Постанова

від 21.07.2021 по справі 303/5205/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 303/5205/18

провадження № 61-1728св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Закарпатський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради,

третя особа - департамент освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2019 року в складі судді Куцкіра Ю. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - департамент освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними і скасування наказів, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказала, що вона з 30 серпня 2013 року по 20 серпня 2018 року працювала в Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради (далі - ліцей) на посаді вчителя англійської мови та зарубіжної літератури. За час роботи зарекомендувала себе як сумлінний працівник і хороший вчитель, була нагороджена відзнакою За відданість справі . 30 березня 2018 року за наслідками атестації рішенням атестаційної комісії ліцею-інтернату констатовано її відповідність займаній посаді з присвоєнням кваліфікаційної категорії спеціаліст першої категорії .

Починаючи з кінця 2017 року в колективі ліцею почалися конфлікти через начальника ОСОБА_3 , який здійснював на деяких працівників психологічний тиск із погрозами доган і звільнення з роботи, змушував писати заяви на звільнення за власним бажанням. Такі дії начальника підтримувала і профспілка ліцею.

Наказом начальника ліцею ОСОБА_3 від 05 січня 2018 року їй оголошено догану без зазначення причин її застосування, який вона не оскаржувала внаслідок побоювання втратити роботу. Про причину догани їй стало відомо тільки 20 серпня 2018 року після засідання профкому з листа (подання) начальника ліцею ОСОБА_3 від 17 серпня 2018 року, адресованого голові профкому ОСОБА_4 , де підставою застосування до неї 05 січня 2018 року догани слугувала її аморальна поведінка, без зазначення в чому саме вона полягала.

20 серпня 2018 року за згодою профкому її було звільнено з роботи, а наступного дня вручено копію наказу про звільнення без зазначення причини такого звільнення. Саме рішення профкому про надання згоди на звільнення нею отримано лише 27 серпня 2018 року.

За таких обставин позивач просила суд поновити строк на звернення до суду з позовною вимогою про визнання незаконним і скасування наказу від 05 січня 2018 року про оголошення їй догани та визнати незаконним і скасувати цей наказ, і визнати незаконною догану; скасувати наказ Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради від 20 серпня 2018 за № 76-к про її звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України; визнати її звільнення незаконним, поновити на роботі та займаній посаді вчителя англійської мови і зарубіжної літератури з 21 серпня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2018 року по день поновлення на роботі із розрахунку 5 484,64 грн щомісяця та 200 000 грн моральної шкоди; допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - департамент освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації про скасування наказу, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що вона з 27 вересня 2016 до 28 серпня 2018 року працювала у ліцеї на посаді вчителя англійської мови. За час роботи зарекомендувала себе з позитивної сторони, не мала конфліктних ситуацій у колективі та з учнями, їй присвоєно кваліфікаційну категорію спеціаліст першої категорії з підтвердженням займаній посаді. За час роботи жодних дисциплінарних стягнень у неї не було.

Починаючи з кінця 2017 року в колективі ліцею почалися конфлікти через начальника ліцею ОСОБА_3 , який здійснював на деяких працівників психологічний тиск із погрозами доган і звільнення з роботи.

Вона разом з іншими вчителями, зокрема ОСОБА_1 , у травні 2018 року звернулися до департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації з приводу перевірки службової відповідності займаним посадам адміністрації ліцею. Як наслідок, 27 червня 2018 року надійшла відповідь на їх звернення, у якій було констатовано ряд порушень із боку керівництва ліцею.

Листом (поданням) начальника ліцею ОСОБА_3 від 27 серпня 2018 року за № 1-2.19/187 Про звільнення ОСОБА_2 , адресованим голові профспілки ОСОБА_4 , було повідомлено про обставини, які на її переконання не відповідають дійсності, щодо продовження нею неналежного виконання своїх обов`язків та зазначено про оголошення їй 08 червня 2018 року громадської догани, яка не передбачена законодавством.

28 серпня 2018 за згодою профкому її було звільнено з роботи. Лист-подання про звільнення, наказ про звільнення, в якому відсутні причини звільнення, та трудову книжку вона отримала лише 31 серпня 2018 року.

З огляду на зазначене, позивач просила суд: скасувати наказ Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради від 28 серпня 2018 року № 80-к про її звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України; визнати її звільнення незаконним та поновити на роботі і займаній посаді вчителя англійської мови з 28 серпня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2018 року по день поновлення на роботі з розрахунку 5 886,59 грн щомісяця та 200 000 грн моральної шкоди; допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збільшили позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з 200 000 грн на 600 000 грн кожній, які просили стягнути з відповідача на їх користь.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 травня 2019 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді вчителя англійської мови Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради з 21 серпня 2018 року.

Скасовано наказ директора Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради ОСОБА_3 від 20 серпня 2018 року № 76-к "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади вчителя англійської мови за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Стягнуто із Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37 343, 92 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 819,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а також присудження їй виплати заробітної плати за один місяць.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 та поновлено її на посаді вчителя англійської мови Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради з 28 серпня 2018 року.

Скасовано наказ директора Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради ОСОБА_3 від 28 серпня 2018 року № 80-к "Про звільнення ОСОБА_2 " з посади вчителя англійської мови за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Стягнуто із Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 38 003, 67 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 819,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_2 на роботі, а також присудження їй виплати заробітної плати за один місяць.

Відмовляючи ОСОБА_1 у поновлені строку на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу від 05 січня 2018 року про оголошення їй догани, суд першої інстанції виходив із того, що такий нею пропущений без поважних причин. Застосована до позивачів громадська догана не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому немає ніякого правого значення. Визнаючи звільнення позивачів незаконним і скасовуючи накази про їх звільнення, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

З урахуванням відсутності у позивачів громадської догани, пропуску одномісячного строку застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення у травні 2018 року проступку позивачів, відсутність інших конкретних порушень трудової дисципліни ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із зазначенням часу їх учинення, у відповідача не було достатніх правових підстав для звільнення позивачів за систематичне невиконання ними без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховав конкретні обставини справи, характер порушення прав позивачів, істотність вимушених змін у їх житті, порушення, що полягали в незаконному звільненні позивачів та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, перебування у важкому матеріальному стані, та дійшов висновку, що достатньою, справедливою та обґрунтованою буде компенсація моральної шкоди в розмірі по 10 000 грн кожному.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року частково задоволено апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2019 року змінено в частині стягнення з Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь позивачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Викладено рішення суду в наступній редакції:

Стягнути із Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 66 759 (шістдесят шість сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 42 копійки та на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68 321 (шістдесят вісім триста двадцять одна) гривня 37 копійок .

У решті рішення суду залишено без змін.

Стягуючи з відповідача на користь позивачів середній заробіток за час вимушеного прогулу, місцевий суд неправильно визначив його розмір.Враховуючи, що позивачі працювали у червні і липні 2018 року, і їм була нарахована та виплачена заробітна плата за цей період, тому інші довідки, надані представником відповідача, в яких не відображено заробітної плати позивачів за два місяці, що передували їх звільненню, не можуть братись до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Наведений судом першої інстанції розрахунок, здійснений на підставі довідок від 27 серпня 2019 року та від 31 серпня 2018 року, в яких відсутня нарахована позивачам заробітна плата за липень 2018 року, є неправильним.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2020 року Закарпатський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинним законодавством передбачено застосування такого виду дисциплінарного стягнення як громадська догана, а тому протилежні висновки судів є незаконними та безпідставними. Працедавцем доведені факти систематичного порушення позивачами їх трудових обов 'язків, а тому звільнення останніх відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.

Крім того, суд першої інстанції порушив порядок допиту свідків та безпідставно відмовив у долученні до матеріалів справи наданих відповідачем документів, а також витребував недопустимі докази у справі.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні заяви про відвід колегії суддів.

Спричинення позивачам моральної шкоди не доведено. Разом із тим, позивачами не доведена вина адміністрації ліцею у їх незаконному звільненні і відповідно причинно-наслідковий зв`язок між незаконними діями адміністрації і моральними стражданнями позивачів.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 січня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 30 серпня 2013 року ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя англійської мови та зарубіжної літератури ліцею згідно з наказом Департаменту освіти, науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації від 29 серпня 2013 року № 350-к та наказом від 30 серпня 2013 № 3-к зазначеного ліцею.

Наказом начальника ліцею ОСОБА_3 від 05 січня 2018 року за неналежне виконання посадових і функціональних обов`язків ОСОБА_1 оголошено догану.

Підставою для видачі вказаного наказу слугувало рішення профкому первинної профспілкової організації ліцею-інтернату, оформлене протоколом № 1 від 04 січня 2018 року. Цим рішенням профкому розглянуто подання начальника ліцею від 15 грудня 2017 року № 1-2.19/460 про підтримку рішення про звільнення вчителя іноземної мови ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 41 КЗпП України, не надано згоди на її звільнення та рекомендовано адміністрації ліцею вжити до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу.

З 27 вересня 2016 року ОСОБА_2 працювала на посаді вчителя ліцею згідно з наказом Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 вересня 2016 року № 244-к.

Відповідно до протоколу зборів трудового колективу ліцею № 7 від 08 червня 2018 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 оголошено громадську догану.

Листом від 17 серпня 2018 року № 1-2.19/180 начальник ліцею звернувся до голови профкому цього ліцею про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 внаслідок оголошеної їй 05 січня 2018 року догани, громадської догани, оголошеної 08 червня 2018 року, та систематичного невиконанням нею посадових обов`язків.

Повідомленням профкому ліцею від 20 серпня 2018 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 .

Наказом начальника ліцею-інтернату від 20 серпня 2018 року № 76-к ОСОБА_1 звільнено з посади учителя англійської мови відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України з 21 серпня 2018 року.

Листом від 27 серпня 2018 року № 1-2.19/187 начальник ліцею звернувся до голови профкому цього ліцею про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 внаслідок оголошеної їй 08 червня 2018 року громадської догани та систематичного невиконання нею посадових обов`язків.

Рішенням профкому ліцею від 28 серпня 2018 року надано згоду на звільнення ОСОБА_2 .

Наказом начальника ліцею від 28 серпня 2018 року № 80-к ОСОБА_2 звільнено з посади учителя англійської мови та зарубіжної літератури відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України з 28 серпня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що з урахуванням відсутності у позивачів громадської догани, а також інших конкретних порушень трудової дисципліни ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із зазначенням часу їх учинення, у відповідача не було достатніх правових підстав для звільнення позивачів за систематичне невиконання ними без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів з таких підстав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

У справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю, натомість судами встановлено, що останній не надав доказів на підтвердження вказаного, зокрема доказів систематичності невиконання позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Встановлюючи обставини, що мають значення для справи, та перевіряючи законність притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності, зокрема оголошення позивачам громадської догани, суд апеляційної інстанції підставно констатував, що чинним трудовим законодавством України не передбачений такий вид дисциплінарної відповідальності працівника як громадська догана.

Така громадська догана була передбачена пунктом 5 частини першої статті 9 Закону СРСР Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями від 17 червня 1983 року, де трудові колективи вправі були застосовувати до членів колективу за порушення трудової дисципліни заходи громадського стягнення (товариське зауваження, громадська догана).

Проте, вказаний закон, на який посилається відповідач, є нечинним і не складає законодавство про працю України відповідно до статті 4 КЗпП України.

Таким чином, при вирішенні спору суди обґрунтовано зазначили про те, що після оголошення позивачу ОСОБА_1 догани від 05 січня 2018 року вона не вчиняла нового проступку, у зв`язку з чим підстав для її звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не було.

Разом із тим, перевіряючи доводи відповідача про систематичне невиконання ОСОБА_2 своїх трудових обов`язків, суди попередніх інстанцій не встановили обставин притягнення її до дисциплінарної відповідальності у передбаченому законом порядку у зв 'язку порушенням покладених на неї трудових обов 'язків, а тому їх висновок про недоведеність відповідачем систематичності невиконанням обов`язків позивачем є обґрунтованим.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

За таких обставин висновок судів про відсутність систематичності невиконання позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та відсутність підстав для їх звільнення за пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам та обставинам справи, зроблений на підставі доказів, що належним чином оцінені судами.

Поряд із цим, доводи, наведені в касаційній скарзі, зокрема і щодо належності та недопустимості наданих позивачами доказів, фактично зводяться до переоцінки цих доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Надаючи оцінку доводам відповідача, зазначеним у заві про відвід колегії суддів, апеляційний суд підставно вказав, що у цій заяві викладено незгоду з процесуальним рішенням цих суддів у іншій справі, що не свідчить про існування об`єктивно обґрунтованих обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували конкретні обставини цієї справи, характер порушення прав позивачів, істотність вимушених змін у їх житті, порушення, що полягали в незаконному звільненні позивачів та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, перебування у важкому матеріальному стані, та обґрунтовано визначили розмір моральної шкоди з урахуванням принципів достатності та справедливості, а тому доводи касаційної скарги про його недоведеність є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара