Постанова

від 23.07.2021 по справі 470/661/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.07.21

22-ц/812/1115/21

Провадження № 22-ц/812/1115/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Миколаїв

справа № 470/661/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Тищук Н. О.,

суддів Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 08 квітня 2021 року суддею Орловою С.Ф. в приміщенні цього ж суду, (повне рішення складено 13 квітня 2021 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕМ`ЄРА-ОЙЛ

про стягнення безпідставно збережених коштів,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ ПРЕМ`ЄРА-ОЙЛ про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позивач зазначав, що з 18 травня 1996 року у його власності перебувала земельна ділянка з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 (раніше 4821155100:03:011:0002), на якій збудовано автозаправну станцію . За договором купівлі - продажу від 13.09.2003 року автозаправна станція належить ТОВ ПРЕМ`ЄРА ОЙЛ . Адресою і автозаправної станції і земельної ділянки є АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що автозаправна станція належить відповідачу, а земельна ділянка, на якій вона розташована - відповідачу, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 159 873, 04 грн. безпідставно збережених коштів, які товариство мало б сплатити йому в якості орендної плати за період з вересня 2003 року по грудень 2018 року.

Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на недоведеність належності позивачу земельної ділянки, на якій розташована автозаправна станція.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване відсутністю у ОСОБА_1 права на отримання від відповідача орендної плати, з посиланням на те, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, доля якої не вирішена, а не фактичним користувачем належної позивачу земельної ділянки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на помилковість висновків суду та безпідставне незастосування висновків Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 1996 року ОСОБА_1 , придбав житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями на земельній ділянці розміром 0,08 по АДРЕСА_2 (а.с.10-11 том І).

31 жовтня 2003 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії МК № 092240, на земельну ділянку площею 0,08 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_2 з кадастровий номер 4821155100:03:011:0002 (а.с. 9 том І).

Рішенням виконкому Березнегуватської селищної ради № 76 від 18 серпня 2005 року Про впорядкування адресного господарства було змінено адресу земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:03:011:0002 з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 (а.с. 136 том ІІ).

13 вересня 2003 року між приватним підприємством Октан в особі його директора Тачмамедова Н.Т. та ТОВ ПРЕМ`ЄРА ОЙЛ укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі (автозаправної станції), загальною площею 173,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 13 том І).

Рішенням Березнегуватської селищної ради від 04 березня 2015 року № 7 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 0,0800 га кадастровий номер 4821155100:01:011:0011 із земель, які перебувають у власності ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , з для будівництва і обслуговування жилого будинку на для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови/обслуговування АЗС (а.с. 138 том ІІ).

05 березня 2015 року замість державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 092240 позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,08 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 (а.с. 8 том І).

Згідно висновку експерта № 3 земельно - технічної експертизи від 07 серпня 2020 року - в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 знаходиться нежитлова будівля автозаправної станції, місце розташування якої протягом 03.2002 року - 06.2013 року не змінювалось (а.с. 1-17 том ІІ).

Згідно висновку додаткової земельно - технічної експертизи № 11 від 21 грудня 2020 року - експертом зазначено, що є можливість стверджувати, що на земельній ділянці станом на 20 лютого 2002 року вже знаходилась будівля автозаправної станції. (а.с. 59-74 том ІІ).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ТОВ ПРЕМ`ЄРА-ОЙЛ про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу нежитлової будівлі (а.с. 84-91 том І).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що реалізація та забезпечення прав власника нерухомості, невіддільне від вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна та тієї її частини, яка необхідна для його обслуговування. Оскільки, в іншому випадку право власності на нерухоме майно буде таким, яке неможливо реалізувати.

Як зазначила в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі N 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі N 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від них.

Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18.

Отже при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Домовленості про оренду земельної ділянки між сторонами не досягнуто, відтак не можна стверджувати, що позивач мав обґрунтовані підстави очікувати від відповідача отримання орендної плати за користування земельною ділянкою.

Принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Крім того, апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постановах великої палати Верховного суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, постановах верховного суду від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15, від 7 грудня 2016 року у справі №922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15, від 29 травня 2019 року у справі №922/955/18, оскільки в них йдеться про інші правовідносини, а саме правовідносини в сфері користування землями комунальної власності.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку, а також достатньо повно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: С.Ю.Колосовський

О.О.Ямкова

---------------------------------

Повну постанову складено 23 липня 2021 року