Постанова

від 12.07.2021 по справі 914/1242/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2021 р. Справа № 914/1242/20

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників учасників справи:

від позивача за первісним позовом (скаржника) - Васюта В.О. (керівник), Заремба О.О., Раданович Г.М.

від відповідача за первісним позовом - Чернобай С.С.

від третьої особи - Кудрань М.М.

розглянувши апеляційну скаргу Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові, б/н від 19 січня 2021 року

рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2020 року (підписане 31.12.2020 року), суддя Мазовіта А.Б.

у справі № 914/1242/20

за первісним позовом Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові, м. Львів

до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Львівське комунальне підприємство Львівелектротранс , м. Львів

про визнання договору оренди продовженим

та за зустрічним позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові, м. Львів

про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення

в с т а н о в и в :

25 травня 2020 року Релігійна громада об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди №3-10617-17 від 05 травня 2017 року нежитлових приміщень під індексами 7, 8, 9, 10 у будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,1 кв. м, продовженим на строк, передбачений законом (5 років), тобто до 04 травня 2025 року.

08 липня 2020 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до суду із зустрічним позовом до відповідача - Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом - ЛКП Львівелектротранс .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у справі №914/1242/20 в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Суд зобов`язав Релігійну громаду об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові звільнити та повернути шляхом виселення Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 65,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивоване тим, що відповідач за первісним позовом повідомив позивача за первісним позовом листом за вих. №2302-вих-33595 від 05.05.2020 про припинення договірних відносин, відтак, укладений між сторонами договір оренди припинився 04.05.2020 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Своєчасне заперечення орендодавця проти продовження дії договору, на думку суду, означає втрату орендарем права на автоматичну пролонгацію договору.

Рішення суду в частині задоволення зустрічного позову мотивоване тим, що відповідачем порушено договірне зобов`язання, передбачене п.9.3 договору оренди №З-10617-17 від 05.05.2017, щодо своєчасного повернення об`єкта оренди в разі припинення договору оренди, що в свою чергу є підставою для примусового виселення відповідача із займаних приміщень, оскільки, відповідно до ч.7 ст.193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Релігійна громада об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у справі №914/1242/20 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити а в зустрічному позові - відмовити. Зокрема, зазначає, що відповідачем за первісним позовом не доведено необхідності використання спірного приміщення для власних потреб, як і не дотримано строку, передбаченого ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна (не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення терміну договору). Поряд з тим, зазначає, що відповідачем за первісним позовом безпідставно повернено пакет документів про продовження договору оренди та порушено строк розгляду таких. Також апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки в судовому засіданні 17 грудня 2020 року проведено судові дебати, а учасникам справи повідомлено про наступне судове засідання 23 грудня 2020 року, в якому судом знову розпочато судові дебати та видалення до нарадчої кімнати. Поряд з тим, з 17 по 23 грудня 2020 року цим же складом суду заслухано декілька справ та постановлено значну кількість ухвал, що на думку скаржника, свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що договір оренди було припинено, у звязку із закінченням терміну його дії та повідомленням орендодавця, а звернення орендаря з будь-якими заявами до або після закінчення строку дії договору не скасовує цього факту (постанова Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі №461/8742/15-ц). Також зазначає, що враховуючи припинення дії договору оренди у звязку із закінченням строку, на який його було укладено та своєчасним запереченням орендодавця проти продовження дії договору, означає втрату орендарем права на автоматичну пролонгацію договору (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №904/5126/19). З огляду на наведене вважає, що позивачем за первісним позовом неправильно обрано спосіб захисту, що слугує підставою для відмови в задоволенні позову.

У звязку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Матущака О.І., розпорядженням керівника апарату суду №448 від 12 липня 2021 року призначено провести автоматизовану заміну складу суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 липня 2021 року суддю Матущака О.І. замінено на суддю Бойко С.М.

Представники позивача за первісним позовом (скаржника) в судовому засіданні 12 липня 2021 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у справі №914/1242/20 та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судовому засіданні також заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2017 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (в тексті договору - орендодавець) і Релігійною громадою Берегиня-1 Рідної української національної віри (Рунвіри) у м. Львові, правонаступником якої є Релігійна громада об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові (в тексті договору - орендар) укладено договір оренди №З-10617-17 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), відповідно до умов якого, а саме: розділу 1 орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 20.04.2017 року №134-О/І, передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (в тексті договору - об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП Львівелектротранс (в тексті договору - балансоутримувач), а саме: приміщення, загальною площею 65,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п.2.1 Договору об`єкт оренди орендар буде використовувати для богослужінь, релігійних обрядів, церемоній.

У п.п.3.1, 3.3 Договору сторони погодили, що приймання-передачу об`єкта оренди здійснюють орендар та балансоутримувач. При передачі об`єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписують орендар та балансоутримувач.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору термін останнього визначений на два роки та 364 дні: з 05 травня 2017 року до 04 травня 2020 року включно. Перебіг терміну дії договору та настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Орендар, який належно виконує свої обов`язки за договором, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися таким правом, повинен повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди нерухомого майна через скерування на адресу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики заяви з документами у порядку, визначеному відповідними нормативними документами міської ради (п.4.5 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно з п.4.12 Договору чинність останнього припиняється, зокрема внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.

Відповідно до п.9.1 Договору повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п.9.2 Договору).

У п.п.9.3, 9.5 Договору сторони погодили, що об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання однієї з подій, вказаних у п. 9.1 цього договору. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з часу підписання акту здачі-приймання.

Згідно з п.13.1 Договору після закінчення терміну дії останнього, його переоформлення буде здійснюватися у порядку, передбаченому ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

На виконання умов договору, орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 10 травня 2017 року, підписаним орендарем та балансоутримувачем.

27 листопада 2019 року сторони уклали договір №З-10617-17 (Д-19) про внесення змін до договору оренди, яким викладено у новій редакції преамбулу та розділ 15 договору.

20 лютого 2020 року листом за вих.№2302-вих-12939 орендодавець повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору 04 травня 2020 року та рекомендував йому подати заяву у строк до 04 березня 2020 року про продовження дії договору.

03 березня 2020 року орендарем через ЦНАП м. Львова подано заяву разом з необхідними документами про продовження договору оренди, яку зареєстровано за №2-16362/АП-2302 від 03.03.2020.

17 березня 2020 року орендар звернувся до балансоутримувача з листом (вих.№6/11020 від 17.03.2020) та просив повідомити про намір використання орендованого приміщення для виробничих потреб у перспективі найближчих кількох років.

Листом за вих.№03/558 від 31 березня 2020 року ЛКП Львівелектротранс звернулося до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у якому зазначило, що бажає використовувати приміщення за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 88-А загальною площею 65,1 кв.м, яке перебуває на його балансі, для власних потреб для розміщення лабораторії СЕГ (яка повинна переїхати з території по вул. Вітовського, 57), а тому просило не переукладати з орендарем договір оренди на новий термін та повернути дане приміщення в користування ЛКП.

Листом за вих.№2302-вих-27842 від 06 квітня 2020 року орендодавець повідомив орендаря про те, що договір оренди №З-10617-17 від 05 травня 2017 продовжуватися не буде.

Листом за вих.№07/609 від 09 квітня 2020 року ЛКП Львівелектротранс повідомило орендаря про неможливість погодження користування орендарем спірним приміщенням, оскільки балансоутримувач бажає використовувати таке приміщення для власних потреб - розміщення лабораторії СЕГ.

Листом за вих.№2302-вих-29054 від 09 квітня 2020 року орендодавець повідомив орендаря про неможливість позитивного вирішення питання щодо продовження договору оренди та повернув поданий ним пакет документів.

Листом за вих.№07/723 від 04 травня 2020 року ЛКП Львівелектротранс повторно повідомило орендаря про намір використовувати приміщення, що знаходиться на балансі останнього для власних потреб - розміщення лабораторії СЕГ.

08 травня 2020 року орендодавець надіслав орендарю повідомлення за вих.№2302-вих-33595 від 05.05.2020 Про припинення договірних відносин у звязку із закінченням терміну дії договору оренди , у якому повідомив про припинення дії договору та обов`язок орендаря повернути майно балансоутримувача згідно акту приймання-передачі.

25 травня 2020 року Релігійна громада об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові звернулася до суду з цим позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди №3-10617-17 від 05 травня 2017 року нежитлових приміщень під індексами 7, 8, 9, 10 у будівлі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 88А, загальною площею 65,1 кв. м, продовженим на строк, передбачений законом (5 років), тобто до 04 травня 2025 року, з посиланням на ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст.283 ГК України).

Згідно з ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч.4 ст.284 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.285 ГК України орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається (ч.1 ст.291 ГК України).

Згідно з ч.2 ст.291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.3 ст.17 вказаного Закону після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

У п.4.5 Договору сторони погодили, що орендар, який належно виконує свої обов`язки за договором, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися таким правом, повинен повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди нерухомого майна через скерування на адресу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики заяви з документами у порядку, визначеному відповідними нормативними документами міської ради (п.4.5 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Як вбачається з позовної заяви орендар звернувся до суду з позовною вимогою про визнання договору оренди продовженим на строк, передбачений законом (5 років), тобто до 04 травня 2025 року .

Колегія суддів звертає увагу на помилкове ототожнення скаржником правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону №2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту укладення договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина 3 статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Вказані правові інститути є взаємовиключними, оскільки реалізація орендарем переважного права можлива тільки у разі припинення дії попереднього договору оренди, а суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №904/5126/19).

Так, позивач за первісним позовом, стверджуючи про порушення переважного права на укладення договору, заявляє позовну вимогу про визнання договору оренди продовженим на строк, передбачений законом (5 років), тобто просить суд вирішити спір щодо автоматичного продовження дії попереднього договору оренди, однак, на строк 5 років.

Разом з тим, судом встановлено припинення дії договору оренди, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено та своєчасним запереченням орендодавця проти продовження дії договору, що означає втрату орендарем права на автоматичну пролонгацію договору.

При цьому, судом враховано, що заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Щодо переважного права орендаря на укладення договору оренди, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на зміст положень частини 1 статті 777 ЦК України та статті 285 ГК України, за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов, право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено, передбаченим частиною 1 статті 285 ГК України та частиною 1 статті 777 ЦК України, переважним правом такого попереднього орендаря. Дане обмеження узгоджується з загальним положенням частини 2 статті 319 ЦК України, згідно з якою власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, в окремих випадках розсуд власника може бути обмежений законом - частиною 1 статті 285 ГК України та частиною 1 статті 777 ЦК України.

Частиною 3 статті 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна визначено поняття переважного права орендаря, що означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб`єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом.

Передбачене статтею 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий строк орендар може реалізувати тільки за умови, що власник майна має намір передавати об`єкт в оренду .

Отже, сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення, чи зміна строку дії договору оренди.

Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди:

- із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає передчасним звернення орендаря до суду з позовом із посиланням на ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна щодо порушення переважного права орендаря, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення орендодавцем переважного права орендаря на укладення договору оренди.

Відповідно до частини третьої статті 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб`єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом. Натомість намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означає відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже і повну відсутність, як такого, переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами.

Звертаючись до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №914/1258/18 та постанові Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі №914/433/16, у справах щодо оренди комунального майна також має бути встановлено, з якою метою буде використовуватися нерухоме майно, що є предметом договору оренди. Ця обставина, у разі з`ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною 3 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Так, термін дії договору оренди нерухомого майна №З-10617-17 закінчився 04 травня 2020 року, а балансоутримувач та власник орендованого майна неодноразово вказували на те, що орендоване майно (приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 88-а) необхідне для потреб балансоутримувача - ЛКП Львівелектротранс для розміщення лабораторії СЕГ.

Відтак, судом встановлено, що орендодавець комунального майна повідомив орендаря про намір використовувати зазначене майно для власних потреб (потреб балансоутримувача) з метою розміщення лабораторії ЛКП Львівелектротранс , яка повинна переїхати з території по вул. Вітовського, 57, м. Львів, що підтверджується відповідними листами, копії яких знаходяться у матеріалах справи та не заперечується орендарем, який сам звертався з листом від 17 березня 2020 року до балансоутримувача з метою надання інформації щодо відсутності/наявності планів використання спірного приміщення для виробничих потреб у перспективі найближчих кілька років (лист вих.№6/11020 від 17.03.2020).

Слід зазначити, що позивачем за первісним позовом не доведено обставин не використання орендодавцем спірного майна для власних потреб чи передачу спірного майна в оренду іншим особам, відтак, відсутні й підстави вважати порушеним переважне право орендаря (ч.3 ст.17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна ).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача за первісним позовом на положення частини першої статті 285 ГК України, частини першої статті 777 ЦК України та частини третьої статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Поряд з тим, судом встановлено, що орендар звернувся до орендодавця з заявою від 03 березня 2020 року та просив продовжити договір оренди на новий термін, однак, як встановлено судом вище, пролонгація договору оренди на підставі ч.2 ст17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна в цьому випадку є неможливою, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди та вчасним запереченням орендодавця проти його пролонгації.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в цьому випадку вирішальне значення має не строк повідомлення, а сам факт необхідності використання орендованого приміщення для власних потреб, оскільки в такому випадку орендодавець не має наміру передавати майно в оренду, а відтак і не наступає передумови для реалізації переважного права попереднього орендаря.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні первісного позову.

Щодо зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне:

Як встановлено судом вище, термін дії договору оренди нерухомого майна №З-10617-17 закінчився 04 травня 2020 року, у звязку з закінченням строку, на який його було укладено та своєчасним запереченням орендодавця проти продовження договору.

Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ст.26 ЗУ Про оренду державного та комунального майна договір оренди припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст.26 вказаного Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У розділі 9 договору оренди сторони погодили порядок повернення орендодавцю об`єкта оренди. Так повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його доручення балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання однієї з подій, вказаних у п. 9.1 цього договору. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з часу підписання акту здачі-приймання.

Зважаючи на припинення договору оренди 04 травня 2020 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, у орендаря виник обов`язок щодо повернення орендованого майна протягом 15-ти днів.

Вказаного обов`язку орендар не виконав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні та суду не надані, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість зустрічної позовної вимоги про зобов`язання Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними та спростовуються висновками, викладеними у рішенні суду.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у справі №914/1242/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Релігійної громади об`єднання синів і дочок України Рідної Української національної віри Станиця Берегиня-1 у м. Львові - без задоволення.

Матеріали справи №914/1242/20 повернути до Господарського суду Львівської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 21 липня 2021 року, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бойко С.М. з 16 по 20 липня 2021 року включно.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.