, після фактичного виконання судового рішення за результатами розгляду справи та вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначив, що 20 липня 2018 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року, у справі №279/1419/17 скасовано наказ ПАТ Коростенський завод залізобетонних шпал від 20.03.2017 № 121-ОС про звільнення ОСОБА_2 та поновлено її на посаді економіста з договірних та претензійних робіт II категорії відділу матеріально-технічного постачання і збуту.

Після ухвалення судового рішення ОСОБА_2 , відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України, негайно приступила до роботи. 23 липня 2018 року наказом відповідача Про поновлення на роботі за рішенням суду № 484-ОС (далі - Наказ № 484-ОС) позивачку поновлено на посаді економіста з договірних та претензійних робіт II категорії.

У подальшому наказом Товариства від 27.11.2018 № 773-ОС (далі - Наказ №773-ОС) ОСОБА_2 звільнено з роботи (посада не вказана) за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Наказом відповідача від 05.12.2016 № 169 (далі - Наказ № 169), який був підставою звільнення, визначено, що скорочується саме посада по ІТП економіста з договірних та претензійних робіт II категорії, проте наказом № 773-ОС, підставою для звільнення є скорочення штату, а не посади.

Наказом № 484-ОС передбачено, що посада економіста з договірних та претензійних робіт II категорії з 10 лютого 2017 року в штатному розкладі Товариства відсутня. Відсутність посади вбачалася з попереджень позивача про звільнення, у зв`язку з чим відповідач не міг скорочувати посаду, якої не було.

Позивачка була звільнена у порушення ч. 1 ст. 43 КЗпП України та п. 10 ч.1 ст.38 ЗУ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , без отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Окрім того, профспілка Спілка залізничників України надала керівнику відповідача повідомлення від 05.11.2018 № 3, що ОСОБА_2 є членом даної профспілки, та була поставлена вимога всі подальші спори щодо останньої погоджувати з профспілкою.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 травня 2020 року залучено Всеукраїнську профспілкову організацію Спілка залізничників України та Первинну профспілкову організацію Коростенського заводу залізобетонних шпал, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору (т.2 а.с.102).

Рішенням цього суду від 04 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Крім доводів викладених у позовній заяві вказав, що висновок суду про скорочення посади ОСОБА_2 з 10.02.2017 на підставі наказу від 05.12.2016 №169 не відповідає обставинам справи. Скорочення посади у цей день не відбулось, оскільки позивачка перебувала на лікарняному і вийшла на роботу 20.03.2017 та цього числа звільнена з роботи з огляду на скорочення на підставі наказу від 05.12.2016 №169. Відповідач не надав суду докази припинення трудових відносин між сторонами у справі у зв`язку із скороченням штату саме з 10.02.2017.

Окрім того, після поновлення на роботі позивачки на підставі судового рішення, і до повторного звільнення, відповідач не приймав рішень про скорочення штату, яке поширювалось на позивачку.

ОСОБА_3 також зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази реального скорочення штату Товариства станом на день звільнення позивачки - 27.11.2018, тому вважає звільнення незаконним. Також вказав, що суд безпідставно не вирішив вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за липень-листопад 2018 року. На його думку, відповідач самовільно поновив ОСОБА_2 на посаді поза штатом, тому оплата праці у цей період в розмірі середньомісячного заробітку, який є меншим від розміру заробітної плати, який мав би бути в позивачки на день поновлення на роботі до дня повторного звільнення, є незаконною. Крім того, відповідач заздалегідь не повідомив ОСОБА_2 про зміну істотних умов праці та не приймав відповідних рішень щодо зменшення розміру заробітної плати. Просив при розгляді апеляційної скарги врахувати наданий позивачкою розрахунок заборгованості. Окрім того, вказав, що суд не надав оцінки тій обставині, що позивач мала переважне право на залишення на посаді у разі скорочення штату, оскільки має більш високу кваліфікацію ніж ОСОБА_4 , який був прийнятий на посаду економіста з договірних та претензійних робіт відділу матеріально-технічного забезпечення 13.04.2018. Також вказав, на те, що суд безпідставно відхилив доводи позивачки щодо непогодження її звільнення всеукраїнською профспілковою організацією Спілка залізничників України (далі - профспілка СЗУ ), яка є легітимним органом (набула прав юридичної особи не з моменту її реєстрації, а з моменту затвердження статуту), розпочала свою роботу 02.09.2018 та звернулась до підприємства щодо необхідності обговорення звільнення позивачки, яка є її членом.

У відзиві представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначив, що доказом того, що у Товаристві відбувалися зміни в організації виробництва і праці є наказ №169 від 05.12.2016. Твердження позивачки, що цим наказом скорочувалась саме посада є хибним, оскільки окрім штатної одиниці економіст з договірних і претензійних робіт ІІ категорії були скорочені і інші штатні одиниці. На виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі її було поновлено поза штат, оскільки посада, яку вона обіймала, перебувала поза штатом з 10.02.2017. Після цього, ОСОБА_2 було вручено повідомлення про звільнення у зв`язку з скороченням штату працівників, так як відповідно до наказу №169 від 05.12.2016 посада економіста з договірних і претензійних робіт ІІ категорії скорочена і з 10.02.2017 в штатному розписі Товариства не передбачена. Також, позивачці пропонувалися вакантні посади, від переведення на які вона відмовилась. Окрім того, звернув увагу, що позивачка не є членом первинної профспілкової організації Коростенського заводу ЗБШ, а посилання на те, що вона є членом профспілки СЗУ є безпідставними, оскільки Товариству не надано документів про легалізацію її установчих документів, а у державному реєстрі відсутня будь-яка інформація про дану спілку.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача - не визнав.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працювала у Товаристві на посаді економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії відділу матеріально-технічного постачання і збуту. Наказом №121-ОС від 20.03.2017 вона звільнена з вказаної посади на підставі п. 6 ст.36 КЗпП України. В подальшому наказом №125 від 23.06.2017 внесено зміни до наказу №121-ОС від 20.03.2017 та виправлено причини звільнення ОСОБА_2 , зокрема п. 6 ст.36 КЗпП України змінено на п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 58 т.1).

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2018 року (а.с. 12-14 т.1) ОСОБА_2 поновлена на вказаній посаді, приступила до роботи. Підставою для поновлення її на вказаній посаді стало те, що остання була звільнена в період перебування в стані вагітності.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 відповідно до наказу №484-ОС від 23.07.2018 поновлено на посаді економіст з договірних та претензійних робіт ІІ категорії поза штатом (а.с. 15 т.1). Наказ містить примітку посада економіст з договірних та претензійних робіт 2-ї категорії з 10.02.2017 в штатному розкладі Товариства відсутня .

27.09.2018 ОСОБА_2 повідомлено про наступне вивільнення. У повідомленні зазначено, що відповідно до наказу в.о. голови правління від 05.12.2016 №169 у зв`язку з скороченням штатних працівників, посада економіста з договірних і претензійних робіт 2-ї категорії з 10.02.2017 в штатному розкладі не передбачена. У цьому ж повідомленні запропоновано позивачці посаду комірника (старшого) транспортно-сировинного цеху з посадовим окладом 4280 грн (а.с. 16 т.1). Також, ОСОБА_2 пропонувалися інші вакантні посади, від переведення на які вона відмовилась (а.с. 45, 46, 49-50 т.1)

Наказом №773-ОС від 27.11.2018 позивачка звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату (а.с. 6 т.1). Підставою звільнення зазначено наказ №169 від 05.12.2016 та повідомлення про наступне вивільнення №1 від 27.09.2018.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства про працю при звільненні позивачки. Зокрема, суд зазначив, що посада економіста з договірних і претензійних робіт ІІ категорії була скорочена з 10.02.2017, позивачка була поновлена на роботі за судовим рішенням поза штатом, у подальшому - повідомлена про майбутнє вивільнення, оскільки її посада в штатному розкладі не передбачена, також їй було запропоновано наявні вакантні посади, від переведення на які вона відмовилась. Окрім того, суд вказав, що на час звільнення, ОСОБА_5 не була членом первинної профспілкової організації Коростенського заводу залізобетонних шпал. Також, суд не взяв до уваги доводи позивачки про те, що вона на час звільнення була членом профспілки залізничників України, оскільки саме на цей час вказана організація не була зареєстрована у визначеному законом порядку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.07.2018 ОСОБА_2 поновлено на конкретно визначену посаду, а не поза штатом. Проте, позивачку поновлено на посаді економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії відділу матеріально-технічного постачання і збуту поза штатом.

Тому, на думку колегії суддів, таке не може вважатися виконанням рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки трудовим законодавством передбачено видання наказу про поновлення на роботі і лише прийняття такого рішення є правомірним способом відновлення порушеного права працівника про поновлення його посаді, що свідчить про те, що відповідачем рішення суду про поновлення позивачки на роботі не виконане у спосіб і порядок, що визначені законодавством про працю і самим рішенням суду.

Окрім того, суд дійшов помилкового висновку про те, що профспілка СЗУ , членом якої на час звільнення була ОСОБА_2 , була нелегітимною, оскільки зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.03.2019.

Так, за змістом ч. 9 ст. 16 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення).

Відповідно до матеріалів справи Статут профспілки СЗУ , затвердженого 02.09.2018, позивачка є її членом (а.с. 61-71 т. 3).

Як вбачається з матеріалів справи профспілкою СЗУ на адресу керівника Товариства направлено повідомлення від 05.11.2018 №3 і витяг з протоколу від 03.10.2018 №6, де зазначалося, що позивачка є членом цієї профспілки і що подальші дії щодо трудових спорів відносно неї слід погоджувати з профспілкою СЗУ (а.с. 28, 29 т.1).

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Проте, Товариством при звільненні позивачки не дотримано ст. 43 КЗпП України, відповідно до якої звільнення у даному випадку могло бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

На лист суду апеляційної інстанції профспілка СЗУ 18.06.2021 повідомила, що ОСОБА_2 всупереч рішенню Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.07.2018 поновлено на посаді поза штатом, а тому таке рішення фактично не було виконано роботодавцем в частині поновлення незаконно звільненого працівника на попередній посаді з повноваженнями, які він мав до звільнення (а.с. 100-101 т.4).

Також у листі профспілка не надала згоди на звільнення ОСОБА_2 з обґрунтуванням наступних причин:

- роботодавцем (відповідачем) не направлялось в адресу Профспілки подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 ;

- звільнення працівника з підстав, визначених в п.1 ст.40 КЗпП України можливо лише у випадку повної ліквідації підприємства. В іншому випадку необхідно встановити та підтвердити факт змін в організації виробництва і праці підприємства, що не було зроблено (Постанова ВСУ від 31.01.2018 по справі - К/9901/1388/18 824/3229/14-а);

- роботодавцем для працевлаштування ОСОБА_2 не було запропоновано перелік всіх наявних вакантних посад в АТ Укрзалізниця , які вона могла би посісти і які з`явилися на підприємстві з моменту попередження про подальше вивільнення і до дня звільнення (Постанови ВСУ від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) та від 11.04.2018 у справі № 520/10385/16-ц);

- роботодавцем не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України Переважне право при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва праці . Так, на час вивільнення працівників 27.11.2018 в штатному розписі була посада економіста з договірних та претензійних робіт без категорії. На цій посаді перебувала працівник нижчої кваліфікації, яка мала стаж роботи на даному підприємстві лише 6 місяців. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. ОСОБА_2 має 2-у категорію економіста з договірних та претензійних робіт і стаж роботи на посаді економіста 12 років, що дає їй переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням вищезазначеного висновку виходить, що, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163 цс 14; від 01 травня 2015 року у справі № 6-703 цс 15.

Оскільки закон не розкриває зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами .

Зазначені профспілкою СЗУ у листі від 18.06.2021 (а.с. 100-101 т. 4) обставини відповідають фактичним матеріалам справи та не спростовані представником відповідача. Профспілкою відмовлено у наданні згоди на звільнення позивачки, лист містить не тільки правове обґрунтування незаконності її звільнення, але й належну аргументацію такої відмови.

Таким чином, звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, зокрема і частин першої та сьомої статті 43 КЗпП України, її звільнення відбулось без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про скасування наказу Товариства від 27 листопада 2018 року № 773-ОС та поновлення позивачки на роботі.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Нормами абз. 3 п. 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи.

Наданий позивачкою розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 105-107 т.4) відповідає вимогам законодавства та не спростований відповідачем, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції застосовує його при вирішенні даного спору, скасовує рішення суду першої інстанції у цій частині та стягує з Товариства на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2018 року по 13 липня 2021 року в сумі 425378,17 грн (сума зазначена без урахування податків і зборів). Суд апеляційної інстанції стягує середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини позивачки.

Також, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оплата праці позивачки у період з 23.07.2018 (з часу поновлення на роботі за судовим рішенням) і до 27.11.2018 (до моменту звільнення) в розмірі середньомісячного заробітку, який є меншим від розміру заробітної плати, отримуваної нею на посаді економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії до 20.07.2018 (до першого звільнення), є такою, що суперечить вимогам закону, оскільки поновлення на роботі гарантувало їй повернення заробітної плати у розмірі, що існував до незаконного звільнення із врахуванням надбавок та премій, інших заохочень.

Наданий позивачкою розрахунок (а.с. 133-138 т. 3) відповідає матеріалам справи (а.с.24-26, 108-125, 150-200 т.1, а.с. 130-194, 201-242 т.2), не спростований відповідачем, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_2 з Товариства недоплаченої заробітної плати в сумі 38397,07 грн (сума зазначена без урахування податків і зборів).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у порядку, визначеному законодавством.

Позивачкою доведено факт порушення її законних прав при звільненні, що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Тому, з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивачка, характеру майнових втрат, тяжкості вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, необхідності часу та зусиль для відновлення попереднього стану, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у позові у цій частині також не відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим скасовує таке рішення з ухваленням нового - про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. При цьому, колегія суддів виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також, з Товариства в дохід держави підлягають стягненню судові витрати в сумі 4483,92 грн.

Вимоги позивачки про покладення на службову особу, винну в незаконному звільненні, обов`язку покрити шкоду, завдану Товариству, після фактичного виконання судового рішення за результатами розгляду справи не узгоджуються з нормами чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Скасувати наказ Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал від 27 листопада 2018 року № 773-ОС.

Поновити ОСОБА_2 на посаді економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал з 28 листопада 2018 року.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал на користь ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату в сумі 38397,07 грн (сума зазначена без урахування податків і зборів), середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2018 року по 13 липня 2021 року в сумі 425378,17 грн (сума зазначена без урахування податків і зборів) та на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Коростенський завод залізобетонних шпал в дохід держави судові витрати в сумі 4483,92 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 19 липня 2021 року.