Рішення

від 15.07.2021 по справі 152/262/21

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/262/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 липня 2021 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - Войнаровського І.В.,

секретаря - Дешевої В.В.,

представника

позивача - Івасика О.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди

у с т а н о в и в:

В лютому 2021 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся з зазначеним вище позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 являється засновником та головою Фермерського господарства ОСОБА_3 . Діяльність Фермерського господарства пов`язана з посівом, обробкою та вирощуванням сільськогосподарський культур на підставі укладених та належним чином зареєстрованих договорів оренди землі.

Згідно договорів оренди землі від 01 листопада 2011 року укладених між Фермерським господарством ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договори укладено терміном на 25 років.

25 квітня 2020 року відповідач, який на той час перебував на посаді Голови Сапіжанської сільської ради, без дозволу та всупереч волі орендаря ФГ ОСОБА_3 знищив засіяний фермерським господарством позивача урожай на земельних ділянках сільськогосподарського призначення - кадастровий номер 0525387600010050220 та 0525387600010050221, які, розташовані в селі Сапіжанка, Шаргородського району Вінницької області і перебувають у користуванні ФГ ОСОБА_3 на підставі вказаних вище договорів оренди. Після цього самовільно, без дозволу та всупереч волі фермерського господарства здійснив посів на території вказаних земельних ділянок власних сільськогосподарських культур, тобто заволодів вказаними земельними ділянками чим завдав значну шкоду Фермерському господарству ОСОБА_3 .

На зазначених земельних ділянках, Фермерським господарством ОСОБА_3 було посіяно культуру кукурудза , а також здійснені наступні роботи: внесення азотних добрив, передпосівна культивація, внесення мінеральних добрив та каткування посіву.

У зв`язку з протиправними діями відповідача, що полягали в самовільному зайнятті вищевказаних земельних ділянок, шляхом агротехнічних робіт (зкультивоване вже посіяне ФГ ОСОБА_3 зерно кукурудзи та здійснений самовільний посів інших культур), фермерське господарство понесло матеріальні збитки - у сумі 124 100 тис. грн. (сто двадцять чотири тисячі сто гривень).

Незважаючи на те, що орендар земельних ділянок попереджав ОСОБА_1 , про ознаки рейдерства з його боку, останній почав обробляти земельні ділянки, які перебувають у користуванні Фермерського Господарства ОСОБА_3 , згідно договорів оренди.

Таким чином, відповідач, на переконання позивача самовільно, без будь-яких правових підстав, заволодів земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства ОСОБА_3 , чим завдав фермерському господарству значної матеріальної шкоди.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 124 100 грн, моральну шкоду в сумі 50 000 грн, процесуальні витрати на правову допомогу та сплату судового збору.

Відповідач подав до суду відзив на позову заяву, в якому заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, що відповідачем не здійснювалось самовільне зайняття земельної ділянки, а лише її обробіток (оранка та посів сої) на прохання власників земельних ділянок. Крім цього, вказано, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки не є стороною договірних відносин, відповідно договорів оренди землі. У відзиві зазначено, що в діях відповідача відсутні підстави для застосування до нього норми ЦК України щодо деліктної відповідальності (1166 ЦК України), відсутній належний розрахунок завданої шкоди, тощо.

В подальшому представником позивача подано до суду відповідь на відзив на підтвердження обґрунтування позовної заяви та спростування обставин викладених у відзиві, а представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини своє неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву посилаючись на обставини викладені в ній та відповіді на відзив.

Відповідач в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позову, зокрема, повідомив, що він земельні ділянки сільськогосподарського призначення - кадастровий номер 0525387600010050220 та 0525387600010050221, які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самовільно не захоплював. Вказав, що на прохання власників зазначених земельних ділянок та їх дочки ОСОБА_7 , яка є третьою особою у справі, навесні 2020 року надав техніку, якою було здійснено посів сої, однак повідомив, що цей посів здійснювався по вже посіяній кукурудзі ФГ ОСОБА_3 . Повідомив, що він безпосередньо технікою не керував, а тільки надав її та знаходився на полі під час виконання робіт. Роботи проводили інші жителі с. Сапіжанка, на той час Шаргородського району. Також, зазначив, що він вказані земельні ділянки не використовував та не використовує, натомість ФГ ОСОБА_3 на цих земельних ділянках зібрало урожай кукурудзи восени 2020 року. Крім цього, повідомив, що між власниками земельних ділянок та орендарем ФГ ОСОБА_3 тривалий час існує спір та ведуться переговори щодо використання вказаних вище земельних ділянок, оскільки укладені договори оренди, однак власники бажають обробляти землю власноручно.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на обставини викладені у відповіді на відзив, запереченні на відповідь на відзив.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилась, раніше подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення її по суті, виходячи з принципів верховенства права та захисту порушених прав осіб, суд установив таке.

ОСОБА_3 являється засновником та головою Фермерського господарства ОСОБА_3 , що підтверджується статутом від 18 квітня 2016 року. Діяльність Фермерського господарства пов`язана з посівом, обробкою та вирощуванням сільськогосподарський культур на підставі укладених та належним чином зареєстрованих договорів оренди землі (а.с. 8).

Згідно договорів оренди землі від 01 листопада 2011 року, укладених між Фермерським господарством ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договори укладено терміном на 25 років. Відповідно до п. 38 вищевказаних договорів, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (а.с. 9-25).

Актом перевірки Головного управління Держгокадастру у Вінницькій області дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 10 червня 2020 року встановлено, що дії власників земельних ділянок площею 0,9444 га з кадастровим номером 0525387600:01:005:0220 ОСОБА_4 та площею 0,9204 га з кадастровим номером 0525387600:01:005:0221 ОСОБА_5 (орендодавців) є порушенням п. 37 діючого договору оренди та абзацу 9 ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду землі (а.с. 26-27).

Постановою начальника сектору дізнання Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області 30 листопада 2020 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12020020360000136 від 17 червня 2020 року, за ознаками кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального проступку (а.с. 30).

Зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_1 вбачається, що навесні 2020 року до останнього звернулась сім`я ОСОБА_4 з проханням засіяти їх паї, оскільки у нього є відповідна техніка (а.с. 32).

З протоколу допиту свідка ОСОБА_7 вбачається, що навесні 2020 року вона звернулась до ОСОБА_1 з проханням, щоб він засіяв соєю паї, які належать її батькам, що в подальшому було здійснено (а.с. 35).

Наказом №4/1 від 27 квітня 2020 року голови ФГ ОСОБА_3 ОСОБА_3 створено комісію для проведення обстеження площ загиблих посівів на земельних ділянках з кадастровими номерами 0525387600:01:005:0220 та 0525387600:01:005:0221 (а.с. 36).

Актом обстеження загиблих посівів під урожай 2020 року від 27 квітня 2020 року ФГ ОСОБА_3 зафіксовано проведення агротехнічних робіт (закультивоване посіяне ФГ ОСОБА_3 зерно кукурудзи та здійснено самовільний посів інших культур) (а.с. 37).

В додатку до вказаного акту, складеного в присутності комісії, створеної з працівників ФГ ОСОБА_3 , здійснено розрахунок нанесеної матеріальної шкоди, внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в сумі 124 100 грн (а.с. 38).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив суду, що він є сином засновника ФГ ОСОБА_3 ОСОБА_3 . Останні роки він займається менеджментом фермерського господарства. Повідомив, що між господарством та орендодавцями ОСОБА_4 і ОСОБА_5 тривалий час є спір щодо двох земельних ділянок, оскільки існують договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0525387600:01:005:0220 та 0525387600:01:005:0221, дані договори є діючими. Однак власники бажають обробляти їх власноруч, а тому навесні 2020 року вони попросили відповідача здійснити посів сої по вже засіяній ФГ ОСОБА_3 кукурудзі. Вказане засівання, зі слів свідка, здійснював відповідач за допомогою своєї техніки. Крім відповідача в посіві приймали участь і інші жителі с. Сапіжанка Шаргородського району в кількості біля 4 осіб. На підтвердження цього факту, свідок вказав на наявність в нього відеозапису в мобільному телефоні, однак повідомив, що даний доказ суду не подавався в межах цієї справи. Також зауважив, що між ним та відповідачем на даний час існують неприязні відносини, які склались раніше, коли останній був сільським головою, в тому числі і в зв`язку зі знищенням посіву кукурудзи навесні 2020 року. Також повідомив, що ФГ ОСОБА_3 восени 2020 року з зазначених вище земельних ділянок зібрав урожай кукурудзи, яка виросла, незважаючи на її рекультивацію та засівання соєю. На питання представника відповідача, чи відображено зібраний урожай в акті завданої шкоди свідок повідомив, що ні. Також повідомив, що до органів влади або місцевого самоврядування з метою підрахунку завданої шкоди знищенням урожаю ФГ ОСОБА_3 не зверталось.

Свідок ОСОБА_11 будучи допитаним, повідомив суду, що працює в ФГ ОСОБА_3 . Зі слів ОСОБА_10 та відеозапису на мобільному телефоні йому стало відомо про те, що навесні 2020 року відповідачем було знищено посів кукурудзи на земельних ділянках Перебийносів та засіяно сою. Крім цього, свідок підтвердив, що ФГ ОСОБА_3 восени зібрало урожай кукурудзи з вказаних земельних ділянок, незважаючи на засівання їх соєю.

Встановленим судом фактам відповідають земельні та цивільні правові відносини щодо захисту прав землекористувачів та відшкодування завданих землекористувачам збитків і регулюються ЗК України, ЦК України, Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМУ №284 від 19.04.1993 року (в редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 156 ЗК України ( редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі.

Частинами 1, 3 ст.157 ЗК України встановлено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами… Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ за №284 від 19.04.1993 року Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (з наступними змінами, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збитки відшкодовуються власникам землі або землекористувачам.

Згідно з пунктом 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатний стан для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з пунктом 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісії), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Таким чином, судом проаналізовані вище докази в їх сукупності.

Так, акт обстеження загиблих посівів під урожай 2020 року з розрахунком нанесення матеріальної шкоди, внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок - відхиляється судом як такий, що є, на думку суду, неналежним, недостовірним та недостатнім доказом на підтвердження обставин, які входять до предмета доказування, і з наведених вище підстав відхиляється судом як доказ заподіяння відповідачем позивачеві збитків. Розрахунок, складений компетентними органами влади, відсутній.

Покази свідка ОСОБА_10 щодо доведення факту завдання шкоди відповідачем позивачу судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки він зацікавлена особа, є сином засновника ФГ ОСОБА_3 та приймає участь в організації діяльності господарства, отримує відповідний дохід, перебуває в неприязних відносинах з відповідачем.

Інших належних та допустимих доказів щодо завдання шкоди відповідачем позивачу в судовому засіданні сторонами не надано, досліджені та вказані вище по тексту докази (договори оренди, постанова про закриття кримінального провадження, протоколи допиту свідків, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства) не містять відомостей на підтвердження позовних вимог позивача щодо завдання шкоди саме відповідачем.

Відтак, суд приходить до переконання, що права позивача відповідачем не порушені, тому відсутні підстави для судового захисту.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи з правових висновків Верховного Суду, які підлягають застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, зроблені Верховним Судом у постановах у справах №431/1161/17 від 20.11.2019 року, №472/96/16-ц від 23.10.2019 року, №623/1327/16-ц від 23.10.2019 року, №144/485/16 від 14.11.2018 року.

Проаналізувавши усі обставини, які становлять предмет доказування і мають бути підтверджені визначеними у ч. 2 ст. 76 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими ті факти та обставини, які підтверджуються письмовими доказами, наданими сторонами.

Так, судом не встановлено обставин, які б підтверджували понесення позивачем реальних збитків, оскільки докази, надані позивачем, відхилені судом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений сторонами, а також представлені докази, констатує той факт, що позивачем не доведено факт порушення його прав з боку відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 76,81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, ст. 55 Конституції України, на підставі ст.ст.93, 95, 152, 156, 157 ЗК України, ст. ст. 11, 16, 22, 1166 ЦК України, пунктів 1, 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ за №284 від 19.04.1993 року Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (з наступними змінами, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову - відмовити в повному обсязі.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 23 липня 2021 року.

Суддя І.В. Войнаровський