Рішення

від 21.07.2021 по справі 127/3341/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/3341/20

Провадження № 2/127/508/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря судового засідання Волхової М.А.,

позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Павенського Б.В.

відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі (поділ) частки із спільної часткової власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про виділення у натурі (поділ) частки із спільної часткової власності.

Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.07.2019 у цивільній справі № 127/13391/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, визнання майна особистою приватною власністю, позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно колишнього подружжя та виділено на праві власності ОСОБА_1 - Ѕ (ідеальну) частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , вартістю 547581,50 грн. та Ѕ (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 , вартістю 257500 грн.; ОСОБА_2 - Ѕ (ідеальну) частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_1 , вартістю 547581,50 грн. та Ѕ (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 , вартістю 257500 грн. Після набуття наведеним рішенням суду законної сили ОСОБА_1 зареєструвала своє право на Ѕ частку як у квартирі так і в будинковолодінні у встановленому законом порядку. Разом з тим в будинку по АДРЕСА_1 проживає відповідач ОСОБА_2 , квартирою АДРЕСА_3 також користується ОСОБА_2 , в той час як ОСОБА_1 користуватись своїми частками як у квартирі так і в будинковолодінні не може, оскільки відповідач їй цього не дозволяє та користується нерухомим майном самостійно. ОСОБА_2 відмовляється сплатити позивачу ОСОБА_1 компенсацію за її частки в будинковолодінні та квартирі, що і зумовило її звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач, посилаючись як на підставу своїх вимог на норми ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України просила: 1)поділити житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками і виділити у власність ОСОБА_1 житлові приміщення будинку - кімнати площею 9,9 та 14,2 кв.м. разом - 24 кв.м., Ѕ коридору, кухні, ванни, і туалету, входу в підвал, веранди, підвалу, згідно з планом забудови, сараїв Д , б , Ж , - погребу літ. пД , гаражу літ. В , вбиральні літ. Г , літньої кухні А з прибудовами; 2) Припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ ідеальну частку в квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м. та зобов`язати ОСОБА_2 виплатити їй грошову компенсацію зазначеної частки в квартирі у сумі 257500 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2020 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

17.03.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав. Відповідач заперечує обставину того, що позивач не може користуватись своєю часткою як у будинковолодінні так і у квартирі, жодних перепон у цьому їй відповідачем не чиниться. Вказує на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права та існує можливість встановлення порядку користування як приміщеннями будинковолодіння так і спірною квартирою, оскільки виділити в натурі приміщення загального користування, як то Ѕ частку коридору, кухні, ванни, туалету, входу в підвал, веранди, підвалу, згідно з планом забудови, сараїв Д , б , Ж , - погребу літ. пД , гаражу літ. В , вбиральні літ. Г , літньої кухні А з прибудовами неможливо. Він заперечує щодо поділу будинку в варіанті, що запропоновано позивачем. Окрім того він заперечує проти задоволення позовної вимоги про припинення права власності позивача на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 , та зобов`язання його виплатити грошову компенсацію зазначеної частки у квартирі в сумі 257500 грн., оскільки він є пенсіонером, має мінімальне пенсійне забезпечення, тому він не має а ні бажання, а ні фізичної можливості сплатити грошову компенсацію зазначеної частки квартири в сумі 257500 грн.

Позивач своїм процесуальним правом на надання відповіді на відзив не скористалась.

Ухвалою суду від 15.06.2020 року клопотання представника позивача про призначення експертизи задоволено, призначено у справі комплексну судову оціночно - будівельну та будівельно - технічну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 28.04.2021 провадження у справі поновлено у зв`язку з надходженням з експертної установи цивільної справи до суду разом з висновком експерта.

Ухвалою суду від 08.06.2021 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 09 год. 30 хв. 30.06.2021.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити у повному обсязі. На запитання суду повідомив, що просить виділити позивачу приміщення в будинковолодінні, по АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 висновку експерта за результатами проведення судової будівельно - технічної, оціночно будівельної та оціночно - земельної експертизи від 16.04.2021 № 4939 - 4942/20-21, що проведена у справі ВВ КНДІСЕ за варіантом про виділення першому співвласнику, кімнати № 1 - 3 площею 9,9 кв.м. та кімнати 1 - 4 площею 14,2 кв.м., інші приміщення залишити у спільному сумісному користуванні позивача та відповідача, відповідачу відповідно виділити велику кімнату площею 32,8 кв.м. в будинку. Просив також вирішити питання про стягнення відповідної компенсації на користь співвласника, якому виділяється менша частка в будинковолодінні у зв`язку з відхиленням від ідеальної частки співвласника в будинковолодінні, у розмірі, що визначено у висновку експерта. Просив припинити право спільної часткової власності позивача на Ѕ частку в квартирі АДРЕСА_3 з виплатою позивачу грошової компенсації за рахунок відповідача вартості її частки, що визначено висновком експерта у цій справі. На запитання суду щодо обраного способу захисту щодо компенсації частки позивача у спірній квартирі представник позивача повідомив, що на даний час він просить суд не зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію Ѕ частки в квартирі, а стягнути з нього половину вартості спірної квартири, що визначено експертним шляхом за цінами на момент проведення експертизи.

В судовому засіданні позивач у справі підтримала позицію свого представника. Додатково повідомила, що у спірній квартирі АДРЕСА_3 , на даний час проживають квартиранти, яких заселив відповідач у справі, та який отримує відповідні кошти з оренди житлового приміщення. Вона не має доступу до квартири, не має ключів від неї, також не має доступу і до будинковолодіння, що по АДРЕСА_1 . На запитання суду повідомила, що вона визнає ту обставину, що в будинковолодінні по АДРЕСА_1 , окрім відповідача проживає їх з відповідачем старший син ОСОБА_5 зі своєю родиною, в яку окрім сина входить дружина сина ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та двоє їх з відповідачем різностатевих онуків: ОСОБА_7 , якому виповнилось 4 роки та ОСОБА_8 , якій виповнилось 11 років.

В судовому засіданні відповідач та його представник позов визнали частково, а саме в частині поділу будинковолодіння, що по АДРЕСА_1 , разом з тим, просили, за варіантом № 1 проведеної експертизи виділити саме відповідачу кімнату № 1 - 3 площею 9,9 кв.м. та кімнату 1-4 площею 14,2 кв.м., інші приміщення залишити у спільному сумісному користуванні позивача та відповідача, позивачу відповідно виділити велику кімнату площею 32,8 кв.м. в будинку. Такий варіант відповідач вважає доцільним, оскільки він в будинковолодінні проживає разом зі своїм старшим сином, невісткою та двома онуками, які повинні мати окрему кімнату. На запитання суду до відповідача чи має позивач доступ до будинковолодіння та квартири, позивач повідомив, що доступу до вказаних об`єктів нерухомого майна вона не має, однак позивач і не зверталась до нього з проханням про отримання ключів як від будинку так і від квартири. На запитання суду про причину невизнання позовних вимог по припиненню права позивача на частку у спірній квартирі та стягнення з нього грошової компенсації позивач повідомив, що дійсно на даний час у спірній квартирі проживають квартиранти, з якими укладено договір оренди житлового приміщення на рік (представив суду копію договору), разом з тим вказав на те, що він не отримує плати з оренди квартири, оскільки особа яка там проживає з дитиною, є його далекою родичкою. На запитання суду щодо ступеня спорідненості з орендарем відповідач не зміг нічого повідомити. Зазначив, що він не бажає сплачувати компенсацію за частку у спірній квартирі на користь позивача, оскільки ситуація яка має місце його повністю влаштовує. Окрім того у нього немає коштів щоб викупити у позивача її частку у квартирі. На запитання суду які джерела його доходів, відповідач повідомив, що він займається бджолярством та має більше 100 сімей бджіл (100 вуликів). На запитання суду які доходи отримує відповідач від вказаної діяльності останній суду не повідомив (надаючи відповіді на питання суду відповідав не по суті.)

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, оглянувши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку встановив наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, що врегульовані нормами ЦК України.

Відповідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.07.2019 у справі № 127/13391/17 вирішено позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволити частково. З поміж іншого, поділено спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , виділено на праві власності ОСОБА_1 : 1) 1/2 (ідеальну) частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_4 , вартістю 547581,50 грн; 2) 1/2 (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 , вартістю 257500,00 грн;

Виділено на праві власності ОСОБА_2 : 1) 1/2 (ідеальну) частку будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_4 , вартістю 547581,50 грн; 2) 1/2 (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 , вартістю 257500,00 грн. (а.с. 4 - 8).

Вказане рішення суду набуло законної сили у встановленому законом порядку.

Право позивача на Ѕ ідеальну частку як в будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_5 так і в праві на 1/2 (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 10 - 11).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач та відповідач в рівних частках є співвласниками спірного нерухомого майна на праві спільної часткової власності.

Спір щодо поділу майна подружжя вичерпано у справі №127/13391/17 та на даний час має місце спір щодо поділу (виділу) майна, що належить позивачу та відповідачу на праві спільної часткової власності, тобто має місце спір між учасниками спільної часткової власності щодо виділу нерухомого майна.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про міжнародно-правові механізми захисту права власності, до основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини 1948 та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 (основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу).

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК України, ст.3, 4 ЦПК України).

Поняття спільної часткової власності визначено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За змістом цих норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при цьому власнику, що виділяється, та власнику, що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу.

Порядок проведення таких робіт та розрахунок часток визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом МЖКГ України від 18.06.2007 №55.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна .

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України при розгляді справи № 6-1443цс16 від 16.11.2016.

Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.367 ЦК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким чином, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладення договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України, з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування і розпоряджання частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники мають рівні права.

Відповідно до п., п. 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991р. N7 зазначено, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

Відповідно до п.1.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55, поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

З метою визначення варіантів виділу 1/2 частки позивача із спірного будинковолодіння за клопотанням представника позивача проведено комплексну судову будівельно - технічну, оціночно - будівельну та оціночно - земельну експертизу щодо встановлення можливих варіантів поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Оскільки, відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи і ці дані встановлюються, в тому числі висновками експертів, то зважаючи на те, що зазначений доказ містить інформацію щодо предмета доказування, тобто є належним (ст.77 ЦПК України), не одержаний в порушення порядку, встановленого законом та на його підставі в сукупності з іншими доказами, можна встановити дійсні обставини справи, то суд при вирішенні справи вважає його допустимим та бере його до уваги.

Згідно висновку комплексної судової будівельно - технічної, оціночно - будівельної та оціночно - земельної експертизи № 4939-4942/20-21 від 16.04.2021 при проведенні експертизи експертом було встановлено, що технічна можливість поділити в натурі об`єкт нерухомого майна (спірний житловий будинок) відповідно до вимог нормативно - правових актів з питань будівництва, що діють в Україні на момент проведення експертизи - наявна.

Суду запропоновано три варіанти можливого поділу спірного будинковолодіння між співвласниками. При цьому варіант № 2 передбачає виділення одному зі співвласників двох житлових кімнат з кухнею (без санвузла та котельні), а другому співвласнику - однієї кімнати з санвузлом та котельнею (тобто один співвласник залишається без кухні але з санвузлом та котельнею, а інший відповідно залишається з санвузлом та котельнею але без кухні); Варіант №3 передбачає виділення одному зі співвласників двох з частиною третьої кімнати, без виділення кухні, котельні та санвузла, іншому відповідно пропонується виділити частину однієї кімнати зате з кухнею, котельнею та санвузлом.

У описовій частині висновку експерта, останній не запропонував за варіантами № 2 та № 3 можливих способів улаштування кухні, санвузла, котельні, для співвласника, якому за наведеними варіантами експертизи ці приміщення не виділяються. Таким чином експертом за наведеними варіантами не запропоновано варіантів переобладнання приміщень будинковолодіння, при яких кожен співвласник мав би окремий вхід/вихід та влаштування приміщень, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності кожного співвласника (кухні, котельні, туалету, тощо), що робило б ці приміщенні відокремленими, відособленими, що могло б зумовити надання цим приміщенням судом статусу окремого об`єкту нерухомого майна.

На розгляд суду експертом представлено три варіанти виділу частки співвласників. В ході підготовчого судового засідання учасники справи та їх представники клопотань про призначення додаткової або повторної судової будівельно - технічної експертизи не заявляли.

В ході судового розгляду сторони по справі та їх представники наполягали на застосуванні у справі варіанту № 1 висновку експертизи, оскільки він є найменш затратним для сторін, та для виділу окремих приміщень будинку співвласникам не потрібно проводити будь які будівельні та ремонтно - будівельні роботи. При цьому як сторона позивача так і сторона відповідача наполягала на застосуванні варіанту № 1 експертизи для першого співвласника, тобто як сторона позивача так і сторона відповідача просили їм виділити кімнату 1 - 3 площею 9,9 кв.м. та кімнату 1-4 площею 14,2 кв.м., всі інші приміщення (1-1 сіни площею 8,3 кв.м., 1 - 2 коридор площею 11,3 кв.м., 1-6 вхід в підвал площею 4,5 кв.м., 1-7 санвузол площею 5,1 кв.м., 1-8 коридор площею 4,0 кв.м., 1 - 9 кухня площею 10,4 кв.м., І котельня, ІІ сарай - підвал, а також господарські будівлі та споруди: Д сарай, п/Д погріб, В гараж, Г вбиральня, А літня кухня, Ж сарай, а сіни, а1 сіни, б1 сарай, Е зливна яма, № 1,2 огорожа, просили залишити у спільному сумісному користуванні сторін по справі.

Разом з тим такий варіант поділу спірного житлового будинку (варіант 1 висновку експерта), на якому наполягали сторони, в розумінні закону не є поділом, оскільки виділення одному зі співвласників кімнати 1 - 3 площею 9,9 кв.м. та кімнати 1-4 площею 14,2 кв.м., а другому зі співвласників кімнати 1 - 5 площею 32,8 кв.м., при тому, що всі інші приміщення будинковолодіння (1-1 сіни площею 8,3 кв.м., 1 - 2 коридор площею 11,3 кв.м., 1-6 вхід в підвал площею 4,5 кв.м., 1-7 санвузол площею 5,1 кв.м., 1-8 коридор площею 4,0 кв.м., 1 - 9 кухня площею 10,4 кв.м., І котельня, ІІ сарай - підвал, а також господарські будівлі та споруди: Д сарай, п/Д погріб, В гараж, Г вбиральня, А літня кухня, Ж сарай, а сіни, а1 сіни, б1 сарай, Е зливна яма, № 1,2 огорожа, залишаються у спільному сумісному користуванні сторін по справі не створює, в розумінні закону, окремого об`єкта нерухомого майна, як для першого так і для другого зі співвласників. До вказаного висновку суд дійшов з урахуванням того, що за цим (першим) варіантом експертизи кожному зі співвласників виділяється не відокремлена частина будинку (будинковолодіння) з самостійним виходом, а окремі кімнати (кімната) для проживання, які не можуть отримати правового статусу самостійного (відокремленого) об`єкту нерухомого майна. Житлові кімнати 1 - 3, 1 - 4, 1 - 5 будинковолодіння не мають самостійного виходу на вулицю, варіантів можливості переобладнати ці приміщення в ізольовані квартири суду не представлено.

З огляду на викладене сторона позивача заявивши вимоги про поділ будинковолодіння, фактично просить встановити порядок користування житловими та підсобними кімнатами будинковолодіння, на чому фактично в ході судового розгляду наголошувала і сторона відповідача.

З огляду на викладене суд зазначає, що перехід у власність кожного зі співвласників лише житлових кімнат 1 - 3, 1 - 4, 1 - 5 будинковолодіння, без самостійних виходів та без відповідних (необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини) підсобних приміщень (як то туалет, санвузол, котельня), які мають забезпечити автономне використання житлових приміщень, не створює окремі площі, які є ізольованими та повністю автономними від приміщень іншого співвласника, тобто не складають окремі об`єкти нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Крім того, поділ житлового будинковолодіння судом передбачає обов`язкове припинення права на частку співвласника, що виділяється в будинковолодінні, разом з тим, суд не може припинити спільну часткову власність позивача на Ѕ ідеальну частку у будинковолодінні, оскільки ряд приміщень, за варіантом № 1, ( 1-1 сіни площею 8,3 кв.м., 1 - 2 коридор площею 11,3 кв.м., 1-6 вхід в підвал площею 4,5 кв.м., 1-7 санвузол площею 5,1 кв.м., 1-8 коридор площею 4,0 кв.м., 1 - 9 кухня площею 10,4 кв.м., І котельня, ІІ сарай - підвал, а також господарські будівлі та споруди: Д сарай, п/Д погріб, В гараж, Г вбиральня, А літня кухня, Ж сарай, а сіни, а1 сіни, б1 сарай, Е зливна яма, № 1,2 огорожа) залишаються у спільному сумісному користуванні.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що виділ (поділ) приміщень спірного будинковолодіння за варіантом № 1 експертизи та виділення як першому так і другому співвласнику лише житлових кімнат суперечить вимогам закону в частині виділення кожному співвласнику часткової власності, частини майна, що відповідає його частці, а також в частині створення за результатами поділу (виділу) майна окремого, самостійного, відособленого об`єкту нерухомості.

Таке виділення призвело б до порушення прав самого позивача, оскільки вона маючи право на виділення Ѕ частки будинковолодіння, отримавши фактично одну або дві кімнати у власність (з припиненням її права на інші житлові (житлову) кімнати (кімнату), позбавлялась би права на виділ їй частки в будинковолодінні, що реально а не уявно, відповідало би розміру її ідеальної частки, що на даний час є визначеною.

Надання окремій житловій кімнаті (окремим двом житловим кімнатам) будинковолодіння статусу окремого об`єкту нерухомого майна без створення за результатами поділу (виділу) повністю автономного від приміщень іншого співвласника об`єкту нерухомості суперечить вимогам закону.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про поділ приміщень житлового домоволодіння АДРЕСА_6 , за варіантом 1 експертизи.

Суд не може застосувати при поділі майна і варіант № 2 та № 3 проведеної експертизи, оскільки сторони не погоджувались на застосування цих двох варіантів. Як зазначалось вище варіант № 2 передбачає виділення одному зі співвласників двох житлових кімнат з кухнею (без санвузла та котельні), а другому співвласнику - однієї кімнати з санвузлом та котельнею (тобто один співвласник залишається без кухні але з санвузлом та котельнею, а інший відповідно залишається з санвузлом та котельнею але без кухні); Варіант №3 передбачає виділення одному зі співвласників двох з частиною третьої кімнати, без виділення кухні, котельні та санвузла, іншому відповідно пропонується виділити частину однієї кімнати зате з кухнею, котельнею та санвузлом.

У описовій частині висновку експерта, експерт не запропонував за варіантами № 2 та № 3 можливих способів улаштування кухні, санвузла, котельні, для співвласника, якому за наведеними варіантами експертизи ці приміщення не виділяються.

З огляду на викладене і ці варіанти експертизи судом не можуть бути використані при поділі будинковолодіння, оскільки такий поділ істотно порушить права або позивача або відповідача.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про поділ приміщень житлового домоволодіння АДРЕСА_6 , за запропонованими варіантами, що не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом про встановлення порядку користування будинковолодінням (окремими приміщеннями будинковолодіння), або його поділу між учасниками спільної часткової власності (позивачем та відповідачем), з пропонуванням суду інших варіантів поділу, а ніж ті, які уже були досліджені або й цих варіантів, але з пропозиціями щодо влаштування додаткових підсобних приміщень, як то кухні, котельні, санвузла для співвласника, якому такі приміщення не виділяються.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про припинення її права власності на Ѕ ідеальну частку в квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м., та стягнення з ОСОБА_2 виплати грошової компенсації зазначеної частки квартири суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень ст. 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу) , в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення ч. 5 ст. 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

До вказаного висновку суд дійшов з урахуванням висновків Верховного Суду, що висловлено у Постанові від 03.02.2020 у справі № 235/5146/16 - ц.

Судом встановлено, що саме відповідач ОСОБА_2 , являючись співвласником Ѕ ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 , користується нею, а саме здає її в оренду, позивач натомість позбавлена можливості користуватись своєю Ѕ ідеальною часткою у цій квартирі, доступу до квартири вона немає. Вказана обставина визнана як позивачем так і відповідачем в судовому засіданні, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.

Додатково обставина здавання спірної квартири в оренду підтверджується Договором оренди квартири у приватної особи від 21.09.2020 відповідно до якого ОСОБА_2 здає спірну квартиру в оренду громадянці ОСОБА_9 .

Відповідач відмовляється сплатити позивачу грошову компенсацію за частку позивача у вказаній квартирі, мотивуючи у відзиві свою відмову відсутністю бажання сплатити таку компенсацію та відсутністю коштів, попри те, що відповідач займається бджолярством. Відповідач не повідомив суд про орієнтовний розмір свого доходу від такої діяльності, попри те, що таке питання відповідачу судом ставилось.

Для суду є очевидним, що квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м., що має одну житлову кімнату в розумінні закону є неподільною річчю. З огляду на викладене позивач позбавлена можливості заявити вимоги про виділ (поділ) в натурі вказаної квартири між співвласниками (позивачем та відповідачем) відповідно до розміру їх часток у праві власності (1/2 частка у кожного).

З огляду на викладене, а також на те, що спірною квартирою користується виключно відповідач (добуває з неї корисні властивості, за встановлених обставин відповідач здає квартиру в оренду), натомість позивач позбавлена можливості користуватись річчю, позбавлена доступу до вказаного об`єкту нерухомості, співвласником якого на праві спільної часткової власності вона являється, суд приходить до висновку, що право позивача є порушеним та підлягає захисту.

Право позивача підлягає захисту шляхом припинення на підставі ст. 364 ЦК України права спільної часткової власності позивача на 1/2 (ідеальну) частку квартири АДРЕСА_2 та стягнення з відповідача відповідної грошової компенсації частки позивача у вказаній квартирі.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно - будівельної експертизи № 4939-4942/20-21 від 16.04.2021, ринкова вартість квартири АДРЕСА_7 , в цінах, сформованих станом на час проведення дослідження становить 633901 грн.

Відповідно сума вартості Ѕ частки позивача у вказаній квартири становить 316950 грн. 50 коп. (633901 : 2 = 316950 грн. 50 коп.).

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути 316950 грн. 50 коп. в якості компенсації вартості частки позивача право якої на Ѕ ідеальну частку у спірній квартирі припиняється.

Заперечення відповідача в цій частині не приймаються судом до уваги, оскільки його поведінка, як учасника спільної часткової власності на спірну квартиру, є недобросовісною, він (відповідач) відмовляється вирішити ситуацію яка склалась у будь - який спосіб, разом з тим продовжує користуватись спірною квартирою (в тому числі і Ѕ часткою позивача). Продовження такої ситуації, за якої позивач не має доступу до приміщень квартири, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності породжує ситуацію правової невизначеності для позивача та позбавляє позивача в повній мірі таких правомочностей власника як володіння та користування.

Таким чином вимогу позивача ОСОБА_1 про припинення її права власності на Ѕ ідеальну частку у квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м., та стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації зазначеної частки у квартирі суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

З відповідача на користь позивача відповідно підлягає до стягнення 316950 грн. 50 коп.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи на стадії пред`явлення позову до суду позивачем сплачено 8052,90 грн. судового збору, яка сплачувалась до бюджету за дві пред`явленні вимоги майнового характеру щодо поділу (реального виділу) спірного будинку та квартири за цінами: Ѕ частка спірного житлового будинку 547581,50 грн., Ѕ частка спірної квартири 257500 грн. 547581,50 + 257500 х 1% = 8050, 82 грн.

Враховуючи ту обставину, що в задоволенні позову в частині поділу спірного житлового будинку суд відмовив, судовий збір, сплачений позивачем за цю позовну вимогу в сумі 5475,82 грн. слід залишити за позивачем.

З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу позивача в редакції нової позовної заяви щодо припинення права позивача на 1/2 частку у спірній квартирі зі стягненням з відповідача відповідної грошової компенсації, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір за цією вимогою в сумі 2575 грн. Разом з тим, в ході розгляду справи судом на підставі висновку експертизи було встановлено, що вартість Ѕ ідеальної частка у спірній квартирі становить не 257500 грн., а 316950,50 грн., з огляду на що суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь держави 594 грн. 51 коп. судового збору, що недоплачена позивачем на стадії пред`явлення позову, та враховуючи ту обставину, що суд позовні вимоги позивача в цій частині задовольнив.

Щодо витрат пов`язаних з розглядом справи в частині витрат на проведення експертизи у справі суд зазначає наступне. Об`єктом дослідження призначеної судом експертизи являлись спірні будинковолодіння АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_3 . З огляду на те, що суд позовні вимоги позивача задовольнив частково (одна позовна вимога із двох - припинення права позивача на Ѕ ідеальну частку спірної квартири та стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію вартості цієї частки), витрати позивача на проведення експертизи підлягають компенсації за рахунок відповідача в розмірі половини суми від оплаченої експертизи, тобто в сумі 7191,40 грн. (14382,80: 2 = 7191,40 грн.).

Вирішуючи питання щодо компенсації позивачу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 04.02.2020 між позивачем у справі ОСОБА_1 та адвокатом Павенським Б.В. укладено договір про надання правової допомоги на представництво її інтересів у суді. (а.с. 20).

Відповідно до Акту виконаних робіт адвокат Павенський Б.В. надав позивачу ОСОБА_1 , а остання прийняла, послуги з надання професійної правничої допомоги у формі надання консультацій, формування правової позиції по справі, написання позовної заяви, заяв, клопотань і направлення їх до суду та стороні по справі на суму 20000 грн. (а.с.137).

Відповідно до квитанцій від 18.02.2020 б/н та від 09.06.2021 ОСОБА_1 оплатила послуги адвоката Павенського Б.В. в загальній сумі 20 000 грн. (а.с. 138 - 139).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та Гуриненко проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Згідно з пунктом 4 частини першої "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 наведеного Закону.

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Дослідивши додані представником позивача квитанції про сплату витрат на професійну правничу допомогу, а також опис виконаних робіт по справі суд дійшов висновку, що розмір витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат (постанова Верховного Суду у справі №755/15364/17 від 29.01.2020 року).

При цьому суд звертає увагу, що суд задоволив лише одну із двох позовних вимог позивача, а тому відповідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення з відповідача в сумі 10 000 грн. (тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

До аналогічних висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.02.2020 року (справа N 755/9215/15-ц провадження N 14-382цс19).

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 82, 133, 137, 141, 258-259, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України; ст.ст. 183, 321, 356, 358, 364, 365, 367 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 71 Сімейного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі (поділ) частки із спільної часткової власності, задовольнити частково.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на Ѕ (ідеальну) частку у квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19098226905101.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 316950 (триста шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн. 50 коп. в якості компенсації вартості частки ОСОБА_1 в праві спільної часткової власності на Ѕ ідеальну частку у квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19098226905101.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19766 (дев`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят шість) грн., 40 коп. судових витрат, з яких 2575 грн. компенсація сплаченого позивачем судового збору; 7191, 40 грн. витрати за проведену експертизу; 10 000 грн. витрати на правову допомог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 594 грн. 51 коп. недоплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, за позовну вимогу, яка судом задоволена.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 22.07.2021 року.

Суддя: