Рішення

від 13.07.2021 по справі 922/1063/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1063/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, м.Куп`янськ, в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків до 1. Пристанційної гімназії Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, с.Дворічне Харківської обл. , 2. Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське", с.Тавільжанка Харківської обл. про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки за участю представників:

прокурор - Ковальова І.І. (посвідчення №057340 від 09.10.2020 року);

позивача не з`явився;

відповідача-1 - Балясний Р.Р. (адвокат, ордер СА №1010702 від 26.04.2021 року);

відповідача-2 - Балясний Р.Р. (адвокат, ордер СА №1010704 від 26.04.2021 року).

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Пристанційної гімназії Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області та Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське", в якому просить:

1. Визнати недійсним Договір про співпрацю № 24-18 від 30.03.18, укладений між Пристанційною загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області ( на теперішній час - Пристанційною гімназією Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та приватним сільськогосподарським підприємством «Тавільжанське» .

2. Зобов`язати приватне сільськогосподарське підприємство «Тавільжанське» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 66,4 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю №24-18 від 30.03.18, укладеного з Пристанційною загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час - Пристанційною гімназією Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та приватним сільськогосподарським підприємством «Тавільжанське» .

Ухвалою суду від 02.04.2021 року відкрито провадження у справі №922/1063/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.04.2021 року, яке було відкладено на 18.05.2021 року та на 25.05.2021 року.

Ухвалою суду від 25.05.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 01.07.2021 року, відкладено засідання на 08.06.2021 року.

Ухвалою суду від 08.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідачів про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 08.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15.06.2021 року, в якому було оголошено перерву до 13.07.2021 року.

Учасниками справи надано до суду наступні документи:

- пояснення позивача про відмову в позові (т.1 а.с.66-70);

- відзив відповідача-1 (т.1 а.с.84-92);

- відзив відповідача-2 (т.1 а.с.184-199);

- відповідь прокуратури на відзив відповідача-1 (т.2 а.с.15-16);

- відповідь прокуратури на відзив відповідача-2 (т.2 а.с.24-25);

- заперечення відповідача-1 (т.2 а.с.30-33);

- заперечення відповідача-2 (т.2 а.с.39-42);

- клопотання прокуратури про долучення доказів (т.2 а.с.113-114);

- додаткові пояснення прокуратури (т.2 а.с.118-122);

- пояснення відповідача-1 (т.2 а.с.132-133

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.07.2021 року прокурор позов підтримував, просив його задовольнити повністю.

Позивач не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідачів проти позову заперечував, з підстав, зазначених у відзивах.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На території Дворічанського району Харківської області розташована та діє Пристанційна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області, яка відповідно до рішення II сесії VIII скликання №109-УІІІ від 11.02.2021 року перейменована в Пристанційну гімназію Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (далі - Пристанційна гімназія, відповідач-1.)

У Пристанційній гімназії на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 66,4 га, яка розташована на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту, на теперішній час Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, у зв`язку з територіальними змінами.

Зазначена земельна ділянка передана Пристанційній гімназії для дослідницьких та навчальних цілей на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ №316504 від 04.04.2008 року, який виданий на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №423 від 22.11.2007 року, зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №030869200001, кадастровий номер земельної ділянки 6321885500:05:000:0414.

Між сторонами, в особі директора гімназії Шовгені В.І. з однієї сторони та приватного сільськогосподарського підприємства Тавільжанське в особі директора Шило Оксани Володимирівни (далі - ПСП Тавільжанське , відповідач-2) з другої сторони, 30.03.2018 року укладено договір про співпрацю №24-18 (далі - Договір) на земельній ділянці площею 66,4 га, яка належить Пристанційній гімназії згідно державного акту серія ЯЯ №316504 від 04.04.2008 року, який виданий на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №423 від 22.11.2007 року, зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №030869200001, кадастровий номер земельної ділянки 6321885500:05:000:0414, та знаходиться за межами населеного пункту Тавільжанської сільської ради Харківської області (Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області). Строк дії вказаного договору з 30.03.2018 року до 30.03.2023 року.

29.05.2020 року Дворічанським відділом Ізюмської місцевої прокуратури за результатами вивчення відомостей публічної кадастрової карти України щодо законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у користуванні закладів освіти Дворічанського району до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені дані про кримінальне правопорушення №42020221320000054 з попередньою кваліфікацією за ч.1 ст.197-1 КК України.

Відповідно до п.1.1. спірного договору сторони здійснюють співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці, яка належить Пристанційній гімназії. В рамках цього договору сторони для дослідних та навчальних цілей здійснюють вирощування сільськогосподарських культур, не заборонених законодавством з урахування сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану на земельній ділянці площею 66,4 га, яка постійно перебуває у користуванні та володінні Пристанційній гімназії і знаходиться на території Тавільжанської сільської ради Харківської області (Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) за межами населеного пункту.

Згідно з п.1.2. даного договору формами участі сторін в досягненні мети є фінансові внески або інші види допомоги, техніка, сільгоспінвентар, посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали, добрива, інші засоби захисту рослин, матеріальні цінності, розрахунки та оформлення відповідної документації, трудова діяльність.

До основних прав та обов`язків сторін відповідно до п.2.1. договору віднесено наступне: самостійно виконувати види робіт в рамках дійсного договору; проводити своєчасно розрахунки за вирощену продукцію, отриману при проведенні дослідницьких робіт; фінансувати проведення робіт; сплачувати послуги третіх осіб по забезпеченню спільної діяльності тощо.

Згідно з п.3.1. даного договору сторони щорічно по закінченню сільгоспробіт проводять аналіз результатів співпраці по закінченню комплексу робіт на земельній ділянці, але не пізніше 15 грудня.

Відповідно до п.3.2. даного договору ПСП Тавільжанське надає матеріальну підтримку Пристанційній гімназії у розмірі не менше 6,8% від грошової оцінки земельної ділянки розміром 66,4 га. Щорічно сума матеріальної підтримки уточнюється з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п.3.3. даного договору матеріальна підтримка може надаватися як у грошовій формі через перерахування на спеціальний рахунок та іншими видами допомоги, що оформлюються спеціальними актами.

Згідно з п.4.1. даний догорів вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.03.2023 року.

Відповідно до п.1.6. Статуту Пристанційної гімназії, затвердженого рішенням VII сесії VII скликання Дворічанської районної ради від 20.10.2016 року №181-VI (далі - Статут) головними завданнями даного навчального закладу зокрема є - забезпечення реалізації права громадян на безкоштовну базову середню освіту, виховання громадянина України, створення умов для оволодіння системою наукових знань про природу, людину та суспільство.

Згідно з п.1.7. Статуту навчальний заклад в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України Про освіту , Про загальну середню освіту та Положенням про загальноосвітній навчальний заклад.

Згідно з п.1.8. Статуту навчальний заклад здійснює діяльність в межах своєї компетенції.

Згідно з п.2.4. Статуту навчальний заклад здійснює навчальний процес за 5-денною формою навчання. Відволікання учнів від навчальних занять на інші види діяльності забороняється (крім випадків, передбачених законодавством України).

Відповідно до п.2.3. Статуту основним документом, що регулює навчально-виховний процес, є робочий навчальний план, що складається на основі розроблених та затверджених Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів, із конкретизацією варіативної частини.

Згідно з п.2.4. Статуту відповідно до робочого навчального плану педагогічні працівники використовують програми, підручники, навчальні посібники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України, а також науково-методичну літературу, дидактичні матеріали, форми, методи, засоби навчальної роботи, що мають забезпечувати виконання статутних завдань та здобуття освіти на рівні державних стандартів

Відповідно до п.6.1. Статуту навчальний заклад є неприбутковою організацією.

Згідно з п.6.2. Статуту джерелами фінансування кошторису навчального закладу є зокрема: кошти отримані за надання платних послуг та реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельній ділянці.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів економічної діяльності Пристанційної гімназії належить: код КВЕД 85.31 загальна середня освіта.

Відповідно до п.1.11 Статуту Пристанційної гімназії навчальний заклад має право: визначати варіативну частину робочого навчального плану, в установленому порядку розробляти і впроваджувати експериментальні та індивідуальні навчальні плани, реалізовувати освітні програми і надавати платні послуги на договірній основі за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, спільно з вищими навчальним закладами, науково-дослідними інститутами та центрами проводити науково дослідну, експериментальної, пошукову роботу, однак відомості про можливість проведення науково-дослідної, експериментальної, пошукової роботи, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, вирощування сільськогосподарських культур з іншими установами, такими, якими є ПСП Тавільжанське , в статуті відсутнє.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів економічної діяльності ПСП Тавільжанське відносяться: Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Код КВЕД 01Л3 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; Код КВЕД 01Л 9 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; Код КВЕД 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; Код КВЕД 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; Код КВЕД 01.45 розведення овець та кіз; Код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 01.63 Після урожайна діяльність; Код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельної - круп`яної промисловості; КВЕД 10.61 Виробництво хліба; КВЕД 10.73 Виробництво макаронних виробів; КВЕД 46.39 неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування; КВЕД 47.11 роздрібна торгівля продуктами харчування; КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; КВЕД 33Л 2 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; КВЕД 33.20 Установлення та монтаж машин та устаткування;

Позиції учасників справи:

Прокурор вважає спірний договір прихованою орендою державної землі, що надана в постійне користування гімназії, у зв`язку з чим, звернувся з цим позовом до суду.

Позивач (Головне Управління Держгеокадастру у Х/о) проти позову заперечує, вважає себе неналежним позивачем по цій справі, бо не є стороною у договорі, не веде облік договорів про спільну діяльність та не має таких повноважень, перевірок з цього приводу не здійснював, вважає, що прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави у суді.

Відповідачі заперечують проти позову, зазначають, що учні проводять заняття (досліди) на спірній земельній ділянці, немає ніяких порушень, а врожай йде на реалізацію.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом положень ст.ст.626, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до положень ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Щодо змісту та вимог до договору про спільну діяльність.

Згідно з ч.1 ст.259 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вид господарської діяльності має місце у разі об`єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремі вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

Згідно з ч.3 ст. 259 ГК України для віднесення суб`єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

Дослідивши КВЕД відповідача-2, суд приходить до висновку, що діяльність ПСП «Тавільжанське» ніяким чином не пов`язана з навчальною або науковою діяльністю, та серед видів економічної діяльності відповідачів не має однакових, спільних, а ні серед основних, другорядних чи допоміжних видів господарської діяльності.

Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 цього ж Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з ст.1132 ЦК України сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Крім того, ч.1 ст.1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб, які завдяки своїм вкладам досягають спільної мети.

За умовами спірного договору Пристанційна гімназія має на меті передати у користування (обробку) земельну ділянку, що належить їй на праві постійного користування та одержати за це відповідну плату, а ПСП Тавільжанське отримати право на обробку (користування) земельною ділянкою з метою вилучення її корисних властивостей (врожаю).

Умовами спірного договору не визначено конкретні зобов`язання кожної сторони щодо умов співробітництва та шляхів досягнення мети договору, якою фактично є вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці державної форми власності, яка належить Пристанційній гімназії.

Зі змісту договору не вбачається наявності спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об`єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результатів спільної діяльності.

Таким чином, зі змісту договору вбачається, що основною його метою є платне володіння та користування ПСП Тавільжанське упродовж певного строку земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні Пристанційної гімназії, та як наслідок самостійна обробка земельної ділянки площею 66,4 га ПСП Тавільжанське власною технікою, інвентарем та робочою силою, що свідчить про її фактичне використання на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

Зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов`язання допустити ПСП до земельної ділянки для її обробітку, використання та збору врожаю, Гімназія фактично самоусунулась від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надала право на обробітку та збір врожаю ПСП.

Слід також звернути увагу на протилежність інтересів сторін спірного договору, що також виключає його належність до договорів до співпрацю або спільну діяльність, та підтверджує його удаваність.

Таким чином, наявна різниця в видах економічної діяльності відповідачів, відмінність мети їх діяльності, закріплених в статутних документах, виключає можливість спільно діяти для досягнення спільної мети (надання послуг, виконання робіт тощо) в контексті положень ст.1130 ЦК України.

Аналіз умов вищевказаного договору про співпрацю №24-18 від 30.03.2018 року свідчить, що дійсною метою його укладення є приховування сторонами фактичних відносин оренди земельної ділянки, що між ними склалися.

Водночас умови договору, який сторони приховали під договором про спільну діяльність, укладений з грубим порушенням норм Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» , Закону України «Про освіту» , а також вимог цивільного та господарського законодавства, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним.

Як вбачається з умов спільного договору його метою є платне користування ПСП «Тавільжанське» земельної ділянки, що належить на праві постійного користування Пристанційній гімназії, що також підтверджується платіжними дорученнями щодо здійснення оплат у грошовій формі між вищевказаними суб`єктами.

Про удаваність даного договору свідчить не тільки мета з якою його укладено, а також неможливість, відповідно до статутних завдань та законодавства здійснення Пристанційною гімназією співпраці з ПСП «Тавільжанське» .

Тобто, укладаючи вищевказаний договір Гімназія та ПСП фактично приховали правовідносини оренди землі.

У п.3.2. договору вказано, що ПСП надає матеріальну підтримку Гімназії у вигляді компенсації за вирощену продукцію за вирощену продукцію при проведенні дослідницьких та навчальних робіт.

Однак, гімназія не є сільськогосподарським прибутковим підприємством, не здійснює науково-методичну діяльність в аграрній сфері. Як на момент укладення спірного договору, так і на теперішній час гімназія не має матеріально-технічної бази, працівників, видатків, які можуть бути вкладом у сумісну діяльність. Крім того, головною метою діяльності навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян на професійне навчання.

Водночас, одним з основних видів діяльності ПСГ "Тавільжанське" є вирощування зернових культур, що підтверджується КВЕД.

Вказане дає можливість зробити висновок, що єдиним внеском навчального закладу у спільну діяльність є спірна земельна ділянка, яку відповідач-1 на виконання договору передав відповідачу-2 під посів сільськогосподарських культур, обмежившись отриманням плати за її використання.

При цьому, правочином не визначено вартість вкладів учасників спільної діяльності, що суперечить положенням ст.1139 ЦК України.

Вищевказане дає можливість дійти висновку, що сторони спірного правочину під час його укладання мали намір приховати правовідносини оренди землі, оскільки його умовами передбачено фактичну передачу права користування земельною ділянкою на платній основі для здійснення відповідачем підприємницької діяльності (виробництва сільськогосподарської продукції).

На відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).

Суд зазначає, що умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Разом з цим, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором не велося, а відбувалось платне користування відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою гімназією у користування для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Щодо вимог до договору оренди землі.

Так, відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судом, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином договір про сумісну (спільну) діяльність укладається саме для отримання можливості користуватись земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовим наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З вищезазначеного вбачається, що спірний догорів містить елементи орендних відносин між сторонами.

Отже, спірний договір є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховування іншого правочину з метою уникнення складаної процедури укладання та узгодження договорів, на підставі яких можливе правомірне використання земельної ділянки.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили,

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір, який сторони приховали під удаваним правочином, хоча і містить елементи договору оренди землі та разом з тим, положення зазначеного договору не відповідають встановленим вимогам законодавства, що регулюють порядок укладення договорів оренди землі, у зв`язку з чим удаваний правочин є недійсним.

Статтею 4 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 ЗК України.

Крім того, відповідно до п.15 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» , передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання.

Із вищевказаних норм вбачається, що право розпоряджатися земельними ділянками шляхом передачі їх у користування, у тому числі на праві оренди, належить виключно до компетенції уповноважених органів управління та здійснюється на підставі їх рішення.

Законом України «Про оренду землі» не віднесено до орендодавців землі землекористувачів, яким земельні ділянки надані на постійне користування.

Відповідно до положень ст.92 ЗК України зміст права постійного користування також не передбачає можливості землекористувача самостійно, без рішення та дозволу уповноваженого органу, передавати право володіння чи користування земельною ділянкою іншим особам.

Згідно з ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно - об`єктним складом: об`єктом права постійного користування можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5- рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд з повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядженням земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей та переваг.

Таким чином, Пристанційна гімназія як постійний землекористувач реалізує свої правомочності у межах прав, визначених ст.95 ЗК України, серед яких відсутнє право розпоряджатись земельною ділянкою, у тому числі передачі права користування та володіння земельної ділянки іншим особам.

Слід також підкреслити, що зазначене у ст.95 ЗК України «право самостійно господарювати» передбачає диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, враховуючи те, таке господарювання має відбуватись самостійно.

Згідно з ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, Пристанційна гімназія на підставі спірного договору фактично передала в оренду земельну ділянку державної форми власності, площею 66,4 га, чого не мала права робити.

Щодо право постійного користування.

Суд зазначає, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (гімназії) надавати третім особам (ПСП) земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд вважає, що договір про співпрацю є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

У відповідності до ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Згідно з ч.1 ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі мають право без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення.

Землекористувачі також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п.б ч.1 ст.95 ЗК України).

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 2 ст.189 ЦК України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 ЗК України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права землекористувачів визначені в ст. 95 ЗК України.

Відповідно до ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме гімназія, як землекористувач на праві постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного користування на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов`язання надати відповідачу земельну ділянку для сільськогосподарських цілей Гімназія фактично усунулась від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надало право обробки земельної ділянки та збору врожаю відповідачем-2.

Право володіння та користування, що належить землекористувачеві на підставі ст.92 ЗК України, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем - гімназією, а відповідачем-2.

Право самостійного господарювання, як право, надане ч.1 ст.95 ЗК України саме землекористувачеві, згідно з умовами спірного Договору використовується не землекористувачем, а ПСП, що суперечить вказаній нормі.

Таким чином, договір про співпрацю не відповідає вимогам ст.ст.92, 95 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальні власності, визначені ст.124 ЗК України. Відповідно до норм вказаної статті та згідно ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» , така передача здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 ЗК України.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або користування для всіх потреб.

Земельна ділянка площею 66,4 га, що є об`єктом оспорюваного Договору, відноситься до земель державної форми власності, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

Отже, відповідно до п.4 ст.122 ЗК України повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою площею 66,4 га, що передана в користування та яке тривалий час використовує ПСП «Тавільжанське» за договором, належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру в Харківській області, що спростовує заперечення щодо неналежності позивача.

Також, відповідно до п.а) ч.1 ст.96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно з державним актом на право постійного користування, виданого розпорядженням голови Дворічанської РДА (т.1 а.с.32), у постійному користуванні Пристанційної гімназії перебуває земельна ділянка площею 66,4 га для ведення дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Втім, з огляду на умови спірного договору, ПСП «Тавільжанське» використовує дану земельну ділянку для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, спірний договір суперечить положенням п.а) ч.1 ст.96 ЗК України, у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, та є удаваним.

Момент недійсності правочину врегульовано ст.236 ЦК України та передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відсутність у спірному договорі істотних умов є підставою для визнання договору недійсним.

Пристанційна гімназія на підставі спірного договору фактично передала в оренду земельну ділянку державної форми власності, площею 66,4 га, якою не мала права розпоряджатись.

Відповідно до ст.203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язком для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , передбаченого, що на підставі ст.215 ЦК України, недійсними можуть визнаватись не лише правочини, які не відповідають цьому кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку,

У зв`язку з тим, що ПСП Тавільжанське незаконно використовує земельну ділянку, що належить навчальному закладу, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчального закладу земельною ділянкою.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору про співпрацю №24-18 від 30 березня 2018 року є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідачів на те, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки, не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі у користування земельної ділянки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 924/263/17 від 10 травня 2018 року.

Щодо заперечень проти права прокурора на подання позову та неналежного позивача суд зазначає наступне.

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звертається до Господарського суду Харківської області, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK V. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007).

Тлумачення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII.

Згідно з положеннями ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частинами 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснення і загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону № 1697-УІІ.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає в тому, що спірним договором порушено встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, як на об`єкт.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах ВС у справах №924/263/17 від 10.05.2018 року, №908/546/17 від 01.03.2018 року, №923/241/18 від 17.01.2019 року.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка є державною власністю, що підтверджується відомостями з Публічної кадастрової карти України (https://map.land.gov.ua).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як суспільний, так і державний інтерес.

Згідно з пп.11 п.16-1 розд.ХV Перехідні положення Конституції України представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 та ст.131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абз.1); представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року (абз.2).

Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області до цього часу не вжито, та не планується вживати заходи щодо визнання удаваного правочину недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку, зайняту ПСП Тавільжанське на підставі вищевказаного укладеного договору про спільну діяльність з Пристанційною гімназією від 30.03.2018 року, тобто на протязі тривалого часу ГУ Держгеокадастром в Харківській області будь-які заходи, у тому числі перевірки, заходи представницького характеру тощо, з приводу неправомірного використання вищевказаної земельної ділянки не вживаються.

Крім того, Дворічанським відділом направлене повідомлення про вказані порушення 17.02.2021 року до ГУ Держгеокадастру в Харківській області, на що ГУ Держгеокадастром в Харківській області 03.03.2021 року за №10-20-14,2-1702/0/19-21 надана відповідь, в якій зазначено, що підстав для вжиття заходів представницького характеру не має, та до теперішнього часу заході щодо поновлення порушених прав вказаним органом не вжито.

Зазначене свідчить про нездійснення захисту органом, уповноваженим державою на захист інтересів держави (Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області), яке виявляється в усвідомленій пасивній поведінці зазначеного органу, тобто в усвідомленні того, що порушуються інтереси держави, при цьому маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не звертається.

Отже, підставами для представництва інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є неналежне забезпечення порядку набуття та реалізації прав на землю Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Частиною 3 статті 4 ГПК України передбачено право осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, звертатися до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції.

Крім того, з огляду судової практики Європейського суду з прав людини: Роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права - ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у провадженні по звичайним цивільних справах. Розглядаючи кожен випадок індивідуально, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципам ст.6 Конвенції про право на справедливий розгляд справи незалежним та неупередженим судом, дотримання змагальності процесу, права на доступ до суду, внаслідок чого в окремих випадках, зокрема у справі Менчинська проти Російської Федерації 15,01.2009 суд дійшов висновку, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї із сторін може бути виправданий.

Відповідно до приписів національного законодавства, забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту є загально-національним пріоритетом, а тому є безумовною складовою питання державного (загального) інтересу.

Згідно з ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У даному випадку органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, у зв`язку з наступним.

Згідно з п.1. Положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 14.01.2015 року №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляд ' (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п.31 даного Положення Держгеокадастр розпоряджується землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з п.1, п.п.13, 24 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом в.о.голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016 року, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених чинним законодавством та здійснює державний нагляд з землеустрою.

Відповідно до ч.4 Постанови Кабінету Міністрів від 14.01.2015 року №15 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру в Харківській області має право звертатися до суду з позовом лише щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, інших завдань вищевказаний орган щодо представництва не має, а тому органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді.

Крім того, суд бере до уваги усталену судову практику, де в аналогічних позовах позивачем виступає саме Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

Вказане також підтверджує п.2.2 Рішення Сенату Другої палати Конституційного суду України від 05.06.2019 року, справа №3-234/2018(3058/18), у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" де вказано, що, Конституцією У країни встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, орган законодавчої влади за частиною другою статті 131-1, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України визначає лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року прокурори, їх заступники мають право звертатись до суду з позовними заявами в інтересах держави. Оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник в кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому полягають чи можуть полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Зазначеним рішенням визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності №5245-УІ від 06.09.2012 року, визначено, що до земель державної власності відносяться всі землі за межами населених пунктів, окрім земель приватної власності та земель, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 12 частини 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру передбачено, що Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до ст.15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Згідно з ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Ізюмською місцевою прокуратурою, на теперішній час Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області повідомлено позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом листом №37/2-1468вих-21 від 17.02.2021 року. Вказане підтверджується копією опису вкладення у цінний лист.

Щодо наявності іншого рішення, на яке посилаються відповідачі, суд зазначає наступне.

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2016 року по справі 922/3292/16 за позовом керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області з позовними вимогами витребувати у Пристанційної загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області земельну ділянку державної форми власності площею 66,400 га з кадастровим номером 6321885500:05:000:0414, розташовану на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 1868446,81 грн. та повернути ії Пристанційній загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому - передачі, у задоволенні позовної заяви було відмовлено.

Вказаний правочин відбувався на підставі договору про співпрацю №13/13, який укладений 28.03.2013, строк дії до 29.03.2018 року.

Після закінчення вищевказаного договору, між відповідачами, за відсутності втручання та контролю ГУ Держгеокадастру в Харківській області, був укладений новий договір - №24-18 від 30.03.2018 року, який є предметом даного позову, а тому відсутні підстави щодо твердження відповідачів про вже наявне рішення з даного спору, оскільки це не відповідає дійсності, аналізуючи вищевказані рішення суду, зокрема наявності іншого договору та інших позовних вимог в справі №922/3292/16

Отже, вказане судове рішення не стосується нового оспорюваного договору та пред`явленого Куп`янською окружною прокуратурою позову.

Частиною 1 статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Правовим наслідком визнання правочину недійсним, відповідно до статті 216 ЦК України, є подвійна реституція - кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, земельна ділянка державної форми власності площею 66,4 га, яку займає відповідач-2 на підставі визнаного недійсним судом договору про співпрацю №24-18 від 30.03.2018 року, підлягає звільненню.

Щодо заперечень відповідача-2, який вважає неналежним доказом наданий допит свідка-директора школи.

Прокурор заперечував з цього приводу.

Суд приймає наданий допит свідка як непрямий доказ та розглядає його в сукупності з іншими доказами.

Надаючи оцінку доказам у справі та аргументам учасників справи, суд виходить з положень ст.ст.13, 73-86 ГПК України.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги прокурора є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідають умовам і способам захисту порушеного права та законного інтересу, передбачених чинним законодавством України, іншими учасниками справи не спростовані, у зв`язку з чим, підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів, у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір про співпрацю №24-18 від 30.03.2018 року, укладений між Пристанційною загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час - Пристанційною гімназією Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області; адреса: 62701, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Дворічне, вул.Привокзальна, 57; код ЄДРПОУ 25463764) та приватним сільськогосподарським підприємством Тавільжанське (адреса: 62731, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Тавільжанка, вул.Центральна, буд.1; код ЄДРПОУ 31368939).

Зобов`язати Приватне сільськогосподарське підприємство Тавільжанське (адреса: 62731, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Тавільжанка, вул.Центральна, буд.1; код ЄДРПОУ 31368939) звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 66,4 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю №24-18 від 30.03.2018, укладеного з Пристанційною загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час - Пристанційною гімназією Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, код ЄДРПОУ 25463764) та приватним сільськогосподарським підприємством Тавільжанське .

Стягнути з Пристанційної гімназії Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (адреса: 62701, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Дворічне, вул.Привокзальна, 57; код ЄДРПОУ 25463764) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, б.4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету-2800. ) 2270,00грн. судового збору.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" (адреса: 62731, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Тавільжанка, вул.Центральна, буд.1; код ЄДРПОУ 31368939) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, б.4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету-2800. ) 2270,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" липня 2021 р.

Суддя К.В. Аріт