Ухвала

від 26.07.2021 по справі 903/439/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

26 липня 2021 року справа №903/439/18 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за відсутності представників сторін/учасників справи у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області матеріали спільної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", м. Луцьк,

Адвокатського бюро "Леонід Романюк", м. Луцьк

Адвокатського бюро "Олександра Терлецького", м. Луцьк

на дії заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

- Перший відділ державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", м. Харків

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів:

- Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна, м. Київ,

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ", м. Київ,

- ОСОБА_1 , м. Київ,

- ОСОБА_2 , м. Київ

про визнання недійсним договору

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", Адвокатське бюро "Леонід Романюк" та Адвокатське бюро "Олександра Терлецького" звернулось до Господарського суду Волинської області із спільною скаргою від 09.07.2021р. на дії органу державної виконавчої служби в якій, зокрема, просили суд скасувати постанову від 05.07.2021р., винесену заступником начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. про закінчення виконавчого провадження №59018392.

Підставою подання відповідної скарги виступив, той факт, що державний виконавець, вчиняючи дії, спрямовані на закінчення виконавчого провадження, не здійснив усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" виконавчих дій, які передують зазначеній стадії виконавчого провадження.

Ухвалою суду від 14.07.2021р. спільну скаргу ТОВ "Освіта-Плюс", АБ "Леонід Романюк" та АБ "Олександра Терлецького" від 09.07.2021р. було прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 22.07.2021р., запропоновано до дня судового засідання надати учасникам судового процесу обґрунтовані пояснення (заперечення) щодо скарги та докази в їх обґрунтування, запропоновано Печерському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) надати суду відзив по суті викладених у скарзі обставин, документи в його обґрунтування, за клопотанням скаржників витребувано у Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином посвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №59018392.

22 липня 2021 року на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2021р. Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) супровідним листом долучено до матеріалів справи матеріали виконавчого провадження №59018392.

Протокольною ухвалою суду, постановленою за результатом проведеного 22.07.2021р. судового засідання, за клопотаннями представників АБ "Леонід Романюк" та АБ "Олександра Терлецького" в судовому засіданні було оголошено перерву до 26.07.2021р. для надання можливості заявникам ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження №59018392.

Ухвалою суду від 22.07.2021р. було повідомлено учасників судового процесу про процесуальні дії, вчинені судом в судовому засіданні 22.07.2021р.

26.07.2021р. відділом документального забезпечення та контролю господарського суду було зареєстровано клопотання АБ "Олександра Терлецького" №686 від 26.07.2021р. про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення №54775 від 29.08.2019р. в якості доказу перерахування (отримання коштів) в сумі 8 821,50 грн. згідно виконавчого провадження №59018392, а також копій заяви ТОВ "Освіта-плюс" про відкриття виконавчого провадження, наказу господарського суду від 29.01.2019р. №903/439/18-2, а також платіжної квитанції від 22.04.2019р. про здійснення сплати авансового внеску за відкриття виконавчого провадження в сумі 176,43 грн., який, в подальшому, не був розподілений, повернутий, чи стягнутий з боржника в користь стягувача - ТОВ "Освіта-Плюс".

У визначений господарським судом день та час учасники сторони/судового процесу в судове засідання своїх повноважних представників не направили.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на викладене, враховуючи строки розгляду скарги, встановлені ст. 342 ГПК України, заяву розглянуто за відсутності сторін/учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали скарги, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести те, на що вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.10.2018р. у справі №903/439/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019р. та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2019р., позов задоволено.

На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2018р. та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду 08.01.2019р. у справі №903/439/18 було видано накази від 29.01.2019р. №№903/439/18-1, 903/439/18-2.

Постановою про відкриття виконавчого провадження (ВП №59018392) від 06.05.2019р. державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. за письмовою заявою стягувача - ТОВ "Освіта-плюс" було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області №903/439/18-2, виданого 29.01.2019р.

Скаржники стверджують, що в ході виконавчих дій згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено той факт, що державним виконавцем отримано відповідь на запит №102298462 від 05.05.2021р. який адресований до Державної фіскальної служби України. Згідно отриманої відповіді у боржника виявлено рахунок НОМЕР_1 у фінансовій установі АТ "УкрСиббанк".

Також державним виконавцем було отримано відповідь на запит №102298488 від 05.05.2021р., який адресований до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. Згідно отриманої відповіді в МВС України відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

05.07.2021 державний виконавець сформував вимогу до ТзОВ "Освіта-плюс" про надання актуальних банківських реквізитів для перерахування залишку заборгованості, який надійшов 30.06.2021р. і в цей же день постановив оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження №59018392. .

Скаржники також стверджують, що зазначену вимогу державного виконавця ТОВ "Освіта-плюс" виконати позбавлене можливості, так як 03.07.2021р. під час виконавчого провадження між ТОВ "Освіта-плюс", Адвокатським бюро "Леонід Романюк" та Адвокатським бюро "Олександра Терлецького" було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №3, відповідно до котрого ТОВ "Освіта-плюс" відступило: 1) новому кредитору 1 (Адвокатське бюро "Леонід Романюк") право вимагати від Боржника боргу в сумі 4 410,75 грн., в тому числі замінити Первісного кредитора як стягувача у по справі №903/439/18 та у виконавчому провадженні №59018392 на суму стягнення 4 410,75 грн.; 2) Новому кредитору 2 (Адвокатське бюро "Олександра Терлецького") права вимоги від Боржника боргу в сумі 4 410,75 грн., в тому числі замінити Первісного кредитора як стягувача у справі №903/439/18 та у виконавчому провадженні №59018392 на суму стягнення 4 410,75 грн.

В результаті вказаних дій, за твердженням скаржника, Адвокатське бюро "Леонід Романюк" та Адвокатське бюро "Олександра Терлецького" виступили правонаступниками ТОВ "Освіта-плюс" у правовідносинах з ТОВ "Проінвестком" у судовій справі №903/439/18.

Ухвалою суду від 22.07.2021р. спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", Адвокатського бюро "Леонід Романюк", Адвокатського бюро "Олександра Терлецького" про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) його правонаступниками було задоволено, постановлено замінити Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-плюс" як стягувача у виконавчому провадженні №59018392 на його правонаступників, а саме: 1. Правонаступник-1 - Адвокатське бюро "Леонід Романюк" з правом вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" боргу в сумі 4 410,75 грн., в тому числі замінити первісного кредитора як стягувача у по справі №903/439/18 та у виконавчому провадженні №59018392 на суму стягнення 4 410,75 грн. та 2. Правонаступник-2 - Адвокатське бюро "Олександра Терлецького" з правом вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" боргу в сумі 4 410,75 грн., в тому числі замінити первісного кредитора як стягувача у по справі №903/439/18 та у виконавчому провадженні №59018392 на суму стягнення 4 410,75 грн.

Згідно зі статтею 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 343 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 327 ГПК України).

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004р. заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997р.).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011р. у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби, та регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Суд констатує, що законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст.2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

При цьому, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну (п.3 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження").

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч.5 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Підзаконними нормативно-правовими актами які також деталізують та регулюють порядок виконання рішень судів, зокрема, є Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016р. №643.

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з положеннями пункту 4 названого Порядку, фактичним виконанням рішення вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

З врахуванням вказаних норм Закону та підзаконного нормативного акту, поняття фактичного примусового виконання рішення суду включає в себе фактичне стягнення в повному обсязі заборгованості в порядку визначеному Законом, та стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.

При цьому законодавець в підзаконному нормативно-правовому акті (Порядку) при тлумаченні поняття "фактичне виконання" здійснив відсилочне посилання на Порядок вчинення виконавчих дій згідно норм самого Закону України "Про виконавче провадження".

Із вказаного суд приходить до висновку, що поняття "фактичне виконання рішення суду", передбачене пунктом 4 Порядку, не є остаточним чи вичерпним, а тлумачиться в залежності від діючої редакції Закону України "Про виконавче провадження" та включає в себе наступні складові: 1) стягнення частково чи в повному обсязі заборгованості; 2) розпорядження стягнутими сумами в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження"; 3) стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.

Вказане узгоджується із нормами прямої дії Конституції України, зокрема, що тими, відповідно до котрих держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному саме Законом порядку. Із даного слідує, що порядок виконання судового рішення може визначатись тільки законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.

Досліджуючи поняття "фактичне виконання рішення суду", суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 11.03.2020р. по справі №2540/3203/18, відповідно до котрої Велика Палата Верховного Суду вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Із аналізу вказаної правової позиції слідує, що передумовою стягнення виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Тобто, тільки після вжиття усіх заходів із примусового виконання рішень можливе стягнення виконавчого збору.

Вищевказане зобов`язує суд детально дослідити норми Закону України "Про виконавче провадження", котрі регулюють заходи примусового виконання рішень. При цьому суд звертає увагу на Розділ VI "Розподіл стягнутих з боржника грошових сум" Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно положень ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Вказаною нормою Закону законодавець розмістив авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій в першій черзі задоволення вимог стягувача, а виконавчий збір - в третій черзі розподілу коштів після задоволення вимог стягувача, чим також підтвердив пріоритетність задоволення вимог стягувача перед стягненням виконавчого збору.

Із вказаного слідує, що першими повинні бути задоволені вимоги стягувача, а вже по результатах таких дій стягується виконавчий збір. Дане тлумачення узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою останньою у постанові від 11.03.2020р. по справі №2540/3203/18 (пункт 60), відповідно до котрої, без реального стягнення боргу та задоволення вимог стягувача у державного виконавця немає підстав для стягнення виконавчого збору.

Разом із тим, 22.07.2021р. Печерським РВДВС у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подано до суду копії матеріалів виконавчого провадження №59018392.

Дослідивши подані державним виконавцем документи судом встановлено наступне:

03.05.2019р. до Печерського РВДВС у м. Києві стягувачем - ТОВ "Освіта-плюс" було подано заяву про відкриття виконавчого провадження. До заяви про відкриття виконавчого провадження додано квитанцію про оплату авансового внеску 2% від суми стягнення 176,43 грн.

06.05.2019р. відкрито виконавче провадження №59018392 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області №903/439/18-2, який виданий 29.01.2019р., про стягнення з ТОВ "Проінвестком" на користь ТОВ "Освіта-плюс" 881 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 7 500 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги по справі, 440,50 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Всього, згідно із виконавчим документом, до стягнення з боржника підлягало 8 821,50 грн.

28.08.2019р. державним виконавцем Коваль Л.І. було сформовано розпорядження №59018392 згідно якого на розрахунковий рахунок ТОВ "Освіта-плюс" перераховано 8 821,50 грн. Також згідно вказаного розпорядження 145,05 грн. перераховано в рахунок Казначейської служби та 69,00 грн. в рахунок Держказначейської служби України м. Київ.

05.07.2021р. державним виконавцем Коваль Л.І. було сформовано розпорядження №59018392 згідно якого 737,10 грн. виконавчого збору перераховано в рахунок Казначейства України та 232,00 грн. витрат виконавчого провадження в рахунок Державної казначейської служби України м. Київ.

Суд звертає увагу на той факт, що державним виконавцем Коваль Л.І. не додано доказів стягнення та перерахування в користь стягувача авансового внеску 2% від суми стягнення, а саме 176,43 грн.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 ЗУ "Про виконавче провадження", у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій.

05.07.2021р. державним виконавцем Коваль Л.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №59018392 в якій, зокрема, зазначено, що заборгованість сплачено, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено, вищезазначений виконавчий документ пред`явлений за заявою стягувача виконано.

Однак, із вказаним суд не може погодитись, зокрема, з врахуванням наступного:

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 06.05.2019р.) до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Положення вказаної частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019.

Зважаючи на вказане, суд засвідчує, що матеріали виконавчого провадження №59018392 не містять відомостей ні про стягнення, ні про повернення авансового внеску в розмірі 2% від суми стягнення, а саме 176,43 грн. (8 821,50 грн.*2%)

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Презумпція вказаної статті зобов`язує виконати рішення в повному обсязі, в т.ч. перерахувати кошти стягувачу чи його правонаступнику, в ч.т. в першу чергу авансовий внесок, в третю чергу - вимоги стягувача, і вже опісля закінчувати виконавче провадження.

При цьому суд засвідчує, що хоч і Рішенням Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 визнано неконституційною ч. 2 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження", проте п. 1 ч. 1 ст. 45 названого Закону є чинним, а, отже, підлягає виконанню в процесі вчинення виконавчих дій.

Конституційний Суд України наголосив у своєму рішенні, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положенням частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України.

Разом із тим, суд наголошує, що неконституційним визнано лише обов`язок сплачувати авансовий внесок, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, проте право стягувача авансувати витрати не скасовувалось.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження", кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Таким чином, в аспекті п. 2 ч. 1 ст. 42 та п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", авансовий внесок хоч і був сплачений в обов`язковому порядку (який визнаний не конституційним) згідно квитанції від 22.04.2019р., проте не втратив свого правового становища в коштах виконавчого провадження і є витратами, які стягувач поніс в силу діючого на той момент Закону. Хоч і недолік в частині запровадження обов`язкового авансування витрат виконавчого провадження, який був допущений законодавцем, був виправлений Конституційним Судом України, проте, наслідки таких дій мають місце та підлягають вирішенню в порядку визначеному діючим законодавством.

Суд засвідчує, що правова природа обов`язкового авансування витрат виконавчого провадження (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження") та правова природа, наприклад, додаткового авансування витрат виконавчого провадження (ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження"), є ідентична та покликана для отримання у встановленому законом порядку фінансової допомоги зі сторони стягувача з метою вчинення виконавчих дій, які потребують оплати в корить інших суб`єктів господарювання з метою виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат.

Сплачений стягувачем авансовий внесок згідно квитанції від 22.04.2019р. не втратив своєї правової природи та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 42 та п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" має бути розподілений.

В порушення вказаних норм закону державним виконавецем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №59018392 у зв`язку із сплатою боргу, а не у зв`язку з наявністю факту фактичного виконання в повному обсязі рішення суду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, у зв`язку із відсутністю процесуальних рішень державного виконавця щодо розподілу авансового внеску у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає, що постанова від 05.07.2021р. про закінчення виконавчого провадження №59018392 була винесена передчасно, підлягає скасуванню, а виконавчі дії продовженню до повного виконання рішення суду, в т.ч. до повного розподілу авансового внеску.

Одночасно, враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження", пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", у суду відсутні правові підстави скасовувати постанови органів Державної виконавчої служби чи/або приватних виконавців при розгляді скарг на їх рішення, дії чи/або бездіяльність.

Таким чином, вимога скаржника про скасування постанови заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 05.07.2021р. про закінчення виконавчого провадження №59018392, підлягає задоволенню шляхом визнання її недійсною.

Згідно ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Водночас, згідно ст. 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, з огляду на викладені положення законодавства, суд вважає за необхідне поновити порушене право скаржників шляхом зобов`язання Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження № 59018392.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, а також те, що згідно із наявних у матеріалах скарги доказів вбачається, що органом ДВС, в даному випадку, не було вжито всіх необхідних заходів для повного виконання рішення суду, а останнім доказів в підтвердження вжиття таких заходів суду не надано, оцінивши наявні в матеріалах скарги докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення вимог ТОВ "Освіта-плюс", АБ "Леонід Романюк" та АБ "Олександра Терлецького", викладених у спільній скарзі від 09.07.2021р.

На підставі викладеного, керуючись положеннями Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 232, 234, 235, 255, 256, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Спільну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-плюс", Адвокатського бюро "Леонід Романюк" та Адвокатського бюро "Олександра Терлецького" на дії заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), задовольнити.

2. Визнати недійсною постанову від 05.07.2021р., винесену заступником начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. про закінчення виконавчого провадження №59018392.

3. Зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №59018392.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судової ухвали.

У той же час згідно п.п. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала підписана 27.07.2021р.

Суддя В. А. Войціховський