Постанова

від 19.07.2021 по справі 485/1697/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.07.21

22-ц/812/1067/21

Єдиний унікальний номер судової справи 485/1697/20

Номер провадження 22-ц/812/1067/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

19 липня 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС рішення, яке ухвалено Снігурівським районним судом Миколаївської області 02 квітня 2021 року , під головуванням судді Бодрової О.П. в приміщені цього ж суду о 13 год. 54 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків ,

УСТАНОВИЛА :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС (далі - ДП ТОВ НІКЮТАС ) про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГ №597896 від 14 лютого 2007 року є власником земельної ділянки площею 3.49 га з кадастровим номером 4825783200:02:000:0051, яка розташована в межах території Новопетрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 липня 2016 році між позивачем та ДП ТОВ НІКЮТАС було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 передала у користування ДП ТОВ НІКЮТАС вищезазначену землю на 10 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 4 460 грн. 95 коп. з урахуванням податку з доходів фізичних осіб.

При цьому, орендна плата за звітній рік виплачується орендарем орендодавцю щорічно до 25 грудня.

Позивач повністю виконала взяті на себе за договором оренди обов`язки, в той час як відповідач свого слова не дотримався, взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за 2017-2020 роки не виконав.

Посилаючись на викладені обставини справи ОСОБА_1 просила:

розірвати договір оренди земельної ділянки від 18 липня 2016 року, укладений між нею та ДП ТОВ НІКЮТАС ;

повернути їй земельну ділянку загальною площею 3.49 га, з кадастровим номером 4825783200:02:000:0051, яка розташована в межах території Новопетрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

стягнути на її користь з ДП ТОВ НІКЮТАС заборгованість за 2017-2020 роки в загальному розмірі 15 961 грн. 87 коп., з яких: 13 352 грн. 85 коп. - заборгованість за орендною платою, 1 465 грн. 11 коп. - пеня, 401 грн. 77 коп. - 3% річних, 742 грн. 14 коп. - інфляційні втрати.

Крім того, позивач просила стягнути на її користь з ДП ТОВ НІКЮТАС 18 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 681 грн. 60 коп.

ДП ТОВ НІКЮТАС надало до суду відзив та письмові пояснення, в яких просило у задоволені позовних вимог відмовити. Зазначало, що у строки, передбачені договором оренди, підприємством 18 грудня 2018 року, 12 грудня 2019 року та 14 грудня 2020 року за місцем проживання ОСОБА_1 направлено листи з пропозицією звернутися до ДП ТОВ НІКЮТАС для отримання орендної плати за 2018, 2019 та 2020 роки. Інформацію про зміну місця проживання ОСОБА_1 не надавала. 29 грудня 2018 року ОСОБА_1 вручено лист особисто. Оскільки орендодавець жодного разу починаючи з 2018 року не зверталась до підприємства з приводу отримання орендної плати, відповідач вказував на те, що порушення зобов`язання з виплати орендної плати сталося не з вини орендаря, а тому і підстави для нарахування пені та відсотків за користування грошовими коштами відсутні.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ДП ТОВ НІКЮТАС 18 липня 2016 року, щодо земельної ділянки площею 3.49 га, кадастровий номер 4825783200:02:000:0051, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новопетрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 серпня 2016 року, номер запису про інше речове право 16122213.

Зобов`язано ДП ТОВ НІКЮТАС повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3.49 га, кадастровий номер 4825783200:02:000:0051, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новопетрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, що належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку номер ЯГ №597896, виданого 14 лютого 2007 року Снігурівською РДА.

Стягнуто з ДП ТОВ НІКЮТАС на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі з урахуванням відрахованого податку в сумі 10 973 грн. 94 коп., пеню з урахуванням відрахованого податку в сумі 807 грн. 20 коп., три відсотки річних з урахуванням відрахованого податку в сумі 658 грн. 44 коп.

Стягнуто з ДП ТОВ НІКЮТАС на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 027 грн. 40 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 965 грн. 70 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП ТОВ НІКЮТАС , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, стягнення пені та трьох процентів річних, а також витрат на професійну (правничу) допомогу скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволені зазначених позовних вимоги відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що саме позивач ухилялася від отримання орендної плати, штучно створюючи умови для розірвання спірного договору в судовому порядку.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваних частинах таким вимогам не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується, що мало місце три випадки (до звернення позивачем з позовом до суду) несплати відповідачем орендної плати у визначений договором строк, що свідчить про систематичну несплату орендної плати відповідачем, тобто систематичне порушення умов договору оренди земельної ділянки, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки її власнику, а також стягненню заборгованості з орендної плати, пені, та трьох відсотків річних.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону України , в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є суттєвими умовами договору оренди землі.

Статтями 24,25 вищеназваного Закону України передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, останній зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

За правилами ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Так, однією з найпоширеніших підстав розірвання договору оренди земельної ділянки є заборгованість з орендної плати. За змістом статей 1,13 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст.24 і 25 цього Закону України та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. д ч.1 ст.141 ЗК України є систематична несплата орендної плати.

Отже, відповідно до вказаних норм матеріального права договір оренди землі може бути розірваний за умов систематичної несплати орендної плати.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №597896 від 14 лютого 2007 року є власником земельної ділянки площею 3.49 га з кадастровим номером 4825783200:02:000:0051, яка розташована в межах території Новопетрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.16).

18 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ДП ТОВ НІКЮТАС у простій письмовій формі укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 3.49 га. Строк дії договору становить 10 років (а.с.11-14).

24 серпня 2016 року на підставі даного договору державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області за №16122213 зареєстровано право оренди за ДП ТОВ НІКЮТАС (а.с.16).

Пунктом 9 договору узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг) формах згідно письмової заявки орендодавця та складає 4 460 грн. 96 коп. на рік з урахуванням податку з доходів фізичних осіб.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції і вноситься щорічно до 25 грудня (пп.10,11 договору).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення (п.14 договору).

Відповідно пункту реквізитів сторін договору адресою орендодавця ОСОБА_1 зазначено с. Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

Листом ДП ТОВ НІКЮТАС за вих.№45 від 18 грудня 2018 року за вищевказаним адресом ОСОБА_1 повідомлено про необхідність отримання орендної плати за 2018 рік, для чого останній було запропоновано звернутись до підприємства. Вказаний лист отримано позивачем 29 грудня 2018 року (а.с.61,62).

Листами ДП ТОВ НІКЮТАС за вих.№34 від 12 грудня 2019 року та №38 від 14 грудня 2020 року на адресу відповідача надсилались повідомлення про необхідність отримання орендної плати за 2019 та 2020 року відповідно (а.с.57,58,59,60).

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1). Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина 3).

Згідно положень ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно вимог ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі визначені умови договору оренди землі, у тому числі істотні умови договору (частина 1), однією із яких є: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а також згідно частини 2 цієї статті за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови договору.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Орендна плата, згідно вимог ст.22 Закону України Про оренду землі , справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Також, слід заначити, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотності порушення договору у законі зазначається термін шкода , який слід тлумачити з урахуванням ч.2 ст.22 ЦК України , а істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи з розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Відтак, суду належить встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Щодо наявності чи відсутності вини відповідача у порушенні зобов`язань з виплати орендної плати, слід зазначити наступне.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частини 1,2 ст.613 ЦК України ).

Як убачається з умов договору оренди земельної ділянки від 18 липня 2016 року сторонами визначено, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг) формах згідно письмової заявки орендодавця та складає 4 460 грн. 96 коп. на рік з урахуванням податку з доходів фізичних осіб (п.9 договору).

Тобто погоджуючи умови договору сторони домовились, що сплаті орендної плати орендарем передує звернення до орендодавця із відповідною заявою.

Звертаючись у 2020 році до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 виклала обставини, якими вона обґрунтувала свої вимоги.

Проте, позивачем не зазначено інформацію та не надано доказів щодо того, що відповідно до п.9 договору оренди землі та ст.22 Закону України Про оренду землі нею виконано умови договору та вона повідомляла орендаря про своє добровільне рішення власника земельної ділянки на конкретну форму отримання нею орендної плати, а також, що згідно вимог ст.24 Закону України Про оренду землі вона порушувала питання щодо своєчасного внесення орендарем орендної плати у вибраній нею формі.

ОСОБА_1 не навела у позові таких обставин та не зазначила доказів, що їх підтверджують.

Натомість, як зазначалось вище, відповідач вчиняв дії щодо належного виконання умов договору оренди, шляхом направлення позивачу відповідних листів з пропозицією звернутися до товариства для вирішення питання щодо отримання орендної плати (протилежного суду не надано).

Отже, саме невиконання орендодавцем умов договору і закону стало причиною невиконання умов договору і закону орендарем.

Також, матеріали справи не містять даних про те, що позивач вживала заходи досудового врегулювання спору з відповідачем стосовно орендної плати.

Наведені факти свідчать про створення позивачем штучних підстав для розірвання договору оренди.

За такого, на думку колегії суддів, виникнення заборгованості по орендній платі перед позивачем не є наслідком винної поведінки відповідача з невиплати орендної плати, оскільки товариство щороку зверталось до позивача з проханням отримати орендну плату, а 24 грудня 2020 року здійснило поштовий переказ в сумі 14 365 грн. орендної плати. Проте, ОСОБА_1 , не бажаючи продовжувати орендні правовідносини з відповідачем, ухилялася від одержання коштів в якості орендної плати.

Отже, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами систематичної несплати відповідачем орендної плати, оскільки відсутня вина відповідача у простроченні сплати орендної плати.

Також, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на можливість сплати відповідачем орендної плати шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса.

Згідно з вимогами ст.537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №709/1089/17.

А тому не використання ДП ТОВ НІКЮТАС свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати.

Отже, оскільки суд першої інстанції, був іншої думки та не дав оцінку всім встановленим обставинам та наданим доказам, не спростував заперечення ДП ТОВ НІКЮТАС , судове рішення в оскаржуваній частині не може вважатись законним та обґрунтованим, що згідно ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки власникові.

При цьому, оскільки не встановлено вини відповідача у несплаті орендної плати, то позовні вимоги в частині стягнення пені та трьох процентів річних від простроченої суми також не підлягають задоволенню.

Рішення суду в частині стягнення орендної плати та відмови у стягненні інфляційних втрат сторонами не оскаржується, тому не було предметом апеляційного перегляду.

Стосовно судових витрат, понесених під час розгляду справи, слід зазначити наступне.

За правилами п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України ).

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У позовній заяві міститься клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Відповідач доведеність цих вимог та співмірність витрат на правничу допомогу заперечував.

Разом з тим, враховуючи характер та обсяг виконаних адвокатом робіт (первинний аналіз документів, підготовка та подача до суду позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, а також наявності заперечення відповідача проти розподілу витрат на адвоката, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн.

Крім того, позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви в сумі 810 грн. 80 коп., враховуючи розмір задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС - задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, стягнення пені в сумі 807 (вісімсот сім) грн. 20 коп. і трьох відсотків річних в розмірі 658 (шістсот п`ятдесят вісім) грн. 44 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, стягнення пені та трьох відсотків річних - відмовити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року в частині стягнення з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну (правничу) допомогу та судового збору змінити.

Стягнути з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС (ЄДРПОУ 35424490) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 810 (вісімсот десять) грн. 80 коп. судового збору та 3 000 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю НІКЮТАС (ЄДРПОУ 35424490) 2 948 (дві тисячі дев`ятсот сорок вісім) грн. 60 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 22 липня 2021 року